Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

КУРЕНІВСЬКА ТРАГЕДІЯ. 13 березня 1961 року

Никита | 13.03.2010 01:30

8
Рейтинг
8


Голосів "за"
12

Голосів "проти"
4

Нещодавно на сайті ПОЛІТИКО проводилось опитування на тему: "Ви знаєте, що таке Куренівська трагедія?".
Як на мене, результати вражають: половина з опитаних не знають про цю трагедію або "десь щось таке чули"... І це автори ПОЛІТИКО – люди, які принаймні цікавляться "навколишнім середовищем"!...


КУРЕНІВСЬКА ТРАГЕДІЯ. 13 березня 1961 року
Один з авторів висловив припущення, що кияни знають більше, – на що Автор питання резонно зауважив: "За вашою логікою, про Чорнобильську катастрофу мають знати тільки чорнобильці та прип*ятці?"

А що ви думаєте? Якби Чорнобиль стався за тих же часів, що й Куренівська трагедія – то так і було б.

*****

Ну, місце під назвою Бабин Яр знають усі кияни. Тут у роки війни фашистами були розстріляні більш ста тисяч мирних жителів. Ну, а далі що відбувалося?...

На початку 1950-х київська влада зводить тут цегельні заводи. Пульпу (відходи цегельного виробництва) вирішено зливати у відроги Бабиного Яру. Передбачалося, що вона затвердіє й утворить рівний майданчик на місці яру. Згодом тут думали розбити парк відпочинку та забути про це страшне місце назавжди...

Просто забути, от і все. "Забудьте слово смерть" (с).

Згідно із проектною документацією, дамба повинна була бути бетонною, а водозабірні колодязі повинні були відбирати воду, що накопичувалася, щоб відходи змогли затвердіти. Крім того, подача пульпи у відстійник повинна була здійснюється з перервами.

Насправді дамбу звели земляну, колодязі попросту не функціонували, і відходи цілодобово надходили в яр. Пульпа, змішуючись із водою, не встигала затвердіти. До 1961 року в яру скопилося близько чотирьох млн. кубометрів відходів.

13 березня 1961 року ця величезна маса прорвала дамбу й зі швидкістю 5 метрів у секунду ринула вниз на Куренівку. Очевидці стверджують, що висота грязьової хвилі була близько 10 метрів! У мить були зруйновані десятки будинків, під шаром піску й глини поховані машини, трамваї й автобуси... живі люди. Скільки їх загинуло страшною смертю?

Влада робила все можливе, щоб сховати справжні масштаби трагедії. На підприємствах були заборонені громадянські панахиди. Ховали загиблих на всіх київських цвинтарях, у тому числі й закритих. Заборонялося встановлювати таблички із чіткою датою смерті. Навіть літаки Аерофлоту облітали місце трагедії, щоб люди не бачили дійсних масштабів цієї катастрофи. У перші дні в місті не працював міжміський і міжнародний зв'язок, уся кореспонденція ретельно перевірялася, а "сумнівна" попросту не доходила до одержувача.

У повідомленні урядової комісії про розслідування причин аварії було вказано: "В районі аварії загинуло 145 чоловік". Зараз точну кількість жертв катастрофи встановити практично неможливо; за оцінками київського історика Олександра Анісімова, це приблизно 1,5 тис. чол.

Свідчить М. Н. Новгородська, учителька: "Я сіла в автобус, салон якого був такий переповнений, що мене буквально припечатали до задніх дверей. Проїхавши небагато, автобус застряг напроти стадіону "Спартак". Вода стала досягати вікон машини. Шофери всіх застряглих машин вибиралися з них і плили на протилежну сторону до огорожі стадіону. В автобусі стояв страшний лемент. Люди усвідомили, що поховані заживо. І раптом усе стемніло. На нас ішов вал – суцільна пінлива маса якогось сірого кольору. Вал був вище будинків і закривав собою небо. Людину, що стояла поперед мене, на мить ривком розсунула двері й ступнула уперед. Я – слідом за нею. Потік збив мене з ніг, але, дивом залишившись на поверхні й борсаючись, я добралася до огорожі стадіону. Коли я піднялася на неї, пролунав вибух – автобус, з якого я кілька митей назад вибралася, був обійнятий полум'ям. Хтось вибив передні двері, але врятувалися тільки жінка й дві дівчинки. У них сильно обгоріло волосся. Інші пасажири згоріли живцем".

Свідчить В. І. Ткаченко, військовий: "Спочатку ми працювали вручну, за допомогою лопат, а коли пригнали екскаватор, почали лунати крики заживо похованих. Ще живих людей чіпляло ковшем. Стояти поруч було нестерпно. Іноді в ківш попадали руки, ноги, тіла людей, розірваних ударом лавини на частини. Попадалися неймовірно знівечені тіла людей. Усю ніч світили прожектори, які вихоплювали всі нові подробиці кошмару. Десь відкопали дітсадівську групу і виховательку. Потім добралися до забитого людьми трамвая, повністю похованого під багатометровим шаром пульпи. Нерозчленовані тіла звозили на територію Павловської лікарні й складали рядами в клубі. Кілька днів перед будинком стояла виюча, кричища, збожеволівша від горя юрба людей, які прийшли сюди шукати своїх близьких".

****

За матеріалами:

Вікіпедія, Куренівська трагедія

Сайт visitua.info, Куренівська трагедія

і за розповідями батьків і рідних, які тоді жили у Києві на Сирці...

Ілюстрація: Пам'ятник загиблим внаслідок Куренівської трагедії, відкритий у березні 2006 р. біля зупинки громадського транспорту "Парк відпочинку"

Коментарі









© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua