Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації
0
Рейтинг
0


Голосів "за"
11

Голосів "проти"
11

Коментарі
А ще мені дуже "сподобалося ось це: "Особенно это заметно за "бугром" – украинцы там везде есть, достойно живут, трудятся, имеют множество своих церквей и храмов, знаются друг с другом, думают и гордятся своей Украиной."
Супер.
За бугром вони гордяться своєю Україною.

А ви приїдьте сюди, тут погордіться – нашою владою, нашою судовою системою, нашою корупцією в МВС, ДПІ, ДАІ, у вузах і навіть школах, в лікарнях, якістю послуг, доріг...

Сюди їдьте гордитися – а то якийсь там "жидобендерівець", як він сам себе називає, учить мене звідтам патріотизму – як я повинен тут "Родіну" любить.
Їдрівашу...
  | 7.12.2007 19:18
Анатолий, да нет же, европейские СМИ нужно читать, также как и все другие. Важно правильно понимать прочитанное, почему и кем оно было написано и т.д. Правду пишут даже в самых продажных СМИ, не это главное. Какая и как эта правда подаётся – вот что главное. Посмотрите КоммерсантЪ-Украина. Даже заголовки все в негативном ключе не то что информация. Иногда даже забавно сравнивать одну и туже информацию поданную в Ъ и, скажем, в УП. Да всё это про другое. Мне кажется что гордость нельза вернуть. Гордость есть и всегда была. О гордости просто нужно вспомнить. Это как совесть. Важным элементом тоже является национальная черта украинцев не чваниться, да и не гордиться на показ.
Олена Олійник   | 7.12.2007 19:28
Анатолій Герасимчук:
Не зовсім Ви праві. Курбас – так, за трагічну долю нескореного митця. Бо дивитися спектаклі театру "Березіль" я, звісно, не мала можливості. Стус – частково так, але більше вірші. Адже вони, на щастя, доступні. Параджанов: перш за все – за "Тіні" (бо м"яко кажучи не кожен українець лишив після себе таке гучне освідчення українському), але звісно й за те, що "тбіліський армянин сидів у російській в"язниці за український націоналізм". Решта: Костенко, Леся, Миколайчук – лише за створене ними. Якщо все створене всіма переліченими Вам здається лише плачем – це Ваша думка, право на яку годі й заперечувати. Але ж і я таке право маю... (д.б.)
Олена Олійник   | 7.12.2007 19:32
Анатолій Герасимчук:
... (продовження)
Отже. Якщо на підняття духу Вас надихають картини звірячого поводження із мобі подібними (нехай навіть із ворогом), на яких густо замішаний "Тарас Бульба", так я, вибачте, хотіла б заздалегідь знати, куди цей Ваш дух полетить – щоб обрати протилежний напрямок. Хоч я й не з лякливих.
  | 7.12.2007 19:35
Анатолий, гордиться Украиной нужно везде. Тем более в Украине. Бытовые трудности и трудности роста это не повод к тому что бы потерять гордость. И тем более не повод искать кого-то кто "гордость" вернёт.
Гордость украинцев это как песня: петь с кем попало, а тем более для кого попало – только нудиться.

О "жидобендеровце" и патриотизме – не ладно это у Вас получилось, Анатолий. Откуда это у Вас взялось? Родину учили любить в ГПУ\КГБ. Тому кто себя назвал жидобендеровцем Вы ничего не должны. Я тоже Вас не поучаю. Похоже Вы никому ничего не должны и ни чем не обязаны. Тогда почему прблемы с гордостью? А, как дела с совестью?
  | 7.12.2007 20:21
Олена Олійник:
Олено, а Ви уважно читали, наприклад, Ліну Костенко?
Там немає сцен, ну, скажем так, не зовсім гуманних?
  | 7.12.2007 21:04
Ekain:
Путин вернул не гордость, а чванство. Болезненное похмелье у русских еще впереди. Нам незачем на них равняться.
Совершенно верно. А еще, когда смотришь на олицетворяющие эту "гордость" стройные шеренги детишек в камуфляже, благодарящих папу Пу "за стабильную жизнь" (за наше счастливое детство, помните?!), становится жутковато, в том числе, и за Украину.
sane   | 7.12.2007 21:05
Простите, предыдущий пост мой.
Незарегистрированный пользователь:
Ось і про совість вже питають. Молодці. Причому совість питають, сховавшись.

Я тут, в Донецьку ніколи і ніде не ховався з тим, що я є – українець.
І ніколи не ставав в загальні ряди. І не боявся іти проти натовпу – в любих ситуаціях.

Але, на жаль, бачив, як мої дорогі земляки з Рівненщини ховалися в лісопосадці 31 жовтня 2003 року – здалеку спостерігаючи за тим, що робиться біля аеропорту, куди мав прилетіти Віктор Ющенко.

Хто тоді був в Донецьку, то повинен памятати, як виводив я за собою в натовп з тисяч людей біля палацу "Юність своїх однопартійців з прапорами і закликами за Ющенка.

А тут мене вже в чому тільки не звинуватили...
Невже комусь так хочеться мене виштовхнути, як тут писав один, на протилежний берег?

Але ж це не проблема, якщо комусь так дуже хочеться. Я читаю тут цих патріотів – і зрозуміти не можу, куди я попав, де я...
  | 7.12.2007 21:59
Ну, утоворили, Анатолий. Вот вами и станем гордиться!

А если по сути, то за Украину гордиться есть чем и всегда было. Не надо паники и малодушия прявлять.
  | 7.12.2007 23:57
Я сейчас временно живу во Франции. До Помаранчевой революции тут вообще мало кто об Украине слышал. Если, представляясь, ты говорил "украинец", часто переспрашивали:"Как? Иранец?" (по-французски эти слова созвучны). А сейчас я С ГОРДОСТЬЮ говорю "украинец". Сегодня продавщица в магазинчике спросила, откуда я, и услышав "Украина", заулыбалась и сказала: "Ющенко! Украина – карашо".
Само собой разумеется, что не читала она Гоголя, да и спортом она не интересуется. Единственная фамилия, которую она знает – Ющенко.
Поверьте, что это не выдуманный факт.
Никита.
  | 8.12.2007 14:27
Незарегистрированный пользователь:
До Помаранчевой революции... Единственная фамилия, которую она знает – Ющенко.
Ну вот и повод для гордости.
fish
  | 8.12.2007 22:05
Для Фиш
Гордость – как и любое чувство- либо есть, либо нет. У меня есть. Появилась после Майдана. До того было горькое осознание, что страна скатывается к образу "банановой республики". Мне часто тогда приходилось бывать во Франции, и однажды мой собеседник произнес фразу, поразившую и запомнившуюся. Он сказал, как бы между прочим, не акцентируя, привел как один из аргументов. Он сказал дословно так: "Я ВЕРЮ В СВОЮ СТРАНУ". Для меня это тогда было непостижимо.
Сейчас Я ВЕРЮ В СВОЮ СТРАНУ. Потому что видел свой народ на Майдане. Потому что после этого в Украине есть и продолжает развиваться демократия, а это для меня главное.
А чем вы гордитесь, Фиш?
Никита
Хандусенко   | 8.12.2007 22:53
Незарегистрированный пользователь:
Я б поміняв таке прізвище на співзвучне суті Хандусенка – Гімнюков.
Мне Ваша фамилия ни к чему.

Ви – слов'янізовані фіни, тому з вами Україна нічого не хоче мати.
Так отдайте нам исконные русские земли и валите куда хотите.

Нам ближчі поляки, білоруси, чехи.
На счёт поляков – не сомневаюсь. Они вам как отцы родные.

І чому це нам немає, чим пишатись? А битва під Конотопом, де українська армія розбила російську?
Это там, где поляки и татары под руководством Виговского воевали с казаками и русскими?



Найбільше коментарів
"Проблема" языка: наживка для электората  908
Русскоговорящие украинские националисты...  905
Государство Украина не состоялось...  773
Вопрос русского языка в Украине – тест на демократию?  740
Русский язык получил государственный статус второго языка в Украине  690
Андрій Іллєнко: Нотатки про соціал-національну революцію  672
Дмитро Чобіт: Макуха або Штрихи до політичного портрета "Блоку Юлії Тимошенко"  668









© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua