Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Дещо про українську пасивність

vova-mobile | 28.10.2009 19:57

4
Рейтинг
4


Голосів "за"
6

Голосів "проти"
2

У статті йдеться про пасивність українського народу, в результаті якої ми багато втрачаємо, а ще більше – не здобуваємо!

Дещо про українську пасивність

Все більше і більше країн нам роблять зауваження про те, що ми погано живемо, що ми бідні, ліниві і ще там... всі такі негативні. Згадуються слова із пісні, яку виконує гурт Тартак разом із проектом Н.3, яка має назву "Ми трава": "...Сусіди кажуть: "так жить не можна"! А нам нічого, ми вже звикли"...

У процесі звикання до такого стану речей, який ми маємо зараз, і починає свою деморалізацію українське суспільство, при чому – на всіх можливих рівнях. Сьогодні не говоритимемо про проблеми алкоголізму чи наркотиків, не згадуватимемо інші негативні чинники прогресу, а подумаємо над тим, що українцям, у своїй більшості, плювати на своє майбутнє, а разом з тим – на майбутнє своїх нащадків.

Ось, наприклад, розпочнемо із журналістики. Видань зараз багато, при чому, як і електронних, так і друкованих. Але Україна має проблему із тими виданнями, бо зараз всі намагаються охопити політично-профанаційну галузь, у якій переважна більшість і працює. Зараз в інтернеті знайти щось без політики із інтернет-видань – це, м'яко кажучи, проблема, бо все, що вдається знайти із таких видань, це, на превеликий жаль, почасти неякісний продукт.

Є ще одна проблема – відсутність україномовних видань на тему розвитку високих новітніх та інформаційних технологій. Такі видання, звісно, є в Україні, але вони виходять російською мовою. І найгіршим в тому є визнання того факту, що це стосується не лише друкованих видань, але і інтернет-ЗМІ. З друкованими – все зрозуміло: в них є свій читач, та й двомовну версію друкованим виданням не по кишені випускати – а якщо попиту не буде, то хто відшкодує збитки? А ось дії інтернет-видань розумінню не піддаються: одномовна, російськомовна, якщо точніше, версія, і це при тому, що реалізувати в інтернеті двомовний (і взагалі багатомовний) ресурс – не така вже і велика проблема, якщо звернути увагу на той факт, що з російської на українську (і навпаки) перекладають дуже багато програм, після них лише повиправляти помилки треба – і все готово! Напрошується висновок, що в Україні українську мову просто нікому підтримувати: для чого ж тоді факультети журналістики випускають щороку по кілька сот студентів? Кому видаються дипломи спеціалістів чи магістрів? Для чого псевдонаціональні університети виховують таку кількість журналістів: для того, щоб в Україні писати мовою іншої держави і зовсім не згадувати про свою рідну мову?

Не вже немає студентів факультетів прикладної математики, інформатики та тому подібних факультетів, які б допомагали журналістам у створенні таких видань? Я, звісно, не маю нічого проти російської мови, але виступаю за однакові права у отриманні доступу до інформації як російською так і рідною мовою багатьох українців. Зверніть увагу, я не говорю "державною", бо в нас все, що державне, не завжди є національно спрямованим.

До 31.12.08 інтернет-видання "Мабила" пропонувало читачам двомовну версію. Перекладали більшість матеріалів із новин, аналітики та оглядів... Та настала криза, яка, за неофіційними твердженнями, поклала у "Мабілі" край українській мові, і з нового 2009-го року на сайті http://mabila.ua посилання на українську версію видання веде на сайт, який востаннє оновлено 31 грудня 2008-го року. Криза вбила одне на всю Україну інтернет-видання, яке писало на тему мобільного зв'язку двома мовами...

Зараз "Мабила" нічим не відрізняється від інших українських російськомовних інтернет-видань, які пишуть на теми новітніх технологій.

І все, здається, піддається розумінню: немає грошей платити перекладачам, немає рентабельності і взагалі не треба нічого змінювати. Але зрозуміти не можна одного: доки ми, українці, плюватимемо на розвиток своїх культурно-інформаційних цінностей? Доки ще українська мова буде лише "державною", а не мовою широкого застосування?

Те ж саме можна говорити про переклад творів світової літератури, про переклад програмного забезпечення для комп'ютерів, про видання українських книжок, словників і т.д.

Російська компанія "ABBYY Software" активно просуває на українському ринку свою мультимовну систему словників, до якої входить біля тринадцяти мов, а до кожної мови входять по кілька словників. Знаєте яке в мене було здивування, коли у парах мов російсько-англійська і англійсько-російська, німецько-російська і російсько-німецька, і у інших парах мов є більше ніж по 10 словників у кожній парі!!! І це при тому, що реальних україно-англійських і навпаки є лише 2 (!) словники, а про інші пари мов я взагалі промовчу... Є лише українсько-польський (і навпаки), українсько-російський (і навпаки), і це при тому, що українці мають здатність до вивчення мов. Запитання: не вже нікому видавати словники з інших мов і популяризовувати їх?

І таких фактів, коли українці просто кидають під ноги свої інформаційно-культурні цінності – безліч! А мотивація таких дій у нас як завжди проста: "для чого робити українською, якщо є російською?", "Для чого писати про ІТ українською, якщо всі звикли читати російською?", або ще одна мотивація – "немає коштів". І тут якраз слід згадати про ті суми, які, за всіма повідомленнями ЗМІ, розікрали, розкрадають і ще встигнуть вкрасти. Погляньмо, які космічні суми витрачаються на різні політичні акції, агітації, вибори і т.д.

Розбрат в парламенті, за який народні депутати все одно отримують свої десятки тисяч гривень... А чи не краще ці гроші, які викидаються в порожнечу, перераховувати на підтримку українських видавництв, на видання словників, на підтримку спільнот розробників програмного забезпечення, чи просто фінансово заохочувати ті ЗМІ, які погодяться на двомовну версію? Гадаю, буде дешевше, а ніж організація політ-агітації або позачергових виборів. Та й політики свою репутацію змогли би підняти – просто даючи гроші на розвиток України і всього українського.

Для тих людей, які вважають захід України "оплотом українства" можу стверджувати: ви, друзі, помиляєтесь! Я знаходив різні інтернет-ресурси, де люди із заходу України займаються російськомовними інтернет-проектами, мотивуючи це їхньою рентабельністю. Те саме можна сказати про радіостанції нашої країни, які просто сиплять нам російську музику. І коли їдеш у маршрутці, де чутно співачку Максим, або ще якусь "Фабрику", які співають російською, і це – трек за треком, то іноді просто доводиться сумніватися: "а я в Україні живу?"...

На завершення хочеться побажати молодому поколінню, яке зараз є куди прогресивнішим, ніж, скажімо, ті самі політики: якщо вам не дають об'єднатися – не піддавайтесь, а єднайтесь, і не соромтеся своєї мови і культури. Думаю, що колись-таки настане період національної свідомості, і в Україні побільшає українських книг, словників, інтернет-та друкованих видань і комп'ютерних програм. Єдності тобі, Україно!

Коментарі









© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua