Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Людина, що зневажала життя

Юлія Гудошник | 27.10.2009 02:47

1
Рейтинг
1


Голосів "за"
6

Голосів "проти"
5

Його називали розважливим політиком, талановитим полководцем і мудрим дипломатом. Усі найкращі якості в одній людині. Ким він був? І, найголовніше, чим заслужив найвищих похвал?

Про нього багато говорили і писали. Продовжують робити це і зараз. Якуб Собєський, польський мемуарист, зазначав: "Це муж рідкої мудрості й зрілого судження в ділах, дотепний в словах і вчинках... В очах пізнішого потомства він достойний стати поруч із найвидатнішими людьми свого часу. Це була людина смілива розумом, яка шукала небезпеки, зневажала життя, перша в нападі і у відступі остання..." Хто ж він – цей поміркований політик, безстрашний воїн, що міг пожертвувати усім заради найвищої ідеї, найвизначніший козацький гетьман до Богдана Хмельницького? Петро Конашевич – Сагайдачний.

Біографія Сагайдачного до приходу на Січ небагата на факти чи яскраві події: народився в сім'ї дрібного шляхтича у с. Кульчиці на Львівщині, здобував освіту в Острозькій академії, служив у суді, після чого відправився на Запоріжжя. Саме з цього моменту починається найцікавіше. Походи на Молдавію, Лівонію, Крим та Туреччину дають Сагайдачному необхідний досвід. І в 1616 році організовано перший похід, який приніс йому справжнє визнання. Сагайдачний із запорожцями визволив невільників у Кафі, де знаходився найбільший невільничий ринок. Ця подія стала знаменною у його житті, адже відкрила двері до гетьманства. Завдяки йому козацтво стало окремим станом, а збройні сили із розсіяних і недостатньо дисциплінованих перетворилися у міцну регулярну армію. Справді, до приходу Сагайдачного життя запорожців було якимось суцільним хаосом: бракувало сильної руки, яка змогла б правильно розставити акценти і впорядкувати усе те, що відбувалося на Січі.

Дещо неоднозначною можна вважати політику Сагайдачного стосовно Польщі. Компроміси, на які йшов гетьман, не завжди знаходили необхідну підтримку серед козаків. Наприклад, Вільшанська угода, підписана 28 жовтня 1617 року, яка скорочувала реєстр до 1 тисячі, а решту змушувала повертатися в маєтки шляхти. Виникає запитання: для чого Сагайдачний пішов на такий крок? Це було звичайним боягузтвом перед сильнішим суперником чи м'якою гнучкою політикою з метою забезпечення своєрідних бонусів на майбутнє? Швидше друге. Гетьман вів себе так обережно, бо прагнув розпочати війну із Польщею, але зробити це несподівано, а тому йшов на поступки назустріч ворожій державі. Сагайдачний чудово знав про ахілессову п'яту Польщі: їй життєво необхідне потужне козацьке військо. Що й стало очевидним під час інтервенції королевича Владислава в Москву, якому терміново потрібна була допомога. Без сумніву, таку допомогу могли надати тільки козаки.

Сагайдачний володів беззаперечним талантом поєднувати інтереси запорожців із інтересами інтелігенції. Яскравим підтвердженням цьому є вступ усього Війська Запорозького до Київського братства у 1620 році й організація запрошення єрусалимського патріарха Феофана та висвячення ієрархів української православної церкви. До речі, останнє, хоч і не було визнано Польщею, врятувало Православну церкву від загрози залишитися взагалі без духовенства. Ця подія відкрила ще одну сторінку особистості Сагайдачного. Він, на відміну від багатьох інших гетьманів, дбав не лише про військову славу, а й піклувався про релігію, культуру й духовне збагачення. Ще один плюс в історичних ребусах.

Кар'єра Сагайдачного складалася доволі непросто: запорожці скинули його з гетьманства, обравши Якова Бородавку, програли у битві під Цецорою і вкотре розчарувавшись у діючій владі, знову обрали Петра Конашевича. Але насолодитися владою гетьман не встиг. Важко поранений у Хотинській війні, він помер у Києві 20 квітня 1622, перед смертю заповівши усе своє майно українським братствам Львова і Києва.

Постать Петра Конашевича-Сагайдачного живе не тільки на сторінках історичних книг. Його гетьманство, союзи і договори штовхають десятки людей на роздуми на зразок "А чому саме цей крок?" Сагайдачний був стратегом. А ще, безсумнівно, творчою і водночас дуже дисциплінованою людиною. Він зробив те, що раніше не вдавалося нікому – зміг втихомирити бунтівну вдачу, приборкати норовливих запорозьких козаків. Це перша людина, що змогла поєднати інтереси козацтва, духовенства і міщанства. Перша людина, що відновила політичний і культурний осередок у Києві, поширивши там свою владу. Сагайдачний довів, що Січ – це вже давно не Дике Поле, а авторитетна структура із власними законами, уставом, політикою та баченням майбутнього української держави. Козаки стають захисниками православної віри і провідною верствою в суспільстві.

Минають століття, але в пам'яті залишаються люди, які сміливо робили кроки назустріч змінам. Позитивним змінам. У гетьмана Петра Конашевича – Сагайдачного непроста життєва дорога, але чітко окреслені цілі і бажання. Він вдихнув нове життя в Запоріжжя, в культуру, в національні ідеї народу. Він дав поштовх для руху вперед. Людина, що зневажала життя. І понад все поважала державу, релігію і духовну спадщину.










© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua