Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації
Київська Русь   цивілізаційний вибір   цивілізаційно утворюючий фактор

Україна як цивілізаційно утворюючий фактор

Віктор Вірний | 17.09.2008 19:18

-16
Рейтинг
-16


Голосів "за"
1

Голосів "проти"
17

Історична місія Києва – бути духовним центром православної цивілізації.

Нині стає модно говорити про цінності. Політики, як першого, так і другого ешелону все частіше оперують словосполученням "цивілізаційний вибір". Легкість, з якою вони жонглюють даними словами, вражає уяву простого обивателя й відверто ображає інтелігенцію.

Підміна понять – не нове в українському політикумі. Жонглювання визначеннями не тільки без їх сутнісного, але й значеннєвого розуміння – також не є дивиною. І, звичайно, не вимагає коментарів, що місце сидіння визначає позицію бачення.

Європа. Зламування епох – перехід від політеїзму до монотеїзму. З початком падіння пантеону Богів північних народів відбувається трансформація східнослов'янських племен. Православ'я стає цивілізаційно утворюючим фактором. У зв'язку з Хрещенням Київська Русь сама стає цивілізаційно утворюючим фактором.

Держава як цивілізаційно утворюючий фактор. Імперська Росія, а потім Радянський Союз були цивілізаційно утворюючими факторами. Від Німеччини, яка час від часу перетягувала на себе "ковдру" у Франції, після поразки у Другій світовій війні цивілізаційно утворюючий фактор старого континенту перейшов до Сполучених Штатів Америки. Сьогодні Вашингтон з важкістю втримує домінуючі висоти – уява про демократії в Сполучених Штатах усе більше різниться з уявами про ліберальні цінності у Старій Європі. Ситим й самовдоволеним європейцям набридло брати участь в "безперервній війні", що по всьому світові ведуть США в ім'я збереження своєї нації і держави. Крім "гарячої війни", Білому дому доводиться вести й фінансову із союзниками по коаліції західних держав – це, насамперед, війна долара з євро, потім – з далеко недружнім Китаєм, готовим заявити про свої світові амбіції. Сьогодні вже Росія, як і Китай, використовуючи природні переваги, здійснює експансію світових ринків. Державно-приватний капітал і Китаю, і Росії "атакує" Захід, який змушений захищатися й закривати свої ринки для інвестицій даних країн.

Якщо Вашингтон фактично не в змозі був перешкоджати Піднебесній в її переможному русі, то "дрібних шпильок" Старій Європі на шляху створення нею імперії під назвою Європейський Союз він нашпигував досить, заслав туди й "козачків". Але якщо ці самі "козачки", низько кланяючись перед Білим домом, на своїх територіях з радістю розміщають американські системи ПРО, то навчені досвідом справжні європейці усе голосніше говорять про створення власної, європейської системи безпеки, що фактично проголошує початок кінця Північноатлантичного Альянсу.

Тим не менш, є знаменник, єдиний для країн Альянсу, – це постійна терористична загроза. Напади на вежі-близнюки в Нью-Йорку, підрив поїздів у Мадриді й вибух в лондонському метро – "масштаби всіх цих терористичних актів різні, але страсті, ними викликані, ті залиті кров'ю обличчя, заклопотані рятувальники, що кинулися на допомогу, ридаючі родичі, запалені свічі й гори квітів на місці злочинів. Як і слід було сподіватися, трагедія зблизила європейців й американців, але зближення виявилося не безхмарним, оскільки породило нескінченні суперечки. Керівники США і європейських країн були єдині в тім, що необхідно запобігти подальших нападів але розійшлися в думці про те, як це краще зробити. Багато європейців украй незадоволені діями США в Іраку. Вони переконані, що амбівалентність (двоїсте ставлення) Буша до правової сторони справи, небажання президента дотримуватися належних юридичних процедур для обґрунтування своїх дій, так само як і його риторика щодо боротьби між добром і злом, скоріше приведуть до поповнення рядів терористів, ніж підірвуть їхній вплив. Європейці давно живуть в умовах існування загрози тероризму, тому їм зовсім незрозуміло, чому американці стверджують, що 11 вересня все змінило в цьому світі. Зі своєї сторони, в адміністрації Буша заговорили про те, що в Європі сприймають загрозу тероризму недостатньо серйозно, вказуючи при цьому на вкрай несвоєчасне рішення Мадрида вивести іспанські війська з Іраку. Оскільки воно було прийнято відразу після вибухів в іспанській столиці, вийшло, що терористи домоглися всього, чого хотіли", – це говорю аж ніяк не я, а пише Мадлен Олбрайт, екс-держсекретар США, у своїй книзі "Релігія й світова політика".

Американці загрузли в Афганістані, але Ірак виявився ще більшою проблемою. "Вторгнення в Ірак повинне було продемонструвати міць Сполучених Штатів. Замість цього воно показало обмеженість наших можливостей, – відзначає М. Олбрайт. – Буш почав війну тому, що вірив, тим самим він забезпечить безпеку Америки. Президент, зрозуміло, зовсім не припускав змінити історично сформоване співвідношення сил і реальної влади між сунітами й шиїтами. Фактично ж те, що відбулося, можна назвати історичним зрушенням, причому, не тільки в Іраку, але й у всьому регіоні. Створення в Багдаді шиїтського уряду означало, що в одній з найбільших арабських країн до влади прийшов уряд мусульман-шиїтів. У столицях головних сунітських держав – Саудівської Аравії, Йорданії і Єгипту – офіційні особи вже неодноразово виражали побоювання у зв'язку з появою шиїтського "півмісяця", вплив якого поширився на Бахрейн, а потім і на інші країни – Іран, Ірак, Сирію й Ліван". Мова йде про небезпеку внутрішньоконфесійного конфлікту. "Ще одним непередбаченим наслідком війни стало посилення впливу Ірану...", – відзначає колишній держсекретар і незмінний політик. Цього американці не передбачили. І відносно Ірану це варто виправити. "Американцям важливо трансформувати Близький Схід, насамперед для того, щоб гарантувати власну безпеку", – констатує Олбрайт.

НАТО легітимізує дії Білого дому. США – держава-вампір. Їй, аби вижити, потрібна кров і гарматне м'ясо. Але заможна і сита Європа не хоче воювати...

Крах імперії США настільки очевидний, що геополітики й політологи ведуть дискусію лише про те, коли це станеться. В ім'я свого порятунку американці змушені "поширювати" демократію усе далі на Схід, улаштовувати сум'яття в Центральній і Східній Азії, зміщати одні й установлювати інші, проамериканські, режими. Для цього достатньо інструментів. Мова йде про політичні інститути – починаючи від наддержавних установ, і, закінчуючи так називаними недержавними організаціями, військово-політичними – у першу чергу НАТО, де США грають "першу скрипку", і про різноманітні економічні й фінансові інститути й інструменти.

Нинішня Росія робить крок за кроком, щоб відновити свою велич. Володимир Путін закладає в основу держави "ядерне православ'я", за ним Дмитро Медведєв стверджує, що однополюсному світу прийшов кінець. Москва наполягає на створенні нової системи безпеки. Президент Російської Федерації не бачить нічого страшного в кризі світових фінансових ринків і висловлює впевненість, що російські акції збережуть свої позиції, інвестиційний клімат країни – привабливість, а російська валюта уже в найближчі роки перетвориться із просто вільно конвертованої в резервну. Дмитро Медведєв запевняє, що в Росії вистачить газу для партнерів на Заході й на Сході. Що стосується світової продовольчої кризи, якщо Росія (разом з Казахстаном і без України, яка усунулась від співробітництва), і готова нагодувати всіх – стати "житницею світу", то без Києва цивілізаційно утворюючий фактор православної цивілізації Білокам'яної під великим сумнівом.

На це вказував Збігнев Бжезинський у праці "Велика шахівниця (Панування Америки і її геостратегічні імперативи) ". "Україна, новий і важливий простір на євразійській шахівниці, є геополітичним центром, – пише він. – Без України Росія перестає бути євразійською імперією. Без України Росія усе ще може боротися за імперський статус, але тоді вона стала б в основному азіатською імперською державою".

Не можна не віддати належне американському геостратегу, тому що він абсолютно правий. Та давайте подивимося на ситуацію не з позиції США або Росії, а України. Але для цього доведеться повернутися до джерел становлення православної цивілізації на нашій землі – до Святої Русі, до Володимира Великого, Володимира Мономаха, вдивитися у велич Софійського Собору й Печерської Лаври.

Не випадково "ламалися списи" навколо вибору "Великого Українця", тому що це був вибір не минулого, а майбутнього. Адже підміна минулого – це не просто невизначеність майбутнього, зрадництво – це завжди смерть.

Протестантизм, покладений в основу економіки Старої Європи, демократія по-американськи й ліберальні цінності Заходу – густа, далеко неоднорідна суміш, яку називають "європейський вибір України", не забуваючи при цьому підкреслювати, що він лежить через НАТО. Це один вибір. На озброєнні апологетів даного вибору – обвинувачення прем'єр-міністра Юлії Тимошенко в державній зраді, а солідарні (не по вказівці президента) голосування у Верховній Раді України називають не інакше, як державним переворотом. Скрізь вони бачать "руку" Кремля. Усе будується на посиланні про кавказький конфлікт, але при цьому опускається, що кров мирних жителів і російських миротворців у Південній Осетії пролив Саакашвілі, та що біль і горе своєму народу принесла грузинська влада.

Інший вибір – це слідування традиційним цінностям. Про нього, якщо й намагаються говорити, то тільки пошепки, чергуючи його реверансами убік Заходу. Україна не тільки географічний центр Європи, ми і є сама Європа. Нам не треба ані бігти кудись, ані рватися, шматуючи країну. Також не варто стукати в "зачинені двері", як то в ЄС. Потрібно поважати себе й позбутися ярлика "меншовартості".

В умовах зростання ризику зіткнення цивілізаційних і культурних відмінностей, що прийшов на зміну політичному й ідеологічному протистоянню, винятково важливими є процеси самоідентифікації, самовизначення й самоусвідомлення України. Національна самоідентифікація України, що виключає Росію, неможлива. Спроба протиставити Росію Україні – прагнення знищити як Росію, так й Україну. Підтримуючи й підсилюючи Росію, Україна підсилює себе й підвищує свій вплив на світові цивілізаційні процеси. Історична місія Києва – бути духовним центром православної цивілізації.

Віктор Вірний, політолог,

"Фундація Аналітичної Думки"


Коментарі
Рекомендую всім зацікавленим альтернативний погляд на проблему:

"Газета.Ru":Европейский выбор Украиной фактически уже сделан!"
и притом не горсткой начальников, а большинством ее граждан. И эволюция российско-украинских отношений будет зависеть не столько от очередных смен караула в Киеве, сколько от того, сделает или не сделает официальная Россия тот "неевропейский выбор", на возможность которого то намекают, то вдруг перестают намекать высшие руководители.
Если заставим выбирать, если начнем обводить себя ограждением с колючей проволокой по периметру, то Украина не разделит с нами одиночества. Останется снаружи.









© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua