Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації
Підкарпатська Русь -Закарпаття   медицина краю   лікар Новак

Історія становлення медицини в краї і його головної лікарні

Пайташ | 8.11.2007 11:39

-6
Рейтинг
-6


Голосів "за"
2

Голосів "проти"
8

Про становлення медицини в м.Ужгороді та в Закарпатті вцілому.

Історія становлення медицини в краї і його головної лікарні
Історія становлення медицини в краї і його головної лікарні.

Лікарні існували в м.Ужгороді, ще з давніх часів. Деякі письмові джерела, що зберігаються в архівах, мають відомості про існування лікарні в місті ще в 1451 році. В міських протоколах лікарня йменується "госпіталь", між іншим в роки 1620,1627,1686 і т. д. (по Карлу Месарошу) ця лікарня була заснована Другетами (володарі Ужгорода і околиць) і першочергово на якійсь ділянці Дюлаї (Дюлаї-фелев фундус). З його слів насамперед госпіталь був набагато просторнішим і багатолюднішим, ніж в його (Месароша) час (1861), і володів значними фондами, які, проте, на початку 18 століття в тривожні часи повстань, вичерпалися. В 1747 році госпіталь згорів, і тільки багато років по тому був відбудований. В кінці 18 століття він міг приймати тільки 5 хворих, або перестарілих осіб. Основні фонди лікарні при цьому складали всього 128 флоринів, що були пожертвами громадян міста.

Яка доля спіткала цю першу лікарню, так до цих пір і не встановлено. Проте не підлягає сумніву, що в кінці першої половини 19 століття лікарня вже знову існувала. Висновок можна зробити з того, що в 1845 році було влаштовано міською радою декілька балів (вечірінок), чиста виручка від білетів на які була потрачена на купівлю невеликого будинку, в якому потім була об лаштована лікарня. Цей будинок був розташований на Мельничній вулиці N262, а потім йому був присвоєний N988. До 1852 року, лікарня утримувалася на громадські пожертви. Лікарня могла одноразово прийняти на стаціонар всього 4 хворих. Бюджетом міста на 1952 рік було передбачено на утримання лікарні 400 флоринів в рік. В 1852 році місто стало будувати по вул. Другетів нову трьохповерхову будівлю лікарні (тепер ця будівля є частиною комплексу військової медичної роти – при СРСР тут розміщувався медичний батальйон гарнізону міста). Але військова влада міста поставила вимогу передачі цієї будівлі військовим, для їх потреб. Цій вимозі міська влада підкорилася.

З метою винагороди міста за цю уступку війську, імператриця австрійська в 1854 році пожертвувала для лікарні міста будинок на площі Орлиній (в майбутньому ця площа називалася площею Г.Масарика, потім пл. Сталіна, потім пл. Воз'єднання, а тепер вона носить ім'я угорського поета Ш.Петефі) N724 і N725, що дісталося казні як оплатне (виморочне) наслідство за борги Франца Баноці. Після чого будівля лікарні по вул. Мельничній була продана з аукціону за 1000 флоринів, а ця сума була передана лікарняному фонду. Нова лікарня могла обслуговувати 30 стаціонарних хворих. Але і нова лікарня невдовзі стала для міста замалою. Тому місто в 1866 році купує за 7000 флоринів будинок по вулиці Капушанській (потім це була вул. Перемоги, а в даний час їй повернуто історичну назву вул. Капушанська), а лікарню на пл. Орлиній було продано за 3000 флоринів, а лікарня перемістилася на нове місце, але кінцево змогла там розміститися тільки після повного виходу з цього приміщення військових (бо це приміщення було військовою казармою).

В 1869 році міська рада по представленню тодішнього лікарняного керівника – лікаря Якова Прейса, порушило клопотання про надання лікарні права бути публічною лікарнею (вищий статус ніж статус міської лікарні), яке було задоволене, невдовзі, міністром внутрішніх справ австро-угорського уряду. Такий статус лікарня отримала з 1 січня 1871 року.

В 1872 році в краї була епідемія холери, від якої за словами очевидців " люди вмирали, як мухи". Для боротьби з холерною епідемією з Будапешту, на прохання окружного медичного начальника в м.Собранці, Вікентія Неметі, в якості лікаря епідеміолога було направлено молодого лікаря Доктора (звання) Андрія Новака (народження 1850 року).
Відряджений він був скоріше для лікування свого власного здоровя, ніж для боротьби з холерою, способи лікування якої йому – по його словам "не були знайомі". У нього були хворі легені з кровотечею і кровохарканням. Надія його начальства виправдалася. Цілюще повітря краю вилікувало його і він прожив довге і плодотворне життя, біля 90 років.

В 1983 році, після успішної перемоги над епідемією холери, Д-р А.Новак був призначений молодшим лікарем, а через рік, після відмови старшого лікаря Д-ра Я.Прейса, був обраний головним керуючим лікарем лікарні. На щастя, він виявився здібним як лікарем так і здібною діловою людиною. В рік, коли він прийняв на себе керівництво лікарнею, вона складалася всього з 4 приміщень. Але під вмілим його керівництвом стала швидко розвиватися і розростатися. Починаючи з 1882 року за декілька років її місткість зросла до 200 стаціонарних місць, що на той час було дуже великим досягненням.

З 1879 року догляд за хворими було довірено монаршому ордену "Сестри милосердя ім...Св.Вікентія", з яким було укладено відповідну угоду. Для хворих євреїв було засновано напроти лікарні товариством "Севра Кадиша" єврейське відділення (це було зв'язано з відмінністю харчування євреїв і не євреїв).

В 1890 році при міській публічній лікарні була заснована державна акушерська школа, для якої в 1984 році по сусідству з МПЛ було зведено нову двохповерхову будівлю. Директором школи було призначено директора МПЛ Д-ра. А.Новака. Спочатку акушерська школа мала спільне з міською лікарнею господарство, але з часом стала самостійним учбово-лікувальним закладом.

Осердям ігумені "сестер милосердя" Домитілли Новак (за походженням чешка з Моравії) була в 1900 році побудована римо-католицька лікарняна часовня (церква) в якій мали право служити (і служили) і греко-католицькі священники. (В даний час ця церква на території лікарні не збереглася, ліквідована при комуністичному режимі).

В 1908 році була задумана широка будівельна програма, в рамках якої в 1911 році за 35000 австро-угорських корун було побудовано невеликий епідеміологічний павільйон, а в 1912/13 роках за 300000 австро-угорських крон був побудований величезний, як на ті часи, трьохповерховий хірургічний павільйон. Для цієї останньої будівлі ужанський комітат виділив субвенцію в 100000 австро-угорських крон.

Під час Першої світової війни, коли лікарня слугувала для лікування військових, в 1916 році була закінчена побудова великого трьохповерхового психіатричного павільйону, розрахованого на 260 стаціонарних хворих.

Під час належності краю до Чехословацької республіки лікарня була основним лікувальним закладом Підкарпатської Русі, що входила в Чеську республіку на правах автономії. Продовжувалася і її розбудова і розширення.

Протягом Другої світової війни лікарня була тиловим військовим госпіталем, але не зважаючи на основну роботу лікарів по лікуванню ранених на фронтах, надавалася значна допомога і по лікуванню цивільного населення краю. Особливо в питанні надання хірургічної допомоги.

Після Другої світової війни, після воз'єднання Закарпаття з Україною і входження його в склад СРСР лікарні було повернуто статус міськ-обласної лікарні. А з 70 років 20 століття, коли в Ужгороді поетапно стали здаватися будівлі комплексу міської клінічної лікарні і міської поліклініки, стара лікарня була перепрофільована, як обласна лікарня з поліклінічним відділенням. В такому статусі вона перебуває і донині.

У написанні цієї статті було використано матеріал з книги невтомного краєзнавця, колишнього міського голови Петра Петровича Сови "Минуле Ужгорода" виданої типографією "Шкільної допомоги" в м.Ужгороді у 1937 році.

Коментарі









© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua