Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Як українці таланти роздавали

Сорока Катя | 20.10.2009 22:07

9
Рейтинг
9


Голосів "за"
11

Голосів "проти"
2

Дана стаття – це певний доказ того, що впродовж багатьох століть український робили неабиякий внесок у розвиток мистецтва та науки наших сусідів, вдяячності від яких ми навряд колись дочекаємось.

Українці – народ досить харизматичний та певною мірою щедрий. Нас мало турбує той факт, що українець М. Гоголь вважається геніальним російським письменником, теж саме можна сказати і про К. Ціолковського, родичі якого були вихідцями з Волині, про В. Вернадського, який провів дитинство в Україні, та, власне, доклав зусиль саме до розвитку української науки. І таких прикладів можна привезти безліч. Смішно, але, виходить, Україна – генератор геніальних ідей та взагалі "золота жила" науки та письменництва. Купа талантів, які по праву можна було б вважати українськими, розкидані по всьому світу. Навіть, дослідник історії спецслужб Ендрю Кук остаточно встановив, що справжнє ім'я агента Сіднея Райлі, який вважається прототипом літературного суперагента Джеймса Бонда, – Шломо Розенблум. Він народився в Херсоні, а дитинство провів в Одесі. Кровний українець. І цікаво те, що подібний процес атракціону небаченої щедрості в українців почався ще за царя Гороха...

Досить взяти хоча б XVI – XVII століття, коли українські митці та науковці благополучно трудились на благо не лише своєї країни, а й на благо наших північно-східних сусідів.

Так братства, створені при Острозькому центрі (який був заснований у 1576 p. на Волині у м. Острозі) відіграли неабияку роль у поширенні освіти на території не лише України, а й Московської держави. При братствах функціонували також ще й друкарні, тож відомі майстри друкарської справи переїжджали з регіону в регіон, налагоджуючи тогочасну не надто вже модернову книговидавничу діяльність (І. Федоров, П. Беринда, Ф. Скорина, Т. Земка). Випускники українських шкіл працювали у Росії редакторами (справщиками), учителями в школах, що почали відкриватися. Тож хто зна, що сталося б з батьківщиною Путіна, якби не благородні українські просвітяни.

У 1654 p. відбулося приєднання Лівобережжя України до Росії. Рівень освіти в Україні на той період був значно вищий, ніж у Росії. Тож наша матінка-держава взялася обома руками допомагати сусіду вирішувати питання науки та мистецтва. Вплив української культури на московську відзначало багато українських вчених (а особливо Іван Огієнко), чого не скажеш про російських. Та воно і очевидно, адже кожен кулик своє болото хвалить.

Особливе значення у розвитку української та російської культур мала діяльність Києво-Могилянської колегії (з 1694 p. – у статусі академії).

Так, у 1649 p. боярин Ртищев запросив з Києва до Москви 30 вчених монахів і створив школу у заснованому ним Андріївському монастирі. Варто згадати Симона Потоцького (1629 – 1680), який у 1664 p. приїхав до Москви, аби стати вихователем царських дітей. Він був також викладачем створеної для нього монастирської школи, що випускала освічених чиновників для державних установ Росії. Але на цьому діяльність Потоцького на благо Московії не завершилася. Симон став ініціатором створення слов'яно-грецько-латинської академії у Москві (1687). До цієї ж таки далеко не української академії було запрошено не лише викладачів, а й студентів з Києва.

Внесок українців прослідковується у різних сферах як суспільного життя, так і мистецтва. Наприклад, вплив українського стилю на російську архітектуру відчутний у храмах сіл Троїцько-Ликове та Філях під Москвою.

Плюс до всього російське музичне мистецтво творилося та розвивалося теж не без українських талантів. Ще в XVII ст. широкою музично-освітньою діяльністю займався у Москві М. Дилецький – засновник української поліфонічної школи. Вагомий доробок у розвиток російської музики внесли відомі українські музиканти XVIII ст. П.Бережанський, В. Трутовський. У Глухові 1738 p. відкрилася музична школа з підготовки співаків для Петербурзької придворно-співочої капели.

Очевидно, що українці та росіяни – певним чином братні народи, у нас схожі мови, традиції, світогляд та частково менталітет. Існують іноземці, які принципово не бачать різниці між українцем та росіянином, і це не дивно. Проте для нас ця різниця відчутна тепер у ХХІ столітті, коли Україна вже 18 років, як самобутня та суверенна. І важко не ображатись, коли істинно українських діячів приписують російській науці чи літературі. Має бути толерантність та повага, яку зараз зустрінеш рідко, особливо у відносинах Мєдвєдева та Ющенка.

Тож пишатися нам є чим, аби ми це ще й цінували...

Коментарі









© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua