Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Політичні підсумки заходів вшанування жертв Голодомору

Гетьман | 1.12.2008 18:12

6
Рейтинг
6


Голосів "за"
10

Голосів "проти"
4

Висловлені позиції, заклики, підходи до розуміння подій 1932-1933 рр. в часі навколо дня 22 листопада 2008 року, крім вшанувального, матимуть також і політичне значення. Масштабність поширення згадування жертв Голодомору не дозволяє у цьому сумніватись. Свічка пам'яті запалена в більшості областей України "запалила" й обсяги розмов про Голодомор.

Щоправда, бурхливе обговорення Голодомору в дні довкола 22 листопада спостерігалось не серед звичайних громадян України. Інші проблеми стоять перед людьми, для яких в більшості однозначно вирішене ставлення до Голодомору. Завдяки чому, заходи ініційовані Президентом України Віктором Ющенком сприйнялись мовчазним схваленням. Одним словом-дискутувати людям не було про що.

Інша річ-політика. Розуміючи значення і вплив проведеної всеукраїнської акції вшанування жертв геноциду українців 1932-1933 рр., кожна політична сила намагалась зайняти позручнішу позицію відносного цього. Ющенко, відкриваючи Меморіал жертвам Голодомору в Києві, змусив викручуватись багатьох політиканів з їх ставленням до геноциду 1932-1933 рр.

Але будучи сам не раз замічений в політиканстві, отримав більше підозр щодо своєї участі у вшануванні жертв Голодомору, ніж міг би мати, не діючи активно в міжусобних розбірках. Причому це тільки початок формування образу "Ющенка, який піариться на Голодоморі" з боку ворожих і конкуруючих політичних сил. Хай но тільки пройде трохи часу від 22 листопада.

Під час самих ж днів масового згадування жертв Голодомору критика і Президента, як ініціатора акції 22 листопада, так і трактування голодомору як геноциду була стриманішою, ніж напередодні і буде після. Причиною цьому артистичний ухил українських політиків, який диктує не дратувати публіку, якщо вона єдина в якісь думці. Бо й так робитимуть що їм треба, аби лиш політичну легітимізацію мати перед іноземцями і конкурентами.

З того, що дозволяли собі ці політичні критики заходів по вшануванню жертв Голодомору, можна впізнати старі незмінні курси їх політичної діяльності. Де явно було продемонстровано, що на відміну від людей, для беззмінних українських політиків голодомор 1932-1933 рр. є чужим і нереалістичним. Їм, мільйонерам і бандюкам, важко уявити як це людям тяжко вмирати з голоду. Адже вони не знають що таке нужда ні в найменшій мірі, а чужі страждання-засіб оббирання.

Тому замісь зрушень з московофільськозручних позицій в їх середовищі переважає політичне підкльовування. Кому як не депутатам в Україні безсоромно і бездумно викрикати з публічного місця, зали Верховної Зради, про "викидання коштів біля 1-го мільярда на встановлення пам'ятника жертвам Голодомору". Мовляв економічна криза і гроші потрібні на інше.

Як тут не згадати, що серед "іншого", за їх же пропозиціями до Антикризових законів, є державне замовлення будівництва доріг, мостів та ремонту відповідних споруд. Що мотивувалось необхідністю створити ринок часткового збуту металу і забезпечити робочими місцями заробітчан-будівельників. Куди ж тепер ділись ці наміри при втіленні їх Ющенком у вигляді побудови Меморіалу жертвам Голодомору?

Призупиняти в такому разі фінансування будівництва пам'ятників і центрального комплексу в Києві-це значить поширювати кризові явища, з якими зібрались на словах боротись. Тому що відмова від цього проекту будівництва для економіки нічим не відрізнятиметься від припинення інших інвестиційних проектів житлового чи нежитлового будівництва. З відповідними наслідками-залишеннями людей, які цим займались, без роботи.

І це не кажучи про моральну частину проблеми відмови від побудови центрального пам'ятника жертвам Голодомору. Мова ж йде про мільйони людей. Дітей, вагітних жінок, старих, просто жінок і чоловіків, які не поховані як належиться! Наче поля цвинтарів без хрестів. Хіба це не обов'язок прийдешніх поколінь шанувати предків? Тож чути про дорожнечу Меморіалу жертвам Голодомору особливо з правої сторони за Збруча в Україні-це ганебно.

Та й взагалі, така кількість християн, непохованих по звичаю, загрожуватиме існуванням і живим в Україні. Тому що або священики скажуть за них молитву і запечатають могили до воскресіння, або цілком можливо, що це прийдеться робити Богу. Який після "непередбачуваної" навали нових геноцидщиків українців, змушений буде особисто запечатувати цілу Україну по кордонам на заході і Сході та на Півночі і Півдні. Бо нікому буде.

Хто ж пам'ятатиме жертв Голодомору в наступні століття без згадки? Це зараз ще не пройшло сто років і є живі свідки. А потім забудеться, як забулось багато що. Лиш пам'ятники можуть разом з лікуванням часом, яке діє за принципом природнього відкидання свідомістю поганого і забуттям про біль, залишити попередження наступникам. Бо загинули люди під час Голодомору безславно, не так як Герої, приклад яких пам'ятають протягом віків без пам'ятників.

Завдяки натхненню подвигами і героїзму яких й постала Незалежна Україна, де підняття питання про Голодомор стало можливим. А не так як в Білорусії, де без дозволу Москви згадувати про загиблих від сталінських репресій невільно для державного рівня. Зрозумілою тут є деяка образа відсунення і заміною Голодомором питання вшанування Державою Вояків ОУН-УПА, що зараз спостерігається. А без їх існування говорити сьогодні навіть про "просто великий голод" не прийшлось би.

Відхід від постколоніального минулого тяжко дається Україні-тому не все одразу. Проте забувати про Героїв, які віддали життя за Україну в боях і опорі окупантським владам, ні в якому разі не можна. Цього й не станеться, якщо не сприяти поширення культу плакальності і пригнобленості українців. Який легко може захопити старше покоління, рецидивувавши з колоніальних часів. Москва щоправда тут сама собі ворог, бо своєю політикою змушує не тільки на загиблих дивитись.

В руслі такого не оформлення Голодомору центральною подією історії України, хибною є не згадка про Західну Україну під час промови Президента на відкриті Меморіалу жертвам геноциду 1932-1933 рр. Так само, як вирази типу: "український народ тоді був знищений, але вижив" чи що "до Голодомору Велика Україна була свідомішою за Західну, яка наче перебувала в якомусь аморфному стані".

Український народ не пирій, який скільки не виривай, все одно сіється. А базуючись на вище наведених висловах саме ця рослина видається більш підходящою до аналогії, ніж дерево вирване з корінням. Суперечність усувається, якщо усвідомити, що Велика Україна-це більша частина, але не вся Україна. Український народ вижив бо залишилась значна частина його на Західній Україні. Коли іншу територію України і окремі райони в СССР намагались назавжди звільнити від українців.

Виставляти при цьому Західну Україну менш українською, в часі до геноциду 1932-1933 рр. на Великій Україні і по всьому СССР, неправильно. Точніше це означає підтверджувати теорію знищення і воскресіння з нічого, не помічаючи що не з повного попелу відроджувалась Україна. Ми не євреї, що історію своєї державності і єдності відраховують від Голокосту і оберігають останній кримінальними відповідальностями. Західна Україна стала тим коренем з якого "українське дерево відростає й по тепер".

Не з аморфності з'явився цей корінь, а з нащадків Галицько-Волинського князівства, з політичної боротьби, якої в кріпосній Малоросії під царем не було, і українськості, якої набиратись їздили в Галичину. Те що називають свідомішою частину з претензію на самодостатність такого виразу працює на розкол. Усвідомлення себе належними до єдиного, в 1918 роках названого українським, народу було усюди. Лиш в силу політичних обставин по різному проявлялось у "різних Українах".

Іншою хибою є наголошувати на вині сталінської радянської системи в організації Голодомору. Не лиш ця обставина є показовою і призвела до загибелі мільйонів українців. Прикази на знищення вижиманням хліба насушного йшли з Москви. Контролювались звідти аналогічні і подібні заходи по всій території СССР щодо українців. Не тільки "кінець вам куркулі" по-українськи звучало, а "что еще есть?" по-російськи і "нет никакого голода!" на кордоні по Збручу.

Окупація Росією, державою з столицею в Москві, -це значна і невід'ємна умова, що зробила можливим Голодомор, здійснений радянською системою та сталінськими методами. Бачити останнє без першого-це сліпота або страх. Не ці запевнення виправдовують теперішню Москву і роблять висування вимог компенсації безперспективними. А час, який вбив 99,999...% виконавців Голодомору, та зникнення держави і ладу, які його проводили.

Зайвим також є приймати за нормальний погляд трактування подій 1932-1933 рр. як соціальний геноцид селянства і історичний збіг знищення українців, які на той період в більшості відносились до селянської верстви. Тому що до 1933 року та індустріалізації СССР технікою, обміняною на забране в селян, росіян, білорусів, інші народності, крім євреїв, навряд чи можна віднести до іншої верстви, ніж селянська. Про голодомор як геноцид українців, а не як заодно винищення українських селян з усіма, свідчить і одночасно здійснювана політика деукраїнізації українців.

Багатьом сучасним українським політикам видається зручнішою і доцільнішою інтерпретація Голодомору у виді "соціального геноциду". Що дає їм змогу і поспівчувати загиблим і не дратувати Кремль. Зокрема, Блоку Юлії Тимошенко, члени якого підводять до саме такого розуміння, настоюючи на неоднозначному виразі геноцид політичної нації українців. Чим разом з непомітною участю Прем'єр-міністерши Тимошенко в заходах 22 листопада зм'якшують проголосоване ними визнання голодомору геноцидом і полегшують собі розмову з Москвою.

БЮТ неодноразово для себе вже вибирав подвійну гру, де наче одне й те саме, різнилось по суті у офіційних діях і тим, що говорилось на публіку. Подібно до відголосованих антиукраїнських законів, що були прийняті в обмін на не стільки збільшення повноважень Тимошенко, як урізання їх в Президента, за допомогою голосів п'ятої колони РФ в Україні, діє БЮТ і в питані Голодомору. Коли людям говорять, що "так, голодомор 1932-1933 рр.-це геноцид українців", але офіційної заяви блоку до 22 листопада з відповідним змістом не прозвучало. Майбутні переговори по газу здавались їм коштовнішим політичним виграшем.

Для неприхованої частини п'ятої колони РФ в Україні Партії Регіонів і Комуністичної Партії України співзвучність з Москвою взагалі є питанням політичного життя. Не зраджують вони цій своїй "заповіді" і в питанні Голодомору. Партія Регіонів звично вже шукає виходу з протиріччя потреби сподобатись виборцям і підтвердити вірність підросійського курсу затятою мовчанкою. Лиш окремі представники наголошуючи на своїй думці, а не партії нападають на "неправильне і зайве" вшановування жертв Голодомору: не на часі, не узгоджено спільно з Москвою і таке інше.

Комуністичній Партії України не має великої потреби залучатись підтримкою широких мас, що ще й є нереальним. Завдяки основуванню на постійному підросійському проценті електорату подібних до ПР протиріччь при необхідності надання політичної оцінки Голодомору в КПУ не виникає. Висловлення свого "фу" голодомору як геноциду чи як штучно зорганізованому винищенню разом з "фе" всім, хто піднімає це питання звучить виразно. Тільки Кремль, зманеврувавши в сторону признання факту забирання їжі і прямого незаперечення мільйонного масштабу загибелі людей, виставляє КаПеУшників неспівчутливими.

Москва, не змігши дискредитувати і забрехати питання Голодомору з позиції повного заперечення, модернізувалась. Тепер для них винними в загибелі мільйонів людей є місцеві влади, які перегинали палку. Неправильне трактування наказів і способів колективізації та продзаготовки з центру тепер для Кремля прийшло на заміну природніх обставин посухи і неврожаю, посилених завищеними поборами селян. А гордість Росії-Сталін, який змусив усіх боятись русских, на їх думку намагався допомогти голодуючим. Дарма, що на ділі ні цитати наведені на підтвердження цього ніякого такого змісту не несуть, ні фактично зерно не пішло голодуючим, а в порти на вивіз.

Таким чином, хоч перевага 22 листопада була на боці українських сил, які піднімають питання Голодомору, звична опірність посунулась, але не зникла. Тому навряд чи зміниться позиція Москви щодо ініціативи визнання голодомору 1932-1933 рр. геноцидом в ООН. Змінення позиції на гнучкішу, аналогічно як в політиці інформаційного простору Росії і України, в міжнародних структурах означатиме слабкість. Колишня жорсткість і нагла брехня нікуди не зникне і вестиме Москву до їх цілі й далі-затінення усіх нелюдських проявів колишніх російських імперій, прямими наступниками яких вони себе уявляють.

Україні ще не раз прийдеться зіткнутись з нападками, в яких питання Голодомору ставитимуть в вину українцям. Намагатимуться показати економічну шкідливість і політичну програшність згадування і намагання дати завершену оцінку подіям 1932-1933 рр. Наприклад, російські ЗМІ прив'язали падіння рейтингу Президента Ющенка з підняттям теми про Голодомор. Одночасно, применшуючи його заслугу, розповідають про неправильність персоніфікації в питанні Голодомору. Наче через це люди викривлено сприймають оцінки 1932-1933рр., зокрема через несприйняття Ющенка. Та хіба не через його позицію по голодоморам є це несприйняття?

За участі Ющенка Україна однозначно зробила великий поступ вперед в плані сміливішого погляду на свою історію. Правда про Голодомор пробилась до Президентського поста і Ющенко зробив те, що мав зробити-відкрити події 1932-1933 рр. для вільного дізнання. А не так, як Кравчук і Кучма щось там десь, про що ніхто не бачив і не чув. І лиш тепер виявляється що відповідні укази вони видавали. Та за старою звичкою це було плакання українців в камізельку і шептання тихо у себе в хаті про кривду, щоб бува сусід не почув і не розізлився. Пройшов той час. Після Майдану-Україна стала іншою.

1 грудня 2008 р. 15:40

Коментарі









© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua