Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації
гетьман   Конашевич-Сагайдачний   історичні постаті

Гетьман П. Конашевич-Сагайдачний. Участь козацтва в Хотинській війні.

Катерина Передрук | 31.10.2007 10:18

0
Рейтинг
0


Голосів "за"
6

Голосів "проти"
6

Зробімо ж сьогодні невеликий екскурс в історію, щоб дізнатись про місце постаті славного гетьмана Сагайдачного в історії України.

Гетьман П. Конашевич-Сагайдачний. Участь козацтва в Хотинській війні.
Нещаслива битва над Солоницею і страшна смерть ко¬зацького отамана Наливайка дуже ослабили запорізьких козаків і вони довгий час не могли відзискати своєї сили.

Тепер знову деякі кошові запорізької Січі почали ду¬мати, що може краще було б ладнатися якось з Польщею і жити з нею в згоді та по добру виєднувати для козацтва і народу якісь полегші. Так поступав по смерті Косинського і Наливайка кошовий Січі Самійло Кішка, що про ньо¬го співається в одній козацькій пісні – думі.

Польський король Жигмунт III саме тоді потребував козацької помочі, бо хотів узяти собі Молдавію та Лівонію (Лівонія – це нинішня Естонія.) і хотів посадити на престолі в Москві якогось Дмитра Самозванця, прихильника Польщі. Король прирік козакам великі привілеї і полегші та й ще приобіцяв заплатити за поміч у війні. Козаки згодилися й пішли під проводом Самійла Кішки на Молдавію і здобули її; – потім довго воювали в Лівонії) б'ючись там зі шведами, а нарешті й під Москвою добре помагали полякам.

Але хоч багато крови пролили козаки, помагаючи Польщі, то польський король наче зовсім забув за дані ко¬закам приречення. Він ще навіть переказав козакам, щоб вони розійшлися по своїх селах і робили панщину, як прості кріпаки. Тоді козаки зібрали ще кілька тисяч свого вій¬ська, побудували човни й пустилися аж через Чорне море знову нападати на Туреччину, щоб бодай добути трохи добичі.

В цих походах козаків на Туреччину й на Крим най¬більше вславився кошовий Петро Конашевич-Сагайдачний.

Петро, син Конона, а тому званий Конашевич, був ро¬дом з Самбірського повіту в Галичині, його батько був заможним шляхтичем і захотів виховати Петра на розум¬ного чоловіка. Тому дав його до найкращої тоді школи на Україні, до Академії в Острозі.

Сагайдачний вчився там 8 літ і мабуть там дістав прізвище "Сагайдачного", тому, що дуже добре стріляв з лука, а стріли лука ховаються в "сагайдаку". По восьми роках науки Сагайдачний дістався якось в році 1614 з кіль¬кома товаришами науки на Січ. Там скоро показалося, що Сагайдачний не тільки дуже розумний і освічений чоловік, але також дуже відважний вояк у битві. Тому козаки ви¬брали його в 1616 році кошовим Січі і гетьманом.

Сагайдачний бачив, як козаки зубожіли і як терплять через те, що король не дотримав своїх приречень. Він за¬думав зробити так, щоб Польща знову потребувала по¬мочі козаків, бо тим чином думав зібрати велике козаць¬ке військо і таки виєднати від Польщі великі полегші не тільки для козаків, але й для всього українського народу.

Щоб збагатити трохи козацьку касу та й зробити ко¬зацьке ім'я славним на всю Європу, він почав водити ко¬заків на Туреччину й на кримських татар. На нових чайках-човнах він кілька разів перепливав Чорне море аж до Царгороду, не чайним нападом нищив турецьку столицю і увільняв багато козаків з турецької неволі. Таких похо¬дів робив він від 1616 року дуже багато і то на різні міста Туреччини і Криму: на Царгород, Кафу, Синопу, Трапезунт та інші.

Тими вдалими нападами роздражнив він дуже ту¬рецького султана і той знову загрозив Польщі, що як не стримає козаків, то турки підуть на Польщу війною. Ко¬роль знову казав козакам розійтися, але цього ніхто не послухав. А незабаром по тім король сам запросив коза¬ків, щоб збиралися і йшли Польщі на поміч проти Москви.

В 1618 році Сагайдачний зібрав 20 тисяч війська і на¬клонив козаків, щоб помагали Польщі, бо він тепер змо¬же виєднати від короля, щоб сповнив усі свої попередні обіцянки. Козаки пішли на Москву, спричинилися своєю хоробрістю до того, що король заключив з Москвою дуже корисний мир, – але й тепер не віддячився король коза¬кам і Сагайдачному за їх поміч, тільки знову старався об¬межити число козацького війська до трьох тисяч та ка¬зав козакам попалити човна, щоб не мали на чім нападати на Туреччину.

Та незабаром – y 1620 році – Польща знову знай¬шлася у великім клопоті. Турецький султан вислав на Ук¬раїну проти Польщі величезне військо – 300 тисяч тур¬ків і татар. Сагайдачний уважав це за добру нагоду, щоб ще раз пробувати виєднати від короля якісь полегші для козацтва і для народу. Він знав, що Польща тепер без козацької помочі не обійдеться. Тому постановив дома¬гатися віл польського уряду і від короля таких прав, щоб козаків могло бути сорок тисяч, щоб король виплатив козакам усю приобіцяну і залеглу платню, щоб польський уряд затвердив ново висвячених українських єпископів та щоб заборонив єзуїтам примушувати українців зміняти свою рідну віру на латинську.

Це домагання – затвердити українських єпископів і заборонити перетягати народ на чужу віру, мало тоді найбільше значення. Треба знати, що коли Польща по Люблінській Унії з Литвою (1569 р.) забрала під свою владу всі українські землі, наїхало на Україну багато поль¬ської шляхти і латинських ксьондзів-єзуїтів і вони поча¬ли переслідувати і гнобити православних українців, що твердо трималися прабатьківської віри. Українських свя¬щеників проганяли з церков і зовсім не дбали про їхню долю; хотіли, щоб українська православна віра пропала, бо знали, що як пропаде віра, то пропаде й народ.

Для оборони своєї віри створилися по українських містах церковні братства. Такі братства були в Києві, Львові, Острозі і по інших містах. Ті братства своїм ко¬штом утримували школи, лічниці і всяко помагали своїм людям. Покровителями й оборонцями тих братств стали запоріжці, а найбільше помагав їм Сагайдачний. Він сам з усім козацьким військом записався в члени київського братства і помагав братствам по різних містах утриму¬вати школи, а в Києві заснував високу школу Академію і опікувався нею. Він знав, що народ мусить мати багато вчених, освічених людей, щоб уміти оборонитися перед ворожими напастями на віру і народ. Бачив, яке вбоге і темне було тоді українське духовенство, що не мало сво¬го верховного пастиря. Тому в р. 1620, коли через Київ переїздив єрусалимський православний патріарх Теофан, Сагайдачний попросив його висвятити українському на¬родові митрополита й єпископів, щоб наглядали над свя¬щениками і вірними та щоб стерегли й боронили віри і народу. Патріарх висвятив київським митрополитом Йо¬ва Борецького та повисвячував українських єпископів для Полоцька, Володимира Волинського, Луцька, Перемиш¬ля, Холму і Пінська.

Таким чином Сагайдачний відновив Українську Цер¬кву і поклав на тривких основах українську віру й освіту народу. Але на це треба було ще затвердження польського уряду. І користаючи з нагоди, що Польща знов потребу¬вала козацької помочі, Сагайдачний сам вибрався з по¬сольством до Варшави й домагався, щоб уряд затвердив ті всі козацькі, народні й церковні права. Король і сейм прирекли знову, що напевно це все затвердять, просили тільки, щоб Сагайдачний ішов з козаками бити турків. І Сагайдачний згодився.

Весною 1620 р. розбили турки під Цецорою (в Бессарабії) польського гетьмана Жулкєвского. У тій битві зги¬нув сам Жулкєвскі і згинув козацький сотник Михайло Хмельницький, а його син Богдан (що потім став україн¬ським гетьманом) попав у турецьку неволю. Сталося це тому, що Жулкєвскі з гордості не хотів приймати помо¬чі козаків, кажучи, що сам дасть собі з турками раду. По тій битві під Цецорою турки посунулися далі і стали під Хотином над Дністром, де їм заступило дорогу польське військо. Всього війська вспіло зібратися лиш 35 тисяч, а турків було 300 тисяч. Сагайдачний рушив з 40 тисяч козаками під Хотин. Щоб добитися до поляків, козаки мусіли пробиватися наступом крізь турецький табор, бо турки оточили поляків. Козакам удалося це зробити. Вони пробилися крізь турецьке військо і злучилися з поляками. Турки тримали поляків і козаків ще сорок днів під облогою, робили численні наступи, які козаки хоробро відбивали. Нарешті султан заключив з Польщею мир і завернув. Так то козаки врятували Польщу під Хотином перед турецькою навалою. Багато це коштувало козаць¬кої крови, а Сагайдачний скоро потім умер через ту бит¬ву. Він був тяжко ранений під Хотином і поїхав до Киє¬ва лічитися, але надармо, бо весною 1622 р. вмер. Київ¬ські "братчики" і школярі уладили гетьманові величавий похорон і поховали його в церкві Богоявленського Брат¬ства в Києві.

Так умер славний і розумний кошовий і гетьман Ук¬раїни Сагайдачний, що про нього й до нині співається в багатьох піснях. Він щиро хотів помогти своєму народові і за те віддав своє життя, бо вірив у ретель¬ність союзників.

Коментарі









© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua