Держави існують давно. Одні утворювалися інші зникали, і це відбувалося не тільки по причині їх завоювань, а і в зв'язку з невмінням утримати народи, що їх населяли. Часто, моральний стан в державі для її стабільного існування – важливіший ніж її військова міць.
Так було завжди, так є і нині.
Якщо для військ (їх утримання) необхідна була тільки воля правителя, його жорстокість і гроші, то для утримання васалів, крім грошей, необхідно було їх моральне звеличення над масою. Такими моральними стимулами і стали особисті нагороди правителів.
Перший спогад про такі нагороди стосується древнього Єгипета.
В Єгипеті нагородами служили нагрудні золоті знаки і прикраси, які давали і матеріальне піднесення їх власників над іншими, бо мали комерційну вартість. Але крім вартості, яку мало золото, з якого вони виготовлялися, вони мали і моральну ціну. В Єгипеті нагороди виготовлялися виключно з золота. Тільки пізніше, в інших країнах, що перейняли в єгиптян підняття морального стимулу своїх васалів та підданих, нагороди стали виготовлятися з інших дорогоцінних металів (срібла, платини, бронзи, алюмінію, хімічно чистого заліза) та дорогоцінних і напівдорогоцінних каменів.
Часи мінялися. Мінялося ставлення володарів до своїх підданих. Якщо в більшості країн до нашої і нашої ери нагороди могли отримати, як багаті так і бідні вассали та піддані; то В Російській імперії царі ввели тільки принцип нагороджуваності. Тобто нагородженому давалася тільки грамота про нагородження і міні копія (значок) нагороди, а саму нагороду він замовляв ювеліру самостійно за свій кошт. Звичайно, що такі нагороди могли мати тільки багаті люди. Повернення до нагород в натуральну величину в Російській імперії відбулося тільки в період російсько-турецьких воєн, коли цар започаткував для воїнів різноманітні медалі присвячені тим чи іншим перемогам, а також медаль Хреста Георгіївського Кавалера трьох ступенів. Але ці нагороди виготовлялися не з дорогоцінних металів і мали тільки моральний стимул і втратили свою матеріальну цінність.
В роки панування більшовиків на теренах зруйнованої Російської імперії було повернуто статус нагород. Вони в основному виготовлялися з срібла та бронзи з додаванням золота. Пізніше з'явилося звання Героя, де його відзнака була медаль виготовлена з чистого золота.
Це ж звання перейшло і в Українську державу. Що воно за собою несе. Аж нічого. І тому обурення одних, що Героя дали, на їх думку одіозним, Шухевичу і Волошину, і обурення інших, що Героя дали недостойним Засусі і Прошкуратовій – урівнюють себе.
Дійсно? Що таке Герой України? І чи личить нам, незалежній державі брати у спадок від суспільства яке ми засуджуємо їх нагороди. Так, герої є, були і будуть в кожного народу, в кожній державі, але геройство це річ одномоментна. Не можна бути героєм все життя. І геройство, це не мораль, не принцип життя, а миттєвий порив і миттєва звитяга. Тим паче, чи личить нашій християнській, за мораллю, державі мати найвищою її відзнакою символ – п'ятикутну зірку, яка є антагоністичним символом по відношенню до християнства і християнської моралі? В нас є християнський символ – хрест і символ держави – тризуб. А звання Герой уже давно пора замінити на звання – Лицар. І тоді по праву мав би існувати Орден Лицарів України із своїм Статутом і своїми традиціями, що могли б передаватися з покоління в покоління. Адже лицарство це виховання і мораль, в першу чергу. Адже нащадок Героя не завжди буде Героєм. А ось нащадок Лицаря, за своїм вихованням зобов'язаний бути хоча б кандидатом у Лицарі.
А хіба ви не згідні зі мною?
