Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації
Козацтво   національне виховання

Національне чи безнаціональне виховання в українських школах

Анатолій Грива | 25.02.2015 18:50

0
Рейтинг
0


Голосів "за"
0

Голосів "проти"
0

Скільки ще часу будемо пояснювати громадянам, чому не всі діти в Україні мають можливість вчитися в національних школах і чому більша частина з них має навчатися в загальноосвітніх школах, де запроваджується громадянське виховання, а не національне.

Нині гаслом для України має бути: "Україна – це країна рівних можливостей!".


Національне чи безнаціональне виховання в українських школах
Нині в нашій країні ведеться робота по написанню нового Закону України

"Про освіту", який має дати відповіді на такі запитання: яким бачить наше суспільство громадянина України у 21 столітті; які методи виховання шкільної молоді має підібрати українська школа, щоб громадяни стали самодостатніми, порядними і конкурентоспроможними в сучасному світі; яким має бути виховання

в школі, національним чи безнаціональним?

Нині в нашій країні йде зміна світогляду громадян, відбувається "вихід з рабства і прийняття свободи". Відповідно, змінюється соціальне замовлення. Соціальне замовлення на ідеал громадянина! Завтра нам вже буде потрібний не такий громадянин, який був вчора! Має з'явитися новий громадянин

з українською системою цінностей і новим способом життя в сучасних умовах. Суспільство замовляє нового громадянина. А для його формування замовляє не нову педагогічну науку, а нові способи діяльності сучасного вчителя. Так, суспільство замовляє нові способи діяльності вчителя і самого нового вчителя!

Які державні заклади освіти беруть участь у формуванні громадянина? Зважаючи на те, що громадянин – це статус людини відносно держави, то його формування розпочинається у першому навчальному закладі державної освіти, куди приходить маленький українець, а саме в закладі дошкільної освіти.

Далі цей процес продовжується в закладах загальної середньої та позашкільної освіти. Паспорт громадянина України молода людина отримує після досягнення

ним 16-річного віку. Тобто з дитячого садка до закінчення середньої школи має бути завершено процес формування громадянина. Звідси випливає, що в державі повинна існувати цілісна Державна система національно-патріотичного виховання, яка б охоплювала комплексну роботу дошкільних, загальних середніх і позашкільних навчальних закладів. І головним елементом такої Державної виховної системи

є сучасний вчитель з його новими способами діяльності для виконання соціального замовлення на нового громадянина. А такому вчителю потрібно дати достойне національне виховання, щоб він так само виховував дітей у школі!

Виховання в будь-якій країні не буває безнаціональним. Кожна країна виховує власного патріота – достойного громадянина, а не просто молоду людину, якій однаково, де жити, де працювати чи на якому боці воювати і за що воювати!

Справжнє виховання за своєю сутністю є глибоко національним. "Національне виховання, – писала український педагог Софія Русова, – забезпечує кожній нації найширшу демократизацію освіти, коли її творчі сили не будуть покалічені, а значить, дадуть нові оригінальні, самобутні скарби задля вселюдного поступу: воно через пошану до свого народу виховує в дітях пошану до інших народів...". Національне виховання – це виховання дітей на культурно-історичному досвіді рідного народу, його традиціях, звичаях і обрядах, на багатовіковій мудрості, духовності.

Правильно організоване національне виховання формує повноцінну, наділену національним характером особистість, індивідуальність, яка цінує свої національну й особисту гідність, совість і честь. Усе це є важливим чинником соціалізації людини, тобто утвердження її як особистості, залучення до суспільного життя як активної, дієвої сили. Будучи конкретно-історичним виявом загальнолюдського гуманістичного, демократичного виховання, національне виховання забезпечує етнізацію дітей, тобто наповнення виховання національним змістом для забезпечення формування в особистості національної самосвідомості. Процес етнізації духовно відтворює в дітях народ, увічнює в них як специфічні, самобутні риси, що є в кожній нації, так і загальнолюдські риси, спільні для всіх націй.

"Все, що йде поза рами нації, – застерігав український письменник та громадський діяч Іван Франко у праці "Поза межами можливого", – се або фарисейство людей, що інтернаціональними ідеалами раді би прикрити свої змагання до панування однієї нації над другою, або хоробливий сентименталізм фантастів, що раді би широкими "вселюдськими" фразами прикривати своє духовне відчуження від рідної нації".

Згідно з офіційними даними Всеукраїнського перепису населення у 2001 році було встановлено, що на території України мешкають представники понад

130 етносів. Із них 77,8% населення заявили себе українцями, а 22,2% – національними меншинами – представниками інших народів. Національні меншини – етнічні групи інших народів, які, як правило, мають власні держави, в межах яких

вони і розвиваються. До національних меншин в Україні зараховуються: росіяни, білоруси, молдовани, болгари, угорці, румуни, поляки, євреї, вірмени, греки, татари, рома, азербайджанці, грузини, німці, литовці, словаки, чехи, естонці.

Стаття 11 Конституції України (1996 р.) визначає: "Держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій

і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України".

Україна як держава на цей час вже законодавчо визначила порядок такого сприяння, але лише для національних меншин. З цією метою у 1992 році було прийнято Закон України "Про національні меншини в Україні". Потрібно продовжити цю позитивну практику і законодавчо визначити ще й державне сприяння для української нації та корінних народів, щоб виправити правовий "перекос". Одна група громадян (22,2% населення) законодавчо виділена в спеціальну групу зі спеціальним режимом сприяння (національні школи, національні центри), а інша, більша, група (77,8% населення) до цього часу залишається з її правом на те саме, але без механізму реалізації цього права, тому що Конституція України визначає права людей, а закон прописує чіткий механізм реалізації прав на практиці.

Тобто на цей час для дітей одних громадян здійснюється національне виховання в національних школах, а для інших – громадянське виховання

в загальноосвітніх школах. Так бути не повинно, якщо говоримо про рівні права для всіх громадян України. У новому Законі України "Про освіту" маємо прописати норму про національні школи для дітей громадян всіх національностей, які проживають в Україні і є її повноправними громадянами.

Саме національні особливості сьогодні використовує Росія у своїй війні проти України! Весь світ спостерігає повний хаос в головах громадян Росії, які їдуть воювати в Україну проти міфічних фашистів, що тут нібито вчиняють геноцид "руських". При цьому якраз росіяни відносяться до цієї спеціальної групи національних меншин в Україні, які мають національне виховання в національних школах. І така війна проти нашого суспільства, яке закриває очі на національні питання в Україні, буде з боку Росії тривати до того часу, поки думаючі люди чітко визначать і в законах пропишуть ці питання.

А до того часу будемо пояснювати громадянам, чому не всі діти в Україні мають можливість вчитися в національних школах і чому більша частина з них має навчатися в загальноосвітніх школах, де запроваджується громадянське виховання, а не національне.

Нині гаслом для України має бути: "Україна – це країна рівних можливостей!".

"Націоналізм і національне почуття – це закон природи. Кожна раса, кожний народ має свій тип, свій комплекс фізичних і психічних особливостей... Природа вимагає від людини вірності його расовим і національним особливостям і тільки за цю вірність, за цю біологічну чесноту нагороджує народи фізичним і душевним здоров'ям, наслідком якого є численність і велич народу... Порушення закону природи про вірність національним якостям народу, тобто денаціоналізація, відмова народу від самобутності своєї, природа страшно карає тим руйнуванням фізичного і душевного здоров'я народу, яке називається виродженням. Таким чином, націоналізм, який за суттю своєю є охоронцем якостей народу, набутих протягом нескінченної спадковості поколінь, представляє собою настрої не тільки правомірні, а й природні, глибоко необхідні для здоров'я нації".

(Іван Олексійович Сікорський (1842-1919) – російський психіатр, публіцист, професор Київського університету Святого Володимира, почесний член Київської духовної академії)

Нижче подаються положення чинного Закону України "Про національні меншини в Україні" (http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2494-12), які необхідно врахувати при розробці нової редакції Закону України "Про освіту", а саме:

"Верховна Рада України виходячи із життєвих інтересів української нації та всіх національностей в справі розбудови незалежної демократичної держави, визнаючи нерозривність прав людини і прав національностей, прагнучи реалізувати Декларацію прав національностей України, дотримуючись міжнародних зобов'язань щодо національних меншин, приймає цей Закон з метою гарантування національним меншинам права на вільний розвиток.

Стаття 1. Україна гарантує громадянам республіки незалежно від їх національного походження рівні політичні, соціальні, економічні та культурні права і свободи, підтримує розвиток національної самосвідомості й самовиявлення.

Усі громадяни України користуються захистом держави на рівних

підставах.

Стаття 2. Громадяни України всіх національностей зобов'язані дотримуватися Конституції та законів України, оберігати її державний суверенітет і територіальну цілісність, поважати мови, культури, традиції, звичаї, релігійну самобутність українського народу та всіх національних меншин.

Стаття 6. Держава гарантує всім національним меншинам право на національно-культурну автономію: користування і навчання рідною мовою чи вивчення рідної мови в державних навчальних закладах або через національні культурні товариства, розвиток національних культурних традицій, використання національної символіки, відзначення національних свят, сповідування своєї релігії, задоволення потреб у літературі, мистецтві, засобах масової інформації, створення національних культурних і навчальних закладів та будь-яку іншу діяльність, що не суперечить чинному законодавству.

Пам'ятки історії і культури національних меншин на території

України охороняються законом.

Стаття 7. Держава вживає заходів для підготовки педагогічних,

культурно-просвітницьких та інших національних кадрів через мережу навчальних закладів. Державні органи на основі міждержавних угод сприяють національним меншинам у підготовці спеціалістів в інших країнах.

Стаття 18. Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав і свобод громадян за національною ознакою забороняється й карається законом".

Так само, як і права громадян, що належать до національних меншин,

ці положення чинного законодавства захищають права і всіх інших громадян,

що належать до української нації.

"Громадяни України всіх національностей зобов'язані дотримувати Конституції та законів України, оберігати її державний суверенітет і територіальну цілісність, поважати мови, культури, традиції, звичаї, релігійну самобутність українського народу та всіх національних меншин"

(стаття 2. Закону України "Про національні меншини в Україні")










© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua