Так не дістанься ж ти нікому?

Америка – ревність Росії

В багатьох статтях і в морі коментарів весь пафос, вся суть зводиться до одного-єдиного: "Лягають під Америку".

Вони може й витримали б наше розлучення з Росією. Може. Пересилили б себе. Викопали б із найглибших глибин душі мікроскопічні залишки здатності подивитись на українців як на теж людей. Просто людей. Таких же, як інші люди. З такими ж правами. З такими ж слабостями.

Може. Якби не те зловісне видиво, що в кожну мить готове виринути їм перед очі й засліпити ревністю – "лягають під Америку". І все. Далі вже ніяка логіка не йде. Та й яку логіку може сприйняти ревнивець у приступі ревності!

Все. Після спалаху цього приступу їм уже ніхто й нічого не пояснить. Марні спроби.

Киньте. Не пояснюйте. Не намагайтесь оправдовуватись.

Нам виправдовуватись нема у чому. Просто світ достатньо жорсткий, а ми у ньому не найсильніші. Вийшло якраз так, що та Америка найсильніша. Явно сильніша, ніж Росія.

Так, сильні дуже люблять, щоб слабші їм кланятись. Доводиться. І не тільки Америці, є ще не один сильніший у цьому світі.

Та нема причин комплексувати, адже ми тільки кланяємось, а не "лягаємо". Так само, як кланяються практично всі інші народи на планеті Земля. Й Росія серед них.

Неприємно, непочесно? Само собою. Але однозначно краще, ніж продовжувати попередню тристарічну практику – кланятись одній лиш Росії.

Якщо вже доводиться кланятись, то краще всього на всі боки. Бо коли кланятися тільки в один – хребет скривиться до горбатості. А коли у всі – буде просто гнучким. Зате здоровим.

Нехай вони тепер комплексують зі своїм "або нам, або не дістанься ти нікому!" Переживемо.