Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації
Україна   незалежність   20 років   висновки   час діяти   виходити із ями

Чи дійсно відверто?Відкритий лист Л.Г.Лук'яненко.

Леонід Пінчук | 6.04.2011 16:42

2
Рейтинг
2


Голосів "за"
2

Голосів "проти"
0

І,головне, чи дійсно щиро, шановний Левко Григоровичу? Бо, якщо дійсно відверте і щире Ваше інтерв'ю заступнику редактора тижневика "Слово просвіти" П. Антоненко (число 12, стор.5, www.slovoprosvity.org) та ще й в заголовку з Вашими словами "Не продавати честь і гідність!", то, як не прикро і боляче, враження таке, що Ви кажете неправду.

І,головне, чи дійсно щиро, шановний Левко Григоровичу? Бо, якщо дійсно відверте і щире Ваше інтерв'ю заступнику редактора тижневика "Слово просвіти" П. Антоненко (число 12, стор.5, www.slovoprosvity.org) та ще й в заголовку з Вашими словами "Не продавати честь і гідність!", то, як не прикро і боляче, враження таке, що ані Ви, Левко Григоровичу, ані першопроходці незалежності, ота "купка націонал-демократів", про яку згадуєте Ви, так і не прозріли, закриваючи очі собі і суспільству на правду, соромлячись сказати останню.

Ось Ви, зокрема, відповідаєте:'Хочу завершити на оптимістичній ноті. 20 років не минули марно. Нація пройшла величезний вишкіл. Ми побачили світ, світ побачив нас". Так, дійсно, українці етнічні побачили світ і дременули світ за очі із України в інше життя і на заробітки, облишивши дітей, батьків, родини, садиби, домівки, рідну землю, Україну. Ми переконалися, що між тим, що маємо в Україні, і тим, що є за кордоном лежить така відстань в рівні життя людини і суспільства, влади, яку при нинішніх намірах і зусиллях не здолати ніколи. Тому за 20 років, які в цьому процесі не минули марно, чисельність емігрантів, найбільш працездатної, молодої частини населення, сягнула декількох мільйонів і зростає, не зважаючи на всі наміри влади,зокрема, і за часів В.Ющенка, повернути їх в Україну.

Так, світ пізнав нас і схопився за голови, спостерігаючи за нашими безпорадними, незграбними діями, протистояннями постійними в справі надолуження того, що давно відбулося в інших країнах: самовизначення титульної нації, побудова незалежної національної держави, демократичної і правової для всіх громадян країни. Врешті решт, Європа, діаспора українська втомилися від очікувань зрушень в Україні в цьому напрямку на краще і, за словами відомої Вам Г.Герман, задоволені тим, як В.Янукович вгамовує потуги національного українського відродження і зупинив протиріччя при владі. За її словами, нині в Європі панують інші настрої, далекі від намірів допомагати Україні там, де самі українці етнічні фактично нічого не роблять.Так що і тут 20 років,як бачимо, не минули марно.

Що ж стосується того, що, як Ви кажете, "нація пройшла величезний вишкіл", то, погодьтеся, маємо з'ясувати, яку націю Ви мали на увазі і що то за вишкіл, та й ще "величезний". Якщо мова йде про так звану українську націю політичну, про яку дбав і В.Ющенко, забуваючи про проблеми консолідації попередньо титульної української нації,зупинення зросійщення і денаціоналізації етнічних українців, то такої націїї нема і не може бути до вирішення проблеми самовизначення титульної нації. Натомість маємо стихію здебільшого російськомовну, яка проходить вишкіл російського націоналізму,розпочатий ще за часів царизму і який робить сьогодні все, aби самовизначення титульної нації не відбулося, а зросійщення і денаціоналізація eтнічних українців поширювалася на всі регіони України. Яскравим прикладом такого вишкілу може бути один із коментарів до статті, де мова йшла про повагу етнічних українців до рідної мови і повагу до статті 11 Конституції України:" "А менє по-руськи какось здобнєй" www.lalak.org.ua"Всенародний фронт порятунку України",основний форум,kоментар:

Думал нашел наконец то здравых людей. Не тут то было.

Такой мощный сайт и так обкакались. Вы уже 20 лет думаете на каком языке разговаривать. Вот и вся ваша работа. Это так важно? Тогда ответьте сами себе, кто придумал украинский и для чего? И вся ваша риторика летит коту под хвост. Собираетесь бороться с кем то или чем то не видя что вас изнутри победили уже давно. И пока вы судите о людях в зависимости от того на каком языке они говорят – вы ни к чему не прийдете. 60% голосовавших за независимость – рускоязычные, такими статейками незамысловатыми вы отвернули от себя большую часть народа. Я хорошо помню как все мечтали о новой украине, но когда из вас поперла вся эта вонь вокруг языка, вы стали просто омерзительно противны и нет ни какого желания с вами разговаривать. Разделение по языковым признакам – следствие дремучего невежества, недостатка образования и элементарного уважения. Так что сами, люби друзи. Пишите дальше всякую пургу, мы посмеемся".

Подібними коментарями, Левко Григоровичу, заповнені всі сайти інтернету. Складається враження, що автори таких коментарів полюють на статті з закликами оздоровлення української титульної нації. Чи могли Ви, Левко Григоровичу, складаючи Декларацію про незалежність,уявити, що на 20-тому році будете чути і читати такі коментарі?! Чи можна назвати такі прояви російського націоналізму " величезним вишколом" віртуальної української нації політичної, про яку так багато говорить вже і В.Янукович, аби відвернути увагу від проблеми титульної нації, продовжуючи справу В.Ющенка?!

Якщо ж мати на увазі титульну українську націю, більшість населення із етнічних українців, то, погодьтеся, про її "вишкіл" говорити передчасно, бо самовизначення її не відбулося і немає сил,які б працювали в цьому напрямку, хворе етнічне тіло породжує стихійну русифікацію, в Україні немає сил, які б щиро бажали протистояти русифікації і денаціоналізації етічних українців, українська нація з українською мовою, культурою ще має народитися. "Ось де наше лихо!"- можемо повторити слова В.Захарченко. До такого "вишкілу"- висновків прийшли за 20 років незалежності, Левко Григоровичу! Ви добре знаєте про них, бо читаєте "Слово просвіти" і пам'ятаєте сказане за чисельними круглими столами, в статтях, зокрема, О.Романчука,В.Ворйтенко,М.Голубець, В.Шовкошитного,Л.Масенко,,О.Солецького,К.Мотрич,В.Ференц,Л.Костенко, С.Мельничука і багатьох інших авторів. Але Ви, як і предствники національно-патріотичних, демократичних сил залишили їх без відгуків і без відповіді. Мовчить інтелігенція, духовна еліта, мовчить українська діаспора.Без відповіді і відгуків залишилися правдиві, хоч і гіркі, погодьтеся, слова цих авторів і збоку дописувачів тижневика, бодай,членів ВУТ "Просвіта", членів Правління, Великої Ради,регіональних організацій,хоч мало би бути обговорення актуальних проблем нації і держави широким загалом етнічних українців. Не сталося,хоч редакція і розраховувала на таке, друкуючи, треба віддати їй належне, проблемні статті майже в кожному числі, закликаючи всіх небайдужих до щирої розмови. Фактично відсутні і коментарі до проблемних статтей і на сайті тижневика в інтернет. Хоч кожен небайдужий українець, прочитавши чи почувши про ці речі, мав би або спростувати, або бити на сполох, пропонуючи свої варіанти виходу із майже безнадійної ситуації бодай в перспективну. А ми мовчимо навіть тоді, коли нагадують в листах, надісланих неодноразово на персональні адреси, передають сигнали порятунку України, послані тими, хто на сторінках тижневика кличе глянути правді в очі і активно працювати над оздоровленням нації, сигнали S О S. Рятуймо наші душі!!! Араби революції роблять, єднаючись за допомогою мережі інтернет, а ми... не реагуємо на сигнали порятунку України!

Погодьтеся, Левко Григоровичу, настав час рятувати Україну силами самих етнічних українців, більшості суспільства, силами української громади, яка не злякається звинувачень в націоналізмі і відокремитися, щоб заявити про себе."Захистом" України (від кого і чого?Від українців,від їхньої байдужості і безпорадності?) купкою інтелігенції, політиків в комітетах і координаційних, українських національних радах (чого тільки не було за 20 років!) з безкінечними розмовами, закликами, звинуваченнями, намірами виховувати владу і зробити її "гідною", українською, сповідуючою, зокрема,нинішніми Азаровим, Колєсніковим, Клюєвим, Могильовим, Льовочкіним, Акімовою,Чечетовим, Єфремовим дійсні українські національні інтереси, інтереси етнічних українців, від яких вони далекі, Україну не врятуємо!

Чи ми остаточно втратили з Вами, Левко Григоровичу, відчуття реальності, відповідальності перед побратимами-українцями і почуття сорому?! Чи не насторожує Вас, Левко Григоровичу, такий,дісно величезний і зростаючий вишкіл етнічних українців і титульної нації, її духовної еліти: байдужість до проблем українського національного відродження, самовизначення титульної нації, що межує з глибокою депресією, із якої можемо і не вийти, якщо негайно не вдарити на сполох,"у дзвони до українців", як свого часу пропонував незабутній Анатолій Погрібний і до слів якого не дослухалися ті, хто, як,зокрема, Д.Павличко, вважали, що А.Погрібний помиляється і нація здорова, а не "епідемічно хвора", хто, як, зокрема, Є.Сверстюк і сьогодні сподівається, що сили нації здорові і проснуться. Не просипаються ось уже 20 років,а хвороба, як не боляче, поширюється. "Не дослухалися!! А була б іншою Україна!!".Стверджуємо сьогодні...І нічого не робимо...Мовчимо...Не реагуємо навіть на сигнали порятунку України. Не поширюємо ті сгнали через мережу інтернет,через друковані ЗМІ, радіо, телебачення, бібліотеки, всіма доступними засобами, щоб донести ті сигнали порятунку нації і України до кожного етнічного українця, примусити його замислитися. Неначе там не працюють українці-журналісти!...То коли, Левко Григоровичу?! Чи ми вже змирилися з тим, якою є Україна нині, прямуючою в Малоросію, і не бачимо, як Україна може стати інакшою, дісно українською?! Погодьтеся, навряд чи дозволяє така ситуація брати оптимістичні ноти.

Як Ви, зокрема, продовжуєте і закликаєте прийти на чергові вибори і "обрати гідну владу.Тоді станемо господарями у своїй країні". Як відомо,Левко Григоровичу, за 20 років ми багато разів обирали владу, яка на думку і пропозицію тієї чи іншої сили того чи іншого кольору була гідною з гарними обіцянками, але так ми і не стали господарями у своїй країні. Господаряють ті, хто при владі, прикриваючись національними інтересами і сповідуючи інтереси купки людей, об'єднаних політичною силою.Маємо нарешті зрозуміти, що національних інтересів не існує без відповідності їх якійсь нації.І немає національних інтересів, які б були притаманні всім націям...Влада ж, як відомо, має опиратися у своїй діяльності на націю, яка складає більшість населення, є титульною нацією. Лише тоді влада захищає дійно національні інтереси, інтереси більшості, яка діє з урахуванням інтересів і прав меншості.В Україні більшість населення-це етнічні українці.Тому влада, яка буде опиратися і захищати національні інтереси більшості, яка буде гідно представлена більшістю на провідних посадах, яка буде нарешті дійсно українською, і стане дійсно гідною для всіх громадян. Отже, Левко Григоровичу, погодьтеся, що маємо агітувати в Україні нарешті за обрання дійсно української влади, переконуючи в цьому насамперед етнічних українців, розказуючи, у який спосіб вона має бути збудована і готуючи тих, хто буде крок за кроком наближати торжество в Україні дійсно української влади незалежно від політичних уподобань на час виборів. Як це маємо в цивілізованому світі, зокрема, в Європі.

Тим більше, що маємо план розбудови такої влади, накреслений свого часу Михайлом Грушевським ("Хто такі українці і чого вони хочуть",Товариство "знання" України,Київ, 1991 рік) Коротко: владу в Україні на всіх провідних посадах і на всіх гілках мають представляти Українці з великої літери.А щоб тих Українців чисельність зростала,зростала національна свідомість українського народу, який ставав нацією, то повсюдно мали би створити широку мережу українських національних організацій, які б працювали в напрямку українського національного відродження, зміцнення і розвитку здатності українського народу до самостійного життя. М.Грушевський дає відповідні пояснення, які мали свою актуальність і в 1991 році, зокрема:" А Українцями називано людей таких, що добро українського народу ставили метою свого життя, і про нього хотіли дбати...Стало можна закликати всіх, хто почуває себе Українцем, хто хоче бути Українцем і з Українцями працювати спільно і одностайно...Хто ж ті Українці, що мають відзиватися на сей заклик?...Передусім, розуміється, всі ті, хто зроду Українець, родився і виріс з українською мовою на устах...Але не тільки хто природжений Українець, а також і всякий той, хто щиро хоче бути з Українцями і почуває себе їх однодумцем і товаришем" (там же)

З огляду на думки М.Грушевського, відомі і в 1991 році, ми б мали, погодьтеся, Левко Григоровичу, давно відмовитися від введеної невідомо коли і ким лукавої плутанини, за якою влада в Україні незалежно від партійного забарвлення називають "українською", громадян країни- "українцями" незалежно від національності, що не відповідає дійсноcті і дає підcтави спекуляцій навколо національних інтересів.

То, "ось де наше лихо", Левко Григоровичу якщо дослухатися до правди і робити вірні висновки,погодьтеся. А Ви, визнаючи, що не сталося, як гадалося, киваєте на народ, мовляв, не той, який є в Прибалтійських республіках і, навіть, не ті українці у всіх регіонахУкраїни, які є в західних, а справу незалежності взяла на сво плечі "купка націонал-демократів". Так ці речі, Левко Григоровичу, в 1991 році були відомі кожному із етнічних українців, які повірили закликам тієї "купки" і отак проголосували на референдумі,, усвідомлюючи,що попереду тяжка робота з кожним українцем, щоб із, як говорили тоді," із хохла зробитиі українця", і очікуючи на відповідну роботіу з боку націонал-демократів. На жаль, не дочекалися.

Як пам,ятаєте, то" купка" ота розвалила рух, провівши так звану департизацію,і окремими партіями кинулася в політичні ігрища навколо владного корита, взявши на свої плечі ношу народу, ношу розбудови незалежної ураїнської національної держави,ношу,до якої етнічні українці не були готові через відому тяжку історичну спадщину, риси національного характеру. Про останнє свого часу писали "поети національ ного сорому" Т.Шевченко,І.Франко і багато інших,С.Петлюра,М.Грушевський,В.Винниченко, переконував досвід з часів Б.Хмельницького і часів УНР."Купка націонал-демократів" не дослухалася, не врахувала і взялася за справу, якщо мовою медицини, без належного діагнозу стану суспільства, стану української нації, діючи навмання, під впливом емоцій, перебуваючи як і Ви " в полоні ілюзій". В результаті рух за перебудову, ким він був, так і не став загальнонаціональним рухом етнічних українців за українське національне відродження, ким він мав стати вже у незалежній Україні, а самі етнічні українці, титульна нація була, за словами І.Франка, "кинута напризволяще як паралітик на роздоріжжі" в тому стані, в якому вона вийшла із радянських часів і в якому перебуває на тому ж роздоріжжі фактично і нині.

Кажуть, щоб перемагати, треба реально оцінювати свої сили і можливості та исли і можливості ворога."Купка націонал-демократів" переоцінила, погодьтеся, свої сили і недооцінила сили ворога, сили Системи часів Радянського Союзу.Система ж не забарилася адаптувати націонал-демократів,патріотів до своїх потреб і примусити їх грати за своїми правилами (О.Романчук). За правилами Системи, як не прикро, грають і сьогодні. Із ворогів та" купка" обрала зовнішнього,Москву, Кремль, не враховуючи настроїв суспільства і більшості етнічних українців, чим викликала хвилю проросійських настроїв, створення в Україні купи проросійських організацій, розгул російського шовінізму, труднощі в консолідації сил демкратичних в Україні і РФ. Обравши об,єктом атак зовнішнього ворога, за взірець українського націоналізму взяли діяльність С.Бандери, Р.Шухевича і інших провідників силових методів протистояння, доречних, можливо, свого часу, але неприємливих в 1991 році через неготовність суспільства сприйняти неоднозначні оцінки подій далекого минулого.

Натомість,забувши про головного ворога українського національного відродження, який сидить в саміх етнічних українцях, не стали сповідувати і широко пропагувати живі слова і дух Т.Шевченка, І.Франка, М.Шашкевича, М.Грушевського, С.Петлюри і інших " духовних світочей, апостолів українського національного відродження", прихильників українського націоналізму як ідеології консолідації титульної української нації, які неодноразово нагадували про того ворога,соромили українців і кликали єднатися, щоб здолати того ворога. І, як не прикро, за роки незалежності посилилося "вихолощення живого духа і живого слова Т.Шевченка" (В.Поліщук), а то і "умертвління генія?" (А.Сидорук). Не дивно, що не були почуті слова Т.Шевченка "Схаменіться...Обнісмітеся,брати мої, молю Вас, благаю!". Не стали боротися за кожного етнічного українця, а боролися проти тих, хто з українців був під іншими прапорами, насамперед, під прапорами бувшої КПРС. Не сприйняли не лише Л.Кравчука, а і десятки, сотні тисяч етнічних українців, бувших членів компартії, які щиро бажали стати Українцями з великої літери і спільно з іншими Українцями будувати національну українську державу... Ми і нині не знаходимо спільної мови, зокрема, між народними депутатами, українцями за національністю,із різних фркцій,зокрема,між Мірошниченко,Чорноволом,Олійником,Мельником,Надошою і Томенко,Кириленко,Парубій, Катеринчук і іншими, не кажучи вже про місцеві ради,коли треба відстояти антиукраїнські напади. Дехто вважає, що з українцями із протилежних фракцій, нічого і розмовляти, в чомусь перконувати, шукати спільну мову: з ними треба лише боротися.І боремося...Ось уже 20 років! Як писав Т.Шевченко,"доборолась Україна до самого краю:гірше ляха свої люди її роздирають."

.То, можливо, досить боротися між собою, Левко Григоровичу?! Ви знаєте більше... То ж будьте, будь ласка, щирими і відвертими дійсно та скажіть правду на 20-тому році незалежності.Найдіть спільну мову між першопроходцями незалежності, між тими із "купки націонал-демократів", які живі і нині,зокрема,В.Яворівський,Д.Павличко,І.Драч,М.Горинь,М.Голубець,І.Юхновський, Ю.Костенко,Б.Тарасюк,П.Мовчан,М.Свистович,Є.Сверстюк,Ю.Гнаткевич,І.Ющук і інші, щоб уже сьогодні, не чекаючи 24 серпня, написати вже не Деларацію, а звернення до кожного етнічного українця, перед якими не завадило би вибачитися за те, що не сталося, як гадалося, до молодого покоління, яке Ви бачите готовим продовжити справу українського національного відродження (назовіть, бодай, декілька імен того покоління,щоб знати,за кого ж голосувати в 2012 році, бо на сьогодні і голосувати ні за кого) з закликом продовжити те відродження і давши Ваше бачення, як сьогодні це зробити, щоб вивести ситуацію бодай на перспективну. Допоможемо, зокрема, словом і ділом М.Поровському,Т.Стецьківу в їх намірах створити українське "посполите рушення", український народний рух,щоб, враховуючи помилки 20-ти років, той рух став дійно загальнонаціональним рухом титульної нації за національне відродження і самовизначення української нації, рухом самоорганізації українських національних територіальних громад з їх зростаючим впливом на обрання місцевих органів влади і Верховної Ради України разом з територіальними громадами інших національностей при закріпленні цього положення в законах про вибори, а не повторив рух купки політиків боротьби за владу чи проти нинішньої влади.Як сказав один із дописувачів тижневика "Слово просвіти", нам конче треба повернути довіру часів референдуму 1991 року і тих людей.

Дослухаймося спільно до слів Вадима Крищенка:"Історія життя-суцільні драми... Та не звертаймо все на лютий час, а швидше вибираймося із ями, допоки недруг не присипав нас". То ж з Богом, Левко Григоровичу! Вас почують і,будемо сподіватися, дослухаються. І Ви вже вибачайте, що нагадую про відомі Вам речі, імена. Але,погодьтеся,"якби ми вчились так, як треба,то й мудрость би була своя".А так, маємо те, що маємо. То ж не завадить лишній раз нагадати, повторити,перечитати.

Побажаємо ж успіхів Вам і собі, щоб до річниці незалежності зробити гідний подарунок неньці Україні.Щиро...

Коментарі









© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua