Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Наслідки "возз'єднання". Економіка

Стрілець | 28.01.2011 10:43

5
Рейтинг
5


Голосів "за"
9

Голосів "проти"
4

"Возз'єднання" добряче нашкодило політичному становищу та соціальному розвитку України.
Поговоримо про економіку.


Ми вже оцінили налідки "возз'єднання" для політичного становища та соціального розвитку. Тепер перейдемо до розгляду наслідків для економіки. Економічний розвиток, як відомо, дуже тісно пов'язаний із соціальним. Настільки тісно, що, знаючи про зрив соціального розвитку України в ті часи, можна не сумніватися, що був і зрив економічного. Розглянемо це ближче.

Стосовно економічного розвитку України після завершення процесу "возз'єднання" є достатньо даних. Вони всім відомі, офіціозна радянська історія охоче їх наводить. Ця охочість пояснюється бажанням показати згубність внутрішньої політики царизму, із "возз'єднанням" вона це ніяк не пов'язує, бо говориться про події біля 1800 року, а вони для офіціозу із "возз'єднанням" уже не в'яжуться. Так от, відомо, що в першій половині ХІХ ст. Україна економічно відставала від власне Росії. Відомо, отже, що після закінчення процесу "возз'єднання" Україна економічно стояла нижче Росії.

Тепер треба знати, як було до того процесу. В ті часи порівняльну статистику по країнах не вели, тому надійних цифрових даних мало. Можна судити тільки за частковими або непрямими даними.

Коли автор скаже, що в основній галузі тодішньої економіки – сільському господарстві – Україна стояла вище, ніж Москва, це навряд чи викличе здивування або заперечення. Відомо ж про кращий клімат і кращі землі. Але вищою була і агротехніка.

Після завершення процесу приєднання об'єктивні фактори не змінилися – клімат і землі залишалися кращими. Крім того сільське господарство взагалі в ті часи розвивалося малими темпами, а тому Москві важко було випередити Україну. Хоч і не можна не відмітити, що реставрація і доведення до крайності кріпацтва в Україні аж ніяк не сприяли росту продуктивності праці, зовсім навпаки. З цієї точки зору сільське господарство України таки зазнало значних втрат.

Але були й інші втрати. Ми вже говорили, що після початку приєднання настала криза ворожості з татарами. Ця криза сильно загальмувала масове освоєння південних степів. А це був дуже перспективний для сільського господарства край. Після підкорення Криму ця справа таки пішла, але було це аж після 1783 року. Без приєднання і без кризи ворожості сільське господарство раніше освоїло би степи.

Вищий розвиток сільського господарства України не викликає здивування, це навіть стереотипне уявлення мас. Але коли говорити про іншу основну частину економіки – промисловість – в тих же широких масах починає діяти інший стереотип. У своєму крайньому вияві цей стереотип у часи СРСР можна було почути із уст яких-небудь екскурсоводів: "...після возз'єднання України з Росією тут почали розвиватися ремесла..." Так і говорили – "почали". Наче до того тих ремесел не було зовсім, або були якісь дуже примітивні та відсталі. І це було офіційно, бо в СРСР екскурсоводів учили, що їм говорити. Це, виходить, було саме те поняття, яке хотіли прищепити простій некомпетентній людині.

Історики до таких примітивів не доходили, у їх викладі ремесла в Україні вже не "почали", обов'язково визнається, що вони й до того розвивалися. В офіціозній радянській історії сюжет був трохи тонший, там любили говорити про величезні труднощі розвитку промисловості України до 1648 року, про перешкоди і застій, про розквіт після "возз'єднання". Але чомусь "забували" приводити хоч якісь цифрові дані, хоч якісь об'єктивні ознаки рівня розвитку, що дали би можливість порівняти промисловий розвиток України й Росії до 1654 р., незабаром після нього і років через 100-150 після нього.

При такому способі показу стереотип "рівня екскурсоводів" фактично не заперечується, проста людина, почитавши подібне, так і не знайде нічого, що могло би змінити думку, що Україна до "возз'єднання" була промислово дуже відсталою і що лише потім, із російською та іншою чужою допомогою якось піднялася. А тому комплекс неповноцінності та сприймання "возз'єднання", як все таки блага. Що Москві й треба було довести.

Чи походить цей стереотип від якоїсь реальності, чи він чисто пропагандного походження? Попробуємо розібратися, а для цього попробуємо порівняти розвиток України та Росії до "возз'єднання" і після нього. Що було після – відомо. А що було до того?

Порівняння почнемо з умов. Промисловість, як відомо, росте найбільше в містах, міста її головне середовище, а тому, говорячи про умови для промисловості, ми мусимо говорити про міста.

Як відомо, виникнення і розвиток міст – явище, тісно пов'язане з епохою розвинутого феодалізму. Підкреслюємо – розвинутого, тобто феодалізму на його останній стадії, за якою має бути прихід капіталізму. До цієї стадії, в епоху раннього феодалізму, міст різко менше і вони малорозвинуті. Їх скоріше можна назвати "поселеннями, схожими на міста". В Західній Європі у ранньому середньовіччі було не більше, ніж кількасот таких міст. А до кінця XV ст., коли там настав період розвинутого феодалізму, Західна Європа мала вже до 10 тисяч різних міст. Ріст величезний, більше, ніж у десять раз. Міста того часу виникли в результаті процесу відділення ремесла від землеробства. Саме тоді це відділення протікало широко й масово. При ранньому феодалізмі, як відомо, господарство було натуральним. Майже все необхідне людям, що жили практично всі у селах, вироблялося там же в селах. Міста тоді мали переважно політичне і воєнне значення, населення таких міст теж було переважно землеробським, обмін товарами між містом і селом був дуже слабким, бо нічого було обмінювати.

Відділення ремесла від землеробства означало дуже багато. Тема ця достатньо висвітлена в багатьох книгах і тут не місце її розкривати глибоко. Скажемо тільки, що саме це відділення означало початок росту промисловості. Спочатку в формі міського ремесла. Розвиток ремесла збігався з розвитком процесу відділення ремесла від землеробства. А розвиток процесу відділення у свою чергу збігався з розвитком міст, які якраз і були осередками ремесла.

А тому по розвитку і ролі міст ми можемо досить точно судити про розвиток ремесла. Можемо твердити, що країна, де розвиненіші міста, має і розвиненіше ремесло. Вищий промисловий розвиток.

Ну а тепер у цифрах. В Росії на середину XVII ст. було 226 міст, а в Україні – біля тисячі. Отже для України цифра явно більша. Може тоді в Росії в тих містах жило більше людей, був більший, ніж в Україні, відсоток міського населення? Знову ні. В Росії тоді в містах було близько півмільйона чоловік, в Україні же – біля півтора мільйона. І це при тому, що населення Росії на той момент було вже злегка більшим, ніж України.

У Москві тоді відсоток ремісників був не більше 10%. Інші російські міста в середньому мали явно не більший. Москва ж випереджала всіх.

В Україні відповідний відсоток був приблизно той же. Але це був приблизно той же відсоток від утричі більшої цифри. Отже загальна кількість ремісників була більшою, ніж у Росії.

Це цілком природно, саме так і мало бути. Адже ми вже говорили, що ріст кількості та значення міст пов'язаний із епохою розвинутого феодалізму, а в Україні ця епоха настала явно раніше, це ми відмічали, коли говорили про соціальний розвиток.

Офіціозна радянська історія вимушена була визнавати, хоч, звичайно, і не в книгах для широких мас, що міст в Україні до "возз'єднання" було більше, ніж у Росії. Але зразу ж після цього визнання починались якісь туманні розмови про те, що російські міста були "справжніші", якось більше відповідали значенню слова "місто". При цьому обов'язково згадувалась величина Москви. Дійсно, Київ мав тоді якихось 15 тисяч і був із цією цифрою серед найбільших українських міст. А Москва тоді мала біля 200 тисяч. Різниця гігантська. Але насправді це було тим гірше для оцінки "справжньості" російських міст. Адже Москва разом із іще десятком-другим найбільших російських міст поглинала 300 тисяч населення, а на долю 200 інших залишалося 200 тисяч. Тобто в середньому лише по одній тисячі на місто. А це вже ну ніяк не більше, ніж у малих українських містах. Гірше того, виходить, що важливих для країни міст середнього розміру в Україні було більше.

Розібравшись із величиною більшості міст, відмітимо, що аргумент про величину міст досить слабкий, приклад великої на той час Москви нічого не говорить. Адже навіть при рабовласництві деякі міста були дуже великими, більшими, ніж Москва. Але що та величина давала для рівня промислового розвитку? Всеодно він відповідав своєму часу. Тобто був дуже низьким.

Справа зовсім не у величині, потрібна не величина міст сама по собі, а здатність міст забезпечити розділення ремесла і землеробства. А для цього розділення значно важливіша не величина міст і навіть не їх кількість, а густина їх розташування. Бо міста при такому відділенні потрібні зовсім не для краси та величі, а для прозаїчного обміну міських товарів на сільські. А для обміну потрібна доступність, треба, щоб селяни із сіл могли легко добратися до міста зі своїми товарами, прийти на ринок і там продати свій сільський товар та купити взамін міський.

Україна зі своєю тисячею міст мала одне місто на 327 кв.км. території. Це означає круг із радіусом біля 10 км. Цей круг і є середня віддаль від міста до найдальшого села, з яким йому треба вести обмін товарів. Пішки це пара годин ходу. Кіньми на возі – ще легше і ще скоріше. Доступність, отже, цілком пристойна.

А що Росія? Там явно більша територія, істотно більша середня віддаль до найдальших сіл. Мінімум кілометрів 25, а у відсталіших районах і того більше. 25 – це вже пішки за день туди й назад неможливо, кіньми теж треба з ночі виїжджати, щоб не прогавити базар. Незручно, вже добре подумаєш, чи їхати, чи краще самому зробити потрібну річ. Менша густина міст неминуче означала меншу інтенсивність обміну між містом і селом. Отже і менше відділення ремесла від землеробства. А це відповідно означає і менший розвиток промисловості. Це твердження якраз добре узгоджується зі згаданим раніше меншим відсотком ремісників у Росії порівняно з Україною.

Що віддалі від міст до сіл – річ істотна, підтверджує і досвід Західної Європи, в якій розвиток міст і початок розвитку в напрямі капіталізму були раніше. Там на відповідній стадії теж установилася середня віддаль від міста до найдальшого села біля 10 км. У Англії, Фландрії, Нідерландах та Італії ця віддаль була ще меншою. Міст при цьому було дуже багато і вони, природно, були в середньому маленькими. Як бачимо, середньоєвропейські віддалі були близькі до даних України і досить далекі від даних Росії. Ну що ж, російські історики можуть тішити свій народ твердженнями, що у них були "справжніші" міста.

Ясно також, що ступінь розвитку обміну товарами між містом і селом є не що інше, як ступінь розвитку внутрішнього ринку. А стосовно цього є класична формула: "ступінь розвитку внутрішнього ринку є ступінь розвитку капіталізму в країні. Ставити питання про межі внутрішнього ринку окремо від від питання про міру розвитку капіталізму... неправильно". Слова дуже ясні. Отже, якщо в Росії умови для обміну були гірші, то й розвиток внутрішнього ринку мусив бути меншим. А тоді неминучим має бути меншим і розвиток капіталістичних елементів у житті. Стосовно часу, коли складався внутрішній ринок Росії, є дані. Це було якраз у XVII ст. Щодо України теж є дані, цілком офіційно визнані. Тут це було явно раніше.

Але, як ми бачимо із наших доказів і цілком ясних слів класика, розвиток внутрішнього ринку і розвиток капіталістичних елементів тісно пов'язані. Все логічно й закономірно витікає із того, що Росія відставала у соціальному розвитку, що тоді, коли в Україні феодалізм уже дійшов до вершини, в Росії він іще благополучно ріс, іще не дійшов до тої стадії. А звідси і менший розвиток ринку та менший розвиток відділення ремесла від землеробства. Відповідно і менший розвиток самого ремесла.

Може Росія мала якихось кращих ремісників? Які володіли якимось вищим, ніж українські, ремеслом? Подивимось. Існує один цікавий показник розвитку ремесла в якійсь країні – кількість ремісничих професій. Цей показник дуже добре показує, як далеко зайшла спеціалізація людей, наскільки досконалий поділ праці. А спеціалізація, як відомо, тісно пов'язана з продуктивністю праці. Так от, на початок XVII ст. Росія мала 250 ремісничих професій, а Україна – біля 300. Знову краще.

Може тоді Росія мала якусь кращу організацію ремісників і вони брали не числом, а умінням? Теж ні. Краща організація – мануфактура – з'явилася в Росії аж у XVIIІ ст. А до того Росія не мала навіть цехової організації ремісництва. А цехи були тоді по всій Європі. В Україні теж. І ті цехи на своїй стадії розвитку зіграли дуже позитивну роль.

Не мала Росія й такої дуже корисної для розвитку ремесла речі, як Магдебурзьке право. Українські ж міста мали його у значній кількості.

Підемо далі. Поговоримо про мануфактури. Відомо, що промислолве виробництво у своєму розвитку проходило ряд стадій. Це:

а) домашнє виробництво;

б) ремесло;

в) дрібнотоварне виробництво;

г) мануфактури;

д) фабричне виробництво.

Для малорозвинутого феодалізму головним було домашнє виробництво, це було натуральне господарство. Далі з розвитком суспільства з'являється ремесло – певні люди роблять на замовлення промислові вироби. Ще далі ремісники переходять до дрібнотоварного виробництва – це значить, що крім роботи на замовлення вони частину виробів пускають у вільний продаж на ринку. Для усіх цих стадій характерним є те, що ремісник сам робив свій виріб від початку до кінця, від сировини до готового. Поділ праці ще дуже малорозвинутий.

На стадії мануфактури з'являється те, що є і в наш час – глибокий поділ праці. Робітник мануфактури вже не робив весь виріб, він спеціалізувався на якійсь окремій операції. При цьому він ту операцію міг освоїти дуже добре, а це давало ріст продуктивності.

Крім росту продуктивності мануфактура несла ще один прогрес. Ремісник був іще дрібним власником своїх засобів виробництва. А робітники мануфактур були просто робітниками, своїх власних засобів виробництва вони вже не мали, були просто робочою силою. Це вже були не феодальні, а капіталістичні порядки. Отже мануфактура потужно проштовхувала в суспільство елементи нового ладу. Мануфактура, отже, означала і соціальний прогрес. Тому про неї варто поговорити.

Як було із мануфактурою в Україні та в Росії? Де було краще в XVII ст.? Спочатку відмітимо, що в Західній Європі мануфактури з'явилися раніше. З'являлись вони там по-різному. Були випадки, коли вони з'являлися зразу в класичній формі, як велике зосереджене підприємство з великою кількістю робітників та глибоким поділом праці. Але було й багато випадків, коли мануфактури поступово росли із дрібних мануфактуроподібних підприємств. Були і так звані "розсіяні" мануфактури – теж перехідні форми від ремесла до мануфактури. В них поділ праці поєднувався з територіальним розділенням, зі скупкою напівфабрикатів та їх доробленням до готового виробу.

Щодо Росії, то відома досить точна цифра – там у XVII ст. діяло біля 30 мануфактур. Більшість із них були залізоробні, а коли ще точніше – залізоробні для воєнних цілей. Читач може помітити тут суперечність, автор трохи раніше говорив, що мануфактури в Росії з'явилися лише в XVIIІ ст. Суперечності тут нема. Автор тоді говорив про організацію виробництва по державі, а з цієї точки зору 30 мануфактур одного типу з маленькою кількістю працівників – крапля в морі, виняток, що підтверджує правило. Що саме виняток, підтверджує той факт, що ці, як для тих часів, "монстри ВПК" належали державі, а працювали на них зовсім не вільнонаймані робітники, а кріпаки. Тобто явно видно, що сама ідея такої організації виробництва була запозичена на Заході й державною силою штучно висаджена в іще не готовий для неї грунт. А у достатньо великій, уже помітній кількості, та ще й у різних галузях, та ще й не всі державні мануфактури в Росії з'явилися у згаданому раніше XVIIІ ст.

В Україні в XVII ст. таких "штучних насаджень" не було. Розвиток мануфактури йшов дуже плавно і через усі проміжні етапи. Але перші ознаки появи мануфактур можна помітити в XV ст. Тоді в Україні з'явилися гути – склоробні підприємства. Виготовлення скла було, як для тих часів, дуже складним процесом, вимагало послідовного виконання багатьох дуже несхожих операцій. Сумістити всі ті операції в руках одного ремісника було би аж надто важко, занадто мало було би людей, здатних успішно виконати всі ті операції. Тому на гутах відразу був поділ праці. Були, отже, ознаки мануфактури.

В XVI ст. підприємства з ознаками мануфактур сильно поширюються. Крім гут такими стають рудниці, ливарні, солеварні, селітряні варниці, буди, друкарні, папірні та ще деякі. Все це були виробництва зі складною технологією та великими затратами праці. Деякі з них просто не могли виникнути у формі ремісничих майстерень. Наприклад, папірні для свого заснування вимагали великих капіталовкладень і мали занадто складну технологію. Папірні в Україні з'явились не пізніше початку XVI ст., перші згадки про них – Янів (біля Львова) – 1552 р., Луцьк – 1570 р., Острог – 1580 р.

Рудні, тобто підприємства по виготовленню заліза, були поширені по всьому українському Поліссю. В XVII ст. їх тільки на Лівобережжі було біля сотні.

Друкарень основних у XVII ст. було шість. А це були явні мануфактури.

Ливарні займалися переважно виготовленням гармат. З'явились не пізніше середини XVI ст. Теж у формі мануфактур, інакше не могли. Про кількість можна судити з потрібної кількості гармат, а їх, наприклад, у 1621 р. в одному із замків Волині було 320. А замок був дуже далеко не один. Оскільки ж продуктивність праці тоді навіть на мануфактурах була далекою від теперішньої, то ливарень мусило бути багато.

Скільки ж усього було тих рудень, ливарень, солеварень, селітряних варниць, буд, гут, друкарень, папірень та іншого з явними ознаками мануфактур у XVII ст.? Автор не має точних цифр, це ж не про Росію, сили тої держави, в якій довелось народитись і рости автору, зовсім не так підтримували істориків у таких пошуках, як щодо власне Росії. Але коли тільки одних лише папірень і друкарень по кілька і гута зовсім не одна... До речі, Росія тоді склом була бідна, завозила з України.

Ливарень, рудень і тому подібного, потрібного для війни, в Україні явно було більше, ніж друкарень. Отже все разом, якщо подивитись навіть на всього лиш наведений список спеціалізацій, в цифру 30 ну ніяк не могло вміститися. Мануфактур в Україні було явно більше, ніж у Росії.

Причому ж треба ще обов'язково відмітити, що це були не державні підприємства і що в XVII ст. на них було вже багато найманих, а не кріпосних робітників.

Отже в кінці можна сказати, що в галузі розвитку мануфактури Україна перед "возз'єднанням" випереджала Росію.

Тепер торкнемося ще раз обміну, бо це річ, тісно пов'язана з настанням нових часів, що відрізняються від феодалізму. За словами класика: "у безпосередньому зв'язку з поділом праці взагалі стоїть... територіальний поділ праці, спеціалізація..." Для України територіальний поділ праці виразно проявився в XVI ст. Тоді чітко визначились певні спеціалізовані райони. Галичина і Волинь давали зерно. Хліб звідти йшов у інші райони України і за кордон. Скотарством займались Поділля і Київщина. Худоба звідти йшла на ринок. Сіль усім давало Прикарпаття. Воно ж давало овець і все, що з них. Рибу давали Київщина, Черкащина, басейн Прип'яті. Залізо давало Полісся. Селітру давав степ. І так далі. Багато міст мало тоді певну промислову спеціалізацію, працювало на далекі ринки. Єдиний загальнодержавний ринок, як відомо, в Україні почав формуватися в XVI ст. В Росії аналогічний процес ішов у XVII ст. – явно пізніше.

Тепер зі всього сказаного можна робити висновок, що перед початком процесу "возз'єднання" промисловий розвиток України був кращим, ніж у Росії.

А що було потім, на початку процесу? Тут офіціозна радянська історія всенеодмінно твердила, що "покращилися умови розвитку і він прискорився". Офіціоз, природно, пояснював це саме "возз'єднанням". Але за нормальною логікою "возз'єднання" ще тільки починалось і тому не мало впливу, а от соціальні зміни після 1648 р. якраз були максимальні. Максимальним був і їхній вплив, а він був дуже сприятливим саме для промислового розвитку.

І навпаки – під кінець процесу "возз'єднання" коли він впливав уже максимально, а покращення соціального стану було вже повністю ліквідоване – Україна вже явно відставала від Росії. Це твердить навіть радянський офіціоз.

Отже: до початку процесу "возз'єднання" Україна випереджала Росію, на початку теж іще добре розвивалася, а в кінці вже сильно відставала. Який може бути висновок? Один – "возз'єднання" провалило розвиток економіки України.

Коментарі









© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua