Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Пам'ять про нескорених

Юрій Примачук | 13.01.2010 02:00

-1
Рейтинг
-1


Голосів "за"
2

Голосів "проти"
3

ОУН-УПА: історія та сучасність

Кілька років тому мені довелось побувати на Співочому Полі, на фестивалі "Країна мрій". Неподалік від входу виступало чимало музикантів. Навколо них юрмилися люди, слухали пісні, знімали на камеру. Мою увагу привернули двоє музикантів, які стояли дещо збоку від основної маси народу. Підійшовши поближче, я зрозумів, що вони виконують повстанські пісні. Навколо поступово збиралися люди. Однак багато хто, почувши пісні, спішно проходив мимо. Багато хто обурювався. Мовляв, "Що це таке?", "До чого це тут?" і так далі. Мене це надзвичайно здивувало. Адже фестиваль присвячений нашій історії, і приходять сюди люди, яким вона близька. Чи можна любити лише частину нашої історії? Виявляється, багато хто може...

Будь-які питання, пов'язані з Організацією Українських Націоналістів і Українською Повстанською Армією в Україні є особливо принциповими. З усіх питань, що стосуються нашої історії, це – найсуперечливіше. Воно є неймовірно заполітизованим, причому спекуляція на ньому давно вийшла за межі нашої держави.

Перш за все, важливо зрозуміти, що від цього питання не можна просто відмахнутися і забути його. Ті, хто закликає не піднімати цю тему заради стабільності, об'єднання країни (потрібне підкреслити), і при цьому доводять всім свою проукраїнську позицію так само збираються любити нашу історію частинами. Це питання – частина нашої історії, яку ми маємо знати. Історія не може бути "антиросійською" чи "проросійською", вона є просто українською Тим не менше, далеко не всі це розуміють. Тому процес повернення пам'яті про ОУН-УПА та законодавчі акти, скажімо, про визнання УПА воюючою стороною, затримуються.

Відразу хотілось би наголосити: ніхто не стверджує, що потрібне ТІЛЬКИ визнання УПА воюючою стороною. Власне, є всі підстави, і це буде справедливо, визнати вояків УПА і членів ОУН борцями за волю України. Але разом з визнанням окремою воюючою стороною це покаже силу нашого прагнення до незалежності. Адже всі дізнаються, що українці боролися за свою волю не в складі чужих армій, а у своєму власному війську. Зрозуміло, і це я повністю підтримую, має бути вшанування всіх тих, хто воював за, власне, ту свободу, яку ми маємо і так любимо. Та про все по черзі.

Розуміння того, що УПА була окремою воюючою стороною диктується елементарною логікою. Зараз відкрито безліч архівних документів, які може побачити кожен. З них чітко зрозуміло, що німці вели боротьбу проти ОУН-УПА. Зрештою, якби не було війни між ними, то гестапівці не вбивали б людей за членство в ОУН, а Бандера з соратниками не сидів би в концтаборі (хто незгоден – назвіть хоч одного союзника нацистів, який за свої заслуги сидів в концтаборі) Відповідно, українські повстанці боролися з німцями, що могли робити або самостійні учасники конфлікту, або ті, хто підтримував СРСР. З ним, зрозуміло ж, повстанці вели боротьбу, що могли робити або самостійні учасники конфлікту, або ті, хто був на боці Німеччини. З цього робиться висновок, що УПА воювала проти гітлерівців та радянських частин як окрема військова сила. А якщо додати до цього боротьбу ще з Армією Крайовою, угорцями та румунами, то стане ясно, що українські повстанці справді були самостійними учасниками війни зі своїми цілями. Тож їх визнання воюючою стороною є не політичним актом, а констатацією історичного факту.

Частина вчених і громадських діячів стверджує, що таке визнання не потрібне і працювати треба в іншому напрямку. Однак воно є надзвичайно потрібним з двох причин. Це визнання, зрозуміло, буде визначальним в розумінні того, що це буде визнанням того, що українці мали власне збройне формування, яке відстоювало їх інтереси. Саме так, адже повстанці цілком підтримувалися народом. Всім відомо, що УПА діяла з 1942 до 1952 року (а подекуди і до 1956). При цьому жодна держава її не підтримувала. Відповідно, лише народна підтримка дозволила б триматися так довго. УПА виконувала притаманні армії функції: захищала власний народ від загарбників. Отже, не Червона армія виступає єдиною силою, на яку могли опертися українці, а саме армія, сформована українцями. Також це остаточно має зруйнувати міф про те, що УПА була структурою, яка воювала на боці німців. Ще одним фактом проти цього міфу є те, що боротьба тривала до 1952 року. За що ж вони боролись би, якби воювали на боці німців? З ОУН питання складніше, але про це нижче.

"А що ж Червона Армія?" – спитає багато хто (а чимало людей вважають, що державне визнання ОУН-УПА означатиме повне забуття про Червону Армію чи визнання її ворожою. Тут усе просто. Були люди, які зі зброєю в руках захищали свій дім і свої родини, були і ті, хто здійснював злочини. Всі, хто просто воював з ворогом, виконуючи обов'язок, заслуговують на шану, злочинці – на осуд. Це – звичайна практика при оцінці будь-якого історичного явища. Червона Армія з українськими повстанцями не воювала взагалі, як і вони з нею!. Проти українців діяли загони НКВС, які до простих червоноармійців стосунок мають досить специфічний (на кшталт стрільби в спину чи репресій проти тих, хто був в полоні чи оточенні). Тому конфлікт є надуманим, і спровокований він не захисниками "слави Червоної Армії", а, скоріше, захисниками "слави" енкаведистів.

Головним лейтмотивом кампанії проти визнання УПА була і є заява "вони воювали проти СРСР". Однак в адекватному національному суспільстві критерієм оцінки має бути те, за що воювали, а не з ким. Хіба важливо, проти кого воювали українці за незалежність своєї землі? Та й з СРСР все далеко не так ясно. На звання абсолютного добра СРСР претендував завжди, а багато людей і досі поширюють цю ідею. З точки зору історії це нонсенс. Те, що Радянський Союз був тоталітарною державою, не секрет ні для кого. Чому б це західні українці мали хотіти жити в такій країні? Ще питання: чим СРСР був для них кращий за Німеччину і чому вони не мали б воювати з ними обома? Будь хто, хто знайомий з політологією та історією скаже, що ці держави і їх режими подібні. А тепер треба уявити становище українців. У них був вибір: спокійно чекати перемоги тих, хто депортував цілі села з Західної України ще в 1939-1941 або ж тих, хто так само вивозив людей до Рейху пізніше (ще один доказ подібності) чи спробувати вибороти власну державу. Хто б відмовився від перспективи життя у вільній власній державі заради перспективи входження до тоталітарної імперії? За останніми опитуваннями, 90% українців цінують свої права і не хочуть від них відмовлятися. А переконаних в абсолютній правоті СРСР явно більше. Але ж до повстанців ішли також люди, які не хотіли відмовлятися від своїх прав і свобод. Тому засуджувати ОУН-УПА за протистояння з СРСР несправедливо. А в більшості випадків це лише політична спекуляція на ностальгії за часами молодості і юності багатьох людей.

ОУН же заслуговує, окрім визнання борцями за волю України на те, щоб їй перестали приписувати "запозичену у Третього Рейху нацистську ідеологію". По-перше, в українських націоналістів є власні програмові документи, агітаційні документи та інше, які не є копіюванням німецьких. В основі їх ідеології – праці Донцова, ідеї Міхновського, а не нацистська ідеологічна база. Щоб переконатися в цьому, достатньо прочитати "Декалог" або маніфест ОУН від 1940 року. По-друге, ОУН виникла в 1929 році, нацисти прийшли до влади в Німеччині аж в 1933. В заявах ОУН нема власне, вищості, притаманної нацизму. Там не сказано про перевагу української нації над іншими. Вони кажуть "Для нас Україна – понад усе". І в цьому нема нічого поганого. Люди обрали свій ідеал – хіба це не демократія? Так само, за логікою, для тих же французів має бути "Франція понад усе", так само для чехів, шведів, бразильців – та будь-кого! Тільки вони після цього демократи, а українців таврують "нацистами". Насправді ОУН просто намагалася реалізувати закладене в усіх сучасних міжнародних документах право народу на власну державність і свободу. А те, як їх називали в СРСР – несуттєво. В "великому і могутньому" договорилися до того, що "німецькі нацисти" в 50-х перетворилися в "імперіалістів". А що? "Імперіалісти" актуальніше, бо тривала холодна війна. Так що треба відсіяти псевдоісторичні висновки часів тоталітаризму і просто оцінити зміст документів ОУН. Вони, хоч і були авторитарною партією (інша партія вижити в умовах конспірації не могла), але боролася за демократичні права і свободи.

І наостанок. Всі тоталітарні ідеології пропагують зверхність, ворожнечу і ненависть. В українських націоналістів цього нема. В усіх документах безліч разів вказано слово "любов". До своєї землі, до свого народу. І ні разу – "ненависть". Просто вказано, що є вороги, і з ними треба боротися. Думаю, з тим, що треба любити свою країну і захищати її, погодяться всі.

Підсумовуючи вищезазначене, хочу сказати, що питання ОУН-УПА не має бути питанням політичним. Це історичне питання. Не є воно і переписуванням історії – ми просто заповнюємо прогалини, які в часи бездержав'я нам не дали заповнити. Питання ОУН-УПА – справа вшанування борців за свободу України і нашої самоповаги. Тож слід звільнитися з полону радянських міфів. Головне для кожного українця – любити Україну, шанувати її захисників і самому бути готовому її захищати.










© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua