Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Нам слід забути слово "примусити"...


-8
Рейтинг
-8


Голосів "за"
2

Голосів "проти"
10

Барабан – может заглушить весь оркестр,
но не может заменить его.
Эмиль Короткий


Віктор Громовий, голова Координаційної

Ради Асоціації лідерів освіти України, Заслужений учитель України

Нам слід забути слово "примусити"...

Шкільні роки були найщасливішими у моєму житті. Тепер уявіть собі як препогано я живу останні 25 років.

Пол Мертон, актор, письменник

Барабан – может заглушить весь оркестр,

но не может заменить его.

Эмиль Короткий

Якщо ми будуємо справді демократичну школу, нам слід забути слово "примусити". Та, як показує практика, нам дуже важко відмовитись від різних форм прямого чи непрямого примусу. "Не вмієш – научимо, не хочеш – заставимо!", – такий суто тоталітарний підхід, мабуть, у нас у крові. До чого дійшов прогрес у сфері використання сучасних ІКТ заради інформування батьків про "успішність та поведінку учнів" читаю у замітці "Батьків про успішність учнів повідомляють мобільним телефоном" (газета "Голос України" за 30 листопада 2007 року). Виявляється у продвинутій вінницькій "школі радості" замість паперових (мабуть, дбають про збереження лісів або начитались моїх статей про без паперові технології управління) запровадили "електронні щоденники". Тепер батьки мають щастя або нещастя читати прямо на своїх мобільних телефонах повідомлення про успішність та поведінку їх чад двічі на тиждень у вівторок та четвер (а потім прочитають ще і за семестр). Розсилають ці SMS оператори однієї з фірм, з якою школа уклала угоду про співпрацю. Залишається лише сподіватись на те їм вистачає педагогічного такту так сформулювати повідомлення про невтішні успіхи того чи іншого учня, щоб не спровокувати фізичні покарання дітей руками розлючених батьків. Утім, у мене все ж є певні сумніви у тому, що після десятої мало радісної SMS батьківський пасок (не електронний, а цілком реальний) у якийсь із "чорних" вівторків чи четвергів не погуляє по спинах того чи іншого учня. Не має сумнівів у тому, що така новація не пробудить у цих учнів ніжних почуттів до навіть дуже престижної школи-ліцею. Як вплине систематичне застосування фізичного примусу до учнів, здійснюваного руками затероризованих SMS-ками батьків, на стан успішності спрогнозувати не можу. Не сумніваюсь у одному: не можна досягати навіть позитивного результату у показниках академічної успішності учнів будь-якою ціною. Ціна може виявитись зависокою! Такий SMS-засів "розумного, доброго, вічного" неминуче вилізе боком...

Упродовж 12 років роботи у якості директора гімназії я не раз змушений був відступати перед спокусою вдатись до добровільно-примусових методів роботи. Наприклад, мені дуже хотілось організувати гімназійний хор, але була одна проблема: цією ідеєю аж ніяк не хотіли перейматись наші гімназисти. Звісно, можна було грюкнути кулаком по столу і... тоді б у гімназії був хор, але не було б гімназії як демократичної самоврядної громади. Від спокуси змусити гімназистів співати хором, мене утримував ще і спогад про те, як мене та моїх однокласників після уроків методом "облави" заганяли на хор. Ми голодні і злі через силу виводили: "Это было в Краснодоне, в грозном зареве войны...". Іншого разу, уже в педагогічному інституті, я "відкараскався" від хору тільки завдяки тому, що на прослуховуванні дико завивав як кіт, якому наступили на хвоста. З прослуховування мене вигнали і я був щасливий. З того часу я і не вмію співати хором...

А ще я дуже хотів виконати Указ Президента України про запровадження шкільної форми. Не хотіли цього лише старшокласники. Зрештою, довелось піти на компроміс. Ми домовились, що "інкубаторської" форми в гімназії не буде, але всі (учні і вчителі) погоджуються дотримуватись ділового стилю одягу. Втім і цю домовленість багато хто (з учнів та і деякі вчителі) виконував без фанатизму. А от малеча з гордістю і без будь-якого примусу носила гімназійну форму... І у цьому випадку я свідомо відступав, бо знав, що втрати від примусового запровадження форми значно переважать можливі позитиви.

А ще ми змушені були відмовитись від "боротьби з вітряками", коли учні почали масово саботувати носіння бейджиків. Можна було б зробити висновок, що цим ми демонстрували свою слабкість, а можна було погодитись, що навряд чи є доцільним марнування педагогічної енергії на другорядні речі.

У будь-якому випадку не варто поступатись принципами побудови гуманістичної школи. Якщо, наприклад, у вашій школі діє система об'єднань за інтересом, ви не маєте права відступати від принципу їх організації, який закладеній у самій назві цієї форми позаурочної роботи. Поява будь-якого примусу означатиме руйнацію цього сектору освіти на основі вільного вибору. Ніякий новостворений хор не компенсує наслідків повернення до звичної добровільно-примусової моделі побудови шкільного устрою.

Звісно, застосування різних форм прямого чи непрямого примусу не можливе без залякування дітей, культивування у них страху перед покаранням. "Запугивание всегда было основной мотивацией нашей школы. Если не сделаешь это – то не видеть тебе медали... Если провалишь это – родители будут в школе и т.д. Позитивности и позитивной мотивации было маловато", – констатує одна із учасниць жіночого форуму "Надо ли унижать детей, чтобы их учить?", який провів журнал "Наталі" у травні 2007 року. Цей форум здетонувала моя стаття "Диявол" криється у дрібницях" у газеті "Дзеркало тижня" (N16 за 28 квітня – 11 травня 2007р.). Страх – поганий союзник, якщо ми справді хочемо створити в школі атмосферу творчості, пробудити жагу до знань. "Потім вони нас ще і подякують за те, що таки примусили як слід вивчити англійську мову", – так звучить типове виправдання власного педагогічного безсилля. Я і сам якось дорікнув власних батьків у тому, що вони не примусили мене закінчити музичну школу. Потім, задумався і... забрав свій докір назад. Це я зараз, вже дорослий, можу гадати як добре було б уміти грати на скрипці, а тоді це було б пряме насильство над моєю особистістю. Навряд чи я з-під палки став би великим поцінувачем музичного мистецтва і тепер гра на музичному інструменті була б для мене світлим спомином дитинства.

"Позбавлення від страху, – це найбільш прекрасне, що може статись з дитиною в школі", – вважав знаменитий шотландський педагог А.С. Нейлл. Філософія свободи, очолюваної ним школи Саммерхілл, ґрунтувалась на практичній реалізації завдання: подбати про щасливе дитинство учнів, прибравши з їх життя страх і загрозу примусу з боку дорослих.

Під час роботи українсько-голландського проекту з освітнього менеджменту (2002-2003 роки) його керівник професор Пітер Карстан'є багато разів проводив ділові ігри чи "мозкові штурми" з тим, щоб спільними зусиллями визначити складові хорошої школи, місію сучасної шкільної освіти... Завжди у цьому переліку на першому місці опинялась така характеристика як "безпека всіх учасників освітнього процесу", "безпечний клімат у школі". Усі учасники програми приходили до висновку, що дійсно саме з цього починається будь-яка нормальна школа, яка не хоче бути територією страху.

У гімназії ім. Тараса Шевченка м. Кіровограда (Єлисаветграда), яку я мав честь очолювати продовж 12 років, фундаментальним напрямком роботи теж була турбота про фізичну та емоційну безпеку учнів. Зокрема, я все ж таки зумів побороти крик як спосіб екстремальної комунікації між учасниками освітнього процесу.

З розвитком інформаційних і комунікаційних технологій ми зіткнулись з новими гранями цієї проблеми. Так, наприклад, черговим викликом стала необхідність подбати про безпечну навігацію в Інтернеті. Нам слід допомогти дітям зрозуміти, з якими ризиками вони можуть зіткнутись у всесвітній павутині. Вчителі і батьки учнів мають бути готовими і до боротьба з такими новими формами насильства як кіберзалякування.

Школа не повинна залишатись осторонь і проблеми насильства у сім'ях учнів. Про недопустимість провокування фізичного впливу на учнів руками їх батьків ми вже зазначали, але лише цього замало. У США в мене була нагода познайомитись з роботою шкільних поліцейських. Там ці люди не лише охоронники. Їх шкільний поліцейський – "друг, товариш і брат" учня і саме до нього він звертається у випадку, якщо його б'ють власні батьки. Він грає роль "ресурсного офіцера", який вчить дітей захищати свої права, на уроках права.

"Я змушу вас бути щасливими!", – ця фраза Олександра Македонського, яку він адресував своїм підданим, досі повторюється у тих чи інших варіаціях. Та за останні дві тисячі років щасливим з-під палки так ніхто і не став...

Як спрогнозував під час державного і пастирського візиту в Україну в червні 2001 року Папа Римський Іван Павло ІІ, з початком ХХІ століття світ вступив у нову "цивілізацію любові і гуманізму".

Школа без приниження і страху це місце, де народжується нова ера в історії людства. Саме завдяки школі може стати реальним лозунг "У ХХІ століття без бідності і страху!"

Совсем другая Америка

Валерий и Лариса Вайнер 9 лет назад эмигрировали в Монреаль. Нынешней осенью они впервые за все это время приехали в Кировоград и очень удивились переменам, которые произошли в родном городе. В душе наши собеседники по-прежнему считают себя украинцами, даже получив канадское гражданство. А в Канаде им действительно хорошо. О жизни, быте и ментальных особенностях этой североамериканской страны супруги Вайнер рассказали читателям газеты "Украина-Центр" (N42, жовтень 2007 року).

Валерий Вайнер:

-Даже маленькие дети знают, что они могут пожаловаться полицейским на родителей, если те на них просто повысят голос или, не дай Бог, отшлепают. Забавный для Украины пример: на канадских йогуртах указаны телефоны, куда дети могут позвонить, если их обидят взрослые.

Лариса Вайнер:

- Я недавно ехала в кировоградской маршрутке и вдруг слышу, как мама прикрикнула на ребенка. Меня прямо передернуло, и я непроизвольно оглянулась, нет ли поблизости полицейских...

В Испании родителям запретили шлепать детей

"ОБОЗРЕВАТЕЛЬ", 21.12.2007 Портал ОБОЗ.ua

В Испании родителям запретили бить детей. Соответствующую поправку к Гражданскому кодексу принял парламент.

Как сообщает радио "Эхо Москвы", до сих пор испанский закон разрешал применять к детям телесные наказания "в умеренных и разумных пределах".

фото GettyImages

Большинство депутатов проголосовали за исключение этой статьи. Против были представители оппозиции – они говорят, что это подрывает семейные ценности и делает родителей беззащитными перед "детским произволом".

В Европе уже 16 стран приняли законы, запрещающие рукоприкладство в отношении детей. Впрочем, некоторые – в частности Великобритания – сохраняют верность традициям

Коментарі









© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua