Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації
Временное правительство   Генеральный секретариат   Михаил Грушевский   Николай Сухомлин   революция 1917 года   Симон Петлюра   Станислав Кульчицкий   Сухомлин   Универсал   Центральная Рада   медиа-эксперт Николай Сухомлин   медіа-експерт Микола Сухомлин   Харків   Харьков

Станіслав КУЛЬЧИЦЬКИЙ: "Українська революція 1917 року – справжнє досягнення"


5
Рейтинг
5


Голосів "за"
10

Голосів "проти"
5

Донедавна слово "універсал" в мене асоціювалося лишень з уроками історії України в школі. Ми якось особливо не зациклювалися на нікому не потрібних подробицях: директорка школи була комуністкою, а, отже, України для неї не існувало – лишень СРСР. Тим не менше завдяки перемовинам Віктора Ющенка і підписанню новонезалежних документів, це слово знову.

Станіслав КУЛЬЧИЦЬКИЙ: ''Українська революція 1917 року – справжнє досягнення''
Микола СУХОМЛИН, Харків/Київ

Донедавна слово "універсал" в мене асоціювалося лишень з уроками історії України в школі. Ми якось особливо не зациклювалися на нікому не потрібних подробицях: директорка школи була комуністкою, а, отже, України для неї не існувало – лишень СРСР. Тим не менше завдяки перемовинам Віктора Ющенка і підписанню новонезалежних документів, це слово знову увійшло на деякий час до журналістського лексикону. А в мене з'явився привід поспілкуватися з відомим українським істориком Станіславом Кульчицьким. Мова йшла про документи, проголошені свого часу Центральною Радою України.

- Кожний з чотирьох проголошених Центральною Радою революційних законів (універсалів) є важливою віхою у творенні української державності. Проте специфічне місце серед них займає опублікований 16 липня 1917 року Другий Універсал. Це єдиний законодавчий акт, погоджений з центральним російським урядом, – починає свою розповідь Станислав Владиславович.

"Однині самі будемо творити наше життя". Цією короткою цитатою з Першого Універсалу передається сама його сутність. 23 червня представницький орган українського народу задекларував у цьому документі конституційного значення намір перебрати на себе державні функції. Громадськість України сприйняла з ентузіазмом його декларацію і почала звертатися до Києва у різноманітних практичних справах.

Центральна Рада, однак, не мала органу, здатного розв'язувати поточні питання. І ось через тиждень після проголошення Першого Універсалу в газеті "Народна Воля" з'явилося коротке повідомлення про її наміри створити орган, "який має завідувати справами внутрішніми, фінансовими, продовольчими, земельними, хліборобськими, міжнаціональними та іншими в межах України". Іншими словами – мова йшла про уряд.

Уряд дістав скромну назву Генерального секретаріату. Секретарства були прообразом майбутніх міністерств. М. Грушевський не мав наміру одразу називати генеральних секретарів міністрами з двох причин. По-перше, апарат виконавчої влади створювався, можна сказати, з нуля. По-друге, російський Тимчасовий уряд не визнав Центральну Раду органом влади. За цих умов поява міністрів у провінційному Києві розглядалася б як новий етап конфронтації з центром. На думку Михайла Грушевського, це було зайвим. Голова Центральної Ради просувався до поставленої мети обережно, але послідовно.

Було визначено персональний склад генерального секретаріату. Генеральним секретарем внутрішніх справ призначався В. Винниченко, генеральним писарем – П. Христюк, генеральним секретарем фінансових справ – Х. Барановський, міжнаціональних – С. Єфремов, продовольчих – М. Стасюк, земельних – Б. Мартос, військових – С. Петлюра, судових – В. Садовський, освіти – І. Стешенко.

Хто вони, названі люди?

Перший у ХХ столітті український уряд очолив Володимир Винниченко. Яскраво обдарована людина, він обрав одночасно два життєвих шляхи – революціонера і письменника. На перший Винниченко став ще будучи студентом Київського університету. Увійшов до керівного складу Революційної української партії, а потім – партії українських соціал-демократів. Неодноразово був ув'язнений, згодом перейшов на становище політемігранта. За кордоном займався публіцистичною і літературною діяльністю. Був одним із засновників Центральної Ради.

Павло Христюк народився в родині кубанських козаків, навчався у Київському політехнічному інституті, потім працював за кордоном у газеті "Рада". Брав активну участь у кооперативному русі. Став одним із керівників партії українських есерів.

Христофор Барановський походив з селян Київської губернії. До 1917 року не брав участі у політичному житті. Спеціальної освіти не мав, але показав себе талановитим фінансистом на посаді директора Київського кооперативного банку.

Сергій Єфремов народився на Київщині в сім'ї священика. Закінчив Київський університет, публікував блискучі праці з історії української літератури. Одночасно проводив активну революційну діяльність, багато разів піддавався арештам. Був одним із засновників Української радикально-демократичної партії, Товариства українських поступовців, партії соціалістів-федералістів. Разом з Винниченком виконував функції заступника голови Центральної Ради.

Микола Стасюк народився на Катеринославщині в сім'ї чиновника. Навчався в Санкт-Петербурзькому гірничому інституті. Під час революції 1905-1907 років став одним з керівних діячів кооперативного руху в Україні.

Борис Мартос походив із старовинного роду козацької старшини на Лубенщині. Закінчив Харківський університет, вчителював, служив у земстві. Став організатором кооперативного руху. Підпільною діяльністю почав займатися, перебуваючи в Революційній українській партії і партії українських соціал-демократів.

Симон Петлюра народився у Полтаві. Після виключення з семінарії певний час навчався у Львівському університеті, потім займався журналістикою. У 1917 році став одним з керівників партії українських соціал-демократів і очолив рух за українізацію армії. Організовував перші національні військові частини.

Валентин Садовський – син волинського священика. Закінчив Київський університет, працював адвокатом. Брав участь у політичному житті як член партії українських соціал-демократів.

Іван Стешенко народився у козацькій сім'ї на Полтавщині. Закінчив Київський університет, вчителював, займався викладацькою і науковою роботою. Належав до партії українських соціал-демократів.

Отже, український уряд складався з діячів, які відігравали помітну роль у національно-визвольному русі. Усі вони, хіба що за деяким винятком, були інтелігентами у першому поколінні, мали селянські корені. Хоч у політичному житті на передні позиції, здавалося, вийшла есерівська партія, та в уряді переважали соціал-демократи. На відміну від есерів, партія Винниченка і Петлюри мала значні інтелектуальні сили.

На другий день після утворення Генерального секретаріату, про який Петроград ще нічого не знав, голова Тимчасового уряду князь Г. Львов звернувся до "братів-українців" з відозвою. Це була дещо запізніла реакція на появу Першого Універсалу. Львов зобов'язувався "забезпечити право українського народу у місцевому управлінні і самоврядуванні, в школі та суді". Питання ж про державний устрій країни з урахуванням вимог її народів відкладалося до скликання Установчих зборів. Тож, в офіційній заяві центральний російський уряд обережно, але рішуче висловився проти автономії України. Проте у неофіційних заявах члени центрального уряду були відвертішими. Скажімо, голова партії кадетів П. Мілюков беззастережно заявляв, що український універсал є "великим злочином".

Тим часом бездіяльність офіційного Петрограда в соціально-економічній сфері, його курс на війну до переможного кінця з Німеччиною та Австро-Угорщиною різко погіршили і без того складне становище в країні. Політична криза ще більше загострилася після невдалого наступу на Південно-Західному фронті, коли російській армії довелося відступити і залишити Галичину. У Петрограді зрозуміли: становище в Україні може вийти з-під контролю, треба шукати компроміс з Центральною Радою. На початку липня у Київ прибула урядова делегація у складі трьох впливових міністрів – О. Керенського, М. Терещенка та І. Церетелі.

Після дводенних переговорів було вироблено основні засади компромісу. За ним Тимчасовий уряд зобов'язувався прийняти постанову "Про національно-політичне становище в Україні", в якій містилися такі знаменні рядки: "Призначити, як вищий орган для керування крайовими справами на Україні, окремий орган – Генеральний секретаріат, склад якого буде визначено правительством у згоді з Центральною Українською Радою. Через згаданий орган будуть переводитися правительством міри і заходи в житті краю і його управлінні".

Оскільки троє міністрів не мали повноважень діяти від імені уряду, вони повезли узгоджений із Центральною Радою документ до Петрограда, звідки телеграфом мали повідомити про його затвердження. Після цього Рада могла оприлюднити досягнуті домовленості у формі Другого Універсалу.

15 липня Тимчасовий уряд заслухав звіт про переговори у Києві. Засідання призвело до урядової кризи. Троє міністрів від партії кадетів категорично виступили проти надання українцям найменших ознак автономного устрою і на знак протесту вийшли з уряду, коли той затвердив досягнутий компроміс. І все ж до Києва надійшла очікувана телеграма. Центральна Рада негайно опублікувала Другий Універсал.

В Універсалі вказувалося, що Центральна Рада має поповнитися найближчим часом представниками національних меншин, після чого стане єдиним найвищим органом революційної демократії України. Поповнена Центральна Рада мала виділити зі свого складу відповідальний перед нею орган – Генеральний секретаріат. Він представлявся на затвердження Тимчасовому урядові як носій найвищої крайової влади в Україні. За згодою з національними меншинами Центральна Рада мала підготувати закон про автономний устрій України для винесення його на затвердження Установчих зборів.

Другий Універсал зустріли в Україні по-різному. Деякі діячі національної революції вважали, що компроміс з центральним урядом загальмує визвольний рух. Однак лакмусовим папірцем для об'єктивної оцінки досягнутого компромісу може служити реакція російських кіл, які продовжували залишатися на послідовно імперських позиціях.

Отже, Українська революція у липні 1917 року ознаменувалась справді історичним досягненням. Центр не зміг більше ігнорувати ту небезпеку, якою йому загрожував національно-визвольний рух, і змушений був визнати державні права українського народу. Як показали подальші дії, зроблені Петроградом поступки не були необоротними. Але в Україні з'явився уряд. Існування його засвідчило початок трансформації колишньої імперії у федеративну державу. Перетворившись на політичну реальність, Генеральний секретаріат Центральної Ради торував дорогу до утвердження української державності.

Коментарі









© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua