Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

З приводу заяв Дмитра ТАБАЧНИКА

Ігор Бурдяк | 23.06.2010 09:27

5
Рейтинг
5


Голосів "за"
5

Голосів "проти"
0

За що боролися українці в ХХ столітті?

"Не існувало в 1941-1945 роках іншої української держави, крім УРСР... Таким чином, люди, які воювали проти Радянської України, ... є колабораціоністами".

Д. Табачник.

Якщо слідувати такій логіці, то всі антифашисти німецького походження є колабораціоністами, бо не існувало в 1941-1945 роках іншої німецької держави, крім Третього Рейху. До речі, за Табачником, німецькі антифашисти є ще більшими колабораціоністами, ніж українські повстанці.

Для пояснення цієї тези повернемося до початку 1990-х років.

22 серпня 1992 року Президент УНР в екзилі Микола Плав'юк за рішенням Надзвичайної сесії Української Національної Ради 10 скликання спільно з головою уряду УНР в екзилі – Іваном Самійленком та головою Української Національної Ради Михайлом Воскобійником передав Президенту України Леоніду Кравчуку свої повноваження і мандат Державного Центру УНР в екзилі, а також Грамоту, Заяву, Президентську відзнаку (клейнод гетьмана І.Мазепи), Президентську печатку і прапор.

А тепер перемістимося ще на 70 років назад.

У 1922 році знесилену в тяжких боях, напівмертву, але не скорену Україну більшовики приєднали до складу нової імперії – Радянського Союзу.

Але Українська держава не загинула, її уряд лише перемістився за

кордон на територію Польщі. 21 листопада 1920 року там розпочав свою діяльність Державний Центр УНР в екзилі, який включав у себе:

-Директорію на чолі з її головою і Головним отаманом С.Петлюрою;

-уряд УНР;

-армію УНР;

-українські державні установи з їх службовцями.

Петлюра Симон Васильович був головою Директорії до 25 травня 1926 року, до дня своєї трагічної смерті від рук агента Москви. Він похований на кладовищі Монпарнас у Парижі.

Державний Центр УНР в екзилі продовжував свою діяльність на відновлення української державності на території України аж до 1992 року.

Із акту проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року:

"Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року, продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні, виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом OOH та іншими міжнародно-правовими документами, здійснюючи Декларацію про Державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної Української держави – України."

Той факт, що 22 серпня 1992 року Президент УНР в екзилі Микола Плав'юк передав, а обраний 01 грудня 1991року Президент України Леонід Кравчук прийняв повноваження і мандат Державного Центру УНР в екзилі, а також Грамоту, Заяву, Президентську відзнаку (клейнод гетьмана І.Мазепи), Президентську печатку і прапор свідчить про те, що сучасна Україна, проголошена 24 серпня і утверджена 1 грудня 1991 року народом України, продовжує державно-національні традиції Української Народної Республіки і є її правонаступницею.

Про це свідчить також те, що Україна відкинула чужі державні символи, накинуті українцям окупаційною владою і прийняла рідні і притаманні їй герб – Тризуб, Синьо-жовтий прапор, національний гімн "Ще не вмерла Україна".

Разом з чужими державними символами Україна відкинула чужу їй комуністичну ідеологію, спрямовану на поневолення всього світу (це чітко в символічній формі іллюструють герби СРСР і УРСР).

Володимирів Тризуб, за повернення якого віддали своє життя тисячі українських повстанців, символізує лише одне – Україну.

Це розбиває ще одну тезу Д. Табачника. Він стверджує, що УПА не можна визнати воюючою стороною, бо в той період було лише дві воюючі сторони: антигітлерівська і пронімецька коаліції.

Це не так. Провід ОУН і командування УПА не ставили перед собою таких грандіозних цілей, як Росія, Німеччина чи Америка. Вони хотіли поневолювати чи визволяти світ.

В українців була скромніша мета – наші батьки і діди хотіли лише здобути волю для країни. Тому вони вели іншу війну.

Зродились ми великої години

З пожеж війни, із полум'я вогнів,

Плекав нас біль по втраті України,

Кормив нас гнів і злість на ворогів.

І ось ми йдем у бою життєвому -

Тверді, міцні, незламні, мов граніт,

Бо плач не дав свободи ще нікому,

А хто борець, той здобуває світ.

Не хочемо ні слави, ні заплати.

Заплатою нам – розкіш боротьби!

Солодше нам у бою умирати,

Ніж жити в путах, мов німі раби.

Доволі нам руїни і незгоди,

Не сміє брат на брата йти у бій!

Під синьо-жовтим прапором свободи

З'єднаєм весь великий нарід свій.

Велику правду – для усіх єдину,

Наш гордий клич народові несе!

Вітчизні ти будь вірний до загину,

Нам Україна вище понад усе!

Веде нас в бій борців упавших слава.

Для нас закон найвищий – то приказ:

"Соборна Українська держава -

Вільна й міцна, від Сяну по Кавказ".










© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua