Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Віктор Ющенко: бути гідним спадкоємцем Володимира Великого


10
Рейтинг
10


Голосів "за"
17

Голосів "проти"
7

Цікаву спробу окреслити спеціальне для московських холопів на українській землі бачення світу, дати їм порівняно компактний московський монокль, продемонстрував шановний політолог Віктор Вірний у статті "Віктор Ющенко: взяти верх над Володимиром Великим, змінити історію..." http://h.ua/story/55828/.

Само собою зрозуміло, що жодного слова в цьому політологічно-історичному "аналізі" українсько-кремлівських взаємин з претензіями на програмність, про нещодавно учинені гігантські московські убивства українського народу, подібних до яких історія людства ніколи не знала, нема. Хоч даний політолог не може не розуміти, що їх факт просто фізично не міг не вплинути на стратифікацію, тобто політологічну структуру українського суспільства. Адже московська серія з трьох голодоморів, учинена убивцями щоразу в абсолютно мирний час, щоразу під повним московським тоталітарним контролем, з періодом 11 років з таким розрахунком, щоб кожного разу так встигати убивати мільйони дітей українського народу, щоби щоразу не мало шансу піднятися повноцінне нове покоління – не могла не спотворити не тільки демографічну структуру українського народу, але й і суспільно-політичне його розшарування. Розділити його на з одного боку український народ, а з протилежного – московських холопів, для яких власне і пропонується даний московський інструктаж, коли і що в яких випадках говорити. Адже хто-хто, а московські убивці, які спеціально організовували таке розшарування, щоб потім регулярно користуватися ним для учинення гігантських убивств, ну дуже добре в курсі цієї справжньої політологічної структури українського суспільства, без попереднього організування якої учинити ті убивства було б неможливо.

Але оскільки поруч з фігурою замовчування фундаментальних політологічних фактів гігантських московських голодоморних убивств українського народу наведені деякі з міркувань, якими московським холуям призначено затикати зяючі прогалини в московському політологічному розумінні української суспільної дійсності, то їх буде цікаво розглянути.

На початку статті, щоб одразу спробувати у читача даного матеріалу відключити власне людський розум, стосовно якого іще з античних часів відомо, що розум – це інтелект, одухотворений людською мораллю (сам по собі інтелект, тобто здатність міркувати, іще не є розумом, як це наприклад досить таки очевидно має місце стосовно штучного інтелекту, чи стосовно інтелектуальної здатності людини-убивці, чи робота-убивці, планувати як завгодно складне убивство), – наводиться специфічно усічене, хоч і закамуфльоване багатослівністю, визначення розуму: "Розум є засобом усвідомлення відповідальності людини за свої вчинки і межі її втручання у природну динаміку природи і суспільства, у життя іншої людини і природи взагалі". Пряма прив'язка розуму до людської моралі відсутня, чи не так.

Легко зрозуміти, що саме саме якраз здатність детально обдумувати особливості злочинних московських акцій, без прив'язки до зайвої людської моралі і потрібна злочинному московському оргутворенню убивць від своїх холопів. Ну і звичайно безумовне підпорядкування своїм московським хазяям.

Після цього визначення розуму, можна починати з основних як на сьогодні для московських холопів речей. І першою серед них, як бачимо, є негативне ставлення до Віктора Ющенка.

Під яким тільки з московських зловонних соусів ми не бачили цього негативного ставлення, всього і не згадаєш... Тільки одним описом московських способів нейтралізувати цю людину, ну хоч якось облити його московським багном, з 1999 року (рік остаточної активізації Путина) по сьогодні, без проблем мабуть можна заповнити товсту книгу. І хто тільки не використовувався з дуже конкретно саме якраз цією метою – їх теж усіх згадати не так і просто.

Але особливо цікавий випадок безперечно назвати треба, не викликати ж позіхання згадкою про використання для цього дуже потрібного московського діла номер один відвертих московських холуїв Януковича, Азарова, Медведчука, і так далі і тому подібне – значно більш цікавий вигляд має московське використання для цього шановної Юлії Тимошенко разом з її зомбіками. Цікаво, як вона робитиме дану московську роботу в поточній виборчій кампанії? щось її схоже дещо наразі притримують на старті – хоч з того, що від неї останнім часом доводилось чути, досить таки добре видно, що той старт явно не за горами.

Далі шановний автор береться за уже ну зовсім стандартну московськохолопську роботу, оповідаючи нам про чужинні і неприродні для українців західні інтереси, по міфічні західні цінності, і абсолютно міфічну ж ворожість до українського народу північного сусіда – тобто про надзвичайно дружнє та братскоє ставлення до українців московських убивць, які щойно убивали, убивали і убивали українських дітей – під акомпанемент точнісінько тих же самих московських слів про Равєнство, Свободу і Братство всєх народов – убивали щоразу стільки мільйонів українських дітей, про точну кількість яких досі не знає ніхто, окрім самих московських убивць.

Про "Лаша тунбай", чи-то "Раша гудбай" Андрія Данилка, про "свободу" чужинця Савіка Шустера, про пародію, гротеск і несвіжі пелюшки. І знов про Віктора Ющенка, Месію, Гаранта "під наглядом" страшного і загадкового "жорсткого і нещадного ляльковода, підпорядкованого такому ж безпринципному "директору лялькового театру", пробачте, – "раді директорів"...". Які готують для українського народу такі страшенні жахи, як "західні цінності, вступ України до Європейського Союзу, бидлячої жуйки про СОТ", і нарешті, що найстрашніше – адже в тому випадку будуть ну дуже суттєві труднощі для нової реалізації потреби московських убивць знов абсолютно безкарно убивати українців – "стати членом НАТО". Тобто готують для українського народу страшну долю, яка вже спіткала народи Чехії, Словаччини, Німеччини, Бельгії, Данії, Британії, Франції, Італії, Польщі, Іспанії, Португалії, Словенії, Греції, і інших нещасних європейських країн, які замість "щастя" бути у владі московських убивць, живуть собі у прозі нормального людського життя.

Іще про "нещасний" ГУАМ, нагадує нам шановний Віктор Вірний – щоб не пропустити чогось часом, плазуючи у багні московської брехні перед своїми московськими хазяями, і про захоплюючі перспективи ініціації Росією створення ШОС, в яку окрім Росії й Китаю, входять Казахстан, Киргизія, Таджикистан і Узбекистан, а також дуже хочуть увійти Індія, Іран, Пакистан й Монголія – а також про інші незаперечні свідчення вражаючої переможної ходи Кремля в сучасному світі. І про різноманітні злісні наміри заокеанських стратегів, само собою.

Про приналежність же росіян до нащадків Київської Русі, Русі Володимира Великого і Ярослава Мудрого, бреше нам шановний Віктор Вірний так, як це зобов'язаний брехати кожен московський прихвостень, щоб посприяти подальшому московському руйнуванню основ народної російської моралі, заставляючи росіян і далі вивчати історію діянь предків українського народу – з яким справжні предки росіян ніколи не мали нічого спільного. Тобто заставляючи росіян натурально плювати на могили своїх власних предків.

І не Київ, шановний Вікторе Вірний – і не Севастополь – був і залишається ключем до Росії. Ключем до Росії завжди була, і завжди буде, власна рідна земля російського, а не якогось іншого народу. А Росії загрожує криза самоідентифікації, духовно-психологічна і культурна мутація не поза історією Київської Русі, не без княгині Ольги, що серцем і душею обрала християнство тоді, коли іще ніхто й гадки не мав про диявольське протиставлення одних християнських конфесій іншим – диявольське протиставлення, яке зараз продовжується виключно зусиллями Московського патріархату. Й не без Хрестителя Русі-України князя Володимира усе це насправді загрожує Росії, а без належної шани своїм власним справжнім предкам – які ну й і що, що були в часи давньої Русі в колоніальній залежності від України-Руси? З ким такого не бувало. Але це ж приниження російського народу, примушення обпльовувати могили своїх предків, шляхом заставляння росіян прикидатися ніби як нащадками тих, кому в ті давні часи справжні предки росіян підкорялись – а саме це по суті, московські злочинці і далі продовжують заставляти робити цілий російський народ.

Людська гідність неможлива без належної шани своїм справжнім предкам, це вірно для кожного народу, у тому числі для для російського народу. Без людської гідності, ось без чого "приреченість і пасіонарна суїцидність бувшої Російської імперії" – як і будь-якої іншої країни – незворотна.

Тому це зовсім і не для вашингтонських, чи якихось інших яструбів основне завдання, справді зблизити Україну та Росію, на справжньому міцному довговічному фундаменті правди, поваги і людської гідності. Це завдання для тих нормальних росіян, які прекрасно усвідомлюють правду – що їхні предки не мали нічого спільного з предками українського народу – щоб повернути собі і своєму рідному російському народу людську гідність, разом із справжньою історичною перспективою російській державі. Спершу вичистивши авгієві конюшні історії російського народу від гігантських завалів московської брехні, нагромадженої в ній за сотні років. Для цього треба тільки відкрити туди ворота чистій воді правди.

А коли ж ми бачимо розмірковування шановного автора типу: "Путін розуміє це, і перше, що робить, відновлюючи природну міць держави, – звертається до Православ'я і проголошує "ядерне православ'я"", то думається не так про ядерну московську загрозу для всього світу, хоч про це звичайно теж, як про закономірність використання злочинним оргутворенням убивць, яких світ раніше ніколи не бачив, в своїх злочинних цілях РПЦ – конфесії, яка має таке саме відношення до християнства, як злоба, ненависть і брехня, якими наповнена ця московська конфесія диявольського патріархату, до любові, правди і добра, які є фундаментальною основою християнства.

На тлі такого роду розмірковувань шановного автора, серія його ж компліментів на адресу українського народу на зразок: "Українська земля пам'ятає одну з найвеличніших цивілізацій світу – трипільську цивілізацію, що існувала понад дві тисячі років; була колискою древніх аріїв; дивувала світ скіфською культурою; встояла під невпинною навалою в часи великого переселення народів", мала б дещо несподіваний вигляд, якби вона не закінчувалися реченням, яке усе ставить на свої цілком зрозумілі місця: "Водночас, слід буди чесними перед історією і собою, – ніхто не зробив гіршого для України, ніж самі українці". А на перший погляд видавалося, що від політолога Віктора Вірного з "Фундації Аналітичної Думки", в цій статті ніби як нема жодного слова про нещодавно учинені гігантські московські голодоморні убивства українського народу. Виявляється все ж таки слова про них у нього є, у вигляді – правда дещо підсолодженої – пілюлі покладення вини за них на сам український народ.

Далі у автора крізь розмірковування про цивілізаційний вибір трапився досадний (для нього) прокол – у вигляді досить таки прямо сформульованого повідомлення нам про те, коли ж це саме Москва почала лізти на українську землю: "Люблінська унія 1569 року породжує об'єднану польсько-литовську державу – Річ Посполиту"... "Окрім релігійних мотивів, йдеться про протистояння Московії". Як саме Москва почала лізти тоді в Україну, якими засобами і методами, здогадатися не дуже важко – адже московські засоби з тих часів по суті не змінились, з огляду на їх суперстабільну успішність, а ні на йоту – брехнею, провокаціями українсько-польської ворожнечі, сексотами (в Україні і в Польщі), усебічним роздмухуванням ненависті між християнськими конфесіями, убивствами українських політичних і державних діячів, і такими іншими подібними злочинними засобами і методами. Адже до моменту влізання Москви в Україну у нас не було ніяких ні міжнаціональних, ні міжконфесійних суперечностей, а тут чим далі, тим кривавіші і кривавіші як не міжнаціональні, то міжконфесійні конфлікти, спалахи різних повстань і якихсь хоч і незрозумілих, але регулярних раптових смертей українських діячів. І коли стосовно котрихсь із тих ніби як незрозумілих смертей ставали згодом відомими їх причини, то завжди цими причинами були виключно московські убивці.

Під кінець статті шановний автор Віктор Вірний так захопився, що на жаль перестав помічати, що час від часу забігає досить таки далеченько за грань, яка відділяє здоровий глузд від повного ідіотизму. Ось наприклад: "Нам пропонується вибір не в ім'я України, а на користь Сполучених Штатів Америки – країни, нехай і наддержави, але тієї, що ніколи не була і не може стати духовним центром, адже є Центром інобуття".

Хоч взагалі кажучи, деяку логіку в цих міркуваннях зрештою все ж таки можна узріти. Адже якщо за точку відліку взяти антихристську церкву московського патріархату, тоді і справді, християнський світ досить таки однозначно набуває вигляду (стосовно наповненої злобою московської церкви) Центру інобуття.

...Розглядаючи і так і сяк фінальну бздуру від шановного політолога Віктора Вірного: ""Може саме час перейменувати Україну не в Малоросію, – в Київську Русь?"", я упіймав себе на тому, що в українців узагалі то мені ну ніколи не доводилось спостерігати особливого якогось пієтету перед назвою "Русь". Так, це була наша назва. Але до назви Русь у нас були інші назви, також славні – наприклад усім відомо, що увесь світ зараз живе за літочисленням, запровадженим скіфом. Так, стирили одну з наших колишніх назв. Але щоб відчувати щось на зразок "И в этот миг, Германец, вновь Ты Тело обретешь и Кровь, И запах трав, и хлеба вкус И имя царственное: РУС. " (с) А. А. Широпаев, то це вже щось ну явно якесь не те ставлення... Наші предки, їхні діла, їхні імена – це ми колись раніше, це наші колишні діла, це наші колишні імена – тому ми рівні. При чім тут ім'я царственноє?

Зовсім іншого вигляду усе те набуває, коли стати на точку зору заздрісного (бува й таке) спостерігача збоку – на гідних людей з високою честю. І ну так хоца і собі побути так, як люди ті, ну так кортить, як хоч не стати, то хоч назватися... І дійсно, царственно ім'я тоді звучить.

Олександр Франчук

http://www.geocities.com/olexandr

Коментарі









© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua