Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Політична історія як зброя

APTYP4UK | 27.11.2009 20:11

4
Рейтинг
4


Голосів "за"
7

Голосів "проти"
3

Остап Кривдик, для УП

"Это не просто "опрокидывание" сегодняшней политики в историю – это оскорбление памяти миллионов погибших и их потомков, в том числе, граждан сегодняшней Украины" – із заяви МЗС РФ, 25 листопада 2009 року.

Інформаційна війна передбачає, що будь-яке обговорення теми вже є вигідним тому, хто цю тему піднімає. Не винятком є і антиукраїнська фразеологія Кремля: захоплення "дискурсивних плацдармів", позиціонування себе і суперників, закладення емоційних акцентів, введення вигідних для себе термінологічних полів і дискримінація чужих понять складає її суть.

При цьому неважливим є те, чи правдивою є пропаганда: важливішою є її інтенсивність, попадання в основні цільові групи і здатність до самовідтворювання.

Саме тому реагування на інформаційні провокації є "палицею з двома кінцями": з одного боку, необхідно розібрати по поличках чужі маніпуляції; з іншого – це додаткова реклама для їхніх тез, це дискусія (хоча і заочна), а, відтак, інтеракція, можливість розвивати тему.

Історія є особливо вразливою до таких провокацій, оскільки саме вона є підставою для незалежності держав, для легітимності їхньої влади, для національно-культурних прав народів і національних меншин.

На жаль, саме на історичному полі антиукраїнська гра є доволі успішною – бо самокритична українська історична школа, більше заглиблена в науку, на рівні мас програє ідеологічно спрямованим російським історичним міфам.

Наша ж справа – чітко розставити для себе акценти, викрити підміни фактів, захистити нашу українську історичну правду.

Навіщо Кремлю ці граблі?

На головній сторінці російського МЗС, зразу під банерами "Президент России" і "Правительство России" – ще два: "Голод в СССР 1930-1934 гг." і "О деятельности ОУН-УПА: документы".

Яке діло російському МЗС до ОУН-УПА, котре ніколи на території Росії не воювало? Чому російський МЗС розказує про "голод в СССР", а не "голод в Росії"? Річ в тому, що українське питання для сучасного Кремля є надважливим в зовнішній політиці. Настільки, що виділене окремою темою на інтернет-обличчі російської зовнішньої політики.

Суть такої дії – домогтися монополії на інтерпретацію українських питань таким чином, ніби Україна і досі – територія Росії.

Є в цьому і інша сторона: українське питання для путінської Росії є ВНУТРІШНЬОПОЛІТИЧНИМ питанням. Надто велика кількість українців проживає в Росії, щоб давати їм змогу прийняти сучасні нові українські гуманітарні стандарти.

Надто велика кількість росіян проживає в Україні, щоб дозволити їм створити альтернативний, демократичний "євроросійський" простір потужної національної меншини в сусідній країні.

Заява МЗС РФ від 25 листопада переслідує кілька цілей. По-перше, вчергове підтвердити позицію Кремля щодо української історії, продовживши тим лінію заяв Медвєдєва і багатьох інших кремлівських політиків.

Друга ціль – внести конфліктну постановку питання в український порядок денний. Протиставлення Заходу України її Центру і Сходу, вояків Червоної Армії – бійцям УПА, російську мову – українській має бути потрактоване не інакше як політика "поділяй і владарюй", спрямована на розкол України, на стравлювання її громадян між собою.

Третя ціль – надати антиукраїнськи настроєним силам нові терміни до "картини світу": "западноукраинское меньшинство", "демонтаж добрососедства", "ассимиляция русскоязычных регионов", "опрокидывание политики в историю", "вдалбливающий в сознание граждан".

Хто має бажання – може звірити риторику заяви з скандальною статтею Дмитра Табачника в Известиях "От Риббентропа до майдана"

Альтернативна українська гуманітарна політика, базована на європейському зразку історичного примирення і критичного переосмислення, є чітким антиподом брежнєвсько-новопутінській пострадянській міфології парамілітарно-мобілізаційного зразка. Конфлікт тут проходить по лініях "радянське-антирадянське", "імперське-ірреденталістське", "європейське-антиєвропейське".

Підміни понять

Текст заяви, крім недіалогічності і зневажливо-агресивного тону, містить в собі ряд типових для кремлівських заяв перекручень, вартих детальнішого аналізу.

Новим словом є протиставлення "російськомовних регіонів" і "західноукраїнської меншини": гомогенна територія проти незначної спільноти. При цьому поняття "українці" не згадується – поняття національності взагалі виводиться з дискусії.

Русифікації в такому трактуванні наче й не було, а от зворотній процес – апріорі злочинний і несправедливий.

Ну і 10% населення АРК, 24% населення Донецької області, 30% – Луганської області, 46% – Одеської, 50% – Запорізької, 53% – Харківської, 67% – Дніпропетровської, 69% – Херсонської і Миколаївської області – а все це люди, котрі визнали українську рідною мовою (я не говорю про тих, хто визнає себе українцем за національністю, бо їх не менше 50% в кожній названій області, за винятком Криму) – для МЗС РФ просто не існує.

Фраза про "радикально оновлений перелік" "видатних дат" передбачає злочинність перегляду старого радянського, спільного для УРСР і РСФСР, календаря. Таким чином, нам намагаються нав'язати думку про незмінність історії, писаної Станіним і редагованої Брєжнєвом і Андроповим.

А зворот "вдалбливающий в сознание граждан" ставить перед очима тоталітарну диктатуру, котра насильницьки промиває мізки незгідним жителям. Прямо як в романі жахів "Город Львов", та й годі.

Знаковим є і перемішування питання УПА і суду над Іваном Дем"янюком, якого вже до завершення суду заклеймлено як "військового злочинця", і який ніколи не брав участь в українському визвольному русі.

Підклеювання нацистської теми до українського визвольного руху є повторюванням антибандерівських "галанізмів" зразка початку 1950-тих (для повної картини бракує ще руки Ватикану, але цю тему розвивають окремо).

А от "галичанізація" боротьби за незалежність – відносно новий підхід, створений уже практикою кінця 80-тих, спроба змаргіналізувати теми національного відродження, духовності і культури до "західноукраїнської меншини".

Відвертою брехнею є те, що про українців, що боролися проти нацизму в лавах Червоної Армії, "предпочитают не вспоминать". Інша справа – що і тут в Україні сталінсько-брежнєвські акценти поступаються місцем правді звичайних людей.

Унікальне за своїм змістом протиставлення "русофобів" і "боротьби народів СРСР проти гітлеризму", змішування російського і радянського. А фраза про "образу пам'яті" є відвертою спекуляцією над тією самою пам'яттю задля конкретних імперських інтересів Кремля.

Насамкінець

Заява МЗС є класичним документом дезінформації, що перекручує історичну правду. Істеричний тон дипломатичного міністерства РФ, за яким простежується давня агітпропівська традиція МЗС СРСР, свідчить про програшність неорадянського гуманітарного курсу Кремля, котрий не зумів запропонувати нічого новішого від старих, 50-літньої давності, штампів.

Втім, російський МЗС ходить "чорними фігурами", лише реагуючи на зміни в Україні. І спроба "відтинання" Галичини – це факт того, що Кремлю вже не вдасться поглинути Україну повністю.

Це не Україна протиставляє себе Росії – це Кремль шукає нагоди, щоб протиставити українців між собою.

ПС

Передруковано для ознайомлення та АДЕКВАТНИХ відгуків:)

Коментарі









© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua