Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Перший тривожний дзвоник

Іванцов | 1.09.2007 08:33

7
Рейтинг
7


Голосів "за"
9

Голосів "проти"
2

День знань, товариші!

Перший тривожний дзвоник
Пам'ятаю, коли тільки-но прийшов у школу, Тимошенко стала прем'єр міністром. Помаранчеві вперед, заживемо як пани. Принаймні, таке відчуття було у мене. Думаю, пів країни було охоплено ейфорією та надіями на те майбутнє, яке нам обіцяли з Майдану.

І пам'ятаю, як кілька місяців потому до вчительської забігає бібліотекар і кричить: "Дівчата, чули. Уряд у відставці!". Отакої! Плакала, думаю, моя зарплатня у 700 гривень. Це те, що обіцяла пані Тимошенко молодим вчителям. А це – тисячі молодих, енергійних та інтелігентних людей. І справа тут не у грошах, а у тих змінах, які нам мав принести Майдан.

Що ж насправді принесли 3 роки нової влади у школу?

15 серпня. Школа нагадує більше трудовий табір. Он вчитель історії з косою. А там у кутку молоді вчительки англійської сапають квіти. У спортзал взагалі заходити небезпечно, бо сморід фарби вільно дихати не дає. Все робиться силами вчителів та техперсоналу. Взагалі, коли кажеш знайомим, що треба на роботу, ті щиро дивуються: "Що ж там робити влітку?". Отаке і робити. Все для того, щоб чиновник з відділу освіти, який не дав ні копійки на школу (хоча хто знає, як воно там?), прийшов, подивився і залишився задоволеним.

Стою на кутку школи та міту з дітьми листя, яке падає кожен день і, відповідно, кожен день прибирається (як тут не згадати армійські приколи з фарбуванням листя та підрізанням трави ножицями). Повз мене алюром пробігає вчитель, якого відрядили у Гранд-Маркет. Пані лягли і просять кави. А що там до кави буде вже, думаю, не треба пояснювати. Начальник-то з водієм приїхав. З дверей школи завгосп кричить: "Свєточка, щє ікорки візьми!". Школу таки прийняли. Іще б не прийняли, так старались усі. Подейкували, що це третя школа за день для чиновника, тож він був у доброму гуморі.

30 серпня. Засідання Ради школи. Взагалі-то це такі збори де ВЕСЬ колектив має обговорювати нагальні проблеми, затверджувати річний план тощо. Директор починає зі слів про нову програму уряду щодо розвитку середньої школи, і про те, що ми цій програмі маємо слідувати. Ну, раз маємо – давайте слідувати. Проте мало хто з присутніх має хоч якусь уяву про таку програму. Не мав цієї уяви і я, поки не відвідав сайт Міністерства Освіти. Багато з того, що там написано, просто ігнорується керівництвом. І ігнорується з причини неспроможності мислити по-новому, приймати нові рішення, бути сміливішими і ініціативнішими.

Так от, повернемось до засідання ради. Як виявилось, усі претенденти на медаль підтвердили свої знання під час державної атестації. Ще б пак! Як тут не підтвердити! Вже ні для кого не секрет, як майбутні медалісти здобувають свої позитивні результати. Журнали ретельно перевіряються та корегуються, щоб не доведи Господи, там зайвої сімки не з'явилося. А вже на іспитах такий 'медаліст' може почуватись вільно. Ніхто і ніколи не 'заріже' гордість школи. Питання не в тому, щоб не дозволяти талановитій молоді розвиватись, а в тому, щоб критерії оцінки були однакові для всіх. Чи не пан Ющенко казав, що всі будуть рівні перед законом. То чим же школа гірше? Сам бачив, як ганяли класні керівники по вчителях-предметниках та благали поставити ту чи іншу оцінку. То чим відрізняється така ситуація від декларування липових економічних показників, яких ніхто, крім уряду, не відчуває? Як на мене, те саме.

Далі, ідуть слова про те, що діти – це головне, мовляв, для них і стараємося. Але не забувайте працювати з батьками на предмет спонсорської допомоги.

- Олено Іванівно, чому у вас парти не пофарбовано?

- Так, у мене класного керівництва немає, немає з кого навіть гроші зібрати.

- А ви за власні...а ми вам потім повернемо.

Поки що я не чув, щоб повертали. Та парти доведеться фарбувати. Така вже професія. Сіяти вічне і добре. І у фарбуванні нічого поганого немає. Буде додаткова професія 'на гражданкє'.

Народ вже відверто нудьгує. У хід ідуть мобільні телефони та java-ігри. Навіть Тетріс у когось знайшовся. Щасливчики. Та колективне обговорення питань продовжується. Головуємо за все підряд. Одностайно. Тим, хто хоче щось сказати, просто затикають рота, або у галасі просто не чути, що він там таке говорить.

Бере слово вчитель-методист з англійської мови 1938 року народження і звітує про заходи, проведені минулого року. Мені цікаво, тоді, у 60-х роках англійська, мабуть, популярна була? І вчили її де тільки можна. Я думаю, що у 60-х за добре знання англійської мови я б, як мінімум, мав розмову з КДБшим служакою. Про яке знання англійської може йти мова? Ні, я з повагою ставлюся до віку! І можливо пиріжки, які пече цей вчитель, найсмачніші у світі. Але ж нам дітей вчити, а не згадувати, чи забула я дома світло вимкнути?! Я сам особисто знаю з два десятка молодих людей, які б хотіли і могли працювати. Так, саме працювати, а не скаржитись в учительській на життя. Наче почувши мої думки, завуч гордо заявляє, що у нашій школі працює стільки-то вчителів зі стажем за 40 років. Тобто пенсіонерів. Їх майже стільки, скільки молоді до 25-27 років.

Порадівши за наших бабусь, переходимо до дуже важливого питання. Перепис мікрорайону. Поясню. Потрібно переписати всіх дітей шкільного віку, що проживають в мікрорайоні. Роблять це, звичайно, вчителі. Поруч приватний сектор. Дали мені минулого року пару вуличок. Там нові українці понабудовували замків, поставили двометрові паркани та позаводили собак розміром мало не з теля. Так от, я туди мушу іти і питати, чи є там дітки шкільного віку і де вони вчаться. Хтось питає, а хто буде лікарняний оплачувати, якщо собака покусає (такий інцидент дійсно трапився позаминулого року)? У відповідь щось незрозуміле на зразок "це питання буде вирішуватись". Ось і у неділю піду вулицями гуляти. Вчитель має все вміти. А то загризуть.

За дві с половиною години навирішували аж шість питань, які так і залишаться на папері. Саме так, як це було у радянській школі. Я відчуваю себе вчителем радянської школи. Писанина, плани, звіти. Написав план – молодець. І не важливо, що діти вчаться так само, як це робили 30 років тому. Школа потребує нових людей у керівництві. Я з сумом дивлюсь, як молоді вчителі перетворюються на апатичних обивателів, яким байдуже все. Аби зарплату давали. А молодий вчитель більше 600 гривень не отримає. Категорії немає, стажу. І як тут сім'ю заводити. Виходить, лягай та помирай? Виходить, що так. Але, як кажуть dum spiro spero.

Не знаю, які там реформи нагорі. Декларують багато. Ми віримо і надіємося. А поки що, єдиною реформою середньої школи стали портрети Віктора Ющенка біля гербів та текстів гімну...

Зі святом, шановні колеги!

Коментарі









© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua