Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації
автентичний Київ   старокиївські роди   старокиївські звичаї

Старокиївські оповідки та звичаї. Вибране. Ч 1.

Киянка | 17.02.2008 22:18

12
Рейтинг
12


Голосів "за"
13

Голосів "проти"
1

Величезний багатющий пласт київської міської культури з часів князівських і до пізньо-середньовічних дійшов до сучасників переважно лише у вигляді музейних експонатів та наукової літератури. Останні століття привнесли в Київ багато нового, але нащадки тих старокиївських родів, які їх пережили, зберегли принаймні частину давніх переказів та норовів.

Старокиївські оповідки та звичаї. Вибране. Ч 1.
Величезний багатющий пласт київської міської культури (зокрема, звичаєвої, пісенної, побутової) з часів князівських і до пізньо-середньовічних – дійшов до сучасників, крім хіба що деяких казок, переважно лише у вигляді музейних експонатів та наукової літератури. Останні століття привнесли в Київ багато нового, але нащадки тих старокиївських родів, які їх пережили, зберегли принаймні частину давніх переказів, звичок та норовів...

В Києві, завдяки особливостям його рельєфу, в старих центральних частинах, особливо біля пагорбів, збереглися (деякі на щастя й по досі) острівці старої забудови, де роди жили століттями, часом – в будинках, перебудованих чи заново зведених на старих насиджених місцях. В цих гніздах, щедро обрамлених зеленню, час йшов дещо інакше;), вони стали в останніх століттях буремної нашої історії місцевими криївками:) київської автентики. Біля київських Гір, і аж до верхнього Подолу, можна було знайти родини, чиї прізвища походять з київських ще дохристиянських топонімів, або згадуються в князівській історії, в книгах київського магістрату, у цехових списках. І якщо старовинні, кілька-столітні речі рідко доживали до сьогоднішнього дня, то нематеріальна їх творчість, давні оповідки, рецепти, прийоми того чи іншого домашнього ремесла – збереглися.

Навіть в совку це були особливі світи, де ревно зберігався київський дух та накопичувався певний потенціал. Ні, звідти нові покоління теж виходили в піонерсько-комсомольське дитинство, але нуртувала в них інша закваска. Потужність суголосного голосу землі і крові, коли він постає як виплекана багатьма століттями даність, відчувається настільки очевидно, що його однаково важко як витравити, так і описати. Але останнє спробую.

В тих гніздах Бабусі розповідали інші казки – і їх інший зміст був значніший за мову, яка вже могла бути різна, а дитячі ігри та молоді прохідки містили багато київської архаїки...

Наша столітня кам'яниця на маленькому майдані з Храмом була вибудувана зовсім поруч із Замковою горою. Вулиця звалася на честь одного з Братів... Це для зайд вона звучала якоюсь не схожою на себе назвою, а старі кияни продовжували називати її не прикметниково, а присвійно. З них дуже старі – робили це часто виклично перед тими, хто був інший.

Крім автентичних київських топонімів були смачні київські слівця. Коли сонечко котилося за Гору, з-під неї приходили пити джерелИцю (воду з джерел, які виходили з київських пагорбів) біля монастирської стіни якісь добрі загадкові проЯви. Хлопці грали в кийка. Гориничами називалися повітряні змії з "вогнями", які запускали з вершечків пагорбів...

Повз джерело зміїлася на Гору стежечка. Як і найсмачніша у світі джерелиця, сама Гора теж сприймалася живою. Вона дихала, зітхала від повноти буяння життєвих сил, бриніла пташиними співами, навесні – духмяна маревом квітів плодових дерев та акацій, влітку – тепла потужним зелом, восени – золота, з кетягами калини, взимку – іскриста в срібно-білих блискітках. А часом Гора дарувала скарби. Чого там тільки не знаходили покоління київських дітлахів, що гралися на пагорбах!

Навіть гра така літня була. Діти ставали колом на вершечку Гори, бралися за руки й бігли колом "по сонцю", аж поки не падали в траву. В напрямку приземлення:) із прижмуреними очима нишпорили по схилах, намагаючись відчути "дихання" Гори. Ділянку, на якій це вдавалося, обшукували після уклінної обіцянки віддяки. І таки часто щастило! Тоді годилося копанки "засіяти" трав'яним насінням.

А дівчата на пагорбах ворожили "на долю", як і їх пра-пра-пра...бабусі. Наприклад, в кінці зими- на початку весни (раніше то було в час перед постом, а ще раніше – перед весняним сонцестоянням) на вершечку ще засніженої Гори кидали в бік Дніпра свої намиста, примовляючи: "намисто, намисто, дай мені звістку" (розсипи намистин наших попередниць і я бувало знаходила, а використовували вони звичайні для Києва разочки, з різнокольорового міцного скла, часом з емалями та срібними намистинами-перетинками). Навесні, коли пагорби просихали та зеленіли, треба було відшукати своє намисто. Вважалося, що знаходження пари протягом року віщує парна кількість квіток чи кущиків, які проросли в колі намиста, "порожнє" зустрічання з плітками та інтригами – пророкувало переплетене жужмом намисто, зависле на кущі – ще сидіти самотньо, не знайдене намисто – загублене або вкрадене щастя, а найгірше – це коли намисто розривалося... Але – яка київська світла риса! – якщо вдавалося відшукати розсипані намистини, доля мала скоритися...

Оті колишні київські юнки з старовинних родів наполегливо збирали намистини київських легендарних перлинок, переповідаючи їх дітям і онукам. Вони називали нащадків Ольгами та Володимирами (особливо затяті:) – Аскольдами та Янками), вони не лише переливали в них смак до київської джерелиці, але й розповідали про київських героїв, майстрових та лицарів, аж до тих, хто поїхав у Крути. Це діти тих берегинь, що зуміли зберегти їх від совка, наближали нашу незалежність в напівпідпільних київських українських клубах (якщо прочитає той, хто ходив по 20 числах в одну;) квартиру в Пасажі, відгукніться!), самвидавах, та виховуючи покоління київських молодих рухівців і студентської революції. Це їх онуки є зараз київськими пластунами, читачами й дописувачами українських журналів, разом зі старшими – учасниками громадських акцій. Вони можуть говорити кількома мовами, але їх голос і їх дії – на користь їх Батьківщини, тризубий символ якої є предківським спадком у Їх Місті.

Далі, можливо, буде...

Коментарі









© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua