Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Київська Русь: Україна ХХІ століття. Паралелі

Юлія Гудошник | 26.10.2009 23:45

3
Рейтинг
3


Голосів "за"
6

Голосів "проти"
3

Історія грається з подіями, назвами, людьми. Минають віки, але все ж залишаються ниточки, що й крізь століття пов'язують сучасне із минулим. Тож давайте спробуємо розплутати хоча б декілька із них у клубку Київська Русь: Україна ХХІ століття.

Розглядаючи питання суспільно-політичного та економічного устрою Київської Русі ми помічаємо, що сучасна Україна має надзвичайно багато схожостей. Здавалося би, минуло 11 століть. Але, незважаючи на таку шалену прірву у часі, очевидним залишається одне – сотні років не можуть повністю знищити ту спадщину, яку дала нам Київська Русь. Існує твердження, що історія має властивість повторюватися. Або інше, не менш відоме: усе нове – це добре забуте старе. Що ж тоді відбувається у нашій державі? Це дежавю? Змінилися назви, рамки, проблеми, але суть усього збереглася. Ще один доказ того, що Київська Русь – першооснова сучасної України. То що ж спільного? Давайте проведемо паралелі.

Паралель 1. збори старійшин: міськради

У східних слов'ян до приходу варягів основною політичною одиницею було плем'я. Усі питання, що стосувалися життя племені, вирішувалися шляхом згоди між старійшинами. На той час центрами політичної влади були обнесені частоколом племінні поселення, довкола яких селилися члени племені.

Сьогодні ми спостерігаємо таку ситуацію. Роль старійшин грають політики, бізнесмени й інші впливові люди, що немовби керують маленькими центрами по всій країні. Сьогодні це вже, звісно, не поляни, сіверяни чи радимичі. Поділ встановлено по-новому: схід, захід, південь, північ. У кожній частині країні своя фактично правляча верхівка, еліта, що вирішує життєво важливі питання не в обнесених частоколом поселеннях, а у міськрадах, облдержадміністраціях, дорогих фешенебельних ресторанах чи на корпоративних вечірках.

Паралель 2. Князь: Президент

У Київській Русі князю відводилося роль представника держави, носія верховної влади. За Київський престол точилася постійна боротьба, у якій перемагав той, хто був міцніший або кого підтримувало віче. Населення не уявляло свого життя без князя, вбачаючи у ньому гарантію добробуту, захисту, процвітання держави. Князь був і адміністратором, і суддею, і воєначальником.

Тепер ми обираємо не князя, а президента держави. Конкуренція між бажаючими зайняти цей пост вражає своїми обертами. Один наперед одного нас запевняють у реформах, соціальних гарантіях та забезпеченні світлого майбутнього. Лише у тому випадку, якщо свій голос на виборах ми віддамо саме цьому кандидату. Нас годують рекламою, дешевими газетками і масштабними дійствами із піснями, танцями і політичними лозунгами. Усе заради влади. Заради контролю, впливу і власної самореалізації.

Паралель 3. Треба ділитися!

Князі Київської Русі не уявляли свого правління без підтримки дружини. А що необхідно для опори і сприяння вояків? Хороша оплата праці, безсумнівно. Тому правителі змушені були ділитися наживою. В іншому разі існувала загроза, що дружинники можуть перейти до суперника. Тож це питання особливо хвилювало князів і вони робили усе для того, щоб задовольнити прагнення оточення.

Нічого не нагадує? У сучасних правлячих колах у нас теж є лідери, які, по суті, без команди дуже тьмяно виглядали би на політичній арені. Кожному політику, який прагне кар'єрного зростання, необхідна підтримка. Не лише електорату, але й внутрішня – народних обранців, які представлятимуть твої інтереси, гаряче відстоюватимуть твою позицію і зроблять усе для того, щоб твій імідж змінювався тільки на краще. Але у ХХІ столітті знайти таких фанатиків, що не мали би власних корисливих цілей, вкрай важко. Ось і горнуться до політичних лідерів бізнесмени, мільйонери й інші персони vip. Усе заради того, аби кандидат їх не забув і у "важку" хвилину допоміг. Чи прикрити тіньові доходи чи вигадати новий законопроект, вигідний для "сильних світу цього".

Паралель 4. Данина: податки

Для життя й правління князям необхідні були гроші. У Київській Русі фактично єдиним постійним прибутком була данина. Згодом розвинулася вже складніша система, де основним елементом був так званий "дим" – господарство. Крім цього, існувала також плата за судочинство, мито на торгівлю й різноманітні штрафи. Стосовно штрафів, то вони приносили багато грошей у державну казну. Адже штраф був найвищою мірою покарання.

Сьогодні державна казна, а точніше кілька сотень кишень, також мають постійний прибуток у вигляді податку. Різними акцизами, стягненнями, митом та їх постійним підвищенням уже нікого не здивуєш. Шалено ростуть ціни на продукти харчування і тарифи на комунальні послуги. Мабуть, князям у Київській Русі таке і не снилося. Зате в сучасній Україні щодня можна чекати сюрпризу. Хтось заперечить: без податків і підвищення цін державна казна буде порожня. Можу припустити, що порожньою вона буде у будь-якому випадку. Доки цією казною не перестануть називати кишені кількох сотень народних обранців.

Паралель 5. Боярська рада: Верховна Рада

Князь був зобов'язаний радитися із боярами. Це було вкрай важливо для збереження авторитету й забезпечення тилу та опори. Наради з боярами були постійними, щоденними. Часом на раду запрошували міських купців, єпископів. Загалом присутніми були ті, кого запрошував князь, обговорювалися питання, що стояли на черзі. Багато істориків вважають, що боярська рада мала випадковий характер і не стала державною інституцією із окресленим складом та функціями.

У сучасній Україні роль боярської ради можна порівняти із діяльністю Верховної Ради. Історія чітко повторюється: щоденні зібрання, обговорення важливих питань. Але останнім часом такі зібрання втратили вигляд дебатів і висунення законопроектів політичною елітою, а стали схожими на шоу, де можна почути і гостру лайку, і стати свідком бійки і "помилуватися" десятками плакатів найрізноманітнішого змісту та постійними блокуваннями трибуни. Такий хаос боярській раді, мабуть, і не снився. Складається враження, що це у нас тепер Верховна Рада має випадковий характер...

Паралель 6. Віче: Референдум

У Київській Русі влада віча була більшою, ніж влада князя. Віче мало право обрання, затвердження або відмови князю. Яскравим прикладом є подані літописом відомості 1024 року: Мстислав, що переміг Ярослава, не посів київського престолу, тому що кияни були проти. Бували випадки збору віча без волі князя, як от, наприклад, у 1068 році в Києві чи 1097 року у Володимирі, коли віче змусило видати бояр Ростиславичам, що були задіяні в осліпленні Василька.

Віче можна сміливо назвати праобразом сучасного референдуму. Коли виникає потреба вирішити вкрай важливе й глобальне питання, скликається референдум. Як відомо, в Україні основним джерелом влади є народ. Тож він і має самостійно вирішувати в якій країні і з якими законами він хоче жити далі. Скликання референдумів було популярним на зорі незалежності України. Зараз же народні обранці вважають референдум крайнім методом. Але народ може сміливо самостійно вершити долю держави, не чекаючи вказівки. Це довела Помаранчева революція 2004 року. У Київській Русі її б назвали "стихійним вічем". В сучасній же історії ми сприймаємо її, як вияв незгоди із владою та бажання істинної демократії, гарантії прав і свобод народу.

Паралель 7.

Головним видом господарства Київської Русі у Х – ХІІІ століттях було хліборобство. Сіяли руками, жали металевими серпами. Важливе місце посідало скотарство і мисливство. Велику цінність у державі мало хутро. Ольга вживала заходів для охорони місць, де полювали на різних звірів. Бобровники охоронялися "Руською Правдою". Полювання було не розвагою, а важливою статтею господарства. Крім цього, розвивалися бджільництво, ремісництво, деревообробна справа, гончарство, золотникарство, металургія і ливарство. Такий широкий спектр занять давав державі багато можливостей для експорту і внутрішнього зростання добробуту.

У ХХІ столітті народногосподарський комплекс України представляють суднобудування, важке машинобудування, чорна та кольорова металургія., нафтогазова і хімічна промисловість. Якщо у Х столітті експортувалися хутра, мед, шкури, ремісничі вироби, то сьогодні це метали, хімікати, верстати, транспортні засоби. Імпортувалися золоті вироби, вина, зброя, мідь, тканини. Звучить значно поетичніше, ніж енергоресурси, деталі, пластмаса і гума. Реальність нашого часу. До речі, якщо у Київській Русі полювали через необхідність і не вважали це розвагою, то тепер усе діаметрально протилежно. Ми постійно одержуємо інформацію про те, як полювання держслужбовців на тварин перетворилося у своєрідне полювання на людей. Згадати хоча б резонансну справу Віктора Лозинського.

Це лише декілька паралелей в дуеті Київська Русь: Україна у XXI столітті. Так, історія з нами грається. Бавиться із подіями, назвами, локаціями. Суть залишається одна: усі її жарти ми продовжуємо спостерігати не тільки на сторінках книг, а й у реальному житті. І 11 століть у просторі часу, очевидно, зовсім невеличкий відрізок. Римляни казали: "Historia est magistra vitae" – "Історія – вчителька життя". Що ж, який же урок вона дала нам засвоїти? Це питання залишається відкритим для кожного.










© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua