Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Місія Президента України – модернізація соціальної культури нації

Olexandr | 3.05.2007 22:08

2
Рейтинг
2


Голосів "за"
2

Голосів "проти"
0

Відкритий лист Віктору Ющенку щодо необхідності соціальної "культурифікації" українського суспільства.

Місія Президента України – модернізація соціальної культури нації
Вельмишановний пане Президенте!

Країна, Президентом якої Ви є, знаходиться сьогодні в особливому стані. Лише вірно визначивши цей стан, Ви можете належним чином виконати місію, що випала на Вашу долю як Президента України.

Усі ті негаразди, які ми маємо зараз в Україні, слід визначити як Велику Соціальну Драму. Вийти із цього драматичного стану можна лише виявивши і усунувши його корінь, без чого будь-які реформи є паліативом і тому приречені на невдачу, що ми сьогодні і маємо. Корінь цієї Великої Соціальної Драми визначається за наступною формулою: "Свобода волі і свідомості мінус культура дорівнює свобода сваволі і ілюзій". Іншими словами, соціальне безкультур'я громадян, що породжує прояви сваволі і ілюзій в усіх сферах життя людей, і є коренем будь-якого соціального зла у нашому суспільстві – політичного, економічного, правового, морального тощо. Яку проблему в Україні сьогодні не візьми, будь-яка має саме цей корінь! Тому лише усунення соціального безкультур'я громадян відкриває можливості для розв'язання політичних, економічних, правових, моральних проблем, що так гостро постали сьогодні в нашому суспільстві. Соціальне безкультур'я громадян є фактором, який має парадоксальну властивість обертати добрі наміри реформаторів на злі наслідки. Наприклад, воно перетворює будь-яку свободу на сваволю: свободу підприємництва на свободу псевдопідприємництва, демократію на псевдодемократію, право на зловживання правами, моральність на псевдоморальність, законність на фарисейство, свободу слова на свободу зловживання словом і т.п.

Український народ – це великий народ, який має самобутню історію і розвинену етнічну культуру, що вирізняє його в усьому світі. Але яка б не була розвинена етнічна культура народу, вона не може компенсувати нерозвиненість іншої культури – так званої "соціальної культури громадян", тобто культури соціальних відносин між людьми. Саме зруйнованість (у недавньому минулому тоталітаризмом) в Україні культури особливого роду – соціальної культури громадян, яка включає в себе зокрема політичну, економічну, правову, моральну культуру, і спричиняє усі соціальні негаразди в країні. Зокрема, через це соціальне безкультур'я політика, економіка, право, мораль в Україні спотворюються сваволею і ілюзіями. Проявом цього є криза, що сьогодні уразила всі сфери суспільного життя. Соціальне безкультур'я, яке спричиняє поширення у суспільстві сваволі і ілюзій, є основною загрозою національній безпеці України – коренем усіх соціальних негараздів. Через відсутність належної соціальної культури будь-яка свобода – політична, економічна, правова, моральна – стає засобом для зловживань. І навпаки: наявність у громадян належної соціальної культури – це радикальний засіб протидії таким зловживанням. Якби громадяни мали таку культуру, то вони не допустили б тих проявів політичного, економічного, правового, морального свавілля, які виснажують Україну сьогодні. Не допустили б вони також, зокрема, експлуатації урядом і деякими політичними партіями та політиками досить поширеної в нашому суспільстві ілюзії стосовно того, що штучно занижені з допомогою політичних засобів ціни на імпортний газ – це добре для громадян, заради їхнього блага. Насправді, такі ціни, будучи неринковими є протиприродними і тому за природними законами економіки обертаються злом для громадян. Завдяки озброєнності соціальною культурою громадяни являються єдиним гарантом природного соціального порядку і суспільного прогресу.

Суспільство завжди поділяється на два класи: тих, хто має розвинену соціальну культуру і тих, хто її не має. Це закономірність, яка є підставою для так званої "нової класової теорії" (відмінної від запропонованої К.Марксом). Суспільство розвивається настільки, наскільки громадяни, які мають розвинену соціальну культуру, саме у такій "класовій боротьбі" поборюють громадян, які її не мають. Це тому, що існує природний закон суспільного життя, згідно з яким соціальна культура робить громадян конкурентноспроможними в умовах соціальної конкуренції, що є двигуном соціального прогресу. Держава призначена для того, щоб сприяти першим і протидіяти другим. Ще філософ Антисфен, помітивши цю закономірність, казав: "Держави гинуть тоді, коли перестають відрізняти хороших людей від поганих". Звичайно, "хорошими" є люди, які мають розвинену соціальну культуру, а "поганими" – ті, що її не мають.

Отже, соціальна культура громадян є радикальним фактором, що визначає усі сфери суспільного життя. "Яка соціальна культура громадян – таке й їхнє життя" – це також природний закон, за яким існує людське суспільство. Для того, щоб переконатися в цьому достатньо порівняти соціальну (політичну, економічну, правову, моральну) культуру пересічного українця і, наприклад, громадянина Фінляндії чи японця.

Якщо соціальна культура громадян відіграє зазначену роль, то вивести Україну із стану Великої Соціальної Драми на шлях соціального прогресу можна лише з допомогою, так би мовити, "культурифікації" громадян України, тобто прищеплення їм соціальної (політичної, економічної, правової, моральної) культури. Досвід тієї ж Фінляндії чи Японії свідчить про доцільність соціальної "культурифікації" громадян в Україні, бо саме завдяки цьому вказані країни вийшли ша шлях соціального прогресу. Повчальним може бути також досвід прибалтійських країн. А хіба приклад державної "культурифікаційної" діяльності Бісмарка, Наполеона, Томаса Джефферсона, Махатма Ганді, Вацлава Гавела не заслуговує уваги? Ці державні діячі, підтримуючи просвітництво у своїх країнах, очевидно, виходили з того, що просвітництво – вище політики, а просвітителі – вище політиків. Наполеон, зокрема, ніколи не розлучався з книгами відомих філософів і казав так: "Єдина партія, якій я довіряю – це партія філософів!".

На кого ж в сучасній Україні випадає місія соціальної "культурифікації" громадян? Виходячи з історичного досвіду і сучасних обставин, очевидно ця місія має належати Президенту України, так би мовити, "за посадою". Ця посада найбільш придатна для такої місії. І найбільше, що може зробити Президент для свого народу – це виконати належним чином цю місію. Буде в українців належна соціальна культура – буде у них суспільний порядок і соціальний прогрес! Соціальна культура громадян – єдиний природний засіб протидії проявам сваволі і ілюзій у політиці, економіці, праві, моралі тощо, від чого зараз так потерпає Україна.

Що ж може зробити Президент на виконання зазначеної місії? По-перше, згуртувати навколо себе вітчизняну і зарубіжну еліту, здатну запропонувати громадянам України просвітницькі ідеї (утворивши, наприклад, спеціальний державний орган при Президентові України чи інститут радників з питань розвитку соціальної культури громадян України). По-друге, затвердити "План розитку соціальної культури громадян України". У цьому плані, передбачити, зокрема: 1) вивчення досвіду соціальної "культурифікації" громадян в країнах, що рухаються по шляху соціального прогресу; 2) державні заходи, спрямовані на сприяння навчанню в університетах світу українських юнаків і дівчат, які працюватимуть в Україні; 3) реформування університетів України з метою забезпечення соціальної "культурифікації" української нації; 4) законодавче забезпечення заходів, спрямованих на розвиток соціальної культури громадян України.

Крім того, як би не формулювалась національна ідея України, її органічною частиною має бути ідея "культу культури", виходячи з природної закономірності: "Яка соціальна культура людей – таке й їхнє життя!". Тому ще раз варто підкреслити, що виконання місії модернізації соціальної культури нації – це найбільше, що може зробити Президент України для свого народу! А громадяни, якщо вони хочуть кращого життя, мають підтримати у цьому Президента.

З найкращими побажаннями -

Олександр Миколайович Костенко, доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії правових наук України, заввідділом Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України

Коментарі









© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua