Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації
Україна   Росія   Грузія   Абхазія   Путнін   запевнення   Крим   наступний

Чечня, Грузія, ну і звісно на черзі Україна

Гетьман | 3.10.2008 18:59

8
Рейтинг
8


Голосів "за"
13

Голосів "проти"
5

Гріш-ціна запевненням Путіна, що Крим не наступний за Абхазією і Південною Осетією. Про це свідчать не тільки геополітичні цілі Москви і способи їх впровадження, а й давні заяви кремлівських хазяїв.

Які виразно протирічать теперішній їх діяльності і свого часу слугували запевненнями для Грузії в питані Абхазії так само, як зараз для України в кримському питані.

Незмінність кремлівської влади за період набирання Росіє колишньої імперської потужності дозволяє впіймати її на брехні. Конкретно це стосується Путіна, який не мало приклався щоб зробити Росію такою, якою вона є тепер. Саме його варто вважати основним гравцем зараз і надалі.

Наступник Путіна і Президент Російської Федерації Медвєдєв, який став таким через необхідність дотримання Конституції і збереження Президентської форми влади, відіграє другорядну роль. Від знаходження самого Путіна у владі його вплив на "шлях Росії" не змінився. Медвєдєв виділяється хіба що різкістю і відвертим хамством, які він собі може дозволити, будучи тимчасовим Президентом Росії.

Головенство Путіна при нападі Росії на Грузію проявляється, якщо згадати відносно недавній перебіг подій. Саме Володимир Путін будучи ще Президентом розпочав активну інформаційну війну у відповідь на намагання Грузії розширити зв'язки з Західним Світом і зменшити залежність від Росії. Це він, будучи Президентом, почав масово видавати російські паспорти жителям Абхазії і Південної Осетії. Війська підготовлені і треновані на Кавказі також за часів президентства Путіна. На час його прем'єрства прийшлись лиш завершальні штрихи плану демонстрації всьому Світу відродження Російської Імперії на прикладі безкарного вторгнення в Грузію.

Кремль не одразу дійшов до можливості окупації суверенної держави без наслідків для себе. Для Російської Федерації все відбувалось поступово. Не маючи достатньо сил щоб заявити Росію Імперією, російський Президент Путін відкидав зацікавлення і втручання в життя сусідньої Грузії. Ось його заява з цього приводу:

"12 октября 2001 года, http://www.kremlin.ru/text/appears/2001/10/44015.shtml

Принципиальная позиция России по вопросу поддержки обеспечения территориальной целостности Грузии остается неизменной. Сложность взаимоотношений между Абхазией и Грузией – внутригрузинская политическая проблема, заявил Президент В.Путин, отвечая на вопрос российских журналистов о ситуации в Грузии."

Через 7 років ми стали свідками наскільки принциповою є позиція Росії і наскільки внутрішньогрузинською є політична проблема Абхазії. Підтримувана всі ці роки Росією політична проблема в Абхазії і Південній Осетії в наслідку стала військово-політичною проблемою окупації Росією Грузії. Розвиток подій тут ще не дійшов до кінця.

Бо ціллю Кремлю аж ніяк не є приєднання до себе Абхазії і Південної Осетії. Ці регіони потрібні їй щоб тримати під контролем Грузію. Остання не може відмовитись спроб повернути собі свою територію, але й перемогти сепаратистів підтримуваних Росією теж не взмозі. І щойно появилась можливість в Грузії у військовому плані витиснути сепаратистів, як Росія, наплювавши на всяке міжнародне право, без оголошення війни, напала на саму Грузію.

В результаті так званий "відхід на попередні позиції російських і грузинських військ за планом президентів Росії і Франції" є цілком на користь Росії. Тому що в наслідку визнання Російською Федерацією незалежностей (від Грузії) контрольованих нею територій Абхазії і Південної Осетії, російські війська не повертаються в Росію, а залишаються там. Тобто приманки для Грузії залишаються, тільки їй тепер потрібно буде рахуватись і з перебуванням там російських військ.

Таким чином на ближчі десятиліття, якщо Грузія не покине спроб повернути собі втрачені території, контрольована Росією проблемність грузинам гарантована. Для вирішення ціє проблеми в Грузіє є єдиний шлях. Перша його складова-це вступити в ворожий до Росії військовий союз з розрахунку, що колись їй вдасться забрати свої території за допомогою нього. Друга складова-це створити безпечну зону біля кордонів з Абхазією і Південною Осетією, випаливши там фактично землю і відселивши людей на відстань перехоплення ворожих ракет.

Подібну долю Кремль готує і для України. Проте ситуація в нас хоч і схожа з грузино-російським протистоянням, але значно відрізняється. Ми набагато більша країна, ніж Грузія. При нормальній організації оборони, навіть при наявних немодернізованих військово-технічних ресурсах, ми можемо завдати серйозних втрат Росії і в армії і в господарстві. Супротив російському вторгненню в нас буде набагато запекліший, ніж в Грузії. Бо не забули ще українці що таке "російське зверху" з часів СССР і як за рахунок поту, крові і смерті українців Кремль виконував імперські плани.

З іншого боку, довший час колонізації українського народу з боку російського породив цілу культуру хохляцтва. Що дає Росії великий політичний маневр з залученням вислужкуватих хохлів і етнічних русских, з числа тих, які прагнуть бути й далі "старшими братами", до підривання внутрішньої ситуації в Україні. Завдяки цьому відторгнення українського і української державності спостерігається на значній території України, що відповідно перетворюється на підтримку проросійського курсу у різного рівня владах.

Звісно, під час військового російського вторгнення хохли і ті, що звуть себе "русскими..." в значенні мають право вказувати іншим на чужій землі, такої активної участі, як в політичній боротьбі, не братимуть. Просто знімуть усесторонню будьоновку, чекаючи яким боком її одягти, і намагатимуться вгадати момент, коли треба крикнути що "власть больше не меняется".

Основна загроза для України на сьогодні йде з Росії і з Кремлівських задумів. Нажаль перешкоджати активно покищо і бити по ним на упередження Україна не має змоги. Крім пасивного спротиву прозахідних сил, які добрі тільки тим, що не проросійські і не дають проводити підросійський курс, зайнявши відповідні пости, наша Держава нічого не виставила проти Кремля.

Москва в свою чергу ніколи не покидала плани повернення колишнього впливу в Світі. Почергове його відновлення спостерігається у всій зовнішньополітичній діяльності Росії. Принаймі незмінні теперішні хазяї Кремля не втомлюються відхрещуватись від цього першим реченням, а другим підтверджувати жаль за СССР. Приклад-інтерв'ю Путіна західним журналістам 2007 року.

Интервью журналу "Тайм"19 декабря 2007 года

интервью дано 12 декабря 2007 года

http://www.kremlin.ru/appears/2007/12/19/1607_type63379_154772.shtml

В.ПУТИН:...Мы не хотим никем командовать, мы не хотим быть никакой супердержавой, которая доминирует и навязывает свои решения. Но мы хотим, чтобы у нас было достаточно сил, чтобы защитить себя, чтобы защитить свои интересы и чтобы выстроить такие добрые отношения и с нашими соседями, и с основными партнёрами, чтобы эти партнёры были заинтересованы в развитии и укреплении Российской Федерации. Это непростая задача, но сделать это можно только на основе консолидации самого российского общества и на основе роста её экономических возможностей. Вот это и будет нашей задачей в среднесрочной и долгосрочной перспективе...

Грузія вже відчула сповна наскільки Росія не намагається стати супердержавою, яка домінує і нав'язує свої рішення стосовно конфліктів типу Абхазького і Південно-Осетинського. Інтереси свої там Кремль захистив безспірно, не давши Грузії вийти з під її впливу за допомогою військової сили. Чим показано було всій Європі, що альтернативних шляхів енергоносіїв з Каспійського регіону через Грузію і Туреччину не варто шукати.

Бронетехніка і піхота, бомбардування міст з рейдами по грузинській території-так виглядають російські намагання вибудувати такі добрі відносини з сусідами, щоб вони були зацікавлені в розвитку і укріплені Російської Федерації. Грузія вже зрозуміла, що під словом "зацікавлення" мається на увазі-всерівно примушуватимуть працювати на Росію, на її геополітичний інтерес. Відповідно для рішення ціє непростої задачі й консолідували російське суспільство потужними інформаційними війнами та забезпечили значний економічний ріст, освоївши не тільки видобуток енергоносіїв, а їх транзит до Європи.

Україна як видно по подіям покищо є в довгостроковій перспективі. На даний ж час достатньо і раціонально для Росії є дестабілізовувати ситуацію на Україні та проводити тут свою зовнішню і економічну політику. Схема щоправда аналогічна до грузинської, де по прикладу Абхазії і Південної Осетії плацдармом для контролю непокірної України має стати Крим. Що дає певний шанс на запобігання проведення таких як в Грузії способів підготовки для вторгнення в Україну через Кримській півострів. Не дозволити масово отримувати там російське громадянство чи висилати таких одразу з країни, вивести з під контролю місцевих запроданців якомога більше різного роду служб, чітко відмежувати економічні прив'язки до російського флоту та все більше людей ставити на українську зарплату, тощо.

...Что такое распад Советского Союза? 25 миллионов граждан Советского Союза, этнически русских, оказались за рубежами новой России – о них же никто не подумал. 25 миллионов – это крупная европейская страна. В каком положении они оказались – в положении иностранцев? А их кто-нибудь об этом спросил?

А как вообще произошёл распад Советского Союза? Ведь в любой демократической стране – например, сейчас в Бельгии тяжёлые процессы происходят, в других странах немало процессов – перед тем как принять какое-то решение, у населения спрашивают: "Вы хотите быть отделёнными от такого государства, где вы сейчас живёте совместно, или нет?" Я уверен, если бы мы провели референдумы во многих бывших союзных республиках, вряд ли там подавляющее большинство граждан сказало бы: "Да, мы хотим отделиться от Советского Союза". Но их же никто не спросил. Это что, разве демократический способ решения проблем подобного рода? Мы не выпячиваем это сегодня, не говорим об этом. Но ведь это так.

Поэтому и 25 миллионов оказались за границей без средств к существованию, в условиях растущего национализма, в условиях, когда они не могли приехать в новую Россию, на свою историческую родину, не могли общаться со своими родственниками, потому что у них даже не было денег на то, чтобы купить билет на поезд или самолет. У них нет квартир в России. Им негде жить, негде работать. Это разве не трагедия? Вот что я имел в виду. Я имел в виду не политическую составляющую распада Советского Союза, а гуманитарную. Это разве не трагедия? Конечно, трагедия, ещё какая!...

Не розуміючи яке горе народам і окремим людям ніс СССР, то звісно можна заплакати за ним. Тим більше, якщо ставити успіхи СССР в масових заходах та зовнішньополітичну потугу вище, ніж те, завдяки чому це досягалось, то можна й спробувати щераз відновлювати це. Дарма що розпад СССР був закономірним і проблеми накоплені за той період і в процесі розвалу дають про себе знати й досі. Для України це стало шансом вирватись з чергової Російської Імперії, що майже вже дожовувала нас. Тому відновлення СССР в будь-якому виді є небезпечним і зламлюючим для українського народу. Чого допустити не можна.

Що таке розпад СССР для Росії в погляді Путіна-це 25 мільйонів русских поза Росією, 17 мільйонів з яких далі в цьому ж інтерв'ю він відвів Україні. І якби Кремлю справді хотілось дбати за них, то не варто було протиставляти цих етнічних росіян тим державам, де вони живуть. Замість цього Росія використовує їх у впровадженні своїх геополітичних планів, де вони падуть жертвами політичної конфронтації і пожинають плоди нестабільності разом з усіма. Наскільки далеко готова зайти Росія в такій інтерпретації русских-іноземців, як інструменту своєї зовнішньої політики можна побачити по поводженню Чорноморського Флоту Російської Федерації в Криму. Там все йде в напрямі кривавої розв'язки.

Ніякою турботою про русских не можна назвати питання поставлене Путіном, мовляв а хто спитав росіян, які стали іноземцями в часи розпаду СССР чи вони хотіли стати такими. Бо ж хіба хтось питався так в українців, в інших народностей? Причому росіяни роз'їжджались по СССР завдяки розпреділенням і добровільно, а українців вивозили роками в Сибіра і на асиміляцію. І це ми можемо ставити так питання і аж ніяк не росіяни. Останні можуть скаржитись найменше на свою долю в СССР порівняно з більшістю народів колишньої Імперії, їх імперії з їх столицею.

Небажання згадувати про проведений на Україні Референдум про Незалежність свідчить прямо про марення за Радянським Союзом. І там переважна більшість висловилась за Незалежність і відділення від СССР. Хоч проведення його було явно ризиковою справою і по суті антиукраїнською, бо лиш бачення легшого виходу з економічної кризи окремо дало великий результат. Українське було забите колоніалізмом і при певному натиску з російського боку можна було й отримати абсолютно інші цифри "за" і "проти". Пощастило, Кремль тоді не вмів гратись в псевдодемократичні ігри як тепер, звикши до одностайного і застраханого виконання волі комуністичної партії.

...Вы знаете, я сказал, что считаю распад Советского Союза трагедией. Но поскольку это уже состоялось, то я полагаю, что мы должны строить свои отношения с республиками бывшего Советского Союза на абсолютно равноправной основе. И только так, обеспечив такой подход, мы можем рассчитывать на то, что сможем заниматься интеграционными процессами в сфере экономики, обеспечивая таким образом наши естественные конкурентные преимущества в мировой экономике, – прежде всего, я думаю об этом.

У нас же общая энергетическая система, у нас общая транспортная система, нам не нужно, как в Евросоюзе, придумывать правила использования национальных языков: у нас есть язык межнационального общения, которым естественным образом является русский язык.

У нас очень много других объединяющих элементов. Некоторые отрасли экономики просто не могут существовать друг без друга, просто не в состоянии. Это касается и России, и Украины, и Белоруссии, и Казахстана, многих других республик бывшего Советского Союза. И я думаю, что на этих принципах мы и должны строить свои отношения.

Что же касается тех процессов, которые там происходят, в этих странах, то я бы не очень хотел их комментировать, потому что это не моё дело...

Рівноправність в Путіна, так як і для всього Кремля, включаючи і формування думки в росіян заключається в тому, що хто більший-тому більше прав і належить. Забезпечивши такий підхід, Росія зможе використовувати свої природні конкурентні переваги в світовій економіці. По іншому Кремлю прийдеться вирішувати внутрішні питання прикладаючи набагато більше зусиль. Бо при рівноправності, в неросійському значені цього терміну, прибутків від зовнішньої діяльності Росії значно поменшає.

Одночасно російська мова для Москви не просто мова міжнаціонального спілкування, а засіб просування своєї геополітики, подібно як і 25 мільйонів росіян-іноземців з колишніх радянських республік. Цим самим спричиняючи до опротестування російської мови, як мови міжнаціонального спілкування в тих сферах, де вона ще може бути такою.

Також Росія не враховує те, що бувши Імперією, проводилась русифікація з відповідними наслідками для національних мов. Тому тепер є потреба, зокрема в Україні, у відновлені своєї мови для українців і поширення її в якомога більшому колі сфер життя нашої країни. Тут же Кремль називає це примусовою українізацією русских, розуміючи що в іншому випадку-це значить змиритись з проведеною русифікацією і дозволити їй продовжуватись далі.

І те що стосується справ сусідів Росії, Путін по всій видимості не хоче коментувати на Заході. Прямо Україні повказувати як жити не бариться ні він, ні Міністерство Закордонних Справ Росії. Не кажучи вже про різного роду російських політиків, які жити без того не можуть, щоб не обгавкати Україну.

...И, в-третьих, мы, понимая трудности наших партнёров, в течение пятнадцати лет – вдумайтесь в это: пятнадцати лет! – по низким ценам, значительно ниже мировых, снабжали наших соседей энергоресурсами, субсидируя их экономику ежегодно на 3-5 миллиардов долларов. Это одну только Украину. Но это же не может продолжаться вечно, это же несправедливая постановка вопроса.

Вы вспомнили о европейцах. Европейцы к нам предъявляют претензии, чтобы мы внутри страны выстроили международный способ исчисления цены, иначе, говорят они, ваши предприятия будут пользоваться преимуществами в отношениях с нашими европейскими предприятиями. Значит, внутри страны мы должны продавать по мировым ценам, а нашим соседям должны продавать за бесценок.

Знаете, это не мы политизируем энергетические проблемы. Давайте прямо скажем, о чем идёт речь, что же мы ходим вокруг да около, как у нас говорят, как кот вокруг горячей каши, и не называем вещи своими именами? Я всё-таки предлагаю говорить по-честному. Почему-то Соединённые Штаты решили, что в Украине есть часть политической элиты, которая является проамериканской, а часть является пророссийской. И решили поддержать ту часть, которую они считали проамериканской, так называемых оранжевых революционеров.

Хорошо, вы решили поддержать – поддерживайте, хотя мы считаем, что это неправильно, потому что на самом деле там есть, конечно, люди с разными взглядами и с разными политическими вкусами, но в целом, если политик претендует на то, чтобы быть популярным в стране, он должен защищать свои собственные национальные интересы. Они должны быть в хорошем смысле этого слова украинскими националистами. Так вот, они на самом деле такими и являются: они не пророссийские, не проамериканские, не проевропейские – они проукраинские. Но вы почему-то взяли и искусственно разделили их на проевропейских, прозападных, пророссийских. Ну ладно, разделили, хорошо. Решили их поддержать. Ну хорошо, хотя мы считаем это ошибкой. Лучше дать людям самим решать внутренние проблемы. Причём вы их поддержали в действиях, которые явно носят антиконституционный характер. Ведь всё, что там было сделано, всё – в нарушение Конституции. Но это что породило? Породило недоверие различных политических сил и групп населения внутри самой Украины друг к другу. Этими действиями вы начали разрушать Украину, её территориальную целостность и подрывать её суверенитет. Вот что сделали Соединённые Штаты в Украине. То же самое происходит и в Грузии.

А мы что говорили? Оставьте их в покое, не трогайте, дайте им самим разобраться, давайте их просто поддержим внешне, но не будем делать каких-то предпочтений. Этот конфликт продолжается до сих пор, страна полностью дестабилизирована, и, судя по всему, такое состояние сохранится ещё достаточно долго.

Но когда все увидели, что происходит дестабилизация, чтобы окончательно не разрушать и не дестабилизировать Украину, попытались заставить Россию субсидировать украинскую экономику. Почему? Если вы хотите кого-то поддержать, заплатите за это. Никто же платить не хочет. Я с одним коллегой-европейцем разговаривал, это был министр экономики. Я говорю: "Ну платите тогда". Он отвечает: "Что, я дурак, что ли?" Я говорю: "А я что – похож на идиота?"

Поэтому нужно смотреть... Знаете, мы же должны из реалий исходить, а не говорить какими-то общими категориями. И ситуация, которая имеет место, мне кажется опасной. Там нужно делать всё для того, чтобы консолидировать общество и консолидировать страну. И, по большому счёту, было бы правильно, если бы так называемые пророссийские и прозападные силы объединились и подумали о будущем своего собственного государства, создали бы такую структуру власти, которая бы сплачивала, скрепляла единство наций, а не делила бы её на западников и восточников – или на южан.

А то, что сейчас происходит, – это опять движение в том же направлении, в направлении разрушения. Что очень жаль, потому что Украина – очень близкая для нас страна: каждый второй в России, наверное, имеет или родственные, или близкие, дружеские связи с Украиной. Из 45 миллионов населения там 17 миллионов этнических русских, причём только по официальной статистике. Там почти 100 процентов людей считают русский своим родным языком, ну, может, 80 процентов. Это очень близкая нам страна. И мы искренне хотим, чтобы там в конце концов наступил мир, спокойствие и были созданы условия для поступательного развития.

Забагато начебто уваги приділено Україні як для інтерв'ю російського Президента західним журналістам. Значить українське питання для Росії має немалозначну роль і по видимому воно зачіпає не тільки Росією і Україну.

Плач про субсидування української економіки дешевими енергоносіями є напівправдою, а точніше брехнею. На момент підписання угод по їх поставкам ціни були абсолютно не дешевими. Це тепер вони виглядають низькими, а так платили достатню суму. Та навіть більше, за цю прив'язку до російських енергоносіїв Україна постійно розплачувалась своїм можливостями конкурувати в світі на користь Росії. Віддано сотні одиниць складної техніки Росії, ядерний щит України пішов туди ж, частина алмазного фонду, що мав забезпечувати рублі які були в Україні теж зосталась в Росії, пізніше й десятки бомбардувальників ТУ-150 відправили в Росію. Що це мала плата за начебто дешеві енергоносії?

Щоб утримувати таку ситуацію з оплатою за російські енергоносії і безопонентно заявляти про субсидування саме Росія і дестабілізує ситуацію в Україні. Саме Кремль в цьому зацікавлений, а не США чи Європа. Путін а не Буш частіше згадує про події часів Майдану і це він поздоровив назначеного, але ще офіційно не проголошеного фальсифікаторами президента України, як виявилось скинутого народом в наслідку. Не Майдан казав розділяймось, а проросійські сили постійно шантажують Україну розпадом і входженням певних регіонів до складу Російської Федерації. Вигідно це звісно не тільки Росії, а й Заходу, зате лиш не Україні.

ВОПРОС: А в долгосрочной перспективе, как Вы предполагаете, Украина вновь станет частью России?

В.ПУТИН: Нет, конечно. Да мы этого и не хотим. Мы не хотим больше никого включать в состав России, потому что для нас это только дополнительная экономическая нагрузка. Но мы хотим, чтобы так называемые наши естественные конкурентные преимущества в мировой экономике были использованы. Я их уже называл. Речь может идти только об экономической интеграции. А навязывание каких-то новых государственных образований является совершенно бессмысленным, если на то нет воли собственно народа той или другой страны.

Да в современном мире это и не является таким уж важным. Посмотрите, что происходит в Европе. Идёт объединение, и там уже национальные границы перестают играть ту роль, которую они играли раньше, теряют то значение, которое они имели раньше..."

Безумовно навантаження на Росію буде, якщо включити Україну в склад Росії. Але не економічне, а політичне. Прийдеться відповідати за соціальний стан окупованого народу, як і вирішувати проблеми з правами людини і тому подібними речами. Економічний визиск начебто незалежної країни позбавляє необхідності турбуватись по цим питанням. Проте є одна проблема в такій системі-це ризик втратити контроль через те, що якась інша наддержава може перебрати опіку і вже вона здійснюватиме економічний визиск. Тому логічно що під прикладом "російського євросоюзу" Путін мав на увазі чітко окреслені границі впливу Росії.

Отож, щоб не вийшло так, наче Незалежність наша 1991 була уроком для Росії, яка погано поводилась з українцями і що тепер можна повернутись до дружби з "старшим братом" потрібно не проспати політичну війну з проросійськими силами. Внутрішньополітична боротьба нав'язана Росією Україні має бути виграна. Інакше лінія нарощування могутності Російської Імперії від Чечні, через Грузію не зупиниться на Україні і знову застрягнем в столітньому рабстві. Майбутнє наше вирішується тепер і залежить від нас.

Коментарі









© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua