Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації
праві   консерватори   НСНУ   УНП   націоналісти

"Праві" політичні сили в після виборчій Україні: перспективи та недоліки


9
Рейтинг
9


Голосів "за"
12

Голосів "проти"
3

Парламентські вибори-2007 підтвердили тенденцію, яка полягає в тому, що так звані "ідеологічні" партії особливою популярністю серед вітчизняного електорату не користуються. У новому парламенті знову будуть представлені переважно ті сили, яких, строго кажучи, не можна вважати ідеологічними, окрім хіба що КПУ.

''Праві'' політичні сили в після виборчій Україні: перспективи та недоліки
Наразі досить складно чітко визначити "ідеологічне забарвлення" 3-х найвпливовіших сил українського політикуму – БЮТ, НУНС та Партії регіонів. На думку експертів, ці три сили мали б поділити вітчизняний електорат за ідеологічними симпатіями так: Блок Юлії Тимошенко, за задумом, повинен був зайняти позицію ліво-центристів, яку в Європі зазвичай займають соціал-демократи, Партія регіонів – центр (ліберальна платформа) і НУНС – посісти місце право-центристів (консерватори). Але останні місяці засвідчили, що насправді конфігурація може бути й іншою.

Посилення співпраці БЮТ та її лідерки особисто з Європейською народною партією, активне налагодження стосунків з консервативним президентом Франції Н. Саркозі, певне переорієнтування на західноукраїнський електорат наштовхують на думку, що БЮТ є найбільш імовірним кандидатом на "правий спектр" в українській політиці. Втім, в середині самого блоку про таку ймовірність говорять досить стримано.

Схожа ситуація і з Партією регіонів: вони навряд чи найближчим часом задекларують себе тією чи іншою за ідеологічним забарвленням силою. Хоча з ПР все є набагато більш зрозумілим – наразі вони по суті є центристською силою з незначним ухилом вліво. А оскільки догми соціал-демократії для партії великого бізнесу, якою, по суті, і є ПР, є неприйнятними, "регіонали" можуть себе позиціонувати як ліберальна сила. І це буде цілком доречним.

Набагато складнішою є ситуація з блоком НУНС, який було створено, по суті, з трьох ідеологічно різних компонентів – з "Народної самооборони", якій притаманний "лівий ухил", "Нашої України" (ліберали) та "Української правиці" (консерватори). В світлі ймовірного злиття всіх сил блоку в одну єдину велику партію досить гостро постає питання, яку ж ідеологію візьме НУНС собі на озброєння. Чи може взагалі уникне прив'язки до певної ідеології? І як в такому випадку вчинити членам "Української правиці", які себе аж ніяк не рахують силою, що перебуває "поза ідеологією"? І що ж тоді взагалі чекатиме український "правий спектр" у міжвиборчий період?

В цьому ми і спробуємо зараз розібратися.

Блок Юлії Тимошенко

Як вже зазначалося, відхід від яскраво вираженої соціал-демократичної риторики, натомість – поява закликів до захисту традиційних цінностей, чітка позиція в мовному питанні і питанні європейської інтеграції України робить БЮТ оптимальним варіантом для електорату, який симпатизує саме "правим" ідеям. Але реально навряд чи БЮТ захочуть стати на якісь конкретні ідеологічні рейки. По-перше, для цього треба на базі БЮТ створити єдину партію, що буде послуговуватися тією чи іншою ідеологією. Навряд чи це найближчим часом відбудеться. По-друге, пані Тимошенко вигідніше для її політичної кар'єри уникати тих гострих кутів, які несе в собі будь яка ідеологія. Тож Юлії Володимирівні вигідніше керувати силою, що не має чіткої ідеологічної "прив'язки", зате може обіцяти і "нашим" і "вашим".

"Наша Україна" – "Народна самооборона"

До виборів здавалося, що саме ця сила, в перспективі утворивши єдину партію, посяде місце "правого центру" вітчизняного політикуму. Але є декілька нюансів, що можуть унеможливити такий варіант. По-перше – це ймовірне головування у партії Юрія Луценка, якого не хочуть бачити на цій посаді деякі учасники "правиці", зокрема – УНП. По-друге, відносно невисокий результат на виборах, що ставить під сумніви подальші перспективи єдиної партії. В такій ситуації лідери умовних "правих" (КУН, УНП, ХДС) навряд чи захочуть розчинитися в силі, де вони не тільки не будуть на перших ролях, але й ризикують взагалі поринути в політичне небуття. І по-третє – позиція представників великого бізнесу, які стоять за НУНС. Чи схочуть Мартиненко, Третьяков, Єхануров, Червоненко, Порошенко, Жванія фінансувати партію, що чітко стане на позиції українського консерватизму? Питання, насправді, складне. Донедавна лідери мегаблоку ідеологію підміняли "ідеалами Майдану" та "помаранчевим" кольором. Але, як показує історія, колір не довго може займати місце ідеології.

В принципі, нова партія на базі НУНС зможе в подальшому виражати інтереси хоч якоїсь частини електорату, що симпатизує "правим". Але це тільки в тому випадку, якщо свої позиції в цій силі збереже В. Кириленко. Останній, можливо, зробить з НУНС партію національно-ліберального забарвлення. Але в цьому випадку все одно є ризик, що більш консервативно налаштована частина українського електорату підтримає, скажімо, БЮТ. Або ту ж ВО "Свобода" О. Тягнибока.

"Європейська Україна", УНП, НРУ, КУН, ХДС, УРП-"Собор", ГП "Пора"

Не важко спрогнозувати, що жодна з цих політичних сил за нинішніх обставин не наважиться йти у "самостійне плавання", хіба що в разі невигідних для себе умов при створенні на базі НУНС нової партії. Але в разі провалу задумки Секретаріату Президента і керівництва НУ про створення мегапартії лише "Європейська Україна" М.Катеринчука матиме якісь перспективи у випадку подальшого самостійного існування. І то лише завдяки особі свого лідера й за умови блокування з "близькими по духу силами". А такими на даний момент можуть виявитися ХДС – єдина в Україні класична консервативна партія європейського зразка, можливо, УНП, яке незадоволене перспективою головування в мегапартії Юрія Луценка. А щодо КУН, НРУ, УРП-"Собор", то вони, образно кажучи, "здулись" і навряд чи оберуть окремий від "партії президента" політичний курс.

В такому випадку тільки Українська народна партія і то лише в блоці з "Європейською Україною", ХДС чи іншою подібною силою може претендувати на прихильність електорату, що сповідує принципи націонал-демократії. Привабливість такого утворення полягало б, зокрема, в моральності й незаплямованості його лідерів, в чітко визначеному зовнішньополітичному курсі, в орієнтації на українські традиційні цінності. Але ймовірність такого союзу я особисто поставив би під сумнів.

Єдиний достатньо ймовірний розвиток подій – це відмежування від мегапартії УНП і, можливо, частини членства НРУ та КУН. Втім, УНП в нинішньому вигляді не має перспектив охопити весь "правий спектр" українського політикуму, що підтвердили нещодавні вибори. Вони красномовно довели, що наразі партії, що утворили "Українську правицю" мають слабку підтримку в населення – практично жодного відсотка участь "правиці" в блоці НУНС "помаранчевим" не додала.

УНП на даному етапі має чимало недоліків, що, як на мене, полягають в наступному: слабкий і невиразний лідер (мається на увазі Ю. Костенко), нездатність керівництва до радикальних якісних змін всередині партії, слабка інформаційна підтримка, відверто невдалий піар (згадайте передвиборчі відео ролики "Блоку Костенка-Плюща"), невеликий відсоток молодих перспективних кадрів в проводі партії, невміння популярно пояснити свої гасла народові, відсутність в програмі "родзинки" тощо. Всі ці нюанси можуть призвести до того, що Українську народну партію буде відкинуто на маргінес української політики. А щоб цього не сталося, членству слід обов'язково обрати нового голову партії – молодшого за віком, привабливішого, креативнішого за Юрія Костенка. Таким може стати, наприклад, успішний український бізнесмен і політик Олександр Слободян. По-друге, партії треба омолодити склад, перш за все – керівні ланки, переглянути інформаційну політику, більше уваги приділити актуальним проблемам українського соціуму та й взагалі – активніше вести себе в громадському і політичному житті. Тоді в перспективі партія ще зможе "відродитися з попелу". Але поки що посилань до цього ми не бачимо.

Всеукраїнське об'єднання "Свобода"

Єдиною яскраво вираженою "правою" політичною партією, що має певні перспективи, залишається лише ВО "Свобода" Олега Тягнибока. Багато факторів говорять на користь цієї сили, а результати останніх виборів підтверджують, що в роботі з електоратом у "свободівців" є помітний прогрес. Кількість осіб, що проголосували за ВО "Свобода" цього року порівняно з минулорічними виборами зросла майже вдвічі, а в Києві – в чотири рази. Плюси партії в її чіткій і безкомпромісній (на відміну від інших "правих") позиції, в молодому харизматичному лідері, яким, поза сумнівом, є Олег Тягнибок, в тому, що переважна більшість членства є молодими (менше за 40 років). Навіть ризикований самостійний похід на дострокові вибори виявився певним чином виправданим – партія поступово збільшує кількість своїх прихильників і в регіонах, і в столиці. У випадку, якщо НУНС все таки утворить на базі партій, що увійшли до блоку, нову політичну силу, в якій розчиняться й учасники так званої "Української правиці", то, схоже, "Свобода" залишиться єдиною класичною "правою" партією на всю країну. А якщо так, то в неї є всі шанси завоювати прихильність електорату, що підтримує націонал-демократів і, у випадку промахів і помилок з боку НУНС і БЮТ, збільшити свою популярність з 0,7%, припустимо, до 7% і більше. Можливо, що вже на наступних парламентських виборах партія О. Тягнибока подолає прохідний бар'єр і потрапить до парламенту. Але щоб такий прогноз став реальністю, партійним керівникам треба активно попрацювати над помилками, яких у партії ой немало!

Ми спробуємо виявимо моменти, що потребують доопрацювання, а то й кардинального перегляду.

Перше. Партія є вузькопрофільною. В програмовій діяльності "напирає" в основному на питання відновлення історичної справедливості (визнання УПА, демонтування пам'яток радянської епохи, суду над комунізмом тощо) та питання захисту прав українців в національно-культурній сфері. Але за в цілому непоганими гаслами про відновлення історичної справедливості та про люстрацію губляться соціально-економічні аспекти програми партії. На жаль, для більшості громадян гасла, які висуває "Свобода" (окрім питання визнання УПА) є наразі неактуальними.

Друге. Обмежена електоральна база – це в основному Галичина, Волинь і Київ. Не спостерігається помітного прогресу в роботі з населенням східних та південних регіонів.

Третє. Помилки при розбудові агітаційних мереж під час виборів. Нехай "Свобода" й ідеологічна партія, але ж успіх її не в останню чергу залежить від того, скільки керівництво буде давати грошей на потреби агітаційної мережі. А якщо агітатори працюють лише "за ідею", чи буде з того якийсь зиск? Ніхто в подальшому не захоче працювати на партію під час виборів. Отже й число потенційних прихильників значно зменшиться.

Четверте. Малозрозуміла переважній більшості виборців позиція щодо зовнішньої політики. Так, звичайно, Балто-Чорноморська вісь – це класно, але чи всі виборці розуміють, що це таке? Певен, більшість українців Юрія Липу не тільки не читала, але й навряд чи навіть чула про нього. Щодо зовнішньополітичних пріоритетів "Свободи", складається враження, що вони полягають лише в антиросійській спрямованості зовнішньої політики України. Хай це і не так, але ж електорату треба пояснити це доступно!

П'яте. Стиль спілкування. В цьому аспекті зауваження не настільки серйозні, але пару нюансів треба відмітити. По-перше, під час деяких прямих ефірів на телебаченні (а телевізор же дивиться багатомільйонна аудиторія, це навіть не десятки тисяч на мітингах) лідери ВО "Свобода" (О. Тягнибок, Ю.Іллєнко, І. Фаріон) висловлювалися досить прямо, не уникаючи гострих кутів. Манера спілкування і жестикуляція, які, як відомо з психології, також не в останню чергу формують імідж політика, під час таких ефірів були насичені різкими словами й різкими рухами, що виказували певну приховану агресивність політиків. Цілком зрозуміло, що така поведінка подобається далеко не всім, а отже може відлякати ту частину електорату, що ще не визначилася й коливається, вагається з вибором.

Але щоб змінити ситуацію, підвищити свою популярність керівництву "Свободи" треба зробити не так вже й багато. І в тих змінах, по суті, нічого складного немає.

В першу чергу О. Тягнибокові треба переглянути програму й висунути на перший план АКТУАЛЬНІ гасла. Наприклад, ті, що стосуються питання захисту малого та середнього бізнесу, зменшення податків, вирішення проблеми з житлом, підтримка сільського господарства, створення нових робочих місць, вирішення студентських проблем, підтримка українців з діаспори тощо. Виголосити певне гасло – "родзинку" і будувати свою програму довкола нього. По-друге, "Свободі" слід більш активно підтримувати європейську інтеграцію України, вступ до ЄС і НАТО. Цей аспект аж ніяк ігнорувати не можна.

Треба відмовитися від практики організації мережі агітаторів, які працюють "за ідею". Наразі подібне формулювання виглядає архаїзмом – ігнорувати фінансовий фактор у роботі з активістами партії аж ніяк не можна.

Ще один фактор – створення привабливого іміджу чільних діячів партії. Як вже говорилося вище, слід уникати різких висловлювань, різкої жестикуляції, голосних вигуків, поменше говорити про "ворогів" і т.д.

Крім того треба бути більш гнучким у перемовах про блокування з іншими партіями, якщо того вимагатиме ситуація, треба вміти іноді йти на компроміси!

Одним словом, ВО "Свободі" треба стати "правою" партією ЄВРОПЕЙСЬКОГО типу з ЄВРОПЕЙСЬКИМ лідером, з програмою, що декларує європейський вектор у зовнішньополітичних пріоритетах країни. Це має бути саме НАЦІОНАЛ-ДЕМОКРАТИЧНА партія, без натяку на націонал-радикалізм. І тоді, ймовірно, в неї все вийде, принаймні правий" електорат" буде надовго надійно закріплений за нею.

"Ідеологічні партії" – досвід Європи

Ми не випадково визначили ВО "Свобода" однією з найперспективніших політичних партій (і не тільки в когорті "правих") країни. Чому? Відповідь, як не дивно, є досить простою – європейський досвід підтверджує, що саме "ідеологічні" партії в країнах Європи мають найвищий вплив серед громадян. В цивілізованій Європі вагу має ідея, а не колір тієї чи іншої партії. В країнах Європи тамтешні політики не створюють мегапартії та мегаблоки, але намагаються зробити свою, хай і не мега, але партію привабливою завдяки фундаментальним політичним ідеологіям, нехай – модернізованим, трохи видозміненим, пристосованим до потреб сьогодення. Досвід України засвідчує, що розколюють державу не ідеологічні сили, а навпаки – поза ідеологічні, розколюють не ідеї, а, вдумайтеся, партійні кольори – "помаранчевий" та "біло-голубий"! Втім, якщо і надалі український електорат буде поділено "за кольорами", а не за ідеологією, то розкол тільки поглибиться.

Тому, якщо Україна чітко обрала собі європейський шлях розвитку, політикам слід змінити формат політичної кон'юнктури, змінити на європейський манер. Націонал-демократи, до речі, в першу чергу мають бути зацікавлені в цьому – європейський досвід показує, що "праві" ідеї в сучасній Європі є дуже популярними – Австрія, Греція, Нідерланди, Бельгія, Франція, Німеччина, Хорватія, Швейцарія, Португалія – це далеко не повний перелік країн, де при владі перебувають консерватори або ж помірковані націоналісти. І те, чи українські "праві" переймуть досвід Європи, буде залежати від них самих.

Коментарі









© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua