Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Відкат

Виконроб Ніякий Передрук | 19.05.2007 09:58

-1
Рейтинг
-1


Голосів "за"
1

Голосів "проти"
2

Есе про бісівську спритність при утворенні різноманітних альянсів.

"Відкат".

Есе про бісівську спритність при утворенні різноманітних альянсів.

Хто тільки сьогодні не говорить про безперспективність безкомпромісності у політиці.

Про біса ж компромісу навчав учнів своїх сам Христос: "Але хай буде ваше слово: так – так; ні-ні, а що поверх – від біса."

Ще нещодавно високопоставлені члени КПУ, точачи кров невинну, набиваючи мозолі на пальцях безпартійного брата свого, сімдесят літ будували соціалізм в окремо взятій Росії з республіками, кричачи до українського люду: "Ленін!" А самі розуміли: "Партія!" Й будували культ страху благословляючої та караючої руки Сталіна. А збудували мавзолей на двох, де й до нині возлежать одні однісінькі мощі.

Нині, бодай би мені, зрозуміло, що висохла правиця виставлена у ящичку під склом у Києві – це не сам останній ветхозавітний пророк Іван Хреститель і не Христос, і не Християнство апостола Павла, а предмет культу нинішнього розпорошеного компромісами попів й царів світового християнства. Іван же був мудрецем безкомпромісним – за що царі, царствуючі компромісами, й стяли йому голову. Христос же був один, цільний, єдний, монолітний, нероздільний, безкомпромісний, правдивий – життям своїм учив послідовників своїх не про споживацький соціалізм общини есеїв чи общака баньдюків, а про людину майбутнього, яка за межами усіх компромісів – з набожними батьками й дідами своїми – неодмінно самостійно досягне висот Духу... За що й судили його попи ізраїльські. Апостол же Павло, цей іудейський інтелектуал, не убачивши Вчителя свого й разу, теж вчив безкомпромісної Христової науки, самотужки досягши її висоти: "Царство Боже не в слові, а в силі." За що й гнали його звідусіль умиротворені компромісами різнонаціональні містечкові святоші.

А нині? Всі можливі ефіри тлумачать про щасливі висоти духу, які панують в Україні, бо прихожани роями разом з набожним керівництвом країни, як у древньому Римі, пруть на сатурналії – свята до церков і палациків, – забувши той факт, що їхній Великий Учитель ходив на розмову зі своїм Богом-батьком у чисту пустинь природи своєї, на високі безлюдні гори, а Дух святий вперше зійшов на нього, ще молодого, чистого, згори, як голуб, ще у чистісінькій річечці Йордан. Бруд цивілізації нині тисне зашморгом за шию кожного Юду: християнствуючих осіб нині розвелося в країні до біса так багато, як і соціальних революційних партій, як і церков, як і парафій, як і сект, як і високооплачуваних та лукавих тлумачів комуністичної бідності та соціалістичної щирості самого Христа, як і віруючих у міфи й нісенітниці, що неможливо прожити без їхнього набожного ґелґотіння ефірами й днини. Найпомітнішою новиною останнього часу була звістка про те, що комуністам України керівництвом партії дозволено ходити молитись і вірити у своє й народне щасливе майбутнє і до церкви. Невже після останньої консультацій з товаришами вірними ленінцями в білокам'яній чи після тайної вечері з збирачем земель російських патріархом Алексієм і його україномовним ставлеником Володимиром?

Нині стало очевидним й те, що ленінізм – це не марксизм, а марксизм російського розливу й зовсім не марксизм німецького штибу, й не сам Маркс, який, прорахувавши усі доходи й прибутки від виробництва усілякого виробництва, так і не зрозумів суть природи людини. Людини, якій вже нічого, крім досягнення правди про своє вивільнення з пут рабства, цінити й оцінювати. Людині, яка втративши все, як Христос в пустині, але оновившись Духом, вже нічого втрачати й нічого надбати, бо у неї все вже є: вона вільна від усіх пут матеріального виробництва, від усіх компромісів усіх політиків саме тому, що у неї все вже є. Така людина й не пояснює всім підряд свою безкомпромісність без притчі, бо пояснення примітивним простим словом – це вже компроміс з компромісів: жодним словом не пояснюється жодна дія. А пояснення дією – це вже театр, дійство, подоба, знижка до рівня свідомості торгаша перуками, яка одразу ж народжує тисячі блазнів, в'язнів компромісу.

Отже, напрошується умовивід: коли народжується компроміс, умирає правда про людину. Бо жодним текстом не викажеш тієї правди про Людину. Людиною Правди потрібно стати, позбувшись усіх компромісів.

Правда і в тому, що "Деміург недороблює все на світі", зачавши творити, полишає поле діяльності для Людини творчої. Тільки у співтворчості з "плодами пальців Його" можна досягти результату: Єдності!

Правда і втому, що коли щось безкінечно довго робиться, воно вже ніколи не вродиться, а те, що хоч швидко робиться, хоч і горбатим й сліпим родиться, але безкінечно довго дохне й конає, терзаючи оточення. Ось так живуть усі компромісні альянси – браток єднається з братком через пахана, як кукурудзяні зерна між собою через качан. Кожен браток заповнює свою нішу, що залишилася від крутіших братків, опираючись на авторитет пахана, як ковіньку компромісу. І посилатися нині на те, що братки з соціалістами й комуністами довгенько разом не вживуться, є марнотою з марнот, бо де ж ті справдешні українські соціалісти з комуністами? Одні братки й позалишалися – товаришують з компромісом. Й паханів аж три нині, як три казкових брати, як з одного стебла виросли, два розумних, а третій теж. Справжні українські комуністи й соціалісти, стрункі й ніким не прогнуті брати Правді, полягли у виснажливій нерівній боротьбі з поступливою настраханою за своє благополуччя більшістю – з окупантами й пристосуванцями. І найсвітліших з них, як справжніх пророків, укаменовано на площах міст та сіл – тими ж поступливими пристосуванцями – в бронзі й граніті: Григорій Сковорода, Тарас Шевченко, Іван Франко, Михайло Коцюбинський, Степан Руданський... Симон Петлюра... Олександр Довженко... Василь Стус, В'ячеслав Чорновіл...Микола Руденко...

Але я так люблю нинішніх соціалістів, з комуністами в купі, за непоступливість принципами й гарячкуватість рішень, як ніхто й ніколи не любив, що не каменуватиму їх за життя за їхню неперевершену усіма Деміургами безкомпромісність жодним словом. Навпаки, пропоную президентові України видати черговий указ про увіковічення пам'яті про комуністичну бурхливу та соціалістичну надшвидкісну діяльність випуском банкноти номіналом у 300 гривень із зображенням останнього новоспеченого спікера ВР – честолюбця й поета, й лауреата премії Григорія Сковороди – у профіль на фоні бильця крісла, до якого він так прагнув уцілити, у яке він так щасливо усівся, замінивши один компроміс іншим. А на звороті купюри рожевого кольору високохудожньою помаранчевою памороззю надписати гасло: "Від кожного за здібностями, кожному за працю його ж – в Дари високе крісло!"

Й на завершення додам: остання переоцінка цінностей, панове соціалісти з комуністами, відбулася із силою й швидкістю наростання тріскучого сибірського морозу в закоркованій і повній пляшці з пивом й за законами компромісу, бо народження в головах міфу про втрату цінності народило страх втратити аморфну цінність, а страх втратити зажди приводить до почергових аморфних компромісів й суттєвих втрат. Втрачайте, панове творці, суттєво втрачайте все лишнє й непотрібне з голів своїх, не втрачаючи голів своїх! Головами ж чинодралів завжди галопує бацила інфляції. Скуповуйте валюту, панове, вільні національні трударі. Російський газ подорожчав – капіталізація! Український метал подешевшає -соціалізація! Українська електроенергія дешева тільки за кордоном – європейський вибір! Хохол-заробітчанин, продукт компромісу бездіяльних політиків, масово кристалізуйся на задвірках Європи – райське й солодке життя гряде не вдома! Вдома – прогинаються від компромісів круглі столи, за ними панує понятійна відбірна професура: "Рошенкович! Ротшильдович! Ротфронтович! Баньдюкович!" Непоступливий майдан ясновельможні хохли знову розміняли за поняттями на опудало професора компромісу. Вдома панує майстер відкату: "Я тобі, ти мені! Скільки ти коштуєш?"

А душа?

четвер, 13 липня 2006 р.

Ковтун Олександр Борисович










© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua