Гордость за Украину. Кто ее вернет Украине?

Стрілець:
Про гордість – згодом.
А Вам скажу – не зациклюйтесь. Не хочу з Вами сперечатись, але якщо боротьба за україномовний простір (яка до речі й для мене щось важить) стає самоціллю – воно вже трохи хворобливе. Сподівають, то в Вас сьогодні настрій кепський.

А гордість я собі сама повернула років тому 17-18, коли ще й держави не було. І без жодного примусу.

Якщо вже британська, то не кацапура, а жидобендерівець. Так буде вірно.

Я схожий на зацикленого на одній темі?
Я просто не пропускаю нагоду, коли відверто підставляються.
І тільки.

Понты дешевые у россиян, а не гордость.

Путін веде країну до руйнації. Розплата буде і жорстока, а гордитись росіянам нема чим, хіба, що Бог їм дав величезну і богату землю, а земля породила на їх лихо Путіних.

Стрілець:
Ну може дійсно – трохи загусто... Але ми ж не по цифрах:)
А автор мене таки розсмішив... Шевченком.
Сьогодні мабуть зроблю те, чого досі жодного разу не робила – зайду на "Великі Українці" й проголосую за Тараса Григоровича. І не менше 3 разів.

Відповідь на питання "Хто поверне гордість Україні" – тільки можливий розпад росії...
От і поговорили...

Олена Олійник:
О, бачте, Олено, все-таки ця стаття Вас подвигнула на щось.
А так би й не думали ні за кого голосувати. Шевченко – це нормально! Головне – не Луценко!

А на запитання (в статті) так ніхто і не відповів. Окрім Олени.

Ця,так звана Гордість за свою країну,не була б варта і виїденого яйця,якби не ціна вуглеводнів,конюктура на які сьогодні посприяла Росії.Але,як відомо,нічого вічного на світі немає.Чи задумуються над цим носії т.з.гордості?Все це нагадує мені банкет під час чуми.

Щось тут так сурйозно всьо.
Є факт – і кожний може йому, звичайно, дати свою оцінку.
Але факт – є.
Хоча про Росію – то так, до слова. А в Україні? Хіба можна, без почуття хоча б поваги до себе, щось створити? Просунутись на крок вперед, виграти двобій, добігти до фінішу?
А відповіді все нема...

Анатолій Герасимчук:
Я так зрозуміла – то Ви також мені писали "головне – не Луценко". Якщо ні – перепрошую.
В будь-якому разі: я сказала лише, що жодного разу не голосувала за Тараса Григоровича. В мене просто, як би то мовити, більш примхливі уявлення. Я голосувала (зокрема) за Курбаса, Миколайчука, Ліну Костенко, Лесю Українку, В.Стуса, за Параджанова (що зараз почнеться!), і ще за когось.
Бо вважала – за Шевченка і без мене проголосують:)

Олена Олійник:
Курбас, Миколайчук, Ліна Костенко, Леся Українка, Стус, – погодьтеся, пані Олено, що Ваші примхи стосувалися більше трагічних сторінок України...

Тут плакати треба над кожним із цих прізвищ...

А я питання ставив трошки інакше – не про те, хто є достойним звання великого українця.
До речі, і Шевченко більше – плакав. Боліло йому.

А хто отак – підняти дух?

У Украины и украинцев никто гордость не забирал. Она всегда была, есть и всегда будет.
Особенно это заметно за "бугром" – украинцы там везде есть, достойно живут, трудятся, имеют множество своих церквей и храмов, знаются друг с другом, думают и гордятся своей Украиной. НО вот, к примеру, русских найти совсем не просто. Все они становятся за границей кем-то ещё, но совсем не русскими. Кстати, русскими в Амкрике зовут и знают евреев из СССР.

Не нужно верить www.inosmi.ru. Это отжим "нужных" и искажённых материалов. Отстой, другими словами.

Незарегистрированный пользователь:
Про "отстой".
Скажіть, а як же тоді пояснити такі результати голосування в Росії, які там зафіксовані?
Чи, може, там нема поваги до Путіна?
Не треба читати СМІ європейські, згоден, але тоді почитайте російські. Послухайте на російських телеканалах, що там говорять. А там говорять тільки одне: Путін повернув Росії її славу і гордість. Хіба не так?

Тільки не треба зараз на мене наїжджати. Наїжджайте на тих, хто це говорить – російських журналістів, політологів тощо...