Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Наслідки "возз'єднання". Політичне становище

Стрілець | 19.01.2011 07:33

8
Рейтинг
8


Голосів "за"
9

Голосів "проти"
1

Продовжуємо говорити про сумні наслідки "возз'єднання"

Вчора ми вияснили, коли було "возз'єднання". Сьогодні поговоримо про його наслідки для політичного становища.

Ще до початку "возз'єднання", а точніше після 1648 р. політичне становище України різко покращилося. До 1648 р. Україна була мало кому відомою провінцією Речі Посполитої, після 1648 р. про неї швидко дізнається вся Європа і не тільки Європа. Події в Україні стають важливими навіть для далеких від неї Франції або Венеції, викликають увагу в найдальшому від України кінці Європи – в Англії. Звідусіль до Хмельницького йдуть або посли, або листи. Тональність відносин поступово міняється у бік визнання України, як окремої держави. Частина держав ставиться до цього позитивно, частина – негативно. Розділення цілком природне, до всіх так ставляться. Загалом же Україна могла добре вписатися в політичну рівновагу тогочасної Європи, а тому мала пристойні шанси на нормальне існування, на обстановку, не більше небезпечну війнами, ніж у інших держав Європи.

Що тут дало "возз'єднання"? Спочатку воно дало втрату імені – оскільки Україна вже не мала власної політики, вона просто втратила значення для інших і скоро знову стала маловідомою провінцією. Ім'я було втрачене навіть буквально – назва "Русь", яка до того у свідомості світу стосувалась тільки України, тепер у тій свідомості перейшла до Москви. Соромно, але це ще не все.

Після приєднання України Російська імперія посилилась, а Річ Посполита – ослабла. Так, що стала сумнівною її здатність і надалі служити перепоною дальшому посиленню Росії. Більше того – з'явилися й сумніви в її здатності взагалі вижити. Рівновага на сході Європи різко порушилась і це дуже скоро стало ясно всім політикам. А принцип рівноваги – один із найжорсткіших принципів, що рухають політикою держав і досі, а не тільки тоді. Державу, яка стала сильнішою за сусідів, обов'язково треба ослабляти. Різними способами, серед них і війнами. Отже приєднання України до Росії автоматично збільшило кількість ворогів об'єднаної держави, їх силу. Збільшило ймовірність воєн, їх частоту і запеклість.

В СРСР нам із дитинства вбивали в голови думку про корисність об'єднання у велику державу для створення непереможної для інших сили. Але при тому "забували" говорити про те, що таке об'єднання потім служить причиною збільшення ворожості сусідів і збільшення жорстокості воєн із ними. Є в такому посиленні явна злоякісність: чим більше ми посилюємось – тим більше у нас і ворогів, а чим більше ворогів – тим більше треба дбати про силу, а чим більше ми далі дбаємо про силу – тим більша до нас ворожість. І так далі по замкнутому кругу, аж поки сусіди не зберуться з силами й не зуміють таки знищити завелику державу. В історії світу вже було багато таких, надто сильніших, ніж інші, держав. Всі вони в кінці кінців падали в результаті посилення ворожості, а також внутрішніх напружень, які у них неминуче стають більшими, ніж у менших держав.

Є одна притча, яку сильно любили в СРСР. Про батька, який, бажаючи навчити синів дружності, спочатку звелів їм зламати віник, а потім, коли ні один зламати не зміг, розв'язав той віник і легко поламав по одному прутику. Мораль тут прозоро ясна і проти неї нічого не заперечиш. Але уявіть собі, що той батько зв'язав би той віник не з нормальної кількості прутиків, а взяв би у сто разів більше. Неважко зрозуміти, що та неоковирна дископодібна штуковина, яка при цьому вийде, аж ніяк не буде у сто разів міцніша, ніж нормальний віник. Небагато треба буде сили, щоб вона розвалилась на окремі прутики, які буде легко ламати. Щоб цього не сталось, треба буде дуже й дуже сильно ту штуковину обв'язувати, дуже тісно в ній буде і призначенню своєму вона вже погано відповідатиме – віник із неї буде поганий. Так і з державами – чим вона більша, тим більше її треба "в'язати". Все, як відомо, добре в міру. Є оптимальна кількість і якість прутиків для віника, є оптимальна для свого часу й умов величина держави. Не менше, але й не більше.

Та повернемось до конкретного розгляду. Ми сказали, що приєднання України до Росії збільшувало шанси на війни. Те збільшення тоді негайно реалізувалось. Тим більше, що Росія тоді якраз вела войовничу політику, прагнула добитися виходу до морів і розширення території, а цього не доб'єшся без воєн. Оскільки міжконтинентальних ракет чи хоч би авіації в ті часи не було, то всі війни мусили йти близько від кордонів. А до кордону імперії в тих обставинах стала примикати вже не сама Росія, а Україна й Білорусія. Отже війни мали прокочуватись по їхніх територіях. Зі всіма їх наслідками.

Переглянемо коротко історичні події. Те, що було в 1648-1655 роках із Москвою зв'язувати не варто. Зовсім інакше стало в роки усобиць 1657-1676. Якщо подивитись опис усобиць, то зразу ж видно участь у них московських військ. То вони допомагали одному, то іншому. То козаки били їх, то вони козаків. Участь в усобицях вони брали дуже активну. Активнішу, ніж поляки й татари.

А що може бути найгірше для держави, в якій ідуть усобиці? Зовнішнє втручання. Особливо коли те втручання йде відразу від багатьох держав. Подібне багатостороннє втручання сильно розтягує усобиці, робить їх жорстокішими. Чому? Бо усобиці – це й так обов'язкові розколи на групи, а багатостороннє втручання приводить до тісних союзів груп із зовнішніми силами й поглиблення розколу. Причому в таких розколах неминуче з'являється територіальна складова – залежно від того, кому який зовнішній союзник ближчий. А наслідком такого розвитку розколів легко може стати розпад держави на частини. Саме так і сталося з Україною. До того вона, хоч і була залежною від Польщі, все ж мала об'єднаною більшість своїх земель. Після років усобиць ті землі, що були колись у Речі Посполитій, розпались на три частини. Після того єдність українських земель відновиться тільки через три століття. Та й те уже із немалими втратами, частина вже встигне асимілюватися в інші народи й держави. До того ті землі були поділені. Росія, Польща, Австрія, Угорщина, Румунія, Чехословаччина – асортимент хазяїв був великим. І в дуже великій мірі цьому сприяло "возз'єднання", що узаконило втручання Москви в події в Україні.

Виділяємо: "возз'єднання" сприяло затягуванню усобиць і розпаду українських земель. Затягування усобиць в свою чергу привело до загибелі великої кількості людей і великих матеріальних втрат. В Україні навіть з'явились досить великі простори, де населення практично не стало.

Підемо далі. Далі будуть татари. Відомо, що до "возз'єднання" вони після 1648 р. були з Україною в союзі. Союзники це були, ніде правди діти, не найкращі. Прохід їх через територію України не завжди відбувався мирно, їм доводилось дорого платити за їхню допомогу, інколи ця плата навіть доходила до дозволу брати полон в Україні, а ще з їхнього боку інколи бували і свавілля. Все це факти, нікуди не дінешся. Але так само нікуди не дінешся від безперечного факту, що навіть такий союз із татарами був незрівнянно вигіднішим, ніж ворожість із ними. Бо при ворожості шкода від них росла дуже й дуже сильно.

А "возз'єднання" якраз цілком автоматично вело до ворожості. Причому ця ворожість була якраз тоді, коли в Україні потяглися усобиці, коли вона знесилювалась і розпадалась. Москва від цього ніяк не могла та й не хотіла захистити. Татарська небезпека для України зникне аж у 1763 р., після приєднання Криму до Росії. Більше, ніж через сто років. А не будь "возз'єднання", татарська небезпека в основному закінчилась би саме тоді, в 1648 р. А надалі, при хоч трошки правильній політиці гетьманів, поступово зійшла би до нуля. Приблизно так, як у свій час зникла небезпека москві від казанських татар. Для України з Кримом зближення й мир були би неминучими.

Але так не сталося, бо сталося "возз'єднання", а за ним негайно знову криза ворожості, знову смерті й полони, знову війни. Погано було українцям, погано потім і татарам. Їх у свій час навіть із Криму начисто вигнали.

Отже приєднання до Росії привело до відновлення й загострення ворожості з татарами і до збільшення від того втрат.

Підемо далі. Війни. Протягом одного лиш періоду "возз'єднання" (до 1785 р.) українцям довелось п'ять раз брати участь у війнах із турками. Із них один раз – у роки усобиць, після Дорошенкових санджаків, а чотири рази – в російсько-турецьких війнах. Що можна про це сказати? Не будь "возз'єднання" й не будь надактивного втручання москви у справи України, Дорошенко легко міг би й не бути серед претендентів, бо усобиці могли закінчитись раніше. А якби все ж був, то легко міг би не дійти до тих санджаків, він же з ними зовсім не спішив, тільки в самому кінці свого претендентства, від безвиході. Отже турків у 1672 р. могло й не бути. А після того їм просто не було би причин воювати з Україною. З тої простої причини, що утворення незалежної української держави було навіть вигідним туркам. Адже при цьому замість одної великої й сильної Речі Посполитої утворювались дві слабші й недружні між собою держави. А це було явно вигідно туркам. Лише згодом, укріпившись уже, Україна зіткнулась би з турками із-за нижньої течії Дніпра і виходу в Чорне море. Але це вже було би не скоро і, що головне, було би за власною ініціативою України й тоді, коли вона була би до того цілком готовою.

Зовсім навпаки – "возз'єднання" і підсилення через нього Москви були туркам явно невигідні й робили війни з турками неминучими. Тим більше, що сама Росія вела тоді в тому напрямі агресивну політику.

Отже маємо зайві й невчасні війни з турками, із-за них Україна теж мала великі втрати.

Тепер можемо коротко підсумувати політичні наслідки "возз'єднання": безчестя втрати незалежності і втрати імені; розтяжка і поглиблення усобиць із-за чого зайві жертви і розпад на частини; відновлення ворожості з татарами із-за чого знову зайві жертви й гальмування розвитку південних та східних областей; зайві війни з турками із-за чого знову зайві жертви й теж гальмування розвитку південних та східних областей.

Отже політичні наслідки явно погані.

Коментарі









© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua