![]()
| ||
![]() | ![]() | ![]() |
![]() ![]() | ||
![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() А ще мені дуже "сподобалося ось це: "Особенно это заметно за "бугром" – украинцы там везде есть, достойно живут, трудятся, имеют множество своих церквей и храмов, знаются друг с другом, думают и гордятся своей Украиной." Супер. За бугром вони гордяться своєю Україною. А ви приїдьте сюди, тут погордіться – нашою владою, нашою судовою системою, нашою корупцією в МВС, ДПІ, ДАІ, у вузах і навіть школах, в лікарнях, якістю послуг, доріг... Сюди їдьте гордитися – а то якийсь там "жидобендерівець", як він сам себе називає, учить мене звідтам патріотизму – як я повинен тут "Родіну" любить. Їдрівашу... ![]() Анатолий, да нет же, европейские СМИ нужно читать, также как и все другие. Важно правильно понимать прочитанное, почему и кем оно было написано и т.д. Правду пишут даже в самых продажных СМИ, не это главное. Какая и как эта правда подаётся – вот что главное. Посмотрите КоммерсантЪ-Украина. Даже заголовки все в негативном ключе не то что информация. Иногда даже забавно сравнивать одну и туже информацию поданную в Ъ и, скажем, в УП. Да всё это про другое. Мне кажется что гордость нельза вернуть. Гордость есть и всегда была. О гордости просто нужно вспомнить. Это как совесть. Важным элементом тоже является национальная черта украинцев не чваниться, да и не гордиться на показ. Анатолій Герасимчук: Не зовсім Ви праві. Курбас – так, за трагічну долю нескореного митця. Бо дивитися спектаклі театру "Березіль" я, звісно, не мала можливості. Стус – частково так, але більше вірші. Адже вони, на щастя, доступні. Параджанов: перш за все – за "Тіні" (бо м"яко кажучи не кожен українець лишив після себе таке гучне освідчення українському), але звісно й за те, що "тбіліський армянин сидів у російській в"язниці за український націоналізм". Решта: Костенко, Леся, Миколайчук – лише за створене ними. Якщо все створене всіма переліченими Вам здається лише плачем – це Ваша думка, право на яку годі й заперечувати. Але ж і я таке право маю... (д.б.) Анатолій Герасимчук: ... (продовження) Отже. Якщо на підняття духу Вас надихають картини звірячого поводження із мобі подібними (нехай навіть із ворогом), на яких густо замішаний "Тарас Бульба", так я, вибачте, хотіла б заздалегідь знати, куди цей Ваш дух полетить – щоб обрати протилежний напрямок. Хоч я й не з лякливих. ![]() Анатолий, гордиться Украиной нужно везде. Тем более в Украине. Бытовые трудности и трудности роста это не повод к тому что бы потерять гордость. И тем более не повод искать кого-то кто "гордость" вернёт. Гордость украинцев это как песня: петь с кем попало, а тем более для кого попало – только нудиться. О "жидобендеровце" и патриотизме – не ладно это у Вас получилось, Анатолий. Откуда это у Вас взялось? Родину учили любить в ГПУ\КГБ. Тому кто себя назвал жидобендеровцем Вы ничего не должны. Я тоже Вас не поучаю. Похоже Вы никому ничего не должны и ни чем не обязаны. Тогда почему прблемы с гордостью? А, как дела с совестью? ![]() Олена Олійник: Олено, а Ви уважно читали, наприклад, Ліну Костенко? Там немає сцен, ну, скажем так, не зовсім гуманних? ![]() Ekain: Совершенно верно. А еще, когда смотришь на олицетворяющие эту "гордость" стройные шеренги детишек в камуфляже, благодарящих папу Пу "за стабильную жизнь" (за наше счастливое детство, помните?!), становится жутковато, в том числе, и за Украину.Путин вернул не гордость, а чванство. Болезненное похмелье у русских еще впереди. Нам незачем на них равняться. Незарегистрированный пользователь: Ось і про совість вже питають. Молодці. Причому совість питають, сховавшись. Я тут, в Донецьку ніколи і ніде не ховався з тим, що я є – українець. І ніколи не ставав в загальні ряди. І не боявся іти проти натовпу – в любих ситуаціях. Але, на жаль, бачив, як мої дорогі земляки з Рівненщини ховалися в лісопосадці 31 жовтня 2003 року – здалеку спостерігаючи за тим, що робиться біля аеропорту, куди мав прилетіти Віктор Ющенко. Хто тоді був в Донецьку, то повинен памятати, як виводив я за собою в натовп з тисяч людей біля палацу "Юність своїх однопартійців з прапорами і закликами за Ющенка. А тут мене вже в чому тільки не звинуватили... Невже комусь так хочеться мене виштовхнути, як тут писав один, на протилежний берег? Але ж це не проблема, якщо комусь так дуже хочеться. Я читаю тут цих патріотів – і зрозуміти не можу, куди я попав, де я... ![]() Ну, утоворили, Анатолий. Вот вами и станем гордиться! А если по сути, то за Украину гордиться есть чем и всегда было. Не надо паники и малодушия прявлять. ![]() Я сейчас временно живу во Франции. До Помаранчевой революции тут вообще мало кто об Украине слышал. Если, представляясь, ты говорил "украинец", часто переспрашивали:"Как? Иранец?" (по-французски эти слова созвучны). А сейчас я С ГОРДОСТЬЮ говорю "украинец". Сегодня продавщица в магазинчике спросила, откуда я, и услышав "Украина", заулыбалась и сказала: "Ющенко! Украина – карашо". Само собой разумеется, что не читала она Гоголя, да и спортом она не интересуется. Единственная фамилия, которую она знает – Ющенко. Поверьте, что это не выдуманный факт. Никита. ![]() Незарегистрированный пользователь: Ну вот и повод для гордости.До Помаранчевой революции... Единственная фамилия, которую она знает – Ющенко. fish ![]() Для Фиш Гордость – как и любое чувство- либо есть, либо нет. У меня есть. Появилась после Майдана. До того было горькое осознание, что страна скатывается к образу "банановой республики". Мне часто тогда приходилось бывать во Франции, и однажды мой собеседник произнес фразу, поразившую и запомнившуюся. Он сказал, как бы между прочим, не акцентируя, привел как один из аргументов. Он сказал дословно так: "Я ВЕРЮ В СВОЮ СТРАНУ". Для меня это тогда было непостижимо. Сейчас Я ВЕРЮ В СВОЮ СТРАНУ. Потому что видел свой народ на Майдане. Потому что после этого в Украине есть и продолжает развиваться демократия, а это для меня главное. А чем вы гордитесь, Фиш? Никита Незарегистрированный пользователь: Мне Ваша фамилия ни к чему.Я б поміняв таке прізвище на співзвучне суті Хандусенка – Гімнюков. Ви – слов'янізовані фіни, тому з вами Україна нічого не хоче мати. Так отдайте нам исконные русские земли и валите куда хотите.Нам ближчі поляки, білоруси, чехи. На счёт поляков – не сомневаюсь. Они вам как отцы родные. І чому це нам немає, чим пишатись? А битва під Конотопом, де українська армія розбила російську? Это там, где поляки и татары под руководством Виговского воевали с казаками и русскими?![]() ![]() ![]() ![]() ![]() | ![]() ![]() ![]() "Проблема" языка: наживка для электората 908 Русскоговорящие украинские националисты... 905 Государство Украина не состоялось... 773 ![]() Русский язык получил государственный статус второго языка в Украине 690 Андрій Іллєнко: Нотатки про соціал-національну революцію 672 Дмитро Чобіт: Макуха або Штрихи до політичного портрета "Блоку Юлії Тимошенко" 668 ![]() | |
![]() | ![]() | ![]() |
![]() | ![]() | ![]() |
© 2007 - 2020, Народна правда © 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора. "Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами. Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua ![]() | ![]() |
![]() |