Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації
Голодомор 1932-1933   геноцид українців   історія   обставини мовчанки   страх   жахливість   правда

Голодомор – це пересторога від колоніальної залежності і убогості рабського духу

Гетьман | 29.11.2007 10:56

18
Рейтинг
18


Голосів "за"
21

Голосів "проти"
3

Невизначеність основоположних орієнтирів в Україні, сформувала в теперішньому часі десятки протилежних точок зору на одне й теж. Причому перевага якогось погляду швидко знаходить критичне число незгідних. І так було б безкінечно, якби все більше людей не взнавали правдиву історію українського народу, свідченням якої є і трагедія Голодомору.

Голодомор не був єдиним способом знищення української нації нашими ворогами. Але за своїми масштабами одночасного винищення такої кількості людей-це найбільший з проявів геноциду українців. Хоча й мільйоні цифри вбитих голодом в 1932-1933 рр. є меншими, але порівняними, з усіма українцями, кого дістала рука ката монголо-татарського і польського і царсько-російського і більшовицько-російського і німецько-фашистського і інших загарбників, які не змігши загнати в рабство наш народ, намагались його знищити. І з кожним таким разом, коли очевидною ставала потреба жити у власній Державі, чогось через деякий час наступало ніби безпам'ятство.

Не раз уроки історії забувались і повторювались помилки в нових обставинах. Так княжі міжусобиці розвалили Київську Русь. Боярське честолюбство і сваволя не мало спричинилось до загибелі Галицько-Волинського Князівства, що в один момент зуміло зібрати докупи всі "землі руські". Так Хмельницький, віддавши Галичину Польщі, дійшов до ярма царської Росії, а чванливість шляхти української ослабила спроможність українського народу до спільного спротиву проти ворогів. І після Першої Світової, коли падали імперії під натиском "Весни Народів" і народжувались незалежні держави, втратили свою державу через честолюбство щойно "народжених" політиків. Знову, вожді УНР, визнавши право за поляками на Західну Україну, кинувши цим в польські тюрми Січових Стрільців, які вірою і правдою боролись за Соборну Українську Державу, а їх рідних під "пацифікацію", деморалізували спротив українців окупантам. Наслідки не забарились: на Західній Україні поляки ув'язнили близько 100 тисяч українців, з них біля 1000 греко-католицьких священників; на Великій Україні здійснено першу "спробу" голодомору в 1922 рр. з жертвами близько 1.5 мільйона людей... Потім другий голодомор 1932 рр... Потім настала Друга Світова Війна... Знову користуючись обставинами українців знищували якомога побільше... Але й тут був шанс на відродження Української Держави з під носа в Гітлера... Та переконаність в правоті свого шляху розколола потужний націоналістичний рух, і пішли хто куди, хто в ліси до УПА, хто вирішив не сваритись з німцями раніше часу, а треті творити Дивізію "Галичина" з німецькою наліпкою "СС"... На щастя, третій голодомор 1947 рр. не пройшовся по Західній Україні в заплановано повній мірі, Українська Партизанка не дозволила... Але масові не перестаючі виселення в Сибіра, репресії і сексотство підтяли можливості до відчутного спротиву радянсько-російській окупації, здійснюваної тираном Сталіном разом з його посіпаками... Та український народ вижив, незважаючи на складні обставини колоніальної залежності, бо українське прагнення до волі підказки не потребує... І ось 24 серпня 1991 р. ідея Незалежної Держави Українського Народу, пронесена крізь тисячоліття, вкотре відбулась...

Тому тепер, крім усього іншого необхідного для розвитку міцної Української Держави, важливим є повернення пам'яті народу, сміливо і чітко. Не в останню чергу це стосується історії про найчорнішу трагедію геноциду українського народу іменовану Голодомором.

Центральна і Східна Україна, Кубань, Поволжя, Північний Казахстан-це географія заморених голодом більше 10 мільйонів людей, які загинули під час найвтратливішого періоду геноциду українського народу здійснюваного російським більшовизмом. Голодна і холодна смерть не перебирала нікого, не жаліла ні малого, ні старого, ні дорослого. Більше здоров'я, при забраній усій їжі, давало лиш право самому до могилки дійти, щоб інші знесиленні з голоду могли хоча б похоронити...

Частина українського народу й досі не може стряхнути з себе той страх, нагнаний під час жахіть голодомору. А зробити це необхідно, щоб далі йти. Бо потрібна ця пам'ять перш за все живим, а мертві вже не бояться...

Права на забуття цьому злочину немає!

Чи довго ще українцям лікувати рану Голодомору?

Масштабність вбивства голодом, холодом і від рук загороджуючих військ НКВД такої кількості людей, не залишає сумнівів в великій кількості часу, необхідному для того, щоб повністю подолати наслідки Голодомору. Але ще більше буде потрібно часу, якщо не усвідомити в повній мірі всі обставини цієї трагедії геноциду українців. Бо смерть цих мільйонів не може залишатись призабутою чи списаною на якусь звичайність.

Розсекречена пам'ять у вигляді документів з архів тодішнього НКВД, не стільки відкрила нову правду, як дала людям право не боятись тих знань про Голодомор, що у них вже були. Тому що користуючись ситуацією в Світі, нова московитська імперія СССР створила умови офіційного заперечення факту навмисного винищення українців при загальній його відомості. Люди, виживші під час цієї акції геноциду, опинились в той час в жахливому психологічному становищі, коли всі кругом знають про це, але офіційно "не помічають". Відобразилось це і в подальшому мовчанні про очевидність штучної зорганізованості голоду для винищення українців на протязі багатьох років панування московитського комунізму. Адже була "вбита в голову" часами невизнання в період самого Голодомору переконаність, що нікому слухати і ніхто "не захоче" повірити, крім хіба що близьких і рідних дітей.

Як відбувався Голодомор в міжнародному сприйняті і чому мовчав про це офіційний Світ?

Америка і Європа вигідно скуповували все зерно і інші продовольчі товари, забрані переважно в українських селян на Україні, що дозволило їм подолати світову кризу 1932-1933 рр. названу Великою Депресією. Крім того, голодуючі віддавали за жменьку свого ж зерна все, що мали дорогоцінного. Цей процес немало збагатив банкрутуючи радянсько-російську владу. На видурені таким чином в людей гроші і в обмін на награбоване зерно, більшовики провели індустріалізацію СССР. Так вбивши більше десяти мільйонів людей було знято світову кризу цінових вилок, давши змогу розвиватись тим країнам, і оснащено більшовицьку владу технікою, якої їм по іншому було б не видать. Тому офіційні уряди Західних країн усвідомлено приймали і підтримували версію про геноцид українців голодом, як побічне явище при потрібній жорсткості впровадження колективізації. Чи в подальшому, як наслідок завищених вимог до хлібозаготівель. Останнє дозволяло не помічати штучності Голодомору і критикувати СССР за економічні промахи. В наслідку, це впровадило переважну традицію західних політиків шукати вигоди в виключно певному моменті, а Кремлю-загнати в "технічне рабство" мільйони людей.

Звісно в керівників Західних держав було виправдання, якщо його таким можна назвати, що українці й так приречені на зникнення в СССР через винищення, а залишки на асиміляцію русифікацією. Подібно, як вони закривали й очі на те, що витворяли "культурні" Польща, Румунія, Чехословаччина з західними українцями. Тому преспокійно підтримували мовчанку в підконтрольній пресі, спільно вивозячи з радянською владою "зібраний урожай" під час Голодомору, мовляв "не пропадати ж добру, а мертвим воно й так ні до чого".

Чи були спроби зняти запанувавшу облудливу мовчанку про Голодомор?

Зрозуміло, що повністю заховати Голодомор, який тривав декілька місяців, було не можливо. Втікаючі світ за очі люди від голодної смерті, одиницями інколи таки проривались крізь вбивчі військові оточення і закритий червоний кордон, приносячи з собою страшні вісті на Західну Україну. В закордонній пресі, попри перевагу офіційної мовчанки, коли навіть один такий оспівувач "жорсткої, але на благо трудящих радянської влади", отримав пуліцерівську премію, також з'являлись і статі про страшний голод на Україні. Та країни, що пишались своєю культурністю та розвинутістю, не бажали знати і вірити в фактичне пособництво їх урядів в геноциді українців разом з такою ж участю всіх незгідних до "політики" СССР. Тому до поодиноких свідчень очевидців з числа іноземних журналістів, які бачили на власні очі Голодомор, не підкріплених позиціями офіційних урядів, громадськість в більшості їх країн ставилась скептично.

З іншого боку, позбавлені, в наслідку поразки Визвольних змагань УНР, всіх автономій землі Галичини й Волині, Закарпаття і Буковини, не маючи жодних державних ознак, як наприклад посольств і представників в вищих державних органах, як то парламентах, не мали ніякої можливості офіційно засвідчити протест геноциду українців здійснюваного в СССР. Обурення західноукраїнської громадськості зашкалило, коли радянські прикордонники, топлячи в Збручі всю гуманітарну допомогу зібрану на Західній Україні для голодуючої Великої України, засвідчили цим всю повноту вже легко прогнозованої катастрофи і навмисності зорганізованого Голодомору. Та відомості, що поширювались в Західній Україні про вмираючих з голоду в СССР, не мали ані затишшя, ані якоїсь привичності через розпач незмоги допомогти. І з уст в уста, разом з свідомими українськими партіями і організаціями, попри світовий маскарад благопристойності, всіма можливими засобами в громадській свідомості піднімалось питання зумисного винищення українців російсько-радянською владою, яка замордовувала людей голодом.

Намагання донести правду до "глухої світової спільноти", з вимогою вплинути на СССР, розбивалось об списаність українського питання, і відповідно зайвістю необхідності рахуватись з українським народом. В такій ситуації злочин проти цілого народу України волів "не помічатися" при всій його очевидності. Одним з ключових і показових моментів боротьби з загальним засліпленням у Західних країнах щодо політики СССР став судовий процес над Миколою Лемиком. Користуючись прийнятим не цензуруванням судових процесів в країнах Європи, ОУН організувала замах на радянського консула в Львові, що був тоді в руках Польщі, для того щоб так засвідчити протест проти Голодомору на Україні. Попри те, що бойовик ОУН Микола Лемик 22 жовтня 1933 р. помилково застрілив керівника комісії з перевірки роботи консульських установ і одночасно куратора підпільної діяльності НКВД закордоном, здавшись за планом польській поліції, завдання було виконане. З дев'яти адвокатів, будучи допущеними тільки троє, зуміли з справи над "вбивцею працівника консульства", зробити справу над злочинами СССР, в найбільшій мірі проти винищення українців голодною смертю. В ході процесу, перед заповненою залою, в тому числі і багатьох іноземних журналістів, були підняті питання злочинної політики Радянського Союзу супроти українського народу і найбільшого її прояву Голодомору. Відбувалось це при начебто вияснені мотивів вчинку підсудного члена Організації Українських Націоналістів. Для всіх тоді прозвучали фамілії Скрипника, Хвильового, ..., а також відхилені прохання зачитати спільну заяву всіх українських-католицьких Церков проти організації голоду на Україні, інші статті і заяви про голод на Великій Україні...

Чому гинули люди інших національностей під час геноциду українців?

Задля більшої надійності не масовості витікання інформації на зовнішній бік більшовицької імперії, під вирок голодної смерті підводили всіх, хто на місці не зголосився на знищення українського селянства вслід за українською інтелігенцією. Закриття таким чином повідомлень про Голодомор, було негласною і не потребуючою оговорення частиною договору з західними країнами. Які при такому підході, могли ще тримати "добре лице" перед своїми громадянами, латаючи при цьому свої економіки дешевим зерном голодуючих. А для більшовицько-російської колонізуючої влади вирішувалось таким чином питання з незгідними і не досить вірними політиці партії людьми. Український нарід записали до таких весь, бо самодостатність української культури не піддавалась легко радянській колоніальній політиці. Тому, пам'ятаючи про бажання українців мати свою Державу, що було очевидною завадою для майбутньої монолітної імперії СССР, будь який прояв прив'язаності до українського, сприймався як загроза більшовицькому раю.

Чи були серед рук московитських організаторів Голодомору українці?

Убогість духу і рабське щастя, що заключається в вищості становища над іншими, не оминули український нарід і проявились чи не сповна під час Голодомору. Треба чесно і відверто осудити ці прояви, без будь-якого жалю. Бо не заслуговує на співчуття той, хто свідомо задля своєї вигоди прирікає на смерть безневинних людей. При цьому не може служити виправданням і неукраїнська переважність організації геноциду українців. Бо без посіпак з числа українців, наслідки були б може й порівняно не набагато, але все ж менші, і не тільки у фізичному, а й в моральному плані.

Уроки історії не можна забувати, інакше є великий ризик "повчитись" ще, тільки в іншій формі і в інших масштабах.

Як би не хотілось, щоб в нашій історії відбувалось все по-іншому, але було так, як було. Та це не значить, що треба змиритись з наслідками і залишити це на самовільне розв'язання. Бо трагічні сторінки української історії в більшості своїй були за намірами і протіканням в залежності від спротиву наших пращурів аж ніяк не самовільними чи випадковими, а зумисними. Тому якщо й треба з чимось змиритись, то з усвідомленням навмисності знищення нашого народу в історії, де показовим є Голодомор, та необхідності побороти залишену негативну спадщину.

Не залишаючи пропущеним жодного моменту, необхідно до кінця і, наскільки можливо, повністю розібратись не тільки з перебігом самого Голоду 1932-1933 рр., а й з усім що було і є довкола нього. Інакше є великий ризик пропустити важливий урок історії. Тому чимале завдання стоїть в майбутньому для продовжувачів справи Джона Мейса, який і ввів термін Голодомор. Тепер же час вимагає до кінця вияснити, що за цим терміном ховається.

Справді боляче згадувати про безневинно замордованих голодною смертю і вбитих з їх числа відчайдухів кулями загороджувальних відділів. Дійсно тяжко усвідомлювати нелюдськість задуму зі знищення цілого українського народу. Незрозумілим здається садизм тих, хто розстрілював голодних людей, які намагались вирватись з оточення, щоб знайти для себе і своїх рідних хоч якусь їжу. Проклятими і діячами з того світу здаються ті, хто зі щупами вишукував залишки захованої їжі і забирав усе їстівне, прирікаючи беззбройних людей на тяжку смерть. Але це було..., і нікуди від цього не втечеш...

Коментарі









© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua