Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації
річниця революції   суспільне життя

Життя як у пісні?

Катерина | 11.05.2007 23:57

9
Рейтинг
9


Голосів "за"
10

Голосів "проти"
1

Пісня відображає життя народу. Це дійсно так. Можна переконатися.

КОЛІР СОНЦЯ

Коли вони ховали правду від людей,

Ми мусили дивитись скореговані "темниками" новини, метою яких було формування сприятливого іміджу президента та/або СДПУ (О), випуски новин повинні були подавати негативну чи невідповідну інформацію про опозиційних політиків та партії, або взагалі ігнорувати будь які інформаційні приводи, пов'язані з опозицією. Чи це справедливо?

Ми не вірили їм, ми піднялись з колін,

Народ не міг вже терпіти, він прагнув знати правду. І ми змогли довести, що народ України є єдиним джерелом влади, як це і зазначено в Декларації про державний суверенітет України.

Коли вони схилялись до брудних ідей,

Справа Георгія Гонгадзе...Цензура ЗМІ...Масові фальсифікації...Посягання на свободу слова і вибору...Все ті ж "темники"...

Ми взялись як один, ми були як один!

"Україна без Кучми" разом із спаленням "пахана" не в одному регіоні України, журналістська революція, акції протесту, нарешті "помаранчева революція", коли мільйони людей вийшли, щоб показати, що чаша терпіння переповнена і відтепер народ вимагатиме того, на що реально заслуговує, що люди більше не коритимуться режиму...

І днями й ночами стояли, жадали

Жадали кращого життя, втілення ідей Майдану в життя, а не чергових обіцянок...

І душі палали, і ми воскресали!

І дійсно наші душі й серця знову запалали сподіванням, вірою, на очах людей біля сцени і тих, хто стояв на сцені блищали сльози. Але чи можуть тепер ті сльози знову з'явитись на очах звичайних людей? Сльози щастя? Тепер, через 2 роки...

Бачу колір сонця, чую голос серця,

Я не заспокоюсь і якщо прийдеться

Буду захищати я свою країну,

Нас не подолати – Слава Україні!

От-от... Наші політики усі гуртом забули, що ми повірили в себе, і дійсно, якщо прийдеться, то кожен скаже: "буду захищати!", тепер нас вже не подолати, ми знаємо, що можемо боротись за свої права. Люди стояли там не заради того, щоб певна людина прийшла до влади, не заради певного прізвища, а за ідею, ідею справедливості, ідею свободи, ідею рівності.

Сейчас они уже не смотрят нам в глаза,

Тому що тепер навіть, коли нам у вічі казатимуть повну брехню, ми не мовчатимемо, як раніше, а плюнемо і не будемо слухати й вірити. Наші голоси правдивим політикам, і лише своїми справами нехай намагаються заслужити їх. І тоді дійсно вже байдуже, від якої партії, з якого регіону, адже людям не гасло потрібно, а життя європейського стандарту.

Мы стали сильней, нам не быть в стороне,

Сомкнем ряды, нам нужно миру показать –

Мы в нашей стране!

І тільки ми маємо право обирати, як нам жити, а вказівки з Кремля нам не потрібні. Хоча тільки сама Україна винна в тому, що має, наприклад, експортну залежність від Росії. І треба робити все, щоб скоріше здихатись політичних московських маніпуляцій.

Свободной и гордой, любимой, единой,

Никем не делимой святой Украине!

І нехай наступні 2 стовпчики пісні знову доведуть, що навіть, розмовляючи різними мовами, живучи по різні боки Дніпра, два роки тому нісши прапори різних кольорів, скандуючи різні прізвища, стоячи по різні боки барикад, кожен з українців прагне одного й того самого – єдності і покращеного життя.

Прапор цвета солнца и надежда в сердце,

Я не успокоюсь, никуда не деться,

Поднимайтесь люди – Родина едина!

И другой не будет – Слава Украине!

Бачу колір сонця, чую голос серця,

Я не заспокоюсь і якщо прийдеться

Буду захищати я свою країну,

Нас не подолати – Слава Україні!

ВЕСЕЛІ, БРАТЕ, ЧАСИ НАСТАЛИ

Святослав ВАКАРЧУК

Веселі, брате, часи настали

Нове майбутнє дарує день!

Але чи справді таке веселе, що ми реально посмішки можемо бачити? Дійсно, нове майбутнє дарує день, але чи такого майбутнього ми виборювали, чи можливо е знову сни, мрії...?

Чому ж на небі так мало сонця стало,

Чому я далі пишу сумних пісень?

Такі запитання зараз виникають у кожного, не всі про них говорять, але думають...думають, скільки ще пануватиме сум, коли ми побачимо красиву картинку, де обличчя дітей і дорослих радують кожного посмішкою, що сяє на всі околиці...

Веселі, брате, часи настали

Ми наближаємось до мети!

Звичайно, за два роки не реально зробити всього, чого прагнули, розрушити тоталітаризм, диктатуру, режим, корупцію, схеми яких будувались і вдосконалювались роками. Але все одно. Чи не занадто повільно ми наближаємось до мети?

Чому ж тоді я шукаю іншу стежку

Чому я далі з ними не хочу йти?

Адже скажемо знову, що ми йти будемо з тим, хто буде реально діяти. Хто своїми вчинками знову оживить надію у наших серцях. Людям важливий результат, а не те, з якого табору їх обранець. А той, хто голосує не за ідею, а за земляка, не за правду і справедливість. А за вибір свого регіону, той отримає те, чого заслуговує. Ще Цицерон казав: "Кожен народ вартий свого правителя"...

Веселі, брате, часи настали

На грудях світить нам слави знак!

Усі отримали посвідчення учасника революції, так званий свій "слави знак". Чекає кожен того, щоб сказати: "Ось результат того, скільки ми стояли і прагнули досягти свого не за гроші, а за ідею!".

Нам очі ніжно закрили, губи медом змастили,

Душу кинули просто так...

А тепер що? Будемо смакувати солодкою брехнею? Перед нами мало не щоденно розігруються прем'єрні вистави під назвою "політика", але та гра має хоча б приносити задоволення, хоча б естетичне, а не викликати огиду і зневіру.

Душа прокинулась, та й питає

Сама у себе – чому одна?

Немає в кого спитати – золото замість тата

Замість мами – глуха стіна.

Але чи всі там, на Банковій, продали ідею...? Чи у всіх замість тата, замість любові до Батьківщини, замість піклування про народ (хоча б про власних виборців) золото? Напевно, не треба поневірятись, адже ми всьому світу вже показали, чого варті! Тепер хоча б щось буде примушувати ту політичну "еліту" розуміти покладену на неї відповідальність!

І тихо, тихо навколо стало...

Кудись поділися голоси...

Часи веселі настали, нас лишилось так мало,

Ну їх, брате, такі часи!

Та нам з тобою своє робити,

Відкрити очі і далі йти!

І зуби сильно стиснувши, маму ніжно любити

ХТО Ж ТОДІ, ЯК НЕ МИ, БРАТИ?!!

Отож, треба щоразу, поки всі Вони не затямлять, самостійно показувати, що саме вони мають робити. Ми – соціум, тож сила в наших руках, нехай не все одразу, але ми повинні "відкрити очі і далі йти", і "ну їх, брате, такі часи!".

Коментарі









© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua