Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Казка про українську політику

Катерина | 13.06.2007 11:11

9
Рейтинг
9


Голосів "за"
12

Голосів "проти"
3

Ця стаття є архівною, була б актуальною набагато раніше. Але дійсно правдива. Згадайте подіії, що були колись досить давно, більше ніж пів року тому.

Жили собі два Віті, обидва поділили між собою владу (хоча й досі сперечаються де чиї повноваження), але не можуть узгодитись, щоб хоча б щось зробити одразу й бажано правильно. Запропонував один з них закон про встановлення мораторію на підвищення цін на житлово-комунальні послуги, інший наклав на нього вето, адже не знайшов у пропозиції жодних резервів, які загладжували б втрати державного бюджету. Перший від свого не відмовився, зібралися усією "громадою", подолали президентське вето. Але не довго з того раділи... Побачили, що це дійсно не досить доцільно, вирішили просити дозволити підвищувати ціни знов. Усі погодились, все зробили правильно, всі задоволені, ось і казочці кінець...

Дійсно, традиційно народні казочки закінчуються щасливим кінцем, але, напевно, не сучасні українські, і тим більше не політичні. Туди-сюди тягаються з тими законами, наче проблем інших мало... За словам пана Вадима Копилова (першого заступника міністра фінансів), уряд проаналізував обґрунтованість проведеного підвищення тарифів і вже відпрацював кроки з їхнього зниження, відшукавши відповідні резерви. А не можна було проаналізувати, відпрацювати, ще там чимось подібним зайнятись, тобто гарненько подумати, а потім вже долати вето чи не долати. Український народ чекає свого моменту, коли "всі зажили довго і щасливо", а коли кожен закон прийматиметься з другого, десятого, сотого разу, то з того нічого доброго не вийде. І з такими темпами можемо й не мріяти про європейські стандарти, до яких так наполегливо прагнемо й сперечаємось не один тиждень і навіть не один місяць. Якою дорогою йти? Як обрати найшвидший шлях? Насамперед обдумувати рішення перед їх прийняттям та виконувати те, що є власним обов'язком... А допоки наші політики лізтимуть туди, де їх справа не стосується, то можемо й не чекати щасливого майбутнього. У даній ситуації це насамперед стосується діяльності Верховної Ради, що просто-напросто втрутилась у діяльність органів місцевого самоврядування, до виключних прав яких і належить встановлення тарифів на житлово-комунальні послуги. Звичним для української політики є ділити все, що тобі належить і що не належить також.

Про те, що новий проект державного бюджету розроблений із розрахунку на підвищення тарифів, можна взагалі мовчати, адже і його також прийдеться перероблювати, хоча, ймовірніше за все, не тільки в цьому пункті. Зазвичай люди прагнуть полегшити собі життя. Не винятком є наші політики. Вони прагнуть полегшити життя собі, і аж ніяк не народу, від якого отримали владу. Все ж більшості пересічних громадян України буде мало зрозумілою логіка прийняття рішення, потім його зміни, повернення знову до попереднього варіанта і так далі і безкінечно тому подібне... Чи то зайнятися більше нічим, чи то самі не знають, що вважають правильним, чи то взагалі якийсь обман, яким тільки прикривають злочин, чи то так важко подумати, а вже тоді приймати рішення, що є важливим на державному (!) рівні. Українська політична еліта досить вдало навчилася користуватися красивими словами про добробут українського народу, про те, що пенсіонери та інші малозабезпечені верстви населення не мають змоги постійно оплачувати послуги, ціни на які безперервно ростуть... Ніхто ж і не сперечається. Але кожному можна пояснити, що не знайдеться жодного олігарха, який зі своєї кишені оплачуватиме щомісячні втрати в державному бюджеті. Зі сторони прибічників ухвалення закону ми не почули жодного обґрунтованого джерела коштів на заповнення бюджетних прогалин, що за законами економіки неодмінно з'являться без підвищення цін.

Судячи з усього вищесказаного, можемо зробити висновок, що в рішенні прийняття закону, а потім відмови від цього рішення жодного економічного сенсу немає. Отож, як і не рідко у нашій країні, такі дії мають політичні ідеї та умови. Рішення президента накласти вето на закон нам зрозуміле – лише воно тут є хоч трохи економічним, адже встановлення єдиних цін на житлово-комунальні послуги без передбачення їх підвищення неминуче призведе до втрат коштів державою, а також без передбачення компенсацій згаданих втрат. Це беззаперечно є безглуздим. Тим більше, що в 1999 році Конституційний Суд визнав таким, що не відповідає Основному Закону аналогічний законопроект, прийнятий парламентом у 1998 році (як зауважив представник президента у парламенті Юрій Ключковський). А от рішення уряду про розгляд цього законопроекту, напевно мало на меті збільшити кількість голосів виборців до наступних виборів, навіть такими жалюгідними методами. Мовляв: "Ми такі хороші, хотіли ціни не підвищувати, а от президент...". Але ж і після відмови президента введення законопроекту у дію не є доцільним, що розуміють усі. От і починаються знов розмови з тільки політичною метою, що закон не прийнятий, але резерви для забезпечення зниження цін вже знайдені, і знову: "Ми такі хороші – робимо все заради виборця, шукаємо всі шляхи зниження цін, президент наклав вето, а ми все одно...". Але хоч раз виборці почули про які саме "шляхи" заявляє Вадим Копилов? Якщо уже знайшли, то заявіть електорату про них, наш народ політично й економічно зацікавлений... Тільки який сенс тоді був долати те вето? Знову можна побачити політичні мотиви. Скоріш за все, то було лише прагненням показати президенту "хто у домі хазяїн", але, не дивлячись на конституційну реформу, глава держави все ж таки залишається далеко не останньою людиною в країні, а все ж таки "главою", хоча майже розділяє це з урядом. Далеко не у цій ситуації доцільним було показувати владу уряду. Подолати вето, то подолали, а далі що робити? Все одно ж у результаті вирішили, що Віктор Андрійович мав рацію. А в очах країни тільки смішними залишились Янукович й інші прибічники законопроекту. Вони нагадали нам маленьку дитину, якій запропонували дві іграшки, а вона то на ту пальцем показує, то на іншу, а вирішити все не може. Приймати закон чи не приймати? А обравши, все одно заплаче і вимагатиме повернути іншу іграшку. От і український уряд подолав вето, а потім вже роздумує навіщо взагалі те було робити. А тепер дізнаємось, що уряд вийде з пропозицією до Верховної Ради скасувати мораторій на підвищення тарифів на природний газ і електроенергію для населення, житлово-комунальні послуги і послуги громадського транспорту, запропонувавши нові тарифи, які будуть істотно нижче чинних. Також ще раніше, Янукович запропонував понизити тарифи на комунальні послуги для населення до оптимального рівня.

Ніхто ж не проти, всі навіть за нижчі ціни. Але українці вже наслухались обіцянок, нехай розказують про зниження цін, але заодно пояснять, яким чином це зниження будуть запроваджувати. Усі ж розумні люди, порожніх балачок давно наслухались, тепер бажано почути про механізм запровадження цих обіцянок в дію.

Так що ж буде з нашою політичною казкою? Чи схаменуться наші політики? Чи перестануть сперечатися з приводу одних і тих самих питань? Чи, можливо, потрібен дуже суттєвий привід, щоб це сталося? У нас так чомусь заведено, що в усіх діях завжди проявляються політичні мотиви, навіть коли питання, що має бути вирішене, жодного відношення до політики не має. У будь-яких економічних діях політична еліта прагне проявити себе як дбайливу владу заради завоювання більшої кількості голосів виборців. А не доречнішим було б прийняти доцільне економічне або соціальне рішення, що призведе хоча б до незначного, але все ж таки росту добробуту людей? В такому випадку без жодного політичного підтексту виборці самі зрозуміють у бік якої влади робити свій вибір – тої, що тільки годує обіцянками і красивими словами, чи тої, що взяла та і зробила корисне для народу і, як би те не звучало банально, для своєї майбутньої виборчої кампанії також. Можливо, ще й залишилися люди, які дійсно дотепер вірять в обіцянки про те, що добробут простих людей зовсім не за горами.

Поки єдиним, що залишається народу, це тільки нагадувати про свої права, а тим часом не забувати про свої обов'язки, чекати поки наші вельми поважні політики зрозуміють концепцію шляху до європейських стандартів. Бо, чесно кажучи, якби до Європейського Союзу приймали лише за кількістю обіцянок, то Україна була б, напевно, найпершою країною, що вступила. Але не будемо іронізувати, адже за всіма казковими правилами добро завжди перемагає над злом, і хоча сучасна політична українська казочка наврядчи є найбільш вдалою, але все ж таки ще залишилися в Україні принципові політики, і, будемо сподіватись, в основному вони в майбутньому формуватимуть сюжет сучасної української казки, скоріш за все "щасливий кінець" нашої країни настане саме тоді.

Коментарі









© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua