І робота пішла. Створюються координаційні ради, пишуться протоколи, створюються історичні Укази та Постанови одні за одними. Всім на місця пишуть: з грифом "до виконання", "терміново", "доповісти". І вся система працює задля святкування Перемоги, вшановування пам'яті та ветеранів.
А за всіма цими теревенями якось і забулася суть року ветеранів. А що ж насправді вкладається в ці слова? Що ж особливого повинно статися в цьому році, щоб вся країна відчула, що 2010 рік – це рік саме ветеранів Великої Вітчизняної війни?
Читаємо офіційні джерела інформації.
Читаємо сайт Президента України. Прем'єр-міністр України Микола Азаров у свою чергу поінформував, що уряд практично на 100 відсотків виконав Указ Президента "Про додаткові заходи щодо відзначення 65-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років".
Читаємо сам Указ. Пункт 1: Визначити пріоритетами у проведенні проголошеного Верховною Радою України 2010 року в Україні Року ветеранів Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років консолідацію Українського народу в шанобливому ставленні до ветеранів Великої Вітчизняної війни, увічненні пам'яті про Перемогу, героїчні, бойові і трудові звитяги Українського народу в часи Великої Вітчизняної війни, виховання насамперед у молоді почуття патріотизму, поваги та вдячності ветеранам Великої Вітчизняної війни за їх ратні і трудові подвиги у боротьбі з фашизмом. Тобто, ніякої там матеріальної основи ветерани не відчують, а лише загальні фрази про любов, повагу, виховання у молоді вдячності та патріотизму. Наче Кабмін не Уряд, а агітаційно-пропагандистський відділ. Судячи з останніх подій, саме так воно і є. Молодь та все суспільство примушують до вдячності, патріотизму та поваги, але не до ветеранів, а до країни, що вже давно померла, до ідолів та проклятих керівників, що втопили в крові свою державу.
Скільки розмовляв з ветеранами, всі жаліються на своє злиденне існування і були б раді скоріше істотним підвищенням пенсії, чим черговою ювілейною медаллю та брехливими словами владних функціонерів.
Все пізнається у порівнянні. Ось Азаров хвалиться, що він в два рази! підняв розмір одноразової допомоги до 9 травня. Молодець? Напевно, що так, якщо не врахувати однієї обставини. Чомусь розмір цієї допомоги згідно Закону України "Про статус війни, гарантії їх соціального захисту" істотно різниться з тими розмірами, що визначив Кабмін.
Ветерани також цікавляться такою подвійною мораллю і останнім часом почали звертатися до суду з позовами про стягнення цих допомог в повному розмірі. І суді задовольняють їх, але рішення не виконуються, бо виконавча служба зазвичай арештовує лише один рахунок з кількох десятків, що обслуговує виплату цих допомог. Попередній Уряд також надто не переймався такими проблемами. Ну арештовані всі рахунки місцевих собезів, ну і що? Виплати взяли і розприділили з обласних рахунків напряму і повний порядок. Рішення судів не виконуються, рахунки арештовані, зарізані виплати виплачені, собези працюють в звичному режимі.
Давайте порахуємо скільки недоотримають ветерани в 2010 році внаслідок такого піклування.
Згідно постанови Кабміну ветерани повинні отримати такі виплати: інваліди 1 групи – 1000 грн., інваліди 2 групи – 900 грн., інваліди війни 3 групи – 800 грн., учасникам війни – 120 грн., учасникам бойових дій -630 грн.
Згідно Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" ветерани мають право на такі суми:: інваліди 1 групи – десять мінімальних пенсій за віком, інваліди 2 групи – вісім мін. Пенсій за віком, інваліди війни 3 групи – сім мін. Пенсій за віком, учасникам війни – три мінімальних пенсій за віком, учасникам бойових дій -п'ять мінімальних пенсій за віком.
Конституційний суд України вже заморився виносити однотипні рішення з приводу невідповідності Конституції України законів, якими обмежуються соціальні виплати. Кожен другий українець вже знає, що закон має вищу юридичну силу у порівнянні з постановами, але пан Азаров цього не знає чи не хоче знати.
Мені можуть дорікнути, що Уряд Тимошенко виплачував ці допомоги ще в меншому розмірі, і це нормальний аргумент для розмови під час гри в доміно, але не для правової держави, якою Україна повинна бути за Конституцією України.
Якщо ви плюєте на ветеранів, забираєте в них належне їм за законом, то не потрібно сувати свої мордяки в ящик та вихвалятися своїм піклуванням і оголошувати рік ветеранів. Сидіть собі тихо в своїх просторих кабінетах та проводьте наради, але не будьте схожі на блазнів.
Пропоную вам вірш нашого місцевого поета – фронтовика, Олександра Миколайовича Єфімова, якого вже немає в цьому світі. Я з ним особисто був знайомий. Останні роки його життя товаришував, тому від його імені хотів би сказати його віршами наступне:
Фронтовикам-ветеранам
Остаётся всё меньше на свете,
Бывших фронтовиков той страшной войны:
Кто четыре года был в ответе
За судьбы земли и страны;
Кто кровавыми вёрстами мерил
Пораженья и славу побед;
Кто в правоту своей Родины верил,
Которой теперь уже нет;
Кто под пули вставал из окопа,
Кто готовил победный салют,
Кого ждали народы Европы,
Про кого до сегодня поют.
Кто сейчас в коридорах собеса,
Как подачку, субсидию ждёт,
И кого негодяй в "мерседесе"
Часто грязью, смеясь, обдаёт.
Кто девятого мая приколет
На свой старый пиджак ордена,
Кто обиду в честь праздника скроет,
Лишь бы жила родная страна,
Да за державу обидно,
За правителей нынешних стыдно,
За вождей,
Кому доверял...
