Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Убили сироту

Иссад | 17.07.2007 14:18

6
Рейтинг
6


Голосів "за"
11

Голосів "проти"
5

Знакомый юрист, которому я рассказал об этой трагедии, помолчал и обронил, качая головой: "Повезло бандитам. Сироту спишут через день – и все забудется..."

Убили сироту
Заява

09.07.2007 р. приблизно о 2 годині ночі, коли я очікував поїзд Одеса-Київ в приміщенні кафе "Ластівка" в м. Новомиргород Кіровоградської обл., групою з 7- 9 невідомих мені вкрай п'яних осіб на мене та моїх знайомих, які мене проводжали, був скоєний напад в результаті якого мені та ще кільком було завдано тілесних ушкоджень, а Зубкова Сергія, 1986 р. народження, було забито ногами та стільцями. Нападники з місця злочину скрилися.

Нами було викликано міліцію та "швидку", проте протягом двох годин реакції не було. Нам прийшлося зупиняти приватні машини, щоб відвезти труп до лікарні. Ми не могли повірити, що Сергій вже мертвий. Там я звернувся за медичною допомогою, тому що почув себе погано, відчув тошноту та слабкість. Думаю, що це відбулося в результаті сильного удару з боку одного з нападників, після чого я тимчасово втратив свідомість. В обстеженні мені було відмовлено, хоча я звернув увагу медиків, що е інвалідом, мені просто дали попити води з крану й все.

Хоча а ні я, а ні мої знайомі алкогольні напої не вживали, про що може підтвердити бармен закладу, в якому сталася трагедія, протиправних вчинків з нашого боку не було, наряд міліції, що прибув тільки о 4 ранку вже в райлікарню, вкрай грубо поводився з нами. В мене, наприклад, без пояснень та протоколів ними було відібрано усі документи, особисті речи, ключи від квартири, гроші, мої ліки, які було повернуто тільки в кінці дня. На моє прохання віддати мій паспорт співробітники Новомиргородського РВВС не відповіли, а коли я запитав інспектора, чому він тримає в себе паспорт, то почув у відповідь: "Тому, що я так хочу!"

Протягом дня я бачив, як групу напавших на нас вночі та вбивцю Сергія, яких також запросили до райвідділу, постійно інформував про хід дізнання один з курсантів-практикантів з міліцейського навчального закладу, що був присутній при усіх наших допитах. Нас же усіх потерпілих зібрали в душній залі під нагляд курсантів-практикантів, де ми, приголомшені втратою товариша та безсонною ніччю, голодні, без води, з жахом примушені були слухати брудні анекдоти, які розповідали один одному співробітники міліції (до речі, серед них була жінка у формі лейтенанта міліції), перемежаючи їх питаннями до нас по суті справи по типу " А ну ти, немитий, шо ти там брехав про бійку, повтори!".

Тільки в кінці дня нас було відпущено. Тоді до мене підійшов один з нападників та прямо сказав, що в нас все одно нічого не вийде, тому, що їхні батьки все вже "рішили" на рівні району та погрожуючи мені, сказав, щоб я взагалі мовчав, щоб не втратити здоров'я.

Я вірю, що це може бути правдою, оскільки вже при допиті взагалі не згадувалося про хуліганський вчинок, не зважаючи на те, що були побиті ще кілька осіб в кафе. Про те, що нападники в нетверезому стані користувалися для втечи з місця злочину автомобілем, який був вкрай потрібний нам для надання допомоги Сергію, також інформації немає. Разом з цим мати одного з нападників було побачено у приміщенні судмедекспертизи в М. Висці, де проводилася експертиза вбитого. Думаю, що присутність цієї жінки була "результативною", тому що саме нею в Новомиргородський РВВС доставлено довідку про передозування алкоголем, який Сергій взагалі не вживав, та який, за висновком СМЕ, став причиною його смерті. Підтвердити факт того, що Сергій був тверезий, можуть усі, хто його знав, а також черговий лікар приймального покою райлікарні. Вони також бачили спотворене обличчя Сергія, все в страшних синцях.

Тому його поховали наступного дня. Закопали в землю гріх власть імущих.

Я не вірю в справедливість та професійні дії співробітників Новомиргородського РУВС, виходячи з вищевикладеного. Кумівство та гроші дійсно можуть перетворити за допомогою міліцейських чинів районного відділу справу про вбивство Сергія та групове хуліганство в яку-небудь легковажну статейку Кримінального кодексу.

Тому, що за Сергія нема кому заступитися – він сирота.Прошу Вас взяти на контроль розслідування по цієї справі.

10.07.2007

Я беседую с Сашей А., свидетелем этой жуткой трагедии.

"Плохо быть сиротой... Никому он не нужен – ни при жизни, ни после смерти.

Мы вот с Сергеем вместе учились. В одной школе-интернате. Он на 2 года старше меня. Ни родителей, ни братьев-сестер, никого...Но как-то раз он за меня заступился перед местными, отстоял, так и пошло – стал я для него вроде младшего брата. Общего у нас было много. Я люблю рисовать, получается у меня это. А Сергей выпиливал красивые рамки и помещал туда образы святых. Очень красиво получалось! Даже на выставку посылали вместе с моими рисунками эти иконы, они сейчас у директора в кабинете висят. Получился настоящий алтарь, как в храме.

Сергей всегда за младших стоял, заботился о них. Привезут гуманитарку – он лично проследит, чтобы старшие не расхватали, пойдем работать по людям, буряки там сапать, гний выбрасывать, он обязательно вечером зайдет, спросит, какие проблемы, покормили ли, рассчитались ли. Хотя какой там расчет – за гривну в день работали!

Я думаю, что нет такого хозяина, чтобы не рассчитался с сиротой. Хотя один случай помню. Нанял нас один кладку разбирать. Дом старинный в городе рушили, а он как раз строился и ему кирпич был нужен. Мы с пацанами отработали все честно, начистили ему кирпича тысяч пять, не меньше. Отвезли во двор ему тачкой, все на пупе. Кормил он нас: борщ, картошка с салом, огурцы, компот сладкий. А с расчетом говорит, вот построюсь – и рассчитаюсь. А то сейчас деньги очень нужны. Будто нам не нужны! Зачем тогда строиться, без денег?

Ну, и пожаловаться некому – ведь голодными не были. Хотя планы на эти деньги, конечно, у каждого были – зима скоро, ботинки теплые на базаре не меньше тридцати гривен стоят. Вот в гуманитарке почему-то никогда не было обуви, а нога как назло растет и каждый год надо менять ботинки. Говорили, что всю помощь перебирают в школе и оставляют что похуже, а что получше – отправляют на базар. А там разложат ее на раскладушках, люди меряют и покупают – говорят, даже по пятьдесят гривен за некоторое платят! Там и обувь наша. Не наша, конечно, привезенная из-за бугра, но как бы для нас, для сирот. Ну, то такое...

Так вот, с этим кирпичом... Пообещал он нам – и забыл. Мы стали планы строить – как эти сто гривен вытащить. И так, и этак. Всю зиму продумали. А потом и вовсе забыли про это. Весна, новые заботы – огороды копать людям, гний вывозить, картошку из погребов вытягивать, да мало ли на чем весной интернатским можно заработать! Веселое время. Тут тебе и гробки, когда люди добрые становятся, надают столько еды: и яиц, и печенья, и колбаски, а некоторые и денег даже дадут! Красота! Не до должников – все богатые ходим, в тумбочке все есть. На черный хлеб уже никто и не смотрит. Вот и вышло сиротское прощение куркулю этому! А что ж ты сделаешь – живем дальше!

После девятого класса стали кто-куда разъезжаться наши старшие. Ну, в основном в соседнее село, в ПТУ. Штукатур, маляр. Понятно, что не какой-нибудь дизайнер. Сергей оставил мне все свои вещи и обувь. Сказал, что там стипендия и все такое, поэтому тут вроде как пригодится все это, а там новое купит. Приезжал на все праздники. Потом уехал в Одессу, на стройку. Друг его там работал, позвал к себе, сказал, что есть место. Сергей потом, когда в школу приезжал, рассказывал про море, про Одессу, про Потемкинскую лестницу. Жили они вместе с другом, снимали комнату. Зарабатывать стал прилично. Делиться особо ему было и не с кем, стал собирать деньги на будущую семейную жизнь.

Была у него подруга или нет, я не знаю. Но девчонки к нему относились с большим уважением. Он веселый был, добрый, никто его никогда не видел выпившим, всегда подтянутый, крепкий такой. И слова он такие часто говорил "Перегара на земле и без меня хватает!" И смеялся при этом так хорошо и заразительно, что сразу весело становилось на душе.

Вот таким он был еще вчера." И Саша показал снимок Сергея, сделанный мобильным телефоном.

"А кому ты это заявление написал? В прокуратуру, в общественную организацию?"

Он не стал отвечать...

Пусть это будет открытым заявлением всем тем инстанциям, которые могут без предвзятости отнестись к ночной трагедии в Новомиргороде, сделать процесс расследования этого дела прозрачным и объективным.

То, что происходит сегодня в стране, безусловно, отрицательно влияет на работу правоохранительных органов на местах. Неопределенность во всем, временщики на ключевых постах в силовых структурах, органах правопорядка, коррупция, развивающаяся подобно раковой опухоли, как по вертикали власти, так и по горизонтали, способна повернуть вспять процессы демократизации общества, нарушить и без того шаткий порядок в стране.

В этом круговороте вечной перестройки первыми гибнут те, кто существует на этом свете один.

А один, как известно, в поле не воин...

Александр Иссад

P.S. Заявление Александра, главного свидетеля убийства, которому угрожали и который боится реальной расправы над собой, находится у автора

aaakiev@ukr.net

Новомиргород-Киев

Коментарі









© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua