Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Дорогами вітчизняного правозахисту.


3
Рейтинг
3


Голосів "за"
5

Голосів "проти"
2

Ми всі заручники та мимоволі учасники цієї системи. Конституція України – це фарс, бо суспільством править "система", яка десятиліттями розбудовувалася комуняцькими вождями, а тепер трансформувалася в умовах ринкової економіки в іншу, – наддержавну, надаморальну, наднаціональну клоаку блюзнірства.

Дорогами вітчизняного правозахисту.
Кожний студент, – майбутній юрист під час навчання ще не усвідомлює, що на нього чекає у своїй рідній неньці Україні, як вона його прийме до своїх обійм після отримання диплому. Звичайно, що якісь думки все ж таки закрадаються під час здачі іспитів, заліків, курсових та дипломних робіт, адже студент всі п'ять років відповідно до існуючого кошторису бере посильну та непосильну участь в утвердженні неправових фіскальних відносин. Після закінчення навчання, отримавши диплома більшість звикає до думки, що теорія та Закони то одна справа, а практика та "система", то зовсім інше, і з цим потрібно якось жити. І починається "доросле" життя правозахисника, якому студента не навчали в академіях та на кафедрах права.

Спочатку студент не розуміє, чому для одних вже кілька років тримають вакантне місце судді або помічника прокурора, хоча вони не розрізняють Цивільного та Цивільного-процесуцального кодексів України в кращому випадку, а всі роки навчання не вилазили з клубів та тусовок. Але потім кілька десятків відмов у прийомі на роботу, і він починає розуміти, що потрібно підключати до цього процесу якісь інші засоби. І це спрацьовує. Долари або далекий родич дядя Саша роблять неймовірне, ось твоє перше місце роботи. Але це ще не все. Наш студент розуміє, що він тільки но починає вчитися, а те, що йому втовкмачували до його кабаки п'ять років взагалі нікому не потрібно в цій державі.

Якщо він хоче працювати за фахом, то він повинен знати, що ніякої рівності у правах не може бути, що є "свої", яких чіпати зась, а є "прості смертні" за рахунок яких потрібно робити показники та просування по службі, що "телефонне право" тобі не викладали у ВУЗі, а воно тобі ой як потрібне, щоб не полетіти з роботи, що проти "системи" не підеш, а вона може дати можливість жити досить пристойно, якщо не порушувати негласних правил. Через рік-два переважна більшість перетворюється на елемент цієї "системи", дуже добре оволодіває всіма навиками та знаннями, щоб в ній працювати, і держава отримує "живу кров", – молоде покоління, що без страху та сумління ще більш цинічно та брутально спотворює суспільство своїм негативним пасіонарним блиском псевдопозолоти.

Це наші судді, прокурори, міліціянти, кабінетні працівники всіх видів, адвокати та юристи, які начеб то повинні захищати чиїсь права. А в дійсності всі ці права так і залишаються мертвими літерами нашої Конституції, яка відповідає всім нормам міжнародного права. І що з того нашій державі? Кошториси відкатів з державних закупівель, тендерів, договорів підряду, тобто зі всього, що охоплює державний та місцеві бюджети України, – 25 -75 %. Кошториси на всі види справ, адміністративні, цивільні, кримінальні. Перекваліфікація з умисного вбивства на вбивство з необережності або нещасний випадок. Це від 10 тис. доларів. Узаконення будь-якого майна рішенням суду. Кошторис навіть передбачає звільнення з установ виконання покарань по "липовому" паспорту найомному убивці. Це від 100 тис. доларів. В нашій державі всьому є своя ціна. Просто потрібно знайти необхідного лоббі, який знає куди, кому і скільки занести грошових аргументів. Судової система у нас де-факто не існує, а суди створені для багатих. Прокуратура – ця зграя миршавих кабінетних тролів, є в цій системі одним з головних механізмів. Саме через неї робляться всі оборудки. Для мене вже стало звичним отримувати листи від прокурорських працівників з діагнозом "відмовлено за відсутності складу злочину, рекомендуємо вам вирішити свою справу в цивільному порядку". Аналогічні казенні фрази використовуються всіма органами. Якщо людина скаржиться на місцевого чиновника десь в Київ або обласний центр його ж скарга потрапляє цьому чиновнику. І як ви гадаєте, що чекає цього громадянина. Звісно, що чиновник знайде захід усмирити непокірного скаржника. Такі переписки в багатьох випадках закінчуються трагічно для дописувачів на адресу Президента України, Прем'єр -міністра України або уповноваженого Верховної ради з прав людини. Потім ми отримуємо такі скандали, як з Лозінським або з Артеком.

Наша українська "система" зайшла, як на мене, дуже далеко, далі -прірва. Останній скандал з Артеком це яскраво засвідчив. Є межа. Цю межу порушили всі суб'єкти цієї справи. І політики. І журналісти. І адвокати. Перші переслідуючи свої політичні амбіції дозволяють собі проводити оперативно-розшукові заходи та проводити прес-конференції, називати прізвища та подробиці. Другі, такі як Мустафа Найем та Сергій Лещенко на Українській правді поширюють матеріали судово-медичної експертизи зо всіма подробицями. Треті бажаючи перетворитись на політиків та зайняти місця у Верховній Раді піаряться за рахунок горя та дитячих сліз. Бо такі чесні. Не можуть мовчати. Кляті пройдисвіти. Як вас може носити земля, а небо прощати?... Все задля того, щоб посадовити свою дупу в омріяне крісло. Все задля однієї або кількох високопоставлених дуп.

Ми всі заручники та мимоволі учасники цієї системи. Конституція України – це фарс, бо суспільством править "система", яка десятиліттями розбудовувалася комуняцькими вождями, а тепер трансформувалася в умовах ринкової економіки в іншу, – наддержавну, надаморальну, наднаціональну клоаку блюзнірства. З нею я знайомий не одинь день, бо намагаюсь вистояти та не перетворитись на тупий механізм. Саме завдяки їй ми обираємо цих народних нуворишів, платимо хабарі, боїмось навіть подумати про захист своїх прав, збільшуємо попит на "правду" непідкупних журналістів та чесних народних обранців.

Останніми днями після навали "правди" по Артеку, я не можу позбутись почуття відрази до своєї держави, бо Україна – це не тільки лани та степи, гаї та луки. Україна – це і ми з вами, це і журналюги, і прокурори, і народні обранці. Україна принесла в жертву життя двох дітей, щоб у когось рейтинг зменшився, у когось підвищився, хтось засвітився, у когось збільшилась читацька аудиторія, а хтось під вибори заробив грошенят. О. Господи, прости цю країну...

Коментарі









© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua