Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Доки українці будуть покращувати життя?

KLM83 | 26.04.2007 14:07

2
Рейтинг
2


Голосів "за"
2

Голосів "проти"
0

Люди, що управляють державою не те, що номально керувати, вони не можуть нормально говорити, а чому так, читаємо далі...

Доки українці будуть покращувати життя?
"Зажди перемагає краса! Хто ці слова?..."

Рівень життя в Україні залишає бажати кращого у всіх його проявах: економічному, політичному, соціальному, але чому так склалося? Невже українці не заслужили на краще, а може ми як раз отримали те, що заслужили? Питань виникає безумовно багато, особливо якщо подивитися на країни, які буквально з руїн після другої світової війни перетворилися на високорозвинені багаті держави.

Давайте умовно розділимо проблему по рівням (верхній-середній-нижній) і проаналізуємо її. Почнемо дивитися на цю проблему так би мовити "зверху" і віднесемо до цього верхнього рівня звичайно ж Президента, міністрів та депутатів Верховної Ради. Всі вони хочуть покращити життя пересічного українця "Вже сьогодні", питання залишається лише за тим, кого наші вельмишановні керманичі вважають пересічними українцями і відповідно чиє життя планується покращувати. Розумієте, коли я бачу по телевізору пряму трансляцію з засідання Верховної Ради де народні обранці намагаються один одному набити пику, я дуже сумніваюсь, що вони борються за свій український народ, а суперечки виникають лише по тому який шлях краще обрати щоб швидше прийти до "світлого майбутнього".

"Да пошли вы!..."

Всі вже давно зрозуміли, що в Україні політика і бізнес не є пов'язаними, в Україні політика і бізнес це одне й те ж саме. Великий, брудний, ризиковий і надзвичайно прибутковий бізнес, все по законам економіки чим більше ризик тим більше отримаємо прибуток і не важливо, що потім говоритимуть про тебе твої виборці ти переміг, а переможців не судять, ти на вершині, а тут навіть поняття приймають інший зміст: "зрада – вдалий політичний маневр", "помста бувшому союзнику – акт порозуміння із противниками". Так сталося, що в даний момент країною керує уряд, який фактично отримав меншість на виборах, але у даної "меншості" в руках опинилася "більшість" грошей, які вони дуже вдало їх інвестували у "бідну" більшість. Така нескладна економіка, а далі приймаємо нові закони і отримуємо дивіденди, змінюємо старі закони і знову отримуємо дивіденди навіть іноземних інвестицій не потрібно. Була одна надія, що одного разу "бізнесмени" все-таки наїдяться і почнуть думати про свій народ, але чомусь ця надія померкла, складається враження, що одного разу прийшовши до влади думаєш не про своїх виборців і навіть не про своє збагачення (воно приходить само собою), а думаєш про те, як би зробити, щоб так було вічно.

Однак дорогих авто їздить не тільки по Києву, але й по іншим містам України значно більше ніж народних депутатів, так може все ж таки нація багатіє? Добре, давайте спустимося трошки рівнем нижче, віднісши сюди не тільки партійних побратимів керуючої "більшості-меншості", але й усіх керівників державних установ. Не має великого значення це завод, навчальний заклад чи лікарня, головне це бути керівником цієї організації. Схема "заробляння" грошей у даному випадку проста, але перевірена часом і чудово працює. Думає я не розкрию великої таємниці, якщо опишу її. Біля державної установи створюється дочірня фірма яка виконує для неї замовлення виходячи із специфіки діяльності державної установи, наприклад, для заводу це може бути фірма, що займається продажем виробленої державною установою продукції, бо чомусь самому заводу цим займатись ніколи, зате є час віддавати всю вироблену продукцію майже по собівартості фірмі, яка продає її по ринковим цінам. Для учбового закладу чи лікарні це може бути фірма, що по певним причинам завжди виграє тендери на поставку учбової літератури, чи лікарняного обладнання або ліків. Все це давно працює в Україні, на різних рівнях, згадаймо скандал з автомобілями РосУкрЕнерго, та і до самої цієї установи залишається багато питань, з різним рівнем прибутку, але ж працює.

Здається за прем'єрування Юлії Володимирівни була спроба, хоча правильніше назвати початок спроби, побороти корупцію у державних службовців, нажаль справа не була доведена до свого логічного завершення, а закінчилася підвищенням заробітних плат до непристойно високого (у порівнянні з заробітними платнями звичайних лікарів, інженерів, міліціонерів) рівня. До чого це призвело – так до того, що, якщо хочеш вирішити якесь питання потрібно і хабара підбирати відповідно до теперішньої зарплати службовця.

Товарищ, полковник, а может ли сын полковника стать полковником? Может.

А генералом?

Нет, у генерала свои дети есть.

А чому так? Чому щоб мати більш менш пристойне життя потрібно бути не розумним і працьовитим, а мати гарні зв'язки, а ще краще "правильних батьків".

Нажаль, в Україні всюди існує корупція і кругова порука, а верхівка влади, а також комедії, що розігрують перед простими громадянами України з "розслідуваннями", це лише верхівка айсбергу, все набагато складніше і починається зі школи, коли правильним учням ставлять правильні оцінки, продовження у Вузі, коли ставлячи оцінку думаєш, чи не образив ти часом когось із своїх колег, говорю це як людина, яка має безпосереднє відношення до навчального процесу. Особливо гостро проблема стоїть із заочним відділенням, де складається враження, що студентів "не близьких" професорсько-викладацькому складу учбової установи взяли помилково. Потім отримуємо таких "проффесорів", після цього ви дивуєтесь чому ми живемо погано? Не можу з впевненістю відповісти на питання чи відома ситуація зі станом освіти і науки в Україні вельмишановному міністру Станіславу Миколайовичу (хоча я б дуже здивувався якщо ні), але можу із впевненістю сказати, що в районних центрах, не говорячи вже про сільські школи діти у випускних класах читають по складам. Чому? Та тому, що із зарплатою вчителя бажання якісно вчитися самому і вчити молодих людей може з'явитися лише у ненормально відданих своїй справі людей. Мабуть, наші міністри надіються, що таких буде переважна більшість.

Але давайте розглянемо реальну ситуацію із здібним, але небагатим студентом, якому по закінченню навчального закладу запропонували залишитися на кафедрі продовжувати гідну справу викладання. Здобувач працює на кафедрі на ставку асистента, звичайно, якщо проблем з житлом немає, турбуватися потрібно лише за себе, а характер дозволяє "правильно відфутболювати" безглузді доручення, які заважають займатися наукою, то можна займатися дослідженням вибраної наукової проблеми, писати дисертацію і в кінцевому випадку захищатися, почуватися в житті більш вільно. Але, якщо Вам так пощастило, то автор щиро радіє за даного здобувача. Більш правдоподібна ситуація, коли приходить молодий здобувач на кафедру, йому дають розробляти нові дисципліни, бо доцентам займатися цим ніколи, причому ці дисципліни не мають абсолютно ніякого зв'язку з досліджуваною проблематикою, зарплати хватає лише щоб заплатити за квартиру, яку винаймає здобувач і купити якісь харчі. У такому випадку думки які відвідують молоду голову – це як заробити ще грошей, але ж ніяк не нові наукові підходи для розв'язання наукової проблеми, чи покращення викладання.

Про захист дисертацій і отримання докторських та кандидатських степенів в Україні можна говорити довго, а можна все сказати коротко – "прем'єр-міністр України".

Без бумажки ты букашка, а с бумажкой – человек.

Яка різниця у навчанні у нашій країні і, скажімо, у США? У США людина повчилася в школі, потім пішла на роботу, заробила грошей, щоб продовжити навчання, навчитися чомусь і працювати вже на роботі, яка зможе забезпечити достойне життя всій сім'ї. В Україні людина закінчила якось школу, потім відсиділа у Вузі (батьки все оплатили) отримала папірець про вищу освіту і потім пішла працювати на намічене батьками місце. До речі, така ситуація із влаштуваннями по роботі тільки у державних установах, у комерційних установах керівництво добре розуміє наслідки такого сімейного бізнесу для компанії, яка сама заробляє гроші для себе.

Маємо те, що маємо.

От і отримуємо ситуацію: хтось працює і отримує копійки, а хтось "відсиджує робочий час" на "тепленькому місці" і отримує, отримує. отримує... А відповідати на питання: "Доки українці будуть тільки покращувати життя, а не нормально жити?", щось не хочеться бо таку відповідь самому страшно слухати.

Говорячи про високорозвинені країни, звичайно не можна сказати, що там корупція відсутня взагалі, але ж "любі друзі" майте совість!

Коментарі









© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua