Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Український економічний націоналізм

jurko | 20.06.2009 00:54

2
Рейтинг
2


Голосів "за"
7

Голосів "проти"
5

Українці мають бути мудрими, заможними і щасливими.
Без вирішення соціально-економічних питань неможливе вирішення проблем політичних і культурних.


(Соціально-економічна програма)

Без вирішення соціально-економічних питань неможливе вирішення проблем політичних і культурних

Світова економічна модель має ту системну ваду, що вона за-програмована на періодичні кризи. Це пов'язано з наступним.

Банки розвинутих країн надають кредити для потреб країн, які розвиваються. Пройшовши через кількох посередників кредити об-ростають відсотками від невеликих у розвинутих країнах до непомі-рних у кінцевих позичальників (в Україні до 30%). Така схема видачі кредитів призводить до різкого росту капіталу банків через 5-10 ро-ків (залежно від розміру відсоткової ставки) і зупинки виробництва.

Глибока фінансово-економічна криза, яка наприкінці 2008 року охопила Україну, має причини не тільки зовнішні, а і внутрішні. По-даткова система пригнічує виробництво і сприяє розвиткові сфери послуг, в т. ч. і банківських. Країна з нерозвинутим виробництвом стрімко нарощувала борги. Зовнішні причини тільки прискорили і поглибили кризові явища в Україні.

Декларована владою в Україні ліберальна модель розвитку го-сподарки насправді є ліберальною для обмеженого кола родин, які захопили владу в державі.

Особливо небезпечною стала повна лібералізація банківської системи, яка виступила причиною світової кризи. Показовим є такий факт: у період кризи восени 2008 року зарплата керівників банків в Україні зросла в середньому з 75 тисяч до 118 тисяч гривень в мі-сяць. Як кажуть росіяни "Кому война, а кому мать родна". Банки в умовах повної лібералізації фінансового ринку як потужні помпи висмоктують гроші з виробництва і знекровлюють економіку. Криза була неминучою.

Слабка українська кредитно-фінансова система дуже боляче зреагувала на кризові явища. Не було досвіду практичних дій в цих умовах, банки відверто наживались на валютних спекуляціях, уряд і Нацбанк виглядали безпорадними.

Основний удар кризи прийшовся по статках пересічних грома-дян. І навіть сьогодні, коли Україна дещо оговталась від першого шоку, мова іде тільки про порятунок банківської системи і великого бізнесу. Про пересічних громадян, дрібного і середнього виробника, ліберальну демократію і солідаризм навіть розмов не ведеться.

Кланово-олігархічна економічна система, вибудувана владою в Україні, зорієнтована на збагачення невеликої кількості родин в Україні (переважно неукраїнських), повністю ігнорує потреби нації, є неконкурентноздатна на зовнішніх ринках, нездатна забезпечити внутрішні потреби країни і стала прямою загрозою Незалежності і національній безпеці.

Народ перестав бути суб'єктом політичних, економічних і соці-альних процесів. Співвідношення доходів 20% найбагатших і 20% найбідніших громадян, як інтегральний показних ефекти-вності діяльності влади в господарці, знаходиться, за різними оцінками, в межах від 30:1 до 50:1 і є скоріше показником не єв-ропейської, а африканської країни.

Політична та економічна системи України стали гальмом розвитку і прямою загрозою існуванню нації.

Зміна кон'юнктури на світових ринках поставила економіку України буквально на коліна. Валютні надходження різко скороти-лись, гривня стрімко знецінилася, скорочується виробництво.

Які системні причини того, що сталося у господарці України восени 2008 року?

Для ефективного функціонування господарки потрібно створити сприятливі умови для виробництва, обмежити непо-мірні апетити банків та забезпечити внутрішній попит.

На жаль економічна система України орієнтована на протиле-жне: податкова система гальмує виробництво (податок на додану вартість вилучає обігові кошти виробників, податок на прибуток під-приємств створює широке поле для втручання держави у господар-ську діяльність), а здирницькі ставки по кредитах та великі нараху-вання на зарплату не дозволяють роботодавцям здійснювати опла-ту праці, яка би забезпечувала платоспроможність громадян.

Українці витрачають на свої потреби в десять разів менше ніж громадяни Євросоюзу.

Податкова система України за оцінками провідних світо-вих фахівців є однією з найобтяжливіших у світі.

Ставки по банківських кредитах – одні з найвищих у світі.

Які заходи можуть бути ефективними для подолання кризи?

Український економіст світового рівня Туган-Барановський окреслив просту формулу єдності і процвітання нації – добробут і культура. Про те, що ця формула прийнятна для України, говорить і недавня історія, свідками і творцями якої було нинішнє покоління.

Можна стверджувати, що 1989-1991 роки були апофеозом єд-нання української нації. Згадаймо живий ланцюг 22 січня 1990 року. Тоді у єдиному пориві взялись за руки мільйони українців незалеж-но від політичних переконань і віросповідання. Референдум 1 груд-ня 1991 року дав ще більш вражаючий результат (якого не сподіва-лись навіть найбільші оптимісти) – понад 90% українців проголосу-вали за Незалежність.

Що рухало народними масами у цьому пориві? Таким рушієм стало прагнення жити у своїй державі вільним і заможним життям.

Сильною і стабільною є держава, у якій гармонійно поєд-нуються інтереси всіх верств народу (за винятком злочинних та асоціальних елементів). Цього можна досягнути за умови, що добробут чиновника буде напряму залежати від добробуту на-роду, не буде надто великого розриву у рівнях найнижчих і найвищих доходів громадян та неможливо буде скористатися незаконно нажитою власністю.

Держава для народу – як цього досягнути

За роки Незалежності у політичних партій і діячів не бракувало великих, фахово опрацьованих програм з усіх сфер громадського життя. Але бракувало однієї, напевно, головної програми – фінан-сового забезпечення цих добрих намірів. І тому всі ці програми за-лишились на папері.

Чомусь політики впертою мовчанкою обходять питання спря-мованості грошових потоків у державі. Адже саме це питання є ви-рішальним при вирішенні нагальних проблем суспільства. Нарос-тання соціальних, гуманітарних та інших проблем супроводжується стрімким зростанням статків обмеженого кола родин (т.зв. олігарх-хів). Звідси можна зробити висновок, що економічна система України працює на збагачення кількох кланів і стала гальмом розвитку та загрозою для існування нації.

В чому суть системи економічних стосунків, які були в Україні до здобуття Незалежності? Чи змінилися ці стосунки після 1991 ро-ку?

Загальну схему грошових потоків у радянський період російсь-кої окупації і після досягнення Незалежності можна окреслити на-ступним чином.

Держава (комуністичний чиновник), як власник підприємств, вилучала всі кошти у підприємств і розпоряджалася ними на влас-ний розсуд. Громадянам виплачувалася мізерна зарплата, якої ви-стачало на убоге животіння.

Господарем є той, хто розпоряджається майном і коштами (власністю). Отже, господарем у державі був чиновник, бо в його руках були кошти і майно. Народ був усунутий від управління гос-подаркою і грав роль "робочої сили" (чи, офіційно, трудових ресур-сів).

З отриманням Незалежності ця схема залишилася практично без змін. Тільки тепер власністю розпоряджається не тільки чинов-ник, але і власники підприємств, які шляхом різних махінацій і неза-конних оборудок забрали у власність майно, яке створювалось працею багатьох поколінь українського народу і яке їм не належить та і не повинно належати. Народ і надалі усунутий від управління господаркою і відіграє роль "робочої сили".

Сьогодні влада планує забрати у народу ще і землю. Гро-мадян лякають великим податком на землю і одночасно планується прийняття закону, який передбачає вільний продаж землі. Гроші знаходяться в руках у кількох найбагатших родин, а отже і земля опиниться в їх руках. Тобто народ втратить все – і майно, і зем-лю.

Чи може бути мова про народну суть держави Україна при тому, що кошти, майно і земля перебувають в руках у предста-вників кількох кланів? Однозначно ні. Від омріяної народом Укра-їни може залишитись тільки гімн, синьо-жовтий прапор і тризуб. Та чи надовго?

Далі чекаймо серйозних потрясінь у державі, бо не будуть 90% громадян терпіти такий стан справ. Тоді "старший брат" допоможе нам навести порядок.

Виходи з такої ситуації необхідно шукати у зміні грошових потоків у державі.

При такій схемі грошових потоків підприємства сплачують у бюджет невеликі платежі (екологічні і т.д.). Основна маса коштів сплачується у вигляді зарплати працівникам підприємств та бю-джетних установ, пенсій – пенсіонерам, та допомог – іншим грома-дянам, які перебувають на утриманні держави. Громадяни, отрима-вши на руки великі кошти, матимуть змогу на свій розсуд ними роз-поряджатися (споживати, забезпечувати медичне, пенсійне страху-вання тощо). Бюджет формуватиметься, в основному, за раху-нок оподаткування споживання (податки на доходи громадян, на нерухомість та з продажу).

У цьому випадку основною масою коштів розпоряджаються громадяни. Звільнені від щільної опіки держави підприємці забез-печать робочими місцями працездатних громадян. Не буде потреби виїжджати за кордон у найми.

Такий спосіб розподілу коштів і майна на користь основної маси громадян не призведе до соціальних потрясінь і конфлі-ктів, він буде вигідним і для найманих працівників, і для під-приємців. Невигідно це тільки кримінальним елементам і шах-раям.

Яким чином можна зреалізувати таку систему господарських стосунків у державі?

Розмови про чесність і прозорість влади, про люстрації та інші політичні декларації не можуть бути ідеологічною основою для роз-витку української нації.

Події осені 2004 року (помаранчева революція) часом назива-ють боротьбою мільйонерів з мільярдерами, в якій перемогли міль-йонери. Це так тільки частково. Скоріше це була боротьба міль-йонів з мільярдерами. Ті мільйони українців, які стали рушійною силою революції не були мільйонерами, а саме від них залежав успіх чи неуспіх у цій боротьбі.

Передумовою формування сил, які перемогли режим, став Указ Президента України 1998 року про систему спрощеного опо-даткування, який дав легальну можливість займатись економічною діяльністю великій кількості людей. Таким чином результати вибо-рів відображають картину розвитку основи сучасного суспільства – дрібного і середнього власника.

На жаль, дрібні і середні власники не сформували політичної партії, яка би представляла їх інтереси у владі та перетворила би владу в Україні в українську владу. На політичній арені України до-мінує великий капітал з хижацькою ліберальною ідеологією.

Нова влада на чолі з Президентом Віктором Ющенком отрима-ла великий кредит довіри. Але Президент України допустився сис-темних помилок:

 нехтуючи інтересами нації не скасував нав'язані Олександром Морозом поправки до Конституції України, прийняті з грубим порушення норм Конституції і права, і тим самим розбалансував систему державної влади;

 допустив повну лібералізацію і практично безконтрольну діяль-ність у кредитно-фінансовій сфері, що призвело до надмірної наживи банків та пограбування ними народу;

 не ініціював зміни податкової системи і її переорієнтацію на стимулювання виробництва і підвищення добробуту народу.

Отже, не маючи свого бачення стратегії розвитку держави но-вообраний Президент примудрився змарнувати кредит довіри за якихось півтора року. На виборах 2006 року лідерами стали Партія регіонів на чолі з Януковичем і Блок Юлії Тимошенко.

Ні Партія регіонів, ні БЮТ не запропонували виборцям нічого нового. Вони спрацювали на протесті проти втрати надій і споді-вань, яких не виправдав Віктор Ющенко з командою. Ідеологічно три політичні сили (Партія регіонів, БЮТ і Наша Україна) є близню-ками – вони сповідують ліберальну ідеологію, в якій немає місця пересічним громадянам, оскільки вони не володіють і не розпоря-джаються майном і фінансами в Україні. У протиборстві цих ідеоло-гічних політичних близнюків з невідворотністю гільйотини перемо-жуть політичні сили, які мають нагромаджені матеріальні ресурси, не переобтяжені моральними устоями, нахабні і не зупиняються ні перед чим.

Без кардинальної зміни економічних стосунків виникає ре-альна загроза нового поступового сповзання у прірву дикта-тури.

Дрібний і середній власник за своєю суттю є патріотом своєї землі, оскільки він прив'язаний до середовища, в якому живе і працює. Для нього зміна місця перебування, середовища, тради-цій, способу життя є достатньо болісною.

В той же час представники великого капіталу слабо прив'язані до певного місця і середовища, їм легко змінити місце перебуван-ня, вони є носіями космополітичного світогляду. Оскільки з отри-манням Україною незалежності доступ до фінансових і матері-альних ресурсів зберегли представники колишньої колоніаль-ної адміністрації та їх прислужники, то великий капітал опини-вся в їх руках.

В таких умовах надзвичайно важливим є питання розробки чіт-ких і зрозумілих для народу ідеологічних орієнтирів, які необхідно запропонувати в сучасних умовах, тобто, існує нагальна потреба модернізувати соціально-економічну складову ідеології відпо-відно до сучасних умов. Така модернізація зробить зрозумі-лими і близькими для широкого загалу українського суспільс-тва основні засади державницької ідеології, дозволить осмис-лено впроваджувати ці засади в життя, укріпить державу і створить якнайширшу підтримку національній ідеї по всій те-риторії України.

Практична реалізація нових економічних стосунків

1. "Українська" влада не зуміла перебороти спокусу керувати всім і вся. Тільки за радянських часів це робилося адміністративним шляхом та супроводжувалося жорстоким державним терором, а після 1991 року – комбінованим способом – адміністративно-фінансовим. Впровадження нових стосунків у господарці супроводжувалось запровадженням фінансових важелів втручання держави у діяльність суб'єктів підприємництва. Основними такими важелями стали податки на додану вартість і на прибуток підприємств.

Оподаткування виробництва дозволяє державі через контро-люючі органи втручатись у діяльність підприємств і диктувати їм умови роботи. Але це суперечить свободі господарської дія-льності і здоровому глузду. Як, зрештою, і інтересам нації, адже тільки вільна людина здатна найефективніше органі-зувати господарську діяльність з найвищою вигодою.

2. Закон України про систему оподаткування передбачає загально-державні та місцеві податки і збори. Першим в переліку зага-льнодержавних податків і зборів значиться податок на додану вартість (ПДВ).

ПДВ є податком, який стримує виробництво. Суть його полягає в наступному: виробник продукції чи послуг мусить сплатити по-даток ще до того, як він отримав кошти за свою продукцію (по-слугу). Надходження грошей за продукцію чи послугу дуже часто затримується, отже виробник мусить призупинити виробництво, оскільки обігові кошти він віддав державі. Крім того, сам закон про ПДВ є складним і заплутаним і виробник витрачає багато дорого-цінного часу на оформлення звітності. Помилки при цьому немину-чі, особливо для малих і середніх виробників.

Найманих працівників оббирають двічі – спершу їм не доплачу-ють зарплату, оскільки необхідно сплатити ПДВ у державну скарб-ницю, повторно вилучають ПДВ з кишень громадян при придбанні товарів і послуг (ПДВ входить у ціну).

На адміністрування збору ПДВ витрачаються значні кошти (утримання податкових інспекції, міліції), цей податок є джерелом кримінальних оборудок і в кінцевому підсумку ефект від справляння такого податку низький. Звідси і постійні проблеми з виплатою зар-плати працівникам бюджетної сфери, невиконання бюджету і т. ін.

Чи був сенс вводити податок, який гальмує виробництво в Укра-їні в період економічного спаду, масового безробіття? Володимир Пилипчук у 90-х роках пропонував ввести податок на продаж.

Цей податок відрізняється від ПДВ тим, що сплачується за фактом отримання коштів від продажу продукції (послуг). Та-ким чином підприємство не душиться державою на стадії виробни-цтва.

Оскільки Євросоюз вимагає від своїх членів наявності у перелі-ку податків ПДВ, то Німеччина зберегла цей податок, але у держа-вну скарбницю він поступає тільки при продажі товару чи послуги кінцевому споживачу. Тобто ввели податок на продаж, назвавши його податком на додану вартість.

3. Наступним складним для виробника є податок на прибуток під-приємств. Цей закон є важким для виконання, оскільки містить багато положень, які регламентують процес виробництва і час-то є суперечливими. Складність і заплутаність цього закону призводить до того, що виробник витрачає багато часу і зусиль для складання звітності, допускається механічних помилок. Цим віртуозно користуються податківці, оскільки мають право контролювати складові собівартості робіт і послуг, підставо-вість віднесення тих чи інших витрат на собівартість продукції.

При формуванні соціально-економічної складової ідеології не-обхідно виходити із засадничого положення, що вищою метою політичної діяльності є добро українського народу.

Інтереси українського народу можуть бути забезпечені за умови дієвої системи влади, громадянського миру в Українсь-кій державі, гармонійних стосунків між державою і громадяни-ном, високих стандартів життя громадян (як духовних, так і економічних).

Податкова система поряд з системою моральних ціннос-тей, політичною системою, системою соціального забезпечен-ня та відносинами власності є одним зі стовпів держави.

Від того, наскільки податкова система відповідає ментальності та інтересам нації, залежить громадянський мир і внутрішня єдність суспільства, стосунки держави і громадян.

Для того, щоб гармонізувати стосунки між державою і громадя-нином, необхідно знайти спосіб узгодити інтереси окремої осо-би і держави. Таке можливе тільки тоді, коли наповнення дер-жавної скарбниці буде прямо залежати від добробуту грома-дян, тобто від рівня споживання в суспільстві.

Найбільш природнім і вигідним для громадян і держави є оподаткування не виробництва, а споживання. Для забезпе-чення ефективного функціонування господарки необхідно за-безпечити найбільше сприяння розвитку виробництва і звести до мінімуму адміністративне втручання держави у процес ви-робництва.

Оподаткування споживання робить держапарат залежним від рівня споживання народу, отже державний службовець стає природнім виразником інтересів народу.

Відбувається перехід від примітивної демагогії "захисників ін-тересів народу" до реальних економічних дій в інтересах народу. Звільнене від опіки держави виробництво починає розвиватися швидкими темпами, забезпечуючи робочі місця, збільшення зарплат (це стимулює держава, оскільки податки від доходів гро-мадян надходять у державну скарбницю), збільшення споживан-ня і пришвидшений обіг капіталу.

В результаті росте добробут народу, збільшуються фінансові надходження у державну скарбницю, росте зарплата держслужбо-вців, з'являються значні можливості для вирішення суспільних по-треб.

Важливим елементом суспільних стосунків є порядок фо-рмування фондів соціального захисту. На сьогодні в Україні ці фонди формуються шляхом відрахування з фонду зарплатні і на-рахування на цей фонд. Отже, їх формують тільки з облікованої зарплатні, а використовують практично всі. Така ситуація призво-дить до надмірного навантаження на фонд заробітної плати. Як ре-зультат – виплата не облікованої зарплатні "в конвертах" (поза ка-сою підприємства), а, отже, зменшення відрахувань на соціальні потреби.

Це невигідно і роботодавцям і працівникам. Якщо формувати персоніфіковані соціальні фонди з фонду оплати праці, а солідарні – за рахунок оподаткування споживання, то;

 зменшиться навантаження на фонд зарплати;

 зростуть зарплати;

 зростуть надходження у солідарні соціальні фонди;

 зростуть пенсії;

 зростуть соціальні виплати;

 зникне потреба приховувати реальні виплати працівникам.

Важливим фактором соціальної стабільності в державі є помірна диференціація доходів громадян. Надто велика різниця в доходах (в десятки і сотні разів) призводить до соціальної напру-женості і, в кінцевому підсумку, до послаблення держави.

Введення прогресивного податку на доходи громадян (в межах 10%-40%) дозволяє регулювати різницю доходів у ба-жаних для суспільства межах (прикладом ефективності такого підходу є Канада, скандинавські країни і т.д.).

Інтегральним показником діяльності уряду в соціально-економічній сфері є співвідношення рівнів доходів 20% найба-гатших і 20% найбідніших громадян.

У розвинутих країнах світу цей показник коливається в межах від 4:1 до 10:1.

Подання щорічної декларації про доходи і видатки у поєднанні з визначенням мінімальних стандартів життя та з обов'язковим без-готівковою оплатою товарів і послуг, вартість яких перевищує, пев-ну обумовлену законом суму, дозволить остаточно легалізувати доходи і витрати громадян, оскільки перевищення витрат над до-ходами буде фіксуватись на банківських рахунках громадян. Це дозволить вивести фінансові потоки з тіньового обігу і знизити до прийнятного мінімуму рівень корупції.

Українська податкова система на сьогодні, вичерпавши свої можливості, стала гальмом розвитку нації.

Система оподаткування повинна бути стимулюючою. Кожен вид податків повинен заохочувати до ділової активності. Податок по-винен стимулювати ділову активність та споживання.

Розглянемо це на прикладах:

 немає плати за землю – і вона стоїть пусткою у нерозпорядли-вого господаря (подивіться на наші зарослі бур'яном землі). І сам не гам, і другому не дам;

 немає податку на нерухомість, і по всій країні з'являються будо-ви, які ніким не використовуються;

 держава не має основних надходжень зі споживання, і їй бай-дуже, який рівень добробуту громадян. Тобто на словах чинов-ники навперебій плачуться над важкою долею громадян, а на-справді займаються злодійством, корупцією і забезпеченням майбутнього свого і своїх дітей.

Громадяни в розвинутих країнах із зарплати відкладають заощадження у різні соціальні фонди. Нагромадження коштів у цих фондах відбувається з врахуванням інфляції та нарахуванням прибутку у складних відсотках. Ці фонди там є поважним чинником економіки. Кошти цих фондів вкладаються у нерухомість і стають соціальною гарантією для мільйонів громадян. Ці кошти захищені від інфляції і є надзвичайно вигідним вкладенням капіталу. Нікому не спаде на думку виплатити зарплату "чорними" грішми, тобто по-за касою підприємства.

Така система оподаткування споживання логічна, проста для розуміння, відповідає інтересам загалу громадян і служить грома-дянам. У цій системі держава займає місце слуги народу.

Важливою рисою цієї системи є те, що сплата податків легко піддається комп'ютеризації. Це виключає з процесу справляння по-датків і платежів людський фактор і забезпечує невідворотність їх сплати.

Система забезпечення соціальних виплат в Україні сьогодні за-йшла у безвихідь. Це пов'язано з наступним: соціальні виплати прямо залежать від рівня зарплат. Рівень зарплат є низьким, відсо-ток працездатного населення падає, а отже і відрахування на соці-альні потреби стають важким тягарем при виплаті зарплати. Це призводить до необлікованих виплат зарплатні.

Вищеописана податкова система дозволяє розірвати це за-мкнене коло. Зменшення навантаження на виплату зарплатні призводить до росту рівня споживання населення. Різко зрос-тають збори податку на продаж, який стає джерелом надходження коштів у солідарні соціальні фонди. Ріст зарплати дозволяє гро-мадянам збільшити заощадження у пенсійний та страхові фо-нди. Як уже було сказано вище, ці фонди стають суттєвим чин-ником інвестицій в економіку – не іноземних, а національних.

Головним інвестором в Україні мають стати українські громадяни.

Зберегти село у такому вигляді, яким воно є зараз, не вдасть-ся. На це є об'єктивні причини – міжнародна кооперація і глобалі-зація. Необхідно враховувати світові тенденції розвитку.

Україна повинна стати країною одно-двоповерховою.

Саме при такому способі життя громадян (в індивідуальних бу-динках) можна зберегти генотип нації, відновити традиції, забезпе-чити наближення стандартів життя сільського жителя до загально-визнаних у світі. Проживання людини на лоні природи відповідає ментальності українців і є найраціональнішим з точки зору добро-буту.

Держава повинна взяти на себе функцію розвитку інфраструк-тури на селі і в маленьких містах (дороги, зв'язок і т.д.), забезпечи-ти всі сім'ї, які бажають жити в особняках, доступними кредитами для придбання земельних ділянок і будівництва індивідуального житла. Це дозволить створити значну кількість робочих місць і по-верне наших співвітчизників із заробітків з-поза меж Батьківщини.

Розвиток сучасних технологій призвів до того, що відсоток на-селення, яке займається сільськогосподарським виробництвом у розвинутих країнах, складає 2-5%. Отже ті люди, які проживають у сільській місцевості в Україні, змушені шукати роботу в містах. Чи означає це, що вони повинні переїхати на проживання у міста? При розвинутій мережі якісних доріг та доступності транспортних засо-бів це зовсім необов'язково. Розвиток сучасних засобів комунікації (стільниковий зв'язок, Інтернет) робить їх загальнодоступними. Не-має проблем і з телебаченням – супутникові антени дозволяють забезпечити якісний прийом телепрограм з усього світу.

Отже, для забезпечення можливості проживання у сільській мі-сцевості і доступу до благ цивілізації необхідні дві умови:

 доступ до дешевих кредитів для придбання земельної ділянки і будівництва індивідуального житла;

 розвиток такої мережі доріг, коли якісна дорога буде прокладе-на до кожного будинку.

Ці проблеми вирішуються тільки на державному рівні. Для за-безпечення дешевими кредитами необхідно створити держав-ний іпотечний банк, головним і єдиним завданням якого буде кредитування придбання земельних ділянок і будівництва ін-дивідуального житла.

Фінансування будівництва мережі якісних доріг можливе при введенні збору на розвиток автодоріг з продажу паливно-мастильних матеріалів, який використовуватиметься виключ-но на будівництво доріг. Абсурдною є ситуація, коли однаково платить збір з потужності і той, хто виїжджає на автомобілі раз в тиждень, і той, хто експлуатує автомобіль по 10 год. на добу. Будів-ництво мережі доріг також сприятиме розвитку виробництва на се-лі. Величезні обсяги робіт по будівництву мережі доріг потребува-тимуть багато робочих рук. Мільйони українців, які сьогодні працю-ють за кордоном, зможуть працювати в Україні.

Важливим аспектом економічної безпеки є порядок формуван-ня надходжень та використання коштів, які поступають у державну скарбницю.

Для динамічного розвитку територій необхідно формувати бюджет "знизу вверх", відрахування в державну скарбницю повинні складати пропорційну частку від зібраних податків на даній території. Державний бюджет шляхом субвенцій повинен компенсувати нерівномірний розвиток різних територій, який склав-ся історично. Таким чином, влада на місцях буде зацікавлена у на-повненні бюджету в цілому, а не тільки місцевого.

Сьогодні значні кошти з держбюджету скеровуються на різно-манітні програми підтримки виробничої діяльності. Значні пільги з оподаткування надаються представникам великого капіталу, вели-кими є зловживання в бюджетній сфері, низькою є бюджетна дис-ципліна. Централізована схема виконання бюджету негативно по-значається на місцевому самоврядуванні. В той же час у розвину-тих країнах пріоритетними є соціальні, гуманітарні програми, розви-ток інфраструктури, захист національного виробника.

Бюджет розписується в абсолютних величинах. Але при збіль-шенні надходжень повинні пропорційно рости і статті витрат, в тому числі і кошти на утримання держапарату. При зменшенні надхо-дження коштів у бюджет статтею, яку необхідно зменшити в першу чергу, повинна бути стаття на утримання держапарату (Міністерство фінансів, податкова інспекція тощо). Це різко збі-льшить зацікавлення влади у виконанні і перевиконанні бюджету.

Суттєвим аспектом економічної безпеки нації є застосування інвестиційних механізмів. Головним інвестором в Україні пови-нен стати український капітал при зменшенні іноземних інвести-цій. При нестачі коштів необхідно використовувати кредитні запозичення з державними гарантіями.

Спостерігається наплив в Україну іноземного банківського капі-талу. Зрозуміла річ, українські банки ще нездатні конкурувати з по-тужними іноземними. Виникає загроза повного переходу банківської системи в іноземні руки.

Негативні наслідки практично безконтрольної діяльності банків громадяни України відчули восени 2008 року, коли спекуляціями на валютному ринку банки нажили значні капітали.

На сьогодні влада продовжує бездумний розпродаж на ау-кціонах майна, створеного багатьма поколіннями українців, чужинцям, що призведе до ситуації, коли ми будемо жити "на нашій, не своїй землі". Хто володіє майном і фінансами, той і є господарем країни. Зрештою, при вільному продажі землі, і земля перестане бути нашою.

Земля сільськогосподарського призначення повинна за-лишатись у громадській власності, надаватись для приватного користування у довгострокову – 50 років – оренду з правом успадкування. Також необхідно встановити найменший і най-більший розмір земельного наділу для використання земель сільськогосподарського призначення.

Із зрозумілих причин нехтується такий спосіб приватизації дер-жавного майна, як оренда з викупом, при якому участь у прива-тизації приймають не спритні ділки, криміналітет та багаті іно-земці, а прямі виробники. Яскравим прикладом такого способу приватизації є київське закрите акціонерне товариство "Оболонь". Саме форма закритого акціонерного товариства дозволяє праців-никам підприємства, а не сумнівним "інвесторам" (в основному з компартійним, комсомольським і кримінальним минулим), на свій розсуд, без втручання ззовні, ефективно розпорядитись своїм пра-вом на приватизацію майна. Ці ж працівники зможуть самостійно формувати соціальні програми на підприємстві. Звичайно, такий спосіб приватизації не дасть можливості швидко залучити до бю-джету великі кошти, але дозволить створити на перспективу по-тужні джерела надходжень у держбюджет, залучити до госпо-дарського життя власне український елемент і збільшити част-ку українського капіталу в українській господарці.

Частка іноземного капіталу в Україні не повинна складати більше 10-20%.

Висновки

Закони повинні відповідати інтересам нації, стимулювати розвиток українського капіталу (а не іноземного), сприяти роз-виткові науки, освіти, культури.

Реалізація давнього гасла "Україна без хлопа і пана" чи мо-дернізованого його варіанту "Добробут народові, свободу під-приємцям," (а, отже, і гармонізація суспільних стосунків) можлива за наступних умов:

Економіка:

Податкова та бюджетна системи;

1. введення соціально-орієнтованої системи оподаткування (заміна оподаткування виробництва на оподаткування споживання через скасування податку на прибутки підприємств, справляння податку на додану вартість (15-20%) при продажу продукції і послуг кінце-вому споживачеві та встановлення податку на майно (1% від вар-тості майна понад встановлений мінімум);

2. всі податкові надходження та збори поступають у бюджет місце-вих громад. Відрахування у бюджети вищого рівня не можуть пе-ревищувати 30% від зібраних коштів;

3. введення прогресивного податку на майно і доходи громадян з одночасним введенням неоподаткованого мінімуму;

4. зниження мінімальної ставки податку на доходи громадян з 15% до 10%;

5. всі види податків повинні бути стимулюючими, а не фіскальними;

6. збір податків повинен бути максимально комп'ютеризований і по-збавлений суб'єктивного впливу, сплата податків повинна бути невідворотною;

7. прийняття змін і доповнень до податкового законодавства може бути тільки у випадку, коли ці зміни покращують загальну систему, або іншим чином суспільно необхідного результату досягнути не-можливо;

8. внесення змін і доповнень в чинне законодавство, а також впро-вадження в дію нових законів повинно пройти процедуру публічно-го обговорення, бути обґрунтованим з точки зору доцільності, не-погіршення загальної економічної і політичної ситуації, недопусти-мість обмеження прав і свобод громадян, покращання чинних за-конів (влада повинна довести, що іншим чином поставлене за-вдання виконати неможливо);

9. визнання основним критерієм діяльності уряду в соціально-економічній галузі співвідношення доходів 20% найбідніших і 20% найбагатших громадян;

10. недопустимості законодавчого надання особливих переваг або виключних прав, привілеїв чи недоторканності будь-якій особі, приватній групі, корпорації, асоціації чи спілці;

11. недопустимості законодавчо ліквідовувати, відкладати чи зменшу-вати борги чи зобов'язання будь-якої особи, групи, корпорації, асоціації або спілки перед країною чи будь-якою її політичною складовою частиною;

12. неможливості ні національному, ані жодному місцевому урядові країни ніяким чином та ні з якою метою брати на себе борги чи обов'язки, сума яких за рік перевищує річні прибутки бюджету да-ного уряду, якщо на інше не отримано згоди 2/3 депутатів нижньої палати відповідного представницького органу;

13. недопустимості такої ситуації, коли сумарний обсяг податків, мита, грошових та акцизних зборів за один рік перевищує 30 відсотків від ВНП країни за минулий рік, якщо на інше не отримано згоди 2/3 депутатів нижньої палати Національних зборів;

14. конституційної заборони перевищення бюджетних видатків над доходами, за винятком надзвичайних заходів;

15. забезпечення жорсткого захисту вільної конкуренції, вдосконален-ня антимонопольного законодавства;

16. ліквідації податкових пільг для юридичних осіб, за винятком соціа-льного замовлення;

17. збереження у власності держави нафто- та газотранспортних ме-реж, транспортної, інформаційної та телекомунікаційної структур, інших об'єктів, які мають стратегічне значення для національної безпеки та добробуту;

18. визнання, що основним способом приватизації має бути оренда з викупом;

19. введення ринкових стосунків у питанні оренди землі і об'єктів Чор-номорським флотом Росії в Криму;

Кредитно-фінансова система:

20. проведення розрахунків всередині країни виключно у національній валюті;

21. обмеження прибутковості у кредитно-фінансовій сфері на рівні не вище 3%;

22. надання кредитів виключно у національній валюті;

23. надання можливості громадянам, які отримали кредити в інозем-ній валюті, проводити платежі у гривнях по курсу, який був на час укладення договору кредитування;

24. присутність на ринку України не більше 20% від загального об'єму іноземного капіталу;

25. внутрішні інвестиції – гроші громадян (АТ під гарантії держави);

Аграрний сектор:

26. сприяння формування системи кооперації на селі: обслуго-вуючих, виробничих та збутових кооперативів, які би контро-лювались безпосередніми виробниками сільськогосподарської продукції;

27. введення обмеженого (від 20 до 2000 га) землекористування (довгострокова оренда землі з правом успадкування) для од-нієї особи (суспільна власність на землю сільськогосподарського призначення та приватне користування нею)

28. приватна власність на землю для присадибних ділянок;

Боротьба з корупцією:

29. введення публічного декларування доходів, майна і видатків гро-мадян;

30. введення безготівкового розрахунку за покупки на суму, яка пере-вищує законодавчо встановлений мінімальний рівень;

31. перевірки відповідності майнового стану держслужбовців і їх ро-дин доходам за період їхньої трудової діяльності у незалежній Україні;

32. публічної декларації передачі прав на управління майном, корпо-ративних прав, цінних паперів і т.п. на час перебування на вибор-них та службових посадах;

33. скасування необмеженої депутатської недоторканності – введення обмеженої депутатської недоторканності;

34. введення процедури звільнення з посади державних службовців всіх рівнів у разі вчинення ними злочинів радами відповідних рів-нів;

35. обмеження фінансування політичних партій та виборчих кампаній незалежних кандидатів у депутати однією фізичною чи юридичною особою сумою, визначеної законом;

36. державне фінансування політичних партій пропорційно до суми коштів, зібраних партією в якості членських і доброчинних внесків;

37. запровадження прозорого конкурсу з використанням комп'ютерного спеціалізованого тестування на заміщення посад у державних органах і органах місцевого самоврядування;

38. чіткого розмежування політичних та адміністративних посад на державному, регіональному і місцевому рівнях.

Соціальні питання

Соціальне забезпечення:

39. введення стандарту життя.

40. формування солідарних соціальних фондів за рахунок податку на споживання;

41. персональні фонди соціальних виплат повинні формуватись шля-хом відрахування коштів з фонду оплати праці (кожен повинен за-безпечити собі соціальні гарантії мінімального рівня та мати мож-ливість сформувати соціальні гарантії понад мінімальний рівень на власний розсуд);

42. накопичені і не використані кошти у соціальних фондах повинні передаватися у спадок;

43. введення мінімальних стандартів життя громадян (неоподаткову-ваний рівень споживання впродовж року);

44. співвідношення рівнів доходів 20% найбагатших і 20% найбідніших громадян повинне бути в межах від 4:1 до 10:1 і служити основним критерієм оцінки діяльності уряду.

45. ліквідації всіх пільг (зберігши преференції державним службов-цям) і переходу до цільових соціальних виплат;

46. ліквідація невиправданих виплат службовцям репресивних органів СРСР;

47. скасувати необґрунтовані пільги та привілеї для політиків і чинов-ників – непомірно великі зарплати, пенсії, безкоштовні медичне, санаторне, транспортне обслуговування та інші пільги;

48. не оподатковувати доходи громадян, які спрямовуються на фор-мування соціальних гарантій (медичне страхування, поповнення персонального пенсійного рахунку, страхування від нещасних ви-падків тощо);

49. надання статусу держслужбовця працівникам бюджетних установ – освіта, медицина;

50. завершити розпочату реформу системи пенсійного забезпечення, коли громадяни самі будуть відкладати кошти на персональні пен-сійні рахунки;

51. встановити єдиний стандарт соціальної допомоги;

52. створення умов для українських громадян, які працюють поза ме-жами України, для їх найшвидшого повернення на Батьківщину;

Молодіжна політика:

53. державне сприяння молодим сім'ям у придбанні чи будівництві власного житла;

54. державне сприяння зайнятості випускників навчальних закладів;

55. залучення молоді до активної участі в суспільних державотворчих процесах;

56. поширення та популяризацію патріотичного світогляду, гуманісти-чних принципів, української національної етики, які повинні стати здоровою основою життя кожної молодої людини;

57. сприяння розвиткові оздоровчого, фізкультурного й спортивного руху, туризму, системи дитячо-юнацьких спортивних шкіл, турис-тичних клубів, мистецьких студій, гуртків науково-технічної твор-чості;

58. обмеження кількості місць проведення азартних ігор та доступу до таких закладів;

59. пропаганду здорового способу життя та активні дії проти вживання алкоголю, тютюну, наркотиків шляхом ускладнення доступу до їх придбання та посилення відповідальності за незаконне розповсю-дження;

60. розвиток і примноження інтелектуального та творчого потенціалу особистості й нації в цілому, формування високоосвічених кадрів національного державотворення і виховання національно свідо-мих, активних, самовідданих та жертовних громадян української національної держави;

61. державна підтримка молодих і багатодітних сімей;

Охорона здоров'я:

62. основною формою охорони здоров'я має бути профілактичний напрям – введення сімейної медицини, оздоровлення навколиш-нього середовища тощо;

63. охорона середовища проживання та середовища праці, підтримки впровадження природних методик відновлення здоров'я, скоро-чення застосування хімічних препаратів;

64. введення жорстких екологічних стандартів;

65. стимулювання застосування екологічно чистих технологій;

66. прийняття Національної демографічної програми, спрямованої на кардинальне збільшення народжуваності, зменшення неприродної смертності серед українців, продовження їх активного життєвого віку та збільшення чисельності українців до рівня, який спроможна утримувати українська земля;

67. прийняття та активна реалізація в українському суспільстві націо-нальних програм з питань охорони сім'ї, материнства та дитинст-ва, соціальної захищеності багатодітних, неповних та молодих сі-мей;

68. визнання виховання дітей суспільно-корисною працею з відповід-ними соціальними гарантіями;

69. розробки ефективної демографічної політики, заохочення наро-джуваності, зниження рівня смертності;

70. державне фінансування створення сімейних дитячих будинків для сімей, які всиновлюють дітей сиріт та дітей без батьківської опіки;

71. розробка та впровадження програми формування міст-садів;

Освіта:

72. доступність середньої та вищої освіти незалежно від матеріально-го та соціального стану;

73. забезпечення конституційного права громадян України на одер-жання освіти та її доступність для всіх українських громадян, не-ухильне підвищення освіченості та культурного рівня суспільства;

74. збереження не менше 70 відсотків місць з бюджетною формою навчання в усіх державних навчальних закладах;

Наука і культура:

75. створення достатніх умов для самореалізації національної інтеле-ктуальної еліти;

76. національна система наукових установ має стати ядром і джере-лом інтелектуального потенціалу нації, визначальним фактором розвитку, зміцнення та прогресу національної держави;

77. метою культурної політики національної держави має бути збере-ження, відродження, розвиток і примноження культурних здобутків нації, перетворення системи культури в потужний і постійно дію-чий фактор культивування в суспільстві високих естетичних, духо-вних та моральних національних вартостей і формування націо-нальної етичної та естетичної свідомості суспільства, вироблення в кожному українцеві духовно-світоглядного імунітету проти росій-ського та космополітичного культурологічного імперіалізму;

78. частка державного фінансування науки, освіти і культури повинна бути не менша, ніж у розвинутих країнах світу (Євросоюз, Північна Америка тощо);

79. розвиток науки і високих технологій;

Національна безпека, армія та правоохоронні органи;

80. військова безпека держави – у професійній армії, забезпеченій резервом з числа військовозобов'язаних;

81. соціальний статус професійних військовослужбовців повинен бути на рівні, який би забезпечував конкуренцію за право служити в армії;

82. достатнє фінансове та матеріально-технічне забезпечення зброй-них сил України, використання у військовій справі найновітніших досягнень науки і техніки як запоруку надійного захисту держави від можливих зовнішніх загроз і посягань, належне використання інтелектуального потенціалу нації для переозброєння армії, її мо-дернізації, вдосконалення української розвідки та контррозвідки.

83. виведення Чорноморського флоту Росії з Криму;

84. виведення російських військ з території України;

Відновлення історичної справедливості:

85. визнання дій комуністичного режиму та його каральних органів (ЧК-ГПУ-ОГПУ-НКВД-МВД-КҐБ) геноцидом і злочинами проти людства;

86. повернення вкрадених Росією коштів громадян України – вкладни-ків Ощадбанку СРСР за рахунок Росії;

87. відшкодування Росією збитків, завданих українському народу СРСР

88. визнання українських військових формацій часів визвольних зма-гань, Другої світової війни та УПА учасниками бойових дій;

89. відшкодування жертвам репресій часів СРСР за рахунок Росії;

90. заборона компартії;

91. завершення розподілу активів СРСР.

Зміна системи оподаткування поряд з наведенням порядку в бюджетній сфері створить передумови для гармонійного розвитку української нації, призведе до того, що господарем у державі буде народ, дозволить виділити необхідні кошти на пріоритетні напрямки розвитку.

Основна вимога до законодавства України – забезпечення інтересів українського народу, а не кількох найбагатших ро-дин.

Про життєвість такої моделі господарювання свідчить досвід Швеції, яка при найвищих у світі стандартах життя громадян має одні з найвищих темпів економічного зростання у Європі і мінімаль-ний рівень безробіття.

Коментарі









© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua