Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Український козак з Кубані генерал-хорунжий Армії УНР Костянтин Смовський учасник боротьби за незалежність України у XX столітті

Анатолій Грива | 20.05.2012 13:51

3
Рейтинг
3


Голосів "за"
3

Голосів "проти"
0

21 травня 2012 р. – День народження Костянтина Смовського,
генерала-хорунжого Армії Української Народної Республіки, у 1918 р. командира батареї Гайдамацького коша Слобідської України, пізніше – батареї Окремого Чорноморського коша, у 1920 р. командира 2-го кінного Уманського Запорозького полку імені Максима Залізняка Окремої кінної дивізії.


Український козак з Кубані генерал-хорунжий Армії УНР Костянтин Смовський учасник боротьби за незалежність України у XX столітті
Смовський Костянтин Авдійович

(21.05.1892 – 08.02.1960)


Костянтин Смовський народився у станиці Полтавській на Кубані.

У 1913 р. закінчив Михайлівське артилерійське училище.

У роки Першої світової війни командир кінно-гірської гарматної батареї, на початку 1917 р. командував запасною гарматною батареєю у м. Москві.

Після Лютневої революції 1917 р. включився в український рух. Був делегатом 3-го Всеукраїнського військового з'їзду у м. Києві від Московського гарнізону.

З кінця 1917 р. на службі в Українській армії.



У січні 1918 р. вступив до Гайдамацького коша Слобідської України. Створив і очолив гарматну батарею Коша. Брав участь у вуличних боях із більшовицькими повстанцями, зокрема, за "Арсенал", дніпровські мости.

Навесні 1918 р. призначений помічником військового коменданта в м. Острозі, організував набір поповнення для Армії УНР.

Після гетьманського перевороту направлений до м. Бердичева, де очолив гарматну батарею Окремого Чорноморського коша.

У листопаді 1918 р. приєднався до повстання Директорії УНР, брав участь у Мотовилівському бою 1918 р. Підвищений у ранзі до полковника, сформував Чорноморський гарматний полк.

Взимку 1919 р. у боях у Лівобережній Україні з військами Червоної армії був поранений і потрапив у полон. Невдовзі втік і після лікування у м. Києві повернувся на фронт.

З грудня 1919 р. брав участь у Першому Зимовому поході Армії УНР.

Влітку-восени 1920 р. отаман 2-го кінного Уманського Запорозького полку ім. Максима Залізняка.

В еміграції жив у США. Активно діяв у ветеранських організаціях вояків Армії УНР. Екзильним урядом УНР присвоєно звання генерал-хорунжого. Помер у м. Міннеаполісі (США).

Довідка:

20-30 жовтня (2-12 листопада) 1917 р. відбувся Третій Всеукраїнський військовий з'їзд
. У роботі З'їзду взяло участь близько 3 тис. делегатів. Головував на з'їзді Д.Лебединець. З доповіддю на З'їзді виступили М.Грушевський, М.Ковалевський та ін. У своїй резолюції З'їзд вимагав від Української Центральної Ради негайного проголошення Української незалежної республіки, повної українізації армії і флоту, укладення миру.





Під час роботи З'їзду, 7 листопада, надійшла звістка з м. Петрограда про більшовицький переворот і зміну влади в Росії. З'їзд перервав роботу і оголосив себе "Першим українським полком охорони революції" – за м. Київ на вулицях вже билися прихильники Тимчасового уряду з штабу Київського військового округу і прихильники більшовиків. Київ поступово почав перетворюватися на військовий табір.

Перший український полк охорони революції у ході боїв 29-31.10 (11-13.11.) 1917 р. у м. Києві розбив військові частини штабу Київської Військової Округи, які підтримували повалений Тимчасовий уряд, і придушив заколот більшовиків у місті. Постанови третього Всеукраїнського військового з'їзду в значній мірі вплинули на рішення УЦР проголосити Українську Народну Республіку.

УЦР висловилась проти подій у м. Петрограді, вважаючи відповідальними за них більшовиків, оголосила, що "буде боротися з усякими спробами піддержки цього повстання на Україні". 31 жовтня 1917 р. сьома сесія УЦР ухвалила поширити владу Генерального секретаріату, окрім Київської, Полтавської, Чернігівської, Волинської та Подільської губерній, на Херсонську, Харківську, Катеринославську, Таврійську, Холмську, частково Курську і Воронезьку губернії. На початку листопада 1917 р. влада в Україні перейшла до рук Центральної Ради.

13 листопада 1917 р. силам Центральної Ради вдалося опанувати ситуацією, її владу визнали війська, командувач Південно-Західним фронтом і командувач Чорноморським флотом.

Продовження роботи з'їзду мало вже інший характер, питання федерації в недавніх сутичках з росіянами на вулицях м. Києва зразу ж набуло іншого значення. Інакше стали дивитися і на вирішення флотського питання. Так, в резолюції стосовно Чорноморського флоту після доповідей делегації Чорноморського Українського військового комітету, зокрема, зазначалося: "Зважаючи на те, що Чорноморський флот має у своєму складі 80% українців і знаходиться в територіальних водах України, з'їзд постановляє, щоби Морська Генеральна Рада негайно приступила до українізації Чорноморського флоту і вжила для цього таких заходів:

1) коли скінчиться осіння кампанія Балтійського флоту і розпочнеться зимня кампанія, під час якої оперативна діяльність флоту припиняється, було вжито заходів, щоби всі українці Балтійського флоту були переведені в Чорноморський флот.

2) Чорноморський флот повинен від цієї пори поповнюватись тільки українцями".

З'їзд піддав рішучій критиці роботу військового відомства. Доповіді його керівників про успіхи в роботі просто перебивалися делегатами з фронтів і флоту: "де українське військо? де флот?". З'їзд виступив за створення національного війська і української держави, заявивши у спеціальній резолюції, що "...З'їзд домагається від свого вищого революційного органа Центральної Ради негайного проголошення в найближчій сесії Української Республіки".

Чорноморський козацький Кіш. Чорноморський Кіш, що дислокувався у м. Бердичеві, входив до військ Центральної Ради. З приходом до влади П.Скоропадського Кіш увійшов до складу Збройних сил Української Держави.

20 серпня 1918 р. гетьман затвердив Положення про Чорноморський козацький Кіш. Воно було розроблено у 2-му генерал-квартирмейстерстві Генерального штабу, яке очолював генеральний хорунжий А.Прохорович, схвалено начальником Генштабу полковником О.Сливінським і військовим міністром генеральним бунчужним О.Рогозою.

Командирами Коша були полковник Блохін, пізніше – полковник Легін. Напередодні антигетьманського повстання на чолі Чорноморського Коша став підполковник В.Пелещук, який підтримав Директорію.

Кіш комплектувався старшинами і козаками-добровольцями, але за "круговою порукою й по рекомендації старших муштрових начальників". При вступі до нього було необхідно "мати документи, посвідчуючі особу; дати підписку про виконання вимог всіх статутів (військових і козацьких – О.Т.); дати зобов'язання прослужити в кошу не менше двох років, котрі зараховуються в рахунок обов'язкової військової служби; присягти на вірність Українській Державі й Пану Гетьманові". У Положенні також зазначалося, що в коші "всяка політика суворо забороняється; дисципліна сама сувора: безперечне виконання наказів начальства, за злочинства козаки підсудні військовим судам".

Організаційна структура кошу також була військовою – штаб, три курені, які складалися з чотирьох пластунських сотень кожний, і окремі підрозділи: кулеметна сотня, учбова сотня, півсотня піших розвідників, кінна півсотня, гірська батарея, сотня зв'язку, саперна чота, команда оркестрових сурмачів і немуштрова сотня. До складу Коша входили: 109 старшин, вісім урядовців, священика, 2448 муштрових і 389 немуштрових козаків. Озброєння і технічна частина складалися з шести гірських гармат, чотирьох легкових і чотирьох вантажних автомобілів, чотирьох мотоциклів, 2128 гвинтівок, 106 шабель, 359 револьверів, 24 кулеметів. У Коші нараховувалося 589 коней.

Плату старшини отримували за посадовими окладами відповідних військових підрозділів, підстаршини – як надстроковці, а козаки строкової служби – 15 крб. на місяць. Командир кошу мав бути генеральним хорунжим (10800 крб. річних), а його помічники – полковниками (9600 крб.), кошовий осавул – сотником (6000 крб.), його помічник – значковим (4800 крб.). Посаді командирів куренів і гірської батареї відповідало звання військового старшини (7200 крб.), всіх сотень – сотників (6000 крб.), півсотень – значкових (4800 крб.), капельмейстер був військовим урядовцем (4500 крб.).

Чорноморський козацький Кіш формувався з ініціативи старшин-кубанців і мав бути використаний влітку 1918 р. для висадка українського десанту на Кубані.

Чорноморський Кіш підтримав антигетьманське повстання. Ще під час підготовки повстання були налагоджені контакти із старшиною полку підполковником В.Пелещуком. З початком виступу він став на чолі полку, скинувши його командира, гетьманського прибічника. Встановивши республіканську владу у м. Бердичеві, Чорноморський Кіш за наказом штабу Республіканських військ контролював ділянку залізниці Київ – Коростень.

22 листопада 1918 р. Чорноморський Кіш спільно з силами Січових Стрільців здійснював наступ на м. Київ, але взяти місто тоді не вдалося через брак військ.

У січні 1919 року Чорноморський Кіш був переведений у м. Конотоп для захисту північно-східного кордону України. В середині січня 1919 р. окремий підрозділ Коша на панцерному потягу "Чорнопорець" увійшов до складу загону отамана Р.Сушка, що прикривав м. Київ. Пізніше на його базі було створено Чорноморську дивізію Дієвої Армії УНР.



Учасники українських збройних визвольних змагань:

1. Українські вояки, які були учасниками Дієвої та Галицької Армій УНР з 09.05.1917 р. до 21.11.1921 р.

2. Учасники повстанських загонів, які вели боротьбу з радянською владою на теренах України з 21.11.1921 р. до 22.06.1941 р.

3. Учасники збройних формувань на теренах Карпатської України

з 04.11.1938 р. до 01.09.1939 р.

4. Учасники повстанських загонів, які вели боротьбу "проти московсько-комуністичної та гітлерівсько-нацистської окупаційних влад" з 22.09.1941 р. до 09.05.1945 р.

5. Учасники регулярних формувань Української Національної Армії, які вели боротьбу проти Червоної армії на теренах України та інших держав

з 15.02.1944 р. до 09.05.1945 р.

6. Учасники різних повстанських військових формувань, які боролися на теренах України з "московсько-комуністичною владою" з 09.05.1945 р.

(Рішення Президії Української Національної Ради Української Народної Республіки від 8 березня 1957 р.).

"Визнати учасниками боротьби за незалежність України у XX столітті осіб, які брали участь у політичній, партизанській, підпільній, збройній боротьбі за незалежність України, в тому числі у складі формувань Української Центральної Ради, Української Народної Республіки, Західно-Української Народної Республіки, Української Держави (Гетьманату), Української військової організації, Організації народної оборони "Карпатська Січ", Організації українських націоналістів, Української повстанської армії, Української головної визвольної ради та інших військових формувань, партій, організацій та рухів, що ставили за мету здобуття Україною державної незалежності" (Указ Президента України від 28.01.2010 N75/2010).

У наш час всі вони визнані Українською державою і суспільством.

Імена учасників боротьби за незалежність України у XX столітті увійшли до героїчних сторінок української історії, вони вшановуються сучасними громадянами України, на прикладі їх героїчних вчинків виховується молоде покоління. Результатом їхньої боротьба стало проголошення у 1991 році самостійної української держави – УКРАЇНИ.

Про цих українських героїв в сучасній Україні знімаються фільми, пишуться книжки, складаються пісні, їм споруджуються і відновлюються пам'ятники, їхній прах перепоховається в рідній українській землі.





Слава Україні!

Слава українським героям!











© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua