Маленька прогулянка Естонським музеєм просто неба у Таллінні

Коли хочете зрозуміти менталітет країни, завітайте до музею просто неба – там зберігається душа народу!

Мабуть перед тим, як розпочати розповідь про етнографічний музей просто неба у Таллінні, я нагадаю історію появи музеїв під відкритим небом.

Перший музей під відкритим небом виник у Швеції.

У кінці ХІХ століття, на острові Юргоден, що у Стокгольмі, був побудований фольклорний культурно-історичний музей просто неба. Музей отримав назву "Скансен" (на місці музею стояв маєток, який мав назву "скансен" на честь невеликої фортеці з окопами, яка знаходилась поруч. "Скансен" зі шведської мови – укріплення. Дуже часто українські музейні діячі плутають поняття "музей просто неба" зі "скансеном", не розуміючи його істинного перекладу).

Шведську ідею підхопили інші країни – всі розуміли, що під активним натиском індустріалізації та урбанізації зникають народні ремесла, фольклор, традиційна архітектура та архаїка. У народів нівелюється національна ідентичність. Для збереження своєї культури, у світі за сто років відкрили кілька сотень таких музеїв (в Україні понад десяток, серед яких чотири мають національний статус).

Урбанізація у більшості країн все ж таки перемогла, але в Європі залишилися кілька унікальних країн, де старовина зустрічається на кожному кроці, це – країни Балтики.

Подорож до Литви, Латвії, Естонії – подорож у часі: там і досі зустрічаються дерев'яні садиби, вітряки та млини, на кожному кроці "оживають" сільські хутори. Країни- музеї просто неба. Якщо ти хочеш потрапити в реалії ХІХ- початок ХХ століття – їдь на Балтику.

Моя остання мандрівка була до Естонського музею під відкритим небом. Завдяки співробітникам музею мені вдалося потрапити в усі музейні закутки і відчути робочу атмосферу.

Маючи досвід роботи у подібному музеї, можу сказати – є з чим порівняти. Я думаю моя розповідь буде цікава як для туристів, так і для фахівців. Там є що побачити і чому навчитися.

Інформація для туристів. Музей має величезну площу – 80 га з надзвичайно мальовничим морським узбережжям (колись на території музею проходила прикордонна стежка і прикордонники ганяли відвідувачів з берегової лінії). Вся територія – це суцільний ліс, де бігають дикі олені, а на морі плавають дикі гуси і лебеді (їх годувати заборонено). На території розміщено 14 хуторів і сотня стародавніх автентичних будинків (рига). У музеї є церква (діюча), корчма (діюча), школа (діюча), млини та вітряки, пожежний гараж і величезні дерев'яні будинки, де проводять інтерактивні заняття як в літній, так і в зимовий період (у хатах печі діючі!). Один раз на місяць топлять музейну баню (по-чорному).

До музею легко добратися міським транспортом (музейний інфо-центр знаходиться у старому місті). Музей відкритий щодня (у літній період з 10-00 до 18-00 години). Квитки – 9 євро (дитячий – 6 євро). На території є діюча корчма з національною кухнею (комплексний обід коштує 5 євро), яка працює до 20-00.

Тож, будете у Таллінні, завітайте до музею під відкритим небом, і ви зрозумієте національні особливості естонського народу. Відвідування музею розраховано на цілий день. Рекомендовано брати зручне взуття і кофтину (біля моря прохолодно).

Ну, а тепер інформація для фахівців.

По-перше, в державному музеї нема жодного орендатора! Музей працює тільки на себе, а не на чиїсь кишені. На музейній території знаходиться одна корчма, один музейний кіоск, один сільський магазин, де працюють лише музейні працівники (на зарплаті).

На хуторах (садибах) живуть свійські тварини і відвідувачі мають до них доступ (за ними доглядають теж музейні працівники). По музейним стежкам ходять лише музейні коні (квиток для катання купують на касі).

Сувенірний кіоск ("пастка для туристів") на вхідній групі – і там працюють штатні працівники. Вхідних квитків нема – є лише липучка з датою входу, яка кріпиться на одязі відвідувача (ми, гості музею, теж ходили з такими липучками, інакше могли потрапити під "музейну депортацію"). Всі працівники музею ходять з бейджиками!

По-друге. Для відвідувачів є аудіо – гіди – музей від штатних екскурсоводів відмовився. Екскурсії проводять або наукові співробітники (дуже рідко), або зовнішні гіди, які отримали акредитацію у музеї. Зазвичай, під час активного туристичного сезону для проведення екскурсій запрошують сторонніх гідів.

По-третє. Бюджет музею складається з державних коштів (1/3 частина) і 2/3 частина – зароблені гроші. Під час проведення етнографічних свят ціна на квиток може змінитися. Але, заходів не так вже й багато – цього року в план роботи закладено 8 свят (квітень-вересень).

Доглядачі проводять майстер-класи, показують ремесла і постійно щось або тчуть, або в'яжуть, або плетуть. Вони одягнуті у національний одяг і відрізняються від інших працівників музею. По суботам на кожному хуторі проводять інтерактивні заняття, але й у будні доглядачі сидять і майструють біля хат.

І в четверте. Більшість хуторів – без доглядачів. Там експозиції відкриті для доступу: найцінніші експонати "закриті" або мотузкою, або скляними перегородками, які миє окремо закріплена людина. Всі музейні об'єкти мають пічне опалення (по-чорному) і заходити до них досить важко – задихаєшся від чаду. Але всюди є освітлення (електрична проводка) та пожежна сигналізація. На території є відеокамери. Хутори розташовані далеко один від одного, але під постійним відео наглядом за будинками і мають окрему музейну охорону (знову ж свої співробітники).

А тепер найцікавіше. Зазвичай в українських національних музеях та заповідниках працює від 150 до 400 працівників, як мають у штаті величезну кількість наукових співробітників і доглядачів. В естонському музеї працює всього 100 осіб, з яких: 3 реставратори, 2 фондових працівника (колекція налічує майже 80000 одиниць зберігання) та 10 наукових співробітників. Всі активно займаються наукою, встигають підготувати та провести навчальні та освітні програми, проводять конференції та навчання. Вміють писати і вигравати гаранти. Беруть участь у міжнародних наукових заходах, випускають наукові книги і журнали, проводять реставрацію і консервацію, активно їздять в експедиції. В адміністрації та бухгалтерії працює лише 5 осіб.

Всі інші – підсобні працівники, які встигають прибрати і відремонтувати, зустріти та розважити відвідувачів. Більшість працівників – сезонні робочі.

В зимовий період, коли працює тільки одна експозиція, школа, церква та шинок, кількість працівників скорочується.

Стан музею викликає захоплення – всі дахи цілі, дерево без грибка, без шашелю та інших шкідників, всюди прибрано, насаджено, скошено. Реставратори працюють на сучасному обладнанні у приміщені з новим ремонтом.

Музейники ефективно працюють, хоча у них звичайна середньомісячна естонська зарплата (до 1000 євро). У них нема ні доплат, ні індексацій, ні зайвих надбавок та коефіцієнтів. У них є відвідувачі, друковані книги, реставрація. Є реальна музейна робота, а не постановочні кадри для Фейсбука.

А мені згадались реалії київського музею просто неба.

Сумно...

Наталка Іванченко, шеф-редактор журналу "Музеї України"