Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Націоналізм і сепаратизм в умовах сучасності


3
Рейтинг
3


Голосів "за"
4

Голосів "проти"
1

Рік, що минає, приніс Світові не тільки економічну кризу, але ще й цілу купу негараздів і потрясінь, зокрема – в геополітичній сфері. Одне з таких потрясінь – такий собі "парад суверенітетів"; на мапі Європи виникли одразу декілька псевдодержавних утворень – Південна Осетія, Абхазія та Косово.

Націоналізм і сепаратизм в умовах сучасності
"Свобода народам!" чи...

Треба зазначити, що в цій ситуації більшість націонал-патріотичних сил країн Європи негативно поставилися до факту самопроголошення цих "держав", й стали на бік Грузії і Сербії. Українські націоналісти – не виняток.

Таким чином останні формально підтримали принцип "сильна держава – єдина держава", а не принцип "Свобода народам! Свобода людині!", який свого часу взяла на озброєння ОУН Революційна в 1941 році.

Тож авторові цих рядків довелося поставити ряд запитань самому собі і своїм однодумцям. Чи є наша позиція послідовною? Чи ідуть націоналісти всупереч своїм традиційним переконанням? Що наразі важливіше – право націй на самовизначення чи принцип невтручання у внутрішні справи держав?

І щоб розібратися, чи присутня в теперішній позиції націоналістів непослідовність, ми маємо розгледіти кожен випадок окремо.

Абхазія, Південна Осетія, Крим

Почати аналіз хотілося б із самопроголошених держав Північного Кавказу – Абхазії і Південної Осетії.

Отже, переважну більшість населення цих країн становлять етнічні абхазці і осетини відповідно. Останні, в культурному і етнічному плані, ближчі до грузинів, ніж абхазці, які ближчі до черкесів і адигейців, до того ж у переважній більшості сповідують іслам. Абхазія – територія, яку це плем'я населяло з давніх-давен. Формально, абхазці є окремим від грузин народом і мають всі права на самовизначення.

Але є один фактор, про які не всі хочуть зараз згадувати. Протягом всього періоду, коли Абхазія входила до складу Грузії, між цими країнами практично не виникало серйозних протиріч. Але напочатку 90-х років розгорівся збройний конфлікт, що не згаснув і досі. Причини його лежать не стільки в наявності національної чи релігійної між грузинами і абхазцями, скільки в бажанні керівництва Росії підпорядкувати цей регіон собі, розповсюдити на нього свій політичний і економічний вплив. Абхазія цікава Росії своїм географічним положенням, наявністю територій для розташування військових баз, рекреаційними ресурсами тощо. Таким чином, Абхазія як ніби то самостійна держава покликана виконувати роль сателіта Москви з перспективою стати невдовзі черговим суб'єктом Російської Федерації.

Тому, в даному випадку ні про які свободу абхазького народу мова йти не може. Так само і у випадку з осетинами. Можна було б ще зрозуміти останніх, якби вони змагали до створення єдиної держави Осетії. Але ж ні, керівництво південних осетин і не приховує своїх намірів ввести країну до складу Росії. І не треба тут пояснювати, якою буде ціна так званої "свободи" аж надміру волелюбних осетин – обійми "братнього російського народу" будуть куди "міцнішими" за обійми "недружнього" грузинського.

В цьому світлі хочеться провести аналогію з Кримом. Кримські татари – корінне населення півострова, воно може заявляти про своє право відокремитися. Але наразі балачки про можливий суверенітет автономної республіки є не більш ніж прикриття реальних намірів тамтешніх сепаратистів: віддати півострів під контроль або Туреччини (у випадку з радикальними колами кримських татар), або Росії.

Так що, як бачимо, українські націоналісти діють абсолютно послідовно, не визнаючи права абхазців та осетин на відокремлення в даній ситуації. Бо тут ні про яку "свободу народів" не йдеться, тут мова йде лише про можливість знайти собі більш заможного сюзерена і не більше.

Трохи іншою є ситуація з Косово. Але тут справа не в тому, що самопроголошена республіка виношує плани приєднатися до єдинокровної Албанії через певний проміжок часу, але в тому, що тут нема і натяку на принцип самовизначення того чи іншого народу. Бо такого етносу як "косовари" не існує. А існують албанці, які протягом другої половини 20 ст. активно заселяли край і завдяки високим показникам народжуваності змогли витіснити автохтонів-сербів. Заява про бажання відокремити край – не просто прояв сепаратизму. Це є натуральною окупацією, тільки не ззовні, а зсередини.

А тепер уявімо, що де-небудь в Чернівецькій області румунська меншина, яка домінує в декількох прикордонних районах, захотіла б виокремитися в окрему державу і проголосити яку-небудь "Румунську Республіку Карпатію". Як би це сприйняли ми, українці? Чи не скидалося б це на звичайнісіньку маячню? Тим не менш, така маячня вже є доконаним фактом, при чому не де-небудь в Екваторіальній Африці, а самій що не є Європі! Тому, коли українські націоналісти не підтримують самостійницькі прагнення косоварів, вони знов таки чинять цілком послідовно і не йдуть у супереч своїм переконанням.

Закарпаття – "Українська Чорногорія"

Говорячи про Косово і косоварів, не можемо не оминути ще пару прикладів створення штучного етносу.

В першу чергу мова піде про так званих "карпатських русинів", що наразі намагаються "підняти голову" в Закарпатті. В принципі, відмінність між русинами і українцями більша, ніж між албанцями і косоварами (читай: косовськими албанцями). В останньому випадку мова йде про один і той самий народ, а от русинів науковці все таки виділяють у субетнічну спільноту.

Другий приклад – чорногорці. Вони – ті самі серби, що говорять практично на одній мові, сповідують православ'я, мають культурну близькість. Однак, чорногорці мешкали ізольовано від місць, де формувався кістяк сербської нації. Напрошується аналогія з карпатськими русинами, які протягом століть з українським середовищем контактували менше, ніж, скажімо, зі словацьким. Чорногорія опинилася в єдиній з сербами державі лише у 1918-у, Закарпаття в складі УРСР – з 1945-го. Не дивно, що і чорногорці, і русини трохи відрізняються від своїх єдинокровних братів – сербів і українців. Тим не менше, походження в них одне. Спроба виділення чорногорців в окрему націю і проголошення незалежної республіки Чорногорія в 2006 році – це дії певних політико-фінансових кіл ззовні. Де-факто, Чорногорія задумувалася як така собі "вільна економічна зона", через яку можна було б відмивати значні кошти.

Таку саму ідею виношують тепер і закарпатські сепаратисти вкупі з російським політиками і бізнесменами. Вони хочуть створити незалежну державу "Карпатська Русь" як буферну зону на кордоні з ЄС. Така зона – це можливість заробляти величезні кошти на контрабанді, наркотрафіку та "перевалці" нелегальних мігрантів.

І через це жертвою може стати українська нація, яку штучно хочуть розділити, так само, як свого часу розділили сербську націю на сербів і чорногорців.

Російська Федерація

А тепер поведемо мову про приклад, де націоналісти послідовно відстоюють принцип "Свобода народам! Свобода людині!". Цей приклад – Росія. Чому? Та тому, що РФ є певним чином штучним утворенням, в якому силоміць зібрані абсолютно різні в своєму політичному, економічному і соціо-культурному розвиткові території, абсолютно різні в етнічному та релігійному сенсі народи. В Росії постійно виникають міжнаціональні конфлікти, які з часом набирають все масштабніших обертів. Захоплені колись Російською Імперією, а потім і СРСР, деякі території РФ від початку 90-х років виношують ідеї відокремлення. Це і Чечня, і Татарстан, і Республіка Тива, й Інгушетія, і Дагестан. Утримувати ці країни Кремлеві вдається тільки шляхом жорсткої централізації і терору.

Мусимо констатувати, що в цьому випадку українські націоналісти завжди послідовно дотримуються принципу свободи народів, і не лише через фактор "справедливого прагнення" деяких автономних республік РФ до відокремлення, але й через наявність в тому певних інтересів України. Адже, підтримуючи національно-визвольні рухи народів Росії, ми адекватно реагуємо на спроби територіальних зазіхань північного сусіда в наш бік. А внутрішня напруга, як свідчить історія, тимчасово відволікає Кремль від зовнішньої експансії.

Ольстер, Шотландія, Країна басків

Трохи іншого ставлення вимагає ситуація довкола національно-визвольних рухів басків у Іспанії та північних ірландців (ольстерців) і шотландців у Британії. Не секрет, що боротьба цих народів нараховує не те що десятки – сотні років. З точки зору історії, ці народи мають повне право на власну державність. І в цьому з ними завжди були солідарними ми, українські націоналісти. Але ті ж ірландці і баски у своїй боротьбі використовують терористичні методи. Відповідно до норм міжнародного права, такі методи не є цивілізованими, отже, не можуть бути схваленими.

В сучасній міжнародній ситуації українським націоналістам доведеться засудити подібну діяльність – зараз не 20-і чи 30-і роки. Але це не буде непослідовністю в нашому ставленні до поневолених націй, бо у поневолених народів існує право відокремитися через плебісцит, і саме його їм треба використовувати. Підтримка ж дій ІРА чи ЕТА морально виправдовує вчинки потенційних терористів у нас, в Україні, зокрема – в Криму. Ми повинні підтримувати мирні, парламентські методи; приклад тих же шотландців засвідчує, що вони, методи, попри певний скепсис з боку ура-патріотичних кіл своєї країни, мають перспективи.

Але взагалі-то, будь які прояви сепаратизму в Європі – це виклик нам, це певна перевірка нас, націоналістів, на міцність. Створення штучних народів та держав стало вигідною справою для багатьох політиків і бізнесменів в ЄС, США і Росії. Але описані мною прецеденти породили небажану ланцюгову реакцію – вже почали лунати заклики від румунським мадяр до відокремлення, від македонської і турецької громад Болгарії тощо. Найскандальніший випадок стався в Бельгії, коли перед країною постала реальна загроза розколу на Фландрію та Валлонію. І не через якісь культурні чи релігійні протиріччя, а через політику.

Дані випадки змушують європейських націоналістів будувати свої політичні програми на закликах до збереження цілісності своїх країн. На тому ж принципі, гадаю, стануть будувати свої політичні програми й українські партії націонал-патріотичного спрямування.

Нинішня ситуація, на жаль, вимагає відмови від деяких ідеалістичних позицій, які брали на озброєння українські націоналісти в минулому. Це необхідно робити, враховуючи нинішню ситуацію та національні пріоритети країни. Питання автономій для тих чи інших національних меншин, підтримка яких-небудь самопроголошених республік чи навіть національно-визвольних рухів цілих народів зараз не має стояти на порядку денному, адже це дасть козирі в руки нашим традиційним опонентам, в першу чергу Росії, а також, ймовірно, Румунії. А приклад Грузії доводить – держава, яка не має територіальної цілісності, не зможе нормально інтегруватися у такі структури як НАТО чи ЄС.

Гасло ж "Свобода народам і людині!" наразі має актуальність лише в сенсі боротьби з проявами імперіалізму. А оскільки єдиною де-факто імперією в Світі є Росія, то останнє гасло може стати непоганим козирем проти російській експансії на теренах СНД. В усіх інших випадках солідарність з різними сепаратистам Європи чи Азії – це підігравання настроям власних сепаратистів.

Коментарі









© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua