Нацизм-фашизм... націонал-соціалізм

Морозов взял рюмку и выпил. – Вот кто правит нынче в Европе! Неужели и мы были когда-то такими же болванами?
- Да, – сказал Равик."
Е.М.Ремарк. "Тріумфальна арка"

Надзвичайно хитрі і добре замасковані маневри більшовицько-радянської пропаганди можна дослідити й належно оцінити тільки після заглиблення в сутність, цілі і наслідки явищ, які походять від неї. Щоб дослідити такі більшовицькі методи, податливість до них західних демократій і деяких українських середовищ, і показати, що за дрібними проявами криються дуже важливі справи, потрібно взяти до уваги декілька аспектів.

Гітлеризм не називають властивим його іменем (націонал-соціалізм), а тільки нацизмом, або фашизмом. Причина? З погляду більшовизму соціалізм бити не можна,бо саме вони, більшовики нібито організовували його у себе! Отже висновок один: про соціалізм ані чи-чирк, весь шум – гам, весь бруд сконцентрувати на нацизмі-фашизмі, які одразу ж перекрутити до націоналізму!

Для чого?

Щоб ганьба і прокляття, які стягнув на себе гітлерівський націонал-соціалізм своєю практикою жодним чином не зачепили соціалізму, і від нього не вдарили по більшовиках-комуністах, а впали на кожний націоналізм, без огляду на його внутрішній зміст, суть, природу!

Гітлеризм мав два основні елементи: германський расизм – імперіалізм і національний соціалізм. Ставлення націонал-соціалізму до інших народів визначав імперіалістичний расизм – теорія про вищість всього німецького, про право й природнє призначення панувати над іншими народами, забирати їх землю, статки, силу і творчість, нищити інші раси й народи. А тепер якщо у попередньому реченні замінити "німецького" на "радянського" (суть – "російського"), що вийде? А вийде те, що дехто вперто не помічає – бо посліпли. Сліпота не фізична, а духовна, так би мовити вразила їх серця і душі. Хто закликає до "хрестового" походу по "освобождєнію ісконно русскіх зємєль" – Грузії, України й інш.? Хто роздуває і підживлює міф про триєдність росіян, білорусів, українців, прикриваючи тим імперські замашки "освободіть і прісоєдініть"? Кому кісткою в горлі стала українська і інша, неросійська мова, культура, історія, державність?

Але брехливе й безсоромне московське базікання у цьому гарячково шукає виходу, а вихід у нього один – "перевести стрілки", так би мовити, на інших – на українських, литовських,естонських, грузинських і будь-яких інших (не своїх) націоналістів, тавруючи їх "фашистами-нацистами", інколи "пріспєшнікамі" таких. Націоналістів, котрі й близько не мають імперіалістичних нахилів і цілей, а ставлять за мету саме ЗНИЩЕННЯ ІМПЕРІАЛІЗМУ!!!

Другий основний елемент гітлеризму – це національний соціалізм, як система внутрішнього ладу німецького народу, рейху. Своїм духом і практикою він ішов слідами більшовизму-сталінізму. Тоталітарна система, диктатура й свавілля державної бюрократії, цілковите знехтування людини, система безоглядного терору, концтабори, масове винищення непокірних елементів – усе це націонал-соціалізм цілковито перебрав від більшовизму. В одного й другого та ж сама практика, якою один здійснював соціалізм-комунізм, а другий – національний соціалізм. Так само у ставленні до релігії, в духовно-культурній, виховній ділянці – схожість неймовірна. Хоч обидва стояли у основах своїх теорій на протилежних позиціях...

Таким чином більшовицько-радянська і сьогоднішня російська пропаганда з гітлеризму (німецький імперіалізм + націонал-соціалізм) витиснула національну складову й зробила її наріжним каменем всіх проблем і загроз людства! Для того, щоб на Міжнародному суді не постали питання про аналогічні гітлерівським злочини більшовицькі, внаслідок чого рикошетом – російські, адже Росія – правонаступниця СРСР!

(Використано частково матеріали статті С.Бандери)

За вірші Василя Симоненка, прочитані ним на поетичному вечорі, а особливо за "Народ мій є, народ мій завжди буде, ніхто не перекреслить мій народ!", який справив незабутнє враження на Василя Стуса у 60-ті роки 20-го століття постраждали не лише ці видатні українці. Репресії, які вчергове впали на українську інтелігенцію мали інкримінацію "разжигание нацизма – национализма"! Ось що писав Василь Стус:

***

Фрагменти листів до Володимира Вербиченка (Буца)

22.1.1964

Мені так набридла столиця, як гірка редька. Такі тут міщани, такі залякані, що не знаю, як тільки з ними будуватимуть світле майбутнє.

Кияни – як завойовники. На кожному кроці можна почути: "А вы бы не могли более понятно разгаваривать?", "Вы, наверное, националист? Я знаю одно место на площади Сталина, где по-украински говорят..."

Краще вже або в Донецьк – там краще, або на село.

Пишу мало. Більше читаю. Ходжу на вечори. Гарний був Симоненків вечір ("Одни нацисты!" – хтось кваліфікував з обов'язкових присутніх)

20.2.1964

...

Я не зміг прочитати листа одразу. У мене зараз великі неприємності. Виїздив з Києва. Але все це – між нами.

...

Коли бачитимеш Шуру, нічого не кажи за мої клопоти. І взагалі – нікому.

...

Отоді ти і на клубі буватимеш, і на "К.Донб.". То клуб розклубився?

Давно б так. В Києві це вже постфактум. І. Світличного звільнили з Академії. Так заманулось, мабуть, комусь із зверхніх. Симоненків вечір – хіба ж це не інкримінація?

***

Фрагмент листа до Ігоря Нижника

2.03.1964

У Київ приїзди в травні. Потім напишу. Тоді будуть канівські торжества. А зараз – вечори, концерти і застереження декого, що ювілей посилює націоналізм. Цікаво, який? Буржуазний, чи соціалістичний, чи націоналізм епохи поступового переходу до комунізму?

***

Фрагмент листа до Віктора Дідківського

23.10.1965

Зараз читаю "Иностранную литературу" N9, де є поеми мого наукового керівника Е.Хемінгуея і п'єса Йонеско. Обов'язково прочитайте – одне і друге. Часто сиджу перед вогняною стихією 2 (через добу) і думаю, що в полум'ї стільки дружньої мудрості є, і ця дружність і мудрість мене підтримує і навчає. І котловий вогонь учора навчив мене слова "обаранення". І це слово стало моїм, таким же, як котел, близьким. Чуюся в доброму гуморі, особливо ж, коли цей гумор підтримується скепсисом людини, що живе в божевільні, де такий набір собак і міцних голосів і того здорового, хоч і вільного од будь-яких "поползновений" м'яса, що в такому колі часом і себе чуєш межи ними – зовсім невидільним. Живу, ухопившись за час, віруючи в його добру благосність.

Публікується за автографом – ІЛ, ф.170, N2171.

2 Після виключення з аспірантури за участь у відомій політичній акції в кінотеатрі "Україна", де В.С. виступив з протестом проти арештів укр. інтелігенції, він не міг знайти роботу. Вдалося влаштуватися кочегаром у дослідному господарстві Укр. наук.-досл. ін-ту садівництва в Феофанії під Києвом. (примітка)

***

Скільки росіян постраждало від репресій з інкримінацією "нацизм-национализм" у часи радянської влади? Щось жодного не пригадується. Хоча пісні, вірші, поезію російських авторів аж розпирало від перенасичення "російськістю"! Страждали лише ті, хто піднімав голос проти фальшивості "народної", антигуманної влади, але й таких було обмаль... А як щодо українців, вірмен, грузинів і інших представників народів? Тих, хто хоч якось обмовлявся про свою належність до свого роду-народу?

Чим німецький імперський націонал-соціалізм відрізняється від більшовицько-радянсько-російського?ТИМ, ЩО ПЕРШИЙ НЕ ПРИХОВУВАВ СВОЇХ ЦІЛЕЙ І НАМІРІВ, НЕ НАДЯГАВ МАСКИ "ДОБРОДІЯ",ОТЖЕ НЕ БРЕХАВ – його було видно! Перестрашений, позбавлений розуму і обережності Захід зі своєю демократією бачив це і ладен був піти на змову із самим Люципером, аби відвести від себе коричневу загрозу "онімечування", а натомість ледь не отримав "зросійщення"...

Радянська влада, більшовики задля обману Заходу і прихованого просування свого впливу натягнули маску "народної демократії", намагаючись довести її "кращість" і "довершеність" перед зразками "західної", чим навернула на хибний шлях багатьох французів, німців, англійців, але по суті своїй та псевдодемократія так і залишилась маскою. А тепер вже й у РФ якусь "суверенну" винайшли. Але відомо – все приховане колись та й стає явним, отже маски повинні бути зірваними!

***

Лист до Андрія Сахарова (написаний Василем Стусом під час відбування "покарання" на рудниках, неподалік Магадану):

Матросова,

15.02.1978

Уважаемый Андрей Дмитриевич!

Хотел бы поделится с Вами некоторыми личными новостями.

10 февраля я работал в штольне с утра. Около 11 часов меня срочно вызвали в отдел кадров. Оказалось, меня ждал наряд работников КГБ – из Усть-Омчуга, Магадана и, кажется, Киева. Магаданский следователь предъявил мне ордер на обыск в комнате общежития, где я проживаю. Ордер подписан прокурором Черниговской области в связи с затребованием начальника следственного отдела Черниговского УКГБ Полунина. Фамилии Левка Лукьяненко упомянуто не было.

При обыске у меня были изъяты мои стихи, копия обвинительного заключения, выписки из следственного дела 1972 г., письма ко мне А.Болонкина, М.Коцюбинской, И.Кандыбы (подельника Левка Лукьяненко по "делу" 1961 г.), Любомиры Попадюк, матери п/з Зоряна Попадюка; фотокопию "сосновского" текста о В.Морозе – малоприятного из-за внутризонных склок содержания, мои черновые наброски писем к П.Г.Григоренко и Расулу Гамзатову – как писателю и правителю. Последние два – неотосланные, неоконченные, безобидного свойства, хотя речь идет в них об очень больных для меня вопросах общественного свойства. Изъята и записная книжка с адресами лиц, с кем я обмениваюсь письмами. Обыск проводился с 11.30 до 9.30 вечера. К финалу я собрал вещи – белье и сухари, но получил лишь повестку – в КГБ для дачи показаний в качестве свидетеля.

Формально меня допрашивали 3 дня – 11, 12, 13 февраля. Речь шла о Лукьяненко (кстати, его письма ко мне обнаружены не были); и об Украинском комитете содействия (Український наглядовий комітет).

Конечно, отвечать я отказался, кроме тех случаев, где мой отказ был бы хуже ответа. Например, писал ли мне Левко Лукьяненко о желании выехать за границу. Отказавшись отвечать в целом на вопрос – поддерживал ли я с ним переписку, на вопрос о таком письме я ответил: нет.

Конечно, о деятельности Українського наглядового комітету я отвечать отказался, а в конце протокола потребовал, чтобы материалы так называемого дела Лукьяненко 1961 г., политических репрессий на Украине 1965 и последующих годов были направлены в Белград, К.Вальдхайму и в комиссию ООН по правам человека.

Не удержался я и от того, чтобы заявить: Левко Лукьяненко – человек, своей тяжкой участью доказавший преданность идеалам гуманизма, добра и справедливости.

Возможные варианты: меня могут судить "за отказ от дачи показаний", могут "пустить" по статье 187-190 (политическая статья до 3-х лет), могут "раскрутить" на ст. 70 ч. 2. Ко всему я готов, ибо это – их выбор, а не мой. Как говорил Иисус Христос: да минует меня чаша сия, но не как я хочу, а как Ты. Позицию свою на время второго тура я объявил: отказ от участия в следственном и судебном фарсе; требование открытого суда с приглашением представителей Комитета по наблюдению из Москвы и Украины, представителей международных организаций по правам человека и т.д. При отказе удовлетворить требование – объявляю голодовку на все время суда, полное молчание на суде. Заговорю лишь в так называемом последнем слове.

Прошу москвичей, как и киевлян: если у меня начнется второй тур – не оставить в беде моих родных (на случай, если жена останется без работы, пока она работает и ее скромные потребности вполне удовлетворяются). Я имею в виду в первую очередь – моральную поддержку.

В страшной беде и в полном одиночестве оказалась Надя Лукьяненко (имел от нее слезное письмо). Ответил, стараясь успокоить и подбодрить, вспоминая судьбу Н.Г.Чернышевского и его письма к жене – из тюрьмы.

Сегодня получил еще письмо от И.Кандыбы, чьи письма доходят ко мне одно из трех. У него тоже был обыск, как и у Любы Попадюк. 27.01. его вызывал следователь Левка Лукьяненко капитан Сапек (?). Оказывается, Л.Лукьяненко предъявлена ч.2 ст. 70 (укр. 62 ч.2). Обвиняют за статьи "Год свободы" – о П.Рубане, из-за вопроса об эмиграции украинцев, то есть, по-видимому, о специфике эмиграционной политики по отношению к украинским движенцам; в обвинении против Л.Лукьяненко – обращение к Белградскому совещанию. Ну, а главное, видно, – участие в Группе содействия.

Считаю, что предэтапное положение – и у него, И.Кандыбы, и, может, и у Саши Болонкина, может и у Л.Попадюк (судя по изыманиям).

Уважаемый Андрей Дмитриевич!

Очень прошу Вас – задумайтесь хотя бы над тем, почему так предвзято (сравнительно) относятся к украинцам органы КГБ, почему такая же (иного, правда, толика) предвзятость существует и со стороны москвичей (хотя бы некоторых).

Неужели мы заслуживаем роли париев?

Послал письмо Ирине Владимировне Корсунской – в виде ценной бандероли – 26.12.1977г. Его вручили матери Ирины Владимировны, Черноцкой, 2 февраля!

Думаю, письмо, адресованное господу Богу, дошло бы быстрее!

Всего Вам доброго.

Кланяюсь Елене Георгиевне *.

При возможности – большой привет Эдуарду Кузнецову, с которым я почти месяц "сосуществовал" в больнице Дубовлага и о котором у меня самые лучшие воспоминания.

P.S. Несмотря на очень тяжелое состояния здоровья моих престарелых родителей (отцу – 87, матери – 77 лет), мне запретили навестить их – хотя бы на день-два, ибо я "плохо себя веду".

Желая Вам здоровья и чувства крепнущего оптимизма -

Василь Стус

15 февраля 1978 года

Вперше опубліковано Василь Стус. Палімпсест. К. "Факт", 2003.

***

І це далеко не все з того, що відчув на собі Василь Стус, Левко Лук'яненко, В'ячеслав Чорновіл, Євген Сверстюк, Алла Горська, Іван Світличний, Василь Симоненко, Зеновій Красівський, Лесь Курбас і інші представники української інтелігенції. Хтось із них поплатився життям: одні ще за радянщини, інші – вже за Незалежної України. Бо імперська Гідра з розвалом СРСР не зникла, не розчинилась на багно – вона вкотре перевтілилась, лишень шкуру-вивіску змінила й надалі робить свої чорні справи -нищить і паплюжить все те, що становить загрозу її планам, надягнувши маску "добродія" і "миротворця". Таким є імперсько-російський націонал-соціалізм: обдурити, заколисати брехнею й зігнати підкорені народи у "общій котьол", переварити їх, їхню мову, культуру у "вєлікую і общєпонятную", а незгодних... – таких не повинно бути!...

Де смерть його? У ларчику – качечці – яйці – голці? Чи у єдиному пориві народів, в тому числі й російського кинути той "котьол" на його "кочегарів"?

Зрозуміло, чому ледь не захлинаються від люті й жовчі "борці" з Українським і іншими націоналізмами, приплітаючи до них фашизм-нацизм? Чують наближення смерті своєї недоомріяної імперії, чують.

-------------------------------------------------------------------------------

Замість післямови.

Зеновій Красівський:

Тобі, Росіє, честь,хвала!

За сльози наших матерів,

За смерть батьків, за кров братів,

За потурначених в чужині,

що мали жити на Вкраїні;

А ще за тих,що тут ростуть

Й з ножем на неньку свою йдуть;

За тих, що все їм байдуже,

Що завтра підуть теж з ножем;

За тих,що сито хочуть жити

Що служать вірно за корито,

Що смачно жруть і вдовіль п"ють,

А матері їх сльози ллють;

За шахраїв, за брехунів,

За своїх і чужих хрунів;

За тих таврованих калік,

Що проживуть рабами вік –

Забули мову, свій народ,

Щоб тільки жити без турбот;

За тих, що ще скалічите

Й за тих, що ще замучите –

Тобі, Росіє, честь, хвала!

Всіх на шляху своїм змела

Й хоч поступала підло й дико,

Зате ти сильна і велика...



-------------------------------------------------------------------------------

Leon

05/08/2009