Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації
Україна   українці   наступ   де межа   хто зупинить   коли   у який спосіб

Якщо йде наступ, то де контрнаступ? Де межа?! Відкритий лист П.Мовчану.

Леонід Пінчук | 30.04.2011 12:57

0
Рейтинг
0


Голосів "за"
1

Голосів "проти"
1

Чи бодай активна оборона, шановний пане Павле? Мова про те, що ми чуємо не вперше і не тільки від Вас: " Йде наступ на все українське, триває зачищення території від етнічного українського елементу напередодні тотальної приватизації землі, напередодні "великого переселення народів", яке планується провести досить швидко"...

Чи бодай активна оборона, шановний пане Павле? Мова про те, що ми чуємо не вперше і не тільки від Вас: " Йде наступ на все українське, триває зачищення території від етнічного українського елементу напередодні тотальної приватизації землі, напередодні "великого переселення народів", яке планується провести досить швидко". ("Слово просвіти",число 14, квітень 2011року,стор.5,www.slovoprosvity.org) Один із героїв М.Гоголя з приводу Ваших паралелей і узагальнень, погодьтеся, сказав би:"Эк,куда метнул!". Адже мова йде про оптимізацію мережі закладів освіти в Донецькій області відповідно до рішення міської ради у зв'язку з наявною демографічною ситуацією і перспективою розвитку останної... А Ви поспішаєте політизувати ситуацію і використати її скоріше для піару патріотів, не аналізуючи причин дійсного наступу на все українське, який розпочався давно і продовжується сьогодні, і навіть не шукаючи шляхів зупинення того наступу, організавції активної оборони і контрнаступу. Хоч причини ті лежать на поверхні і їх підсказує Вам Кабінет Міністрів України у відповіді на Ваш запит стосовно порушень прав на навчання українською мовою при оптимізаціїї учбових закладів: "Звернень батьків щодо порушення прав дітей нaвчатися україською мовою не надходило". А Міністерство освіти додає: "При проведеннІ оптимізації буде обов'язково зберігатися мова навчання учнів та вивчення ними іноземних мов".Так ось де наше лихо, пане Павле!

Виявляється, воно не в нинішній владі, не в команді В.Януковича, з яким Ви, до речі, як і інші лауреати шевченківських премій всіх часів бажаєте зустрітися і щось почути від нього та маєте про щось сказати йому (чи не про наступ на все українське?). Лихо те в саміх українцях за національністю, в нас саміх, бо нас, бачте,задовольняє нинішня ситуація з рідною, українською мовою, що ми не бачимо порушень наших прав і не звертаємося, куди треба.А події навколо закриття шкіл, в число яких попали і школи з українською мовою викладання, погодьтеся, викликані не бажанням "етнічного елементу", як Ви висловились, захистити право на навчання українською, а намірами всіх громадян, батьків, людей різних національностей захистити право навчатися в школах, розшташованих поблизу помешкань. Про останнє, зокрема, кажуть самі батьки, які незгодні з оптимізацією і які розмовляють російською мовою, тримають плакати, в переважній більшості написані російською мовою. За інформацією управлінь освіти в Луганській обасті 42,2% шкіл функціонують з українською мовою навчання, а в місті Донецьку лише 26,5% учнів навчаються українською мовою.Щорічно відсоток охоплення навчанням українською мовою в навчальних закладах зростає.Та,як не прикро, не покращується мовна ситуація в цих регіонах, а також в інших регіонах півдня,сходу, в Криму і, навіть, в центрі України. Російська мова залишається найбільш поширеною навіть в Києві, а зросійщення етнічних українців і відповідно денаціоналізація зростають.

Як свого часу казав А.Погрібний про такий феномен з етнічними українцями, який,як не прикро, вже має місце в більшості регіонів України: " Умію,та не хочу!". Ровесники незалежності, 20-ти річні українці, стверджують на сторінках тижневика, що і сьогодні в Україні не скрізь і не завжди зручно розмовляти, спілкуватися українською мовою, і вважають, що байдуже, якою мовою спілкуються українці, а бути патріотом непрестижно. Про ситуацію мовну в Донецьку,зокрема, красномовно говорить відверта відповідь міського Голови,українця ЛУК'ЯНЧЕНКА, ЯКУ НАВОДИТЬ М.ОЛІЙНИК:" МЕНЕ Б ВВАЖАЛИ ПСИХІЧНО ХВОРОЮ ЛЮДИНОЮ, ЯКБИ Я ПОЧАВ РОЗМОВЛЯТИІ, СПІЛКУВАТИСЯ УКРАЇНСЬКОЮ". ЩО КАЖЕ З ЦЬОГО ПРИВОДУ СЕКРЕТАР МІСЬКРАДИ М.ЛЕВЧЕНКО І ЯКУ ВІН мову ЗАХИЩАЄ, ВІДОМО ВСІЙ Україні. Не кажучи вже про українця В.Колісніченка, якого Ви, пане Павле, разом з іншими нардепами-українцями ось уже який рік не можете присоромити, примусити відмовитися від антиукраїнської діяльності. Така ж ситуація і така ж шана до рідної мови у посадовців-українців в Одесі, Миколаєві, Луганську, Дніпрпетровську і багатьох інших містахі селищах України. Біда в тому, що це не викликає занепокоєння, спротиву у більшості українців, а сприймається як належне, як таке, що відповідає правам людини.Доктор юридичних наук В.Василенко на підставі висновків Венеціанської комісії та Верховного комісара ОБСЄ про сумнозвісний антиукраїнський закон про мови стверджує, що "Європа за українську мову в Україні" (число 16,стор.2).А багато етнічних українців в Україні і сьогодні вважають рідною мовою...російську. І ніхто їх не соромить як слід, як це робили,зокрема, свого часуТ.Шевченко, І.Франко і iнші,а в наш час- А.Погрібний, фактично ніхто не переконує в нагальній потребі російськомовним українцям повернутися до української, щоб зберегти українську мову від загрози вимирання (хто ж про неї,сердешну, подбає,як не українці за національністю!), прискорити оздоровлення, консолідацію, народження і самовизначення тититульної нації. Як не прикро, ніхто і не працює як слід в цьому напрямку, відсутня суспільна думка, бо вже і дописувачі тижневика, згадайте пане Павле, обурюються наявністю одних слів і відсутністю діла.

Виходить, пане Павле, що отой наступ на все українське допомагали і допомагають вести самі українці своєю байдужістю, відсутністю національної свідомості, гідності. Згадайте лише, який галас і яку відсіч, в тому числі і від українців за національністю, зустріло рішення Уряду Ю.Тимошенко про спілкування українською мовою в школах, вузах не лише на уроках чи лекціях.Так ось де наше лихо, пане Павле!

" То що ж ми за нація, врешті -решт?!"- вигукує на сторінках тижневика Ігор Олійник із Токмака, вказуючи на роздвоєність української нації, яка "немилосердно катує нашу свідомість протягом останніх 20-ти років". Правда, оптимістично додає:"Роздвоєність ця сама собі копає глибоку могилу, бо матеріаль не- то лише до часу, а Дух і Мова- то вічно". (число 15,стор.4) На жаль, життя не дає підстав для оптимізму, погодьтеся. Мабуть, ближче до правди песимісти, зокрема, Анатолій Мокренко, стверджуючи: "Зараз ми переживаємо не стільки економічну і політичну кризу, cкільки духовну". (число 14ст.10) Такої думки дотримуєьться не тільки він.Підтверджує такі слова історія 20-ти років незалежності, на протязі яких криза духовна посилюється і наступ, який почався з перших же років, продовжується.

Десь два роки тому Ви самі на зборах ВУТ "Просвіта" закликали активізувати роботу, бо українську справу заштовхали до прірви в результаті наступу. На жаль, слова ті залишилися без діла, без активізації, як і заклики і обіцянки дати поради про роботу "Просвіти" в нових реаліях, після виборів 2010 року.А наступ за Вашим же визначенням продовжується! І ми,погодьтеся,підійшли до межі, за якою -катастрофа української справи, українського національного відродження, коли "є каяття,та немає вороття".Про це,зокрема, нагадують дописувачі тижневика, дивлячись правді в очі.

Чи Ви не згодні з думкою тих, хто каже, що самовизначення української нації не відбулося і не видно сил, які б працювали в цьому напрямку? Чи Ви не згодні з В.Захарченко, який каже, що українська нація з українською мовою, культурою і всім іншим має ще тільки народитися?. Чи Ви не поділяєте думки І.Гирича: "Сьогодні українці слабкі ідейно,і це наша найбільша біда". (число16,стор7) Чи Ви не згодні з думкою О.Романчука про те, що Система адаптувала до своїх потреб націонал-патріотів, демократів і примусила їх грати за своїми правилами, у політичні ігрища навколо владного корита?.Чи Ви не згодні з думкою Ю.Вітковського, що хворе етнічне тіло української нації породжує стихійну русифікацію, якій ми нічого не здатні протиставити, окрім марних сподівань на владу, яка ніколи не була дійсно українською владою, як її величають помилково, а була лише владою в Україні?. А ви знову пишете листа до В.Януковича з черговими марними сподіваннями не зважаючи на те, що він далекий від дійсно української влади і є ініціатором отого наступу, погодьтеся.

Чи Ви не вірите словам В.Войтенка, який стверджує, що нинішні лідери національно- патріотичних сил не виправдали довіри і мають зійти з політичної сцени? Чи Ви не поділяєте думку М.Голубця про те, що "наш національно-демократичний склад (до нього належите і Ви,пане Павле) спримітизувався, став зрадницьким у національному питанні"? Чи Ви не хочете визнати те, про що каже Ліна Костенко: Україну заштовхали до прірви не тільки вороги.а і патріоти?. Чи Ви не поділяєте її почуття, що ми втрачаємо дійсну незалежність, отримавши псевдонезалежність? І нарешті, Ви б мали прислухатися до слів Л.Масенко про те, що порятунок української справи і незалежності в сподіваннях на прихід нових, молодих лідерів, позбавлених впливу радянщини, які не бояться глянути правді в очі, поєднати слово іділо, діяти відповідно, а не замовчувати болючу проблему оздоровлення української титульної нації. Натомість, Ви разом з іншими першопрохідцями незалежності ніби не чуєте всього цого, очолюєте партії і організації, представляєте українську справу перед діаспорою, отримуючи від неї допомогу, не зупиняючи наступ, торуючи і далі шлях, який не зупинив той наступ і ніколи його не зупинить. Що далі, пане Павле?!

Складається враження, Пане Павле, що тижневик "Слово просвіти" не читає чи залишає поза увагою статті з неприємними думками шеф-редактор, правління, члени Великої ради і всі інші члени товариства, бо щоб мало означати замовчування цих статтей, відсутність відгуків і обговорення болючої і визначальної для нації і держави проблеми оздоровлення, консолідації, самовизначення нації з пошуком щляхів зупинення наступу,йдучи нарешті від слів до діла, що пропонують чисельні дописувачі: байдужість, депресію чи усвідомлення того, що досягли межі, за якою "не тратьте куме сили, спускайтеся на дно"?.А гасло на першій сторінці "Без мови немає нації!", галасування про наступ на все українське, Ваші депутатські запити, "kpуглі столи" і все інше, що аж ніяк не зупиняє і не зупинить наступ, – то для відводу очей, для красного слівця?!

Наведені думки- це лише невелика частка того, що опубліковане не де-небудь, а в тихжневику, де Ви-шеф -редактор.Все це пропонують дописувачі для активізації роботи ВУТ "Просвіта"і все це мало би стати заходами по роботі "Просвіти" в нових реаліях.Але не стає.Чому, пане Павле?! На що сподіваємося?! На Віктора Федоровича і на те, що Вам вдасться його виховати в дусі поваги до української справи?! Для чого всі ці публікації в тижневику? Кому вони адресовані? Чи це – гра на публіку, як кажуть, щоб випустити пару у гудок? А локомотив української справи стоїть на місці, а то і задкує перед наступом недругів і нинішніх "вишневецьких" до межі. Чи не перейшли ми вже межу, ту межу, визначену незворотнім зросійщенням і денаціоналізацією етнічних українців, остаточною втратою національної свідомості, за якою стоїть катастрофа, трагедія незалежної української національної держави?!.На цей раз, остаточна і незворотня.

Та трагедія, про яку, зокрема, пише Іван Заєць і яка буде закріплена в новій Конституції, де передбачено "перезаснування України з держави національного типу на державу громадян з мультикультурною,багатонаціональнолю природою". Правда, оптиміст І.Заєць сподівається, що "а це вже екзистенційний виклик українській нації, з чим вона ніколи не погодиться" ("Слово просвіти",число 15 стор 3).,Марні сподівання, як і усіх нинішніх оптимістів, бо ж нема української нації, а є стихія, здебільшого російськомовна, яка погодиться з любими нововведеннями, аби "був хліб і до хліба".Духовне мало цікавить здебільшого українців за національністю, бездуховність зростає, погодьтеся, пане Павле.

Отже,маємо визнати, як не прикро, що все те, що робилося націонал-патріотичними силами (депутатські запити,сподівання на владу,акції окремі,мітинги,круглі столи, безкінечні розмови і галас, все інше) на протязі 20-ти років незалежності, робиться сьогодні не досягає мети, не зупиняє наступу, не активізує роботу української більшості суспільства в потрібному напрямку.Для цього.як радить, зокрема, С.Мельничук треба шукати неординарні шляхи, бо всі інші надійно перекриті владою.Дописувачі тижневика радять йти до людей, до українців за національністю, насамперед, до молоді, підтримуючи, бодай, їхню ініциативу.

Далеко і ходити не треба.Вже існують організації по поширенню української мови насамперед серед українців, як, зокрема," Одеса спілкується українською" і багато інших.Є всеукраїнська громадянська акція "Калинова гілка", яка закликає працювати в тому ж напрямку, в напрямку українізації етнічних українців через повернення російськомовних до рідної української мови.То чому б ВУТ "Просвіта"і всім партям, організаціям національно-патріотичного напрямку не стати активними членами цих організацій і учасниками акцій, вважаючи таку місіонерську роботу першочерговими обов'язками кожного члена партії чи організації, кожного регіонального осередку, насамперед, на сході, півдні і в Криму з підтримкою з боку заходу.?Чому б не допомогти ініціаторам, встановивши в кожному населеному пункті бігборди з закликом до українців етнічних єднатися, шанувати рідну мову, спілкуватися українською?Згадати заклик А.Погрібного "вдарити у дзвони до українців", дослухатися до його порад і дати спільно відповідь на його запитання "Раз ми є, то де,?" Де етнічні українці, більшість суспільства, якщо "продовжується наступ на все українське" і чому вони не переходять в контрнаступ, а задкують слухняно до межі, за якою- катастрофа української справи і незалежності України?.А сьогодні, зокрема,представників громадянської акції "Калинова гілка" немає не те, що в кожному селі, місті, що бажано, а навіть в обласних центрах,в таких містах як,зокрема,Луганськ, Севастополь,, де акція конче потрібна.

Чому б не дослухатися до порад, зокрема, В.Войтенка, О.Донія про те, що наступ на все українське, прошуки російського націоналізму сьогодні можна зупинити лише організацією позапарламентської роботи, самоорганізацією українських національних громад і посилення їх впливу на вибори влади.? Чи Вас не переконують слова І.Гирича:"Українську націю врятує ініціативність і самоорганізація".До речі, за останнім "круглим столом" 18 квітня ц.р.про мовну ситуацію в Україні відомі політики, громадські діячі і не згадали про таке,а товкли воду в с тупі, вибачайте на слові, повторюючи давно відомі звинувачення і сподівання на владу.

Чи Ви пропонуєте інший напрямок, який би не повторював помилок 20-ти років незалежності, помилок, за які б не завадило Вам, пане Павле, як і іншим нинішнім лідерам вибачитися перед етнічними українцями і всім суспільством?!

Чому б не підртримати ВУТ"Просвіта" і всім національно-патріотичним силам, зокрема, пропозиції і наміри М.Поровського,Т.Стецьківа по організаціїї українського "посполитого рушення", українського народного руху.Ось тільки вже не для боротьби за владу, а задля того, щоб зупинити наступ на все українське через активну загальну і індивідуальну терапію насамперед рідною мовою, поверненням до неї більшості українців в повсякденному спілкуванні.Ваше ж, пане Павле, замовчування дійсних проблем української справи, насамперд, хвороби української нації, хвороби, яка набуває загрозливого поширення на всі регіони, небажання реагувати на поради тих, хто не боїться дивитися правді в очі, як і аналогічна поведінка інших нинішніх лідерів національно- патріотичних сил, окозамилювання закордонної діаспори наводять на думку, що ми вже перступили ту межу, за якою нас чекає катастрофа.

Якщо тільки ще є можливість схаменутися і вдарити до українців у дзвони. вибачитися перед ними і не погукати до самоорганізації, щоб скиніути ярмо байдужості і бодай зупинити наступ, протиставивши останньому єдність українців за національністю, більшості суспільства.

Кажуть,що Л.Г.Лук'яненко, автор Декларації про незалежність, усвідомив зроблені помилки і шукає відповідні слова у зверненні до етнічних українців і суспільства з нагоди 20-тих роковин незалежності України, шукає тих, хто поставить підписи під зверненням, хто, як і він, нарешті готові самі глянути правді в очі і відкрити очі українській нації і суспільству,закликати зупинити наступ за декілька кроків до межі. То чому б Вам, пане Павле, не приєднатися і не допомогти в такій нагальній справі, переконати кого слід, бо є загроза, що Левко Григорович зостанеться один з правдою і зі овоїми закликами.? І знову,в черговий раз не дослухаємося,а не те, що вдаримо і будемо калатати у дзвони до українців. Як було свого часу із Анатолієм Погрібним, щоб через 20 років жалкувати:"Не дослухалися! А була би Інакшою Україна"То, може, пане Павле, не пізно ще дослухатися до правди, аби хоча б сьогодні зробити кроки до того, щоб якомога скоріше і впевнено стала Україна інакшою, українською?!.










© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua