Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Як реформувати недореформоване


5
Рейтинг
5


Голосів "за"
5

Голосів "проти"
0

Жорна правосуддя мелють повільно, але впевнено.

Одним з основних завдань кожної демократичної, правової держави є утвердження верховенства права, законності, вироблення чітких механізмів захисту прав людини. Головна роль у здійсненні цих завдань належить судовій владі. Україна вже давно декларує свою демократичність, відданість цінностям верховенства права, непорушності прав і свобод людини, та, насправді, далі декларацій справи не йдуть. Цей сумний висновок можна зробити проаналізувавши сучасний стан судової системи України, котра так і не стала самостійною "третьою" гілкою влади. На заваді створення повноцінної судової системи стоїть незавершеність судової реформи, відсутність чітких наукових підходів до її здійснення.

Судово-правову реформу в Україні вчені визначають як комплекс заходів законодавчого та організаційно-правового характеру, спрямованих на демократизацію та підвищення якості правосуддя в державі. На жаль, творцям судової системи України це визначення невідоме. Принципові заходи судової реформи зафіксовані у схваленій Верховною Радою України 28.04.1992р. Концепції судово-правової реформи в Україні. Нею визначені мета, основні принципи реформи, шляхи удосконалення структури і діяльності судів.

На процес реалізації судово-правової реформи мали значний вплив інші фактори, такі як підписання Україною у 1994 році Угоди про партнерство з Європейським Співтовариством, що передбачало проведення комплексних заходів, спрямованих на гармонізацію українського законодавства з законодавством ЄС, та приєднання у 1997 році України до Європейської конвенції про захист прав та основних свобод людини (1950р.) тощо. Найбільше вплинуло прийняття Конституції України 1996 року, котра дала орієнтири при формуванні судової системи та зробила неможливою використання Концепції судово-правової реформи 1992 року, положення якої суперечили Конституції.

Подальше впровадження судової реформи здійснювалось без жодного плану і знайшло своє відображення у Законі України "Про судоустрій" від 2002 року, який дав характеристику судової системи, яка повинна бути сформована найближчим часом. Але, як це часто трапляється, хороші намагання законотворців призвели до негативних результатів. Частина Закону, що стосується Касаційного суду України, була визнана неконституційною, що зробило судову систему структурно незавершеною та неоднозначною. Крім того, адміністративні суди почали створюватись згори, тобто, було створено Вищий адміністративний суд та апеляційні адміністративні суди, які повинні переглядати рішення місцевих (окружних) адміністративних судів, котрих ще немає.

Видно, що система адміністративних і господарських судів є чотирирівневою, а загальних судів – трирівневою. Ця проблема може бути вирішена шляхом узгодження цих систем між собою. Для цього потрібно прийняти рішення про те, яку судову систему ми будуємо. Таким намаганням є "Концепція вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів", затверджена Указом Президента від 10 травня 2006 року. Дана Концепція, котра використовує невідоме до цього поняття "судівництво" пропонує створити таку ж незрозумілу систему правосуддя. Нам знову пропонують узаконити чотирирівневу судову систему з повторною касацією та великою кількістю судових установ, кожна з яких буде створювати "своє" правосуддя. Єдиною втіхою є те, що ця Концепція, як і її попередниця, має вкрай малі шанси бути втіленою. Хоч вона і побудована на концепції судової системи ФРН, українське суспільство, котре тільки вчиться захищати свої права в суді, буде знову залишено один-на-один з судовою машиною.

У ФРН суди посідають особливе місце в політичній системі та механізмі державної влади. Це підтверджується вже тим фактом, що юстиція в цій країні має велику питому вагу у структурі політичних установ і по¬всякденній практиці громадського життя. На один мільйон жителів у ФРН припадає більш ніж 200 суддів (в Англії – 51, Італії – 101, Швеції – 100). У Німеччині дві третини коштів, що спрямовуються на підтримку правопорядку, витрачається на суди, тоді як в інших європейських країнах суди отримують приблизно одну третину цих коштів.

Особливості судоустрою ФРН визначаються пере¬важно двома чинниками: федеративним устроєм держа¬ви та наявністю поряд із судами загальної підсудності судів спеціальної компетенції (трудових, соціальних, адміністративних, фінансових, дисциплінарних тощо).

Система судів нижчої інстанції і земельних судів по суті відповідає загальноприйнятому інстанційному роз¬поділові, однак кількість інстанцій зазвичай збільшується за рахунок вищих судів земель. У системі загальних судів існують чотири інстанції: дільничний суд, суд землі, ви¬щий суд землі та Федеральна судова палата як найвища судова інстанція. У системі спеціальних судів діють, як правило, три інстанції (наприклад, трудовий суд, трудовий суд землі й федеральний трудовий суд). Особливу систему утворюють конституційні суди на чолі з Федеральним конституційним судом. Особливу ланку в судовій системі утворюють суди у справах молоді, що функціонують на рівні дільничних і земельних судів загальної підсудності, а також аналогічні (за місцем у судовій системі) суди з сімейних справ.

Складність західнонімецького судоустрою обумов¬лена не тільки значною кількістю судів та інстанцій, а й відсутністю чіткого регулювання питань підсудності. Як суди першої інстанції можуть виступати одноосо¬бовий дільничний суддя у справах про неповнолітніх, суд за участю засідателів у цих справах при дільничному суді, а також палата у справах про неповнолітніх при земель¬ному суді. Підсудність тому чи іншому суду у принципі має визначатися законом, однак значні можливості для вибору конкретного суду при цьому зберігаються за про¬куратурою. В дільничних судах розглядається близько 90% усіх цивільних і кримінальних справ.

Оскарження здійснюється у формі апеляції або ка¬саційної скарги. За загальним правилом суд, який є ви¬щим для суду, що постановив рішення або вирок, є апе¬ляційним судом, а наступний за рангом суд – касаційною інстанцією, що розглядає рішення апеляційного суду.

Відповідно до закону, оскаржувати можна всі вироки судів першої інстанції у кримінальних справах, а також рішення в тих цивільних справах, в яких сума позову пе¬ревищує 500 євро. Практично оскаржується близько третини вироків і рішень судів першої інстанції. Існування спеціальних адміністративних, трудових, соціальних та інших судів є привабливим з огляду на можливість врахування специфіки правових конфліктів при розгляді конкретних справ. Разом із тим така струк¬тура судової системи значною мірою підриває принцип єдності правосуддя. Справа не лише в тому, що грома¬дянин, зацікавлений у захисті свого права, не завжди орієнтується в системі судових установ, які не тільки спеціалізовані за компетенцією, а й можуть знаходитись у різних містах. Річ у тім, що між самими судами також існує боротьба за пріоритетне становище в судовій си¬стемі, що ускладнює їхнє функціонування та управління ними.

Як видно, судова система ФРН також далека до досконалості. Проте в ній варто виділити ряд переваг, котрі можна запозичити в процесі реформування судової системи України. Широка спеціалізація судів, велика кількість суддів, визначений статус суддів, авторитет суддів в суспільстві, достатнє фінансове забезпечення судів та матеріальне забезпечення суддів, вироблений механізм усунення судді з займаної посади є незаперечними досягненнями судової системи ФРН.

Чому Україна вирішила копіювати судову систему федеративної держави та ще й зі своїми, вітчизняними "нюансами" – невідомо. Скоріш за все, проблема в тому, що представники "судового цеху" можуть простіше донести свою позицію до законотворця та вплинути на його рішення. Як відомо, в каламутній воді і рибку легше ловити. А заплутаність та незрозумілість судової системи буде полягає в наступному.

Наприклад, ви вирішили оскаржити дії місцевого чиновника. Ви повинні звернутись до окружного адміністративного суду (не плутайте з відомим вам місцевим судом), котрий прийме законне рішення у справі та визнає незаконними дії чиновника. Далі чиновник звертається в апеляційний адміністративний суд, котрий переглядає рішення суду першої інстанції, Як відомо, в апеляційній інстанції ціна питання завжди вища, відповідно, більша спокуса вирішити питання не зовсім законним шляхом. Але сталось диво і суд апеляційної інстанції знову прийняв законне рішення на вашу користь. Чиновник звертається до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, за якою суд або залишить попередні рішення судів у силі, або поверне на новий розгляд (суди касаційної інстанції вкрай рідко самі приймають якесь рішення). Вам пощастило і вашу справу не повернуто на новий розгляд, але навіть у цьому випадку у чиновника є можливість звернутись до Верховного Суду України зі скаргою в порядку повторної касації. Незалежно від того, яке рішення прийме ВСУ, навіть якщо він залишить в силі рішення суду на вашу користь, увесь час судового розгляду (загалом 2-3 роки) жодне судове рішення не буде виконуватись, а чиновник буде успішно продовжувати працювати. Так для чого взагалі створювалась система адміністративних судів?

Інший приклад, за новою концепцією повинні функціонувати як місцеві суди, так і спеціалізовані цивільні та кримінальні суди. Для звернення з цивільним позовом вам одразу доведеться обирати суд: місцевий загальний чи місцевий цивільний, а далі вже йти відомою схемою: місцевий суд – апеляційний – Вищий цивільний – Верховний Суд, не забуваючи, що Вищий цивільний та Верховний Суд можуть легко відправити вас до початку судової піраміди – в суд першої інстанції. Тому не дивуйтесь, якщо ваша справа з розподілу майна буде розглядатись протягом 5 років.

Що робити? Перш за все, потрібно усвідомити самим, що без існування незалежної судової системи втрачає сенс прийняття будь-яких нових законів, виконання яких неможливо буде реалізувати у судових рішеннях. В Україні, насамперед, потрібно змінити саме ставлення суспільства до судів. Враховуючи сучасний рівень правової освіти населення, спрощення системи судів загальної юрисдикції до трьох, всім зрозумілих ланок, дозволить забезпечити не тільки доступність правосуддя, його своєчасність, але й обов'язковість виконання судових рішень.

Своєчасне виконання судових рішень є важливим етапом правосуддя. Адже винесення правосудного рішення саме по собі ще не є вирішенням завдання правосуддя. Забезпечення своєчасного і у повному обсязі виконання судових рішень з боку держави також є надзвичайно важливим.

Ліквідація інституту повторної касації та створення зрозумілої всім трирівневої судової системи є неодмінною умовою подальшої судово-правової реформи. Не можна допустити, щоб правосуддя у часі тривало декілька років. Європейська конвенція з прав людини закріпила право кожного на розгляд його справи незалежним і неупередженим судом в розумні строки. Першочерговим завданням є підвищення авторитету суду першого рівня, який повинен обґрунтовано виносити рішення, які ґрунтуються виключно на законі. Не може бути двох істин у суді першої інстанції та апеляційному суді. Тому з практикою винесення неправосудних рішень слід рішуче боротись.

Реформу судів першої інстанції слід здійснювати не лише шляхом збільшення кількості професійних суддів та утворення судових колегій, а насамперед шляхом якісного покращення суддівського корпусу. Слід виробити такий механізм державної атестації суддів, який не дозволить обіймати цю високу посаду непідготовленій до цього людині. Можливість обійняти посаду професійного судді особою, яка жодного дня не працювала в суді є великою помилкою. Також слід ліквідувати інститут обрання судді на посаду безстроково, який знижує відповідальність судді за якість його роботи та є підґрунтям для розвитку хабарництва та корупції.

Судово-правову реформу слід здійснювати в двох основних напрямках:

- наближення до громадянина та зменшення потенційних перешкод для захисту ним свої прав;

- реалізації принципу незалежності судової влади в повному обсязі.

Нині на часі завершення формування судової системи України. Щоб вона повною мірою відповідала демократичним принципам здійснення правосуддя, необхідно на законодавчому рівні прийняти нову редакцію Закону "Про судоустрій України" з врахуванням всіх пропозицій та доповнень, а також внести зміни до Конституції України.

Проведення судово-правової реформи з врахуванням вищенаведених тез дозволить відійти від застарілого "радянського" підходу до побудови судової системи, забезпечення її функціонування та подальшого розвитку. Судова система повинна відповідати вимогам часу, постійно задовольняти потребу суспільства у правосудді, бути безспірним авторитетом у вирішенні всіх суспільних конфліктів.










© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua