Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Лука проти Саки

Артем Бузіла | 16.02.2010 20:02

-3
Рейтинг
-3


Голосів "за"
2

Голосів "проти"
5

Чому Лукашенко не визнає Абхазію та Південну Осетію

Штовханина навколо визнання Білорусією абхазької та осетинської держав йде ще з серпня 2008-ого року, коли Росія, жорстко відповівши на грузинську агресію, не знайшла іншого варіанту, окрім як підтримати незалежність покалічених імперією Саакашвілі республік. Звісно, російське керівництво чекало, що другою країною, яка піде на той самий крок, стане їх головний союзник – Республіка Білорусь. І ось суверенітет вже визнали Нікарагуа, Венесуела, Науру, а Лукашенко все обіцяє і обіцяє розглянути це питання в парламенті.

Так, зароками Бацька годує Російську Федерацію вже півтора року, а абхазці та осетини досі чекають на позитивне рішення. Деякі українські та західні політики та журналісти навіть почали задоволено потирати свої русофобські рученьки – дивіться, мов, трощиться останній альянс слов'янських республік, хана Союзній державі, Єдиному економічному простору та колишньому братерству народів.

Не дочекалися. Лукашенко та Медведєв з гордими очима насолоджувалися міццю власних бойових дружин, обіймалися як справжні друзі під час спільних військових навчань. Які, до речі, враз заставили замовчати тих, хто абзацом вище потирав кінцівки.

Так що ж трапилося? Як сталося так, що Лукашенко, який ще 15 років тому, раніше за своїх російських колег, наполягав на політичній та духовній єдності двох народів, тепер наносить шкоду іміджу російсько-білоруської конфедерації, демонструючи західним колегам відсутність тієї самої єдності у прийнятті рішень?

Щоб знайти об'єктивну відповідь на це питання, треба чітко усвідомити деяку важливу річ: президент – це, в першу чергу, політик. Не можна бути занадто послідовним та передбачуваним, але на протязі останніх 15 років Лукашенко цього не розумів. Твердо демонструючи свою пробілоруську, антинатовську позицію, будуючи власну державну модель, він викликав небувалий гнів у імперіалістично налаштованих кіл американської та європейської еліти. Приголомшуючи повітря нестямними криками про гегемонію ліберальної демократії над всією Землею та Сонячною системою, західні посадовці обрушили на білоруський народ купу економічних та політичних (чого тільки вартий той факт, що Білорусь досі не є членом Ради Європи) санкцій з метою дискредитувати білоруську незалежність та її національного лідера.

Але Лукашенко витримав. Білоруська економіка залишається однією з найрозвиненіших серед країн СНД, а рівень життя білорусів продовжує зростати. А тут ще й економічна криза на зламі десятиліття впала на Захід і всі мрії про непереможність лібералізму в останніх канули в небуття. Тому Європа та Америка, скинувши з високих крісел шовіністів та імперіалістів знову почали шукати діалогу з ще не повністю підкореною Східною Європою. Зник з повістки денної навіть "останній диктатор", перетворившись на поважного лідера держави-партнера.

Президент Білорусії запропоновані правила зрозумів. Відвідав Ватикан, де заручився підтримкою самого Папи Римського, прийняв участь у Східному партнерстві та... проігнорував Абхазію та Південну Осетію. І саме намагання Лукашенка сподобатися сучасній Європі, показати готовність до цивілізованої співпраці і є причиною трошки індиферентного ставлення Лукашенка до кавказької проблеми. Маючи у кишені свого піджака небитий козир у вигляді стабільної газотранспортної системи та щедре для європейців інвестиційне поле, Бацька зміг одурманити усю верхівку Старого світу. А Європа... просто не має іншого виходу, крім врахування думки такого сильного і неодноразового продемонструвавшого власний оскал гравця, як Мінськ.

Абсолютно очевидним є те, що Лукашенко та білоруський народ підтримують Абхазію та Південну Осетію, адже "кольоровий" лідер Саакашвілі ну ніяк не може бути об'єктом симпатій держави "антикольорової". Історична місія Лукашенко – признати самостійність нових країн, втім жорсткі умови політичної гри цього поки ще не дозволяють. Але в Білорусь невпинно рухаються наступні вибори президента, тому для мобілізації особистого електорату Олександру Григоровичу доведеться йти на популярні, всенародні рішення. Чим не привід визнати, нарешті, братські республіки?










© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua