Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації
державна система   державний устрій   гетьманат

Що таке система?


0
Рейтинг
0


Голосів "за"
4

Голосів "проти"
4

У відповідь на статтю Ігоря Каганця "Тиранія чи Гетьманат". Якою має бути українська національна ідея і який державний устрій найбільше відповідатиме цій ідеї?

На сайті журналу Перехід-IV опублікована стаття Ігоря Каганця – "Тиранія чи Гетьманат"

Я не беруся в усьому дискутувати з вельмишановними панами Ігорем Каганцем та Олександром Шморгуном (в статті Ліберальна демократія проти тиранії тоталітарного міфу), а проте висловлю хоча б деякі свої зауваження.

Перш за все, щоб зрозуміти сутність системи державної влади і те, як саме вона працює, напевно варто спочатку розібратися з самим поняттям "системи", тим більше що мені, як фізику за першою освітою, легше говорити саме в такій (знову ж!) системі координат. Так от, популярний Інтернет-довідник Вікіпедія дає наступне визначення системи:

Система (system) – сукупність об'єктів і відношень між ними, що утворюють єдине ціле в процесі системогенезу.

Ну Вікіпедія звичайно не найдостовірніше джерело інформації, але принаймі це хоч щось, для початку. Більш чи менш правильно будь-яку систему можна охарактеризувати саме так – "сукупність елементів, пов'язаних між собою таким чином, що в результаті вони утворюють єдине ціле". Але значно цікавішим для нас в даному випадку є інше – те, що фізики поділяють усі системи на закриті – відокремлені від впливів зовнішнього світу, та відкриті – ті, які можуть з ним взаємодіяти. І вводять спеціальне поняття "ентропії" – міри невпорядкованості таких систем.

Так от – згідно з другим законом термодинаміки, невпорядкованість закритих систем може або залишатися сталою, або тільки зростати, а відкритих – в принципі бути якою завгодно. Тобто теоретично відкриті системи можуть навіть зменшувати рівень ентропії всередині себе, правда одночасно збільшуючи його поза своїми межами. Творець квантової фізики Нобелівський лауреат Ервін Шредінгер в праці "Що таке життя з точку зору фізика?" вважав це найпершою ознакою для визначення поняття "життя". Ну правда з цим його визначенням звичайно можна було би й дещо поспорити, бо тоді напевно до живих організмів слід було би віднести тепер й сучасні теплові насоси, але все ж...

Ну і нарешті саме головне – для того, щоб відкрита система зберігала ступінь своєї організованості, або й підвищувала його, вона повинна володіти здатністю до саморегуляції. А це вже може забезпечуватися лише одним-єдиним чином – наявністю в неї зворотніх зв'язків: як і позитивних, так і негативних; та наявністю "центру прийняття рішень" – регулюючого органу. Тоді інформаційний сигнал, який повертається з виходу такої системи на ті її елементи, які виконують регулятивну функцію* може змінювати її внутрішні характеристики таким чином, щоб вона зберігала свою стабільність або виконувала свої функції незалежно від впливів зовнішнього світу, або й навіть більше того – активно використовуючи такі зміни зовнішнього середовища в своїй діяльності.

Але ще цікавішим в даному випадку є інше – те, що й системи, складені з окремих живих організмів, теж дуже часто підкоряються таким же, описаним вище, закономірностям. Так підручних з соціальної психології (наука про взаємодію людини і соціального середовища) Орбан-Лембрик** дає наступний опис розвитку закритих систем:

"Стабільність замкнутої системи (стосовно, наприклад, держави – авторитарно-тоталітарний режим, стосовно міжособистісних стосунків у групі – авторитарний стиль взаємин) зорієнтована на формування "соціально-однорідних гвинтиків". Досягається вона здебільшого за рахунок суб'єкт-об'єктних відносин, повчання, залякування тощо і призводить до стагнації (застою). Надто високий рівень соціально-психологічної стабільності може ослабити життєздатність соціальної спільності, спричинити її нездатність адаптуватися до змін у соціальному середовищі."

Тобто знову ж-таки – замкнута система може або тільки зберігати свою стабільність, або – деградувати. А проте такі системи, складені з живих організмів, і дійсно володіють іще однією особливістю, яка не притаманна неживій природі – процеси старіння окремих їхніх складових (організмів, що входять в їхній склад) підлягають своїм законам, які залежні вже не стільки від тієї ентропії, яка проявляється в неорганічному світі, але й від їхньої генетичної структури (будови). І до того ж – для різних організмів цей процес може бути різним за тривалістю і особливостями його перебігу.

А тому така жива система, ну скажімо – кораловий риф, може загинути не тільки внаслідок того, що змінилися зовнішні умови її існування – наприклад температура моря чи поживність морської води, але й тому, що її складові елементи, в даному разі – коралові поліпи, або зовсім втратили здатність до розмноження, або розмножуються повільніше, ніж відмирають. Тоді уся система поступово втрачає здатність до оновлення своїх складових частин і фактично просто самознищується – втрачає свою організаційну структуру.

Так от – таке ж явище може спостерігатися і в соціальних системах, створених людьми. Така соціальна система – наприклад система державної влади – може загинути не просто тому, що є занадто закритою, чи тому, що організована за недостатньо вдало підібраними принципами, але й тому, що вже втратила свою природну здатність до самооновлення. Ми, в своїй українській історії, подібне переживали вже як мінімум двічі. Перший раз – ще в радянські часи, з його старіючим і нездатним до самооновлення Політбюро ЦК КПРС, а вдруге – вже в Україні часів Леоніда Кучми. Правда ним тоді таки була здійснена спроба хоча б часткового оновлення тієї системи відносно новим, "донецьким", чинником, але й це не сильно їй тоді допомогло.

Тепер по суті. Пан Каганець звичайно хороший ідеолог – і деякі з його статей дійсно надзвичайно цікаво читати. От тільки він, здається, хороший ідеолог, трохи гірший політолог, і напевно – вже зовсім нікудишній практик. Система влади, запропонована ним, звичайно могла би функціонувати – але хіба що тільки в якомусь нереальному, кимсь видуманому світі. В світі ж, де діють реальні фізичні і соціальні закони, аналізуючи будь-яку політичну чи владну систему, ми перш за все повинні задатися двома основними запитаннями:

- як саме буде здійснюватися саморегуляція в такій системі влади?

- як саме і якими саме людьми вона буде оновлюватися?

В даному ж випадку ми бачимо, що пропонується лише один метод її саморегуляції – наявність в громадян невеликої короткоствольної зброї, і лише один метод оновлення – вибори верховного Гетьмана. Тобто:

1. Незрозуміло як саме наявність короткоствольної зброї, призначеної тільки для того, щоб в одиночку захиститися від можливого нападника (і то це ще більш як спірно), може якось вплинути на Президента (упс..., Гетьмана), якому народ довіряє танки, ракети і літаки? Та й навіть більше того – який керує спепідрозділами міліції і внутрішніми війська, спеціально навченими тому, як придушувати усіляких там розумників, хай навіть і наділених короткоствольною зброєю? Тим більше, що озброєння в цих спецпідрозділів для цього мабуть таки трошки кращим буде – водомети і сльозогінний газ, кулемети, автомати і БТР-и.

2. Що заважає такому Президенту встановити своє довічне Правління, як це зробив в свій час Сапармурат Ніязов – мотивуючи це, наприклад, інтересами держави або зовнішніми загрозами?

3. Що заважає йому підпорядкувати собі той орган, який і визначатиме ефективність його правління? Тобто що заважатиме йому навіть при самому неефективному правлінні приписати собі такий "індекс щастя", як йому того й треба?

4. Як реагуватиме така система на впливи зовнішнього світу? Чи не буде вона аж настільки закритою, що в кінці-кінці рухне під тягарем власної суперунікальності? Що саме пропонується збудувати – повністю закриту від зовнішнього світу економічну систему, як в СРСР? Бо чим це закінчилося в свій час, ми вже знаємо – повним відставанням в цілому ряді галузей народного господарства: в кібернетиці, автомобілебудуванні, виробництві напівпровідників, навіть в медицині і освіті.

5. Якщо система буде таки відкритою до зовнішнього світу – то за яким саме принципом будуть враховуватися його впливи? Тим більше, що враховуватися вони повинні хоча б задля того, щоб її не зруйнувати остаточно. Тобто, якщо вже зовсім конкретно – то як саме в діяльності Президента (Гетьмана) буде враховуватися, ну скажімо або та несприятлива для України зовнішньополітична чи економічна ситуація, яка існує зараз; або та сприятлива кон'юнктура цін на метал і продукцію хімічної промисловості, яка існувала раніше, до того? Щось має додаватися, а щось – навпаки? Ну в економічній сфері таке ще в принципі зробити можна – оцінюючи зовнішньоторговельний баланс країни, наприклад, як плюс чи мінус до рівня ВВП.

Але що тоді робити з зовнішньополітичною ситуацією – наприклад з витратами на оборону? Як саме їх рахувати? Що вважати успіхом в міжнародній політиці, а що – ні? І що тоді заважатиме Президенту в разі чого або приписати собі неіснуючі заслуги, або послатися на несприятливі зовнішньоекономічні чи й навіть політичні чинники? Адже зробити це не так складно – особливо якщо узалежнити від себе якимсь чином ЗМІ та експертні центри. Народ не завжди спроможний самостійно оцінити те, що відбувається – в кожного свої проблеми, а тому для цього йому й потрібні люди, здатні це зробити і здатні до нього це вчасно донести – журналісти і політологи, міжнародні експерти і просто економісти. Якщо ж зробити залежними від себе і одних, і інших, або й взагалі знищити їх фізично – то це стає вже цілком реально. Так робили більшовики – створюючи власну пропагандистську систему взамін старої, вони одночасно з тим вбивали інтелігенцію – перш за все письменників, вчителів і священників, які тоді й відігравали першочергову роль в формуванні суспільної думки.

6. Основне. Як саме буде оновлюватися така система? Тобто:

а) хто зможе вперше стати Президентом за такою системою? Цілком очевидно, що раз йому доведеться відповідати за можливі прорахунки своїм власним майном, то воно, майно, в нього ще повинно бути. Тобто людина порядна, але недостатньо багата, ним вже апріорі бути не може. А в реальних умовах України ця вимога звучатиме ще більш конкретно – "Ти спочатку накради, скільки зможеш, а вже потім на Президента лізь!"

б) хто зможе змінити на посаді в разі чого такого Президента? Навіть якщо не зважати на зауваження, викладені в попередньому пункті, і на те, що стати ним може тільки вже заздалегідь багата людина, яка вже й до того володіла достатніми засобами для того, щоб підпорядкувати собі будь-кого, то все-одно будь-яка можливість зміни попереднього Гетьмана-Президента виглядає більш ніж сумнівною. Ніщо не заважає раніше обраному Президенту вжити всіх заходів для того, щоб не допустити наступника до влади на будь-якій підставі. Наприклад і просто на тій, що в того недостатньо майна для відшкодування можливих збитків народу в разі чого.

7. Ну і нарешті ще одне – хто саме буде центром управління такої системи? Системи, складені з живих організмів, особливо соціальні системи, мають іще одну характерну особливість – яка полягає в тому, що будь-яка складова такої системи сама в принципі може стати органом її керування, перетворюючись з об'єкта управління на його суб'єкт. Звичайно теоретично це може проявитися й у такому безумовно позитивному вигляді, яким був колись київський Майдан. Тоді український народ відкрито заявив про своє бажання бути не просто пасивним об'єктом управління, але й стати одним з центрів влади – як це і мало би бути при справжній, а не ілюзорній, демократії.

Але в реальних умовах української політики потім це перетворилося... ну самі знаєте на що... Самопроголошена нова/стара псевдо-еліта цілком успішно знову відсторонила його від влади, натомість поділивши кілька різних центрів влади поміж собою – РНБО, уряд, секретаріат президента, СБУ, цілу низку парламентських комітетів. Ніяких механізмів, які би завадили повторенню цього в запропонованій системі влади... на жаль немає. Ну не буде РНБО і уряду – так буде дружина гетьмана, його родичі і сім'я, фаворити і ті, хто потрапив в опалу. Одні багатії будуть боротися за свій вплив на правителя, а інші – за те, щоб його відсторонити від влади, закликаючи до чергової революції

Тому й здається мені, що є в тій системі щось дуже близьке і знайоме для нас, тепер вже майже рідне. І не покидає мене відчуття, що десь таке я вже бачив, чи що до такого ми вже й без того котимося. Ага, точно, є вже в нас такий Гетьман з великої букви – справжній Месія і бліда копія колишнього Директора. Його привів до влади народ і він тепер вже має достатньо майна, щоб відповідати усім вимогам запропонованої моделі влади. І до того ж – він вже підпорядкував собі СБУ – залишилося ще тільки розігнати уряд і парламент, і видати людям короткоствольну зброю – щоб створити в них ілюзію того, що вони ще хоч на щось впливають. Перший крок до цього вже здійснено – з нового року пан Луценко люб'язно дозволили продавати нам короткоствольну зброю з резиновими, правда поки що, кулями. Тепер залишилося ще тільки ввести надзвичайний стан... і відмінити наступні вибори президента, мотивуючи це несприятливою і, прямо скажемо, загрозливою для України зовнішньоекономічною і зовнішньополітичною ситуацією...

Отож, як висновок:

1. Запропонована система влади може й красиво виглядає, але існувати вона зможе лише в якомусь ілюзорному видуманому світі – в тому світі, в якому вочевидь і живуть ті українці, які вірять в те, що Ісус Христос був таким же українцем, як і вони – навіть не зважаючи на те, що сам отой термін "українець" – придумали трішки, десь так на кілька тисяч років, пізніше...

2. Більше того – в реальному, особливо українському житті, ця система як мінімум просто небезпечна, бо рано чи пізно призведе до узурпації влади однією людиною. І це при умові, що вона взагалі ще зможе існувати, що всі не перестріляють один одного ще до того. Наприклад – так, як це вже було колись в Україні, в далекому 1918-му році.

Але наостанок – про хороше... Разом з тим, незважаючи на усю цю критику, проблема, піднята в статті, надзвичайно важлива – безперечно, що систему влади конче необхідно змінювати. І найперше – саме в плані оплати праці обраному Президенту, народним депутатам і звичайним чиновникам. Бо при наявній зараз в Україні системі влади виходить щось вже просто парадоксальне – народ обирає собі правителя (за словами Ігоря Каганця – управлінця-менеджера), а потім... не призначає йому ніякої зарплати. Не те, що залежної від результатів його діяльності, як це мало би бути в ідеалі – але фактично й зовсім ніякої. Ну в кращому разі – лише дає йому можливість самому встановити собі таку зарплату, яку тому хочеться. Але зате – безоглядно надає право розпоряджатися усім своїм, народним, майном. Депутати і чиновники в нас скромні – навіщо ж їм велика зарплата? Їм цілком вистачить і того, другого – майна!

От сиджу – і так і бачу в уяві картину, як якийсь поважний і заможний український господар наймає собі управителя, показує йому обійстя, дає ключі від комори. Але – не призначає зарплати. Каже: "Сам собі призначиш, скільки захочеш". Управитель в нас скромний – йому багато не треба. Та й перед господарем негарно. От і призначає собі по мінімуму. Тим більше що господар в свою комору давно вже не заглядає, і навіть й приблизно не уявляє собі, що там насправді робиться. І що тоді станеться з залишками тієї комори та й з усім його господарством далі – пояснювати треба? Фантастика, скажете? Скажете ніхто з нас такої дурниці в житті би не зробив? Скажете – ми не такі дурні? Дійсно – не зробив би! А от на рахунок "не дурні" – не впевнений. Бо як інакше пояснити те, що будучи такими знаючими господарями в своєму приватному житті, ми допускаємо таку дурість в справі побудови своєї держави? І ще й сліпо віримо притому в те, що той, кого ми привели до влади, виявиться аж настільки незграбним, що не побачить усіх тих можливостей вкрасти, які ми самі йому так люб'язно запропонували...

_______________________________



*
ті складові елементи системи, які формують собою центр порівняння бажаного (запрограмованого) і отриманого результату її діяльності і які за результатами такого порівняння "приймають рішення" щодо коригування діяльності чи властивостей системи в ту чи іншу сторону.

**Л.Е. Орбан-Лембрик. Соціальна психологія. Київ. Академвидав. 2005. с. 119

м. Тернопіль

03 лютого 2009 року.


Коментарі
О, до речі, згадав ще одне. Якщо ж комусь так цікаво те, що сталося з форумом Тимошенко і чия в тому вина – то про це я вже розповідав в іншій статті, написаній в співпраці з іншими модераторами Юлія Тимошенко: Демократія чи авторитаризм?

Висновок, до речі, там в мене аналогічний получився – що пробели БЮТу носять системний, а не випадковий характер. Це мене давно цікавить – якою має бути державна і політична система для того, щоб:

а) бути достатньо ефективною;
б) відстоювати інтереси не тільки тих, хто при владі. але й тих, хто нею обділений.

Про що і говорю...
Так і не зрозімів, про який Ви вибір? На НО було розміщено наступне оголошення:

"Від НО: Олександр Шморгун підняв надзвичайно важливу тему і, по-суті,
запропонував широку інтелектуальну дискусію. Запрошуємо українських
інтелектуалів до продуктивного обговорення! Ваші статті надсилайте на
sensar @ i.com.ua"

Я чесно написав статтю і надіслав. Почекав якийсь час. Сказав, якщо не опублікують, то я закину сюди. Закинув. Що не так? Ще в Вас особисто треба було дозволу запиати, чи що? Чи всюди тайні умисли ворогів шукаєте?









© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua