Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Криза чого?

Стрілець | 8.07.2009 11:48

9
Рейтинг
9


Голосів "за"
10

Голосів "проти"
1

Нам говорять, що криза – перевиробництва. А може чогось іншого?

Те, про що так довго говорили... ми маємо "щасливу" можливість пробувати "на зуб" – тепер у нас, як і в усьому світі – криза.

Безліч теоретиків нам твердять, що це – криза перевиробництва. Говорять, що це ми, такі зажерливі, навиробляли більше, ніж можемо спожити. Може й так, але чомусь дивно слухати. Незрозуміло якось – он стоять незаселені квартири, а он – купа готових їх заселити. Тобто спожити вироблене. Та й на інші товари з того перевиробництва теж легко знайдуться бажаючі спожити. І не просто бажаючі, а цілком заслужені працівники, не паразити якісь. В чому ж "пере-" того виробництва?

Та для зрозумілості дальшого викладу зробимо невеличкий "ліричний відступ".

Отже: жив-був собі Робінзон. Як йому й належить – на острові. Один, навіть без П'ятниці. Жив нормально, мав при собі все, що йому треба, сіяв хліб, саджав картопельку, рибу там ловив і т.д. А на вільний час мав собі книги і всяке інше для розваги і користі.

Чиста тобі ідилія, але ж людина – то така істота, що не може без проблем і коли їх нема, то вона сама їх собі створить. Отож і стало нашому Робінзону якось наче скучно, що у нього таке примітивне натуральне господарство. Отож і задумав він у себе впровадити передову ринкову економіку. Що він один-однісінький – хіба то проблема? Розписав ролі й вирішив сам їх усі грати. По черзі. Часу ж достатньо. З'явилися у нього підприємці-банкіри, чиновники-політики, економісти-радники і т.д. Ну і само собою – гроші! Бо як же без них, за все ж треба платити!

Стало Робінзону нескучно-весело. Жив він так весело, поживав, але ж дожив таки, ну само собою ясно – до кризи. Куди не кинь – всюди клин, ну нема грошей і все! Пояснюють йому економісти-радники, що навиробляв ти, Робінзоне, купу зайвого, так багато, що й сам тепер не можеш його спожити!

Зупинилось усе, день – криза, тиждень – криза, місяць... Все криза і криза. А природа не жде, сіяти пора, картоплю садити. Тим більше, що й зерно і бульба в натурі є. І руки, якими це робити – теж нікуди не ділись.

Отож зітхнув Робінзон, сказав собі, що десь я у спектаклі своєму щось у якихось ролях не так зіграв, а тут я таки один і тому не треба розбиратися, кому належить те зерно, а у кого на нього нема грошей. Взяв він те зерно, та й посіяв у потрібний час. І картоплю посадив.

Скажете – ясно з Робінзоном, він точно один, а тут он скільки людей, держав... Та є і в нашому випадку масштаб, у якому теж маємо справо з одним-єдиним суб'єктом. І в наш глобалізований час уже давно пора використовувати такий масштаб. Є один "острів" – Земля. І є один-єдиний "Робінзон" – людство на ній. Людство – одне, інших нема.

Одне людство виробило купу різних товарів. Людство має все необхідне, щоб продовжувати виробництво – сировину, машини, всіх потрібних працівників. Усе це нікуди не ділося з настанням кризи, воно на місці, повністю готове. Так само на місці й усі потреби того людства. Оскільки це саме воно все зробило і робить, то абсолютно ясно, що це людство має повне право спожити все зроблене. Задовольнити свої потреби. Точно так, як той Робінзон.

Що ж заважає людству діяти точно так, як діяв Робінзон? Заважає той факт, що людство складається з окремих людей. І споживати саме по собі "людство" нічого не може, споживають окремі люди – споживають окремі частки всього того, що людство створило. І щоб це сталося – треба те все між людьми розподілити.

Ось тут і утворилася криза. Всі люди, разом узяті спільними зусиллями створили купу всього, а спожити його не можуть – у них на те не вистачає грошей.

Бо у людей, бачте така система розподілу зробленого, що величина частки зробленого, на яку має право людина, визначається кількістю у неї грошей. Ну а вже кількість грошей визначається велетенською купою різних обставин. Такою велетенською, що головне – вклад цієї людини у виробництво того, що вироблено людством – практично повністю нівелюється, маскується, стає чимось практично неістотним.

Крім того – гроші виконують іще досить багато функцій. Із-за чого вони мають звичку до концентрації у одних і зникнення у інших. Пропорції прав на частку благ для людей при цьому настільки спотворюються, що стають взагалі чимось із області чорного гумору. Але спотворюються не тільки пропорції. Спотворюються і загальні суми, легко настають моменти, коли сума грошей у людей не відповідає сумі вартостей уже готових товарів.

Тоді й настає момент, коли "Робінзон", сам усе зробивши, не може ним скористатися. Навіть якщо ось воно – стоїть цілком готове й потрібне йому – не може! Бо хоч зробив його він – воно не його.

Думаю, що речі треба називати правильними іменами - криза не перевиробництва, а власності й розподілу.

Із-за того, що частки власності різних людей на зроблене людством зовсім не пропорційні вкладу цих людей у роботу. Із-за того, що просто нема толкової системи оцінки такого вкладу.

Із-за того, що гроші, які грають таку важливу роль у розподілі – це по суті своїй неймовірно примітивний інструмент. Адже – вдумайтесь! – гроші своєю суттю і функціями практично не відрізняються від того, чим вони були ще в кам'яному віці. Все за цей час помінялося неймовірно сильно, а гроші прогресували хіба що в поліграфії банкнот. Суть грошей залишилась та сама. Це приблизно так, як молотком можна навчитися робити в десять раз більше, але він залишається тим же молотком. Так і з грошима.

Для випадку оцінки трудового вкладу людей гроші – чи не найгірший варіант, бо це – великий анонімізатор, при першому ж використанні він знеособлює все, чого торкається.

Знеособлюючи, гроші дають чудову можливість привласнювати чуже. Гроші – це чудовий інструмент відчуження і привласнення чужого. Ну а через спотворення пропорцій це відчуження і привласнення робить неминучими і кризи.

Думаю, що речі треба називати своїми іменами – це також криза грошей, як інструменту.

Я не буду тут говорити про вихід із даної кризи. Але хотів би сказати, що прогрес у інформатиці вже давненько дає людству шанси хоч трохи компенсувати шкоду від грошей, як надто примітивного інструменту оцінки трудового вкладу. Потужності безлічі комп'ютерів і терабайти баз даних, потужна інфраструктура зв'язку дають уже можливість кожній людині мати задокументованість кожної своєї корисної для інших людей дії. І не тільки задокументованість, а врахування.

Впевнений, що розвиток у такому напрямі допоміг би і проти майбутніх криз.

Коментарі









© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua