Рано темніло...
Десь у 2017, я самотньо сидів у якомусь відносно пристойному генделику не то у Краматорську, не то у Дружківці...
Як не дивно, шансон не горлав, було тихо, зала була практично порожня. Замовив обід, взявши пиво. Через столик сиділо трійко місцевих, пили вотка, запиваючи півам з легкими салатіками...
Коли їх розвезло, почали згадувати 14-15 роки і їх хероїчну участь в гускай вясне. Бігали мітингами, видно захоплювали адмінбудівлі і ментовки на півночі Донецької області...
Ймовірно і зброя була...
Вата повна...
Потім наші навчилися воювати, дали жару...
Ті, чиї хати залишилися в окупації, туди втікли. А родини цих опинилися на українській території. Тож кинули зброю, перевдяглися і спробували повернутися, оминаючи блоки.
Один проскочив, двох накрило СБУ. Де були, не розуміють – голови закриті.
Як я зрозумів, розколола їх якась жінка-офіцер СБУ. Дуже хитро і майстерно. Вони називали її Кобра. Потім їх просто відпустили – таких дебілів там багато. Мізер.
Шугнули знатно – нині петріоти типо...
Нікуди не лізуть, голосували за Зе...
Чомусь подумалося про нову Міністерку ветеранів. Генерал СБУ, спецназівка Альфи. В ті часи була на Донбасі...
Вони вміють допитувати плєнних...
Збіг випадковий.
Просто версія...
Віктор Тригуб, редактор журналу "Музеї України", волонтер АТО-ООС
