Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Загибель Шевченка: самогубство чи вбивство?


12
Рейтинг
12


Голосів "за"
15

Голосів "проти"
3

Зараз ми дуже багато говоримо про Георгія Гонгадзе. Точніше про "свідому неспроможність" знайти замовників убивства. Але ж свого часу інша дивна загибель відомого журналіста, луганського кореспондента "Киевских ведомостей" Петра Шевченка сколихнула всю Україну. Тоді за резонансом цю трагічну подію можна було порівняти хіба що з вбивствами...

Загибель Шевченка: самогубство чи вбивство?
Микола СУХОМЛИН, Харків-Київ-Луганськ

Зараз ми дуже багато говоримо про Георгія Гонгадзе. Точніше про "свідому неспроможність" знайти замовників убивства. Але ж свого часу інша дивна загибель відомого журналіста, луганського кореспондента "Киевских ведомостей" Петра Шевченка сколихнула всю Україну. Тоді за резонансом цю трагічну подію можна було порівняти хіба що з вбивствами Дмитра Холодова та Влада Листьєва в Москві. Той же шок суспільства, та ж кількість чуток, нарешті, на жаль, впевненість більшості в тому, що злочин розкритий не буде. Міліцейські чини, які вели слідство у "справі Шевченка", прагнули втлумачити зручне пояснення тому, що сталося, – самогубство. Очевидно, справу спускали на гальмах. Очевидні і причини цього: надто високопоставлені кола причетні були до загибелі журналіста.

Його вбили вранці

Петро Шевченко прибув до Києва з Луганська 12 березня і... зник. В редакції не з'явився, хоча приїхав за зарплатою і позикою в тисячу доларів. І додому не зателефонував. Ситуація була вкрай нетиповою – з будь-якого відрядження Петро обов'язково телефонував домашнім. Чекали добу, але Петро не подавав про себе звістки. Вранці 13 березня редакція звернулась в міліцію.

Підстави для тривоги були серйозні – незадовго до приїзду в Київ Шевченко докладно писав про конфлікт між луганським мером та місцевим управлінням СБУ, він міг везти в Київ документи, що компрометують одну із сторін.

Найгірші побоювання колег Петра підтвердились того ж вечора – одному із співробітників "Киевских ведомостей" зателефонував начальник Управління київського карного розшуку В. Ярема і запросив для впізнання тіла, знайденого в котельні київського "турецького містечка".

Для того, хто не знає української столиці, назва "турецьке містечко" ні про що не говорить. Містечко побудовано практично на околиці, біля аеропорту "Жуляни". Сторонній не відшукає його днем з вогнем. Як міг луганець, який знає Київ на слабку трієчку, самостійно відшукати цю територію та обрати її місцем самогубства, пояснити неможливо.

Петро висів в петлі зовсім близько до землі, підібгавши ноги. Він не зняв верхнього одягу, навколо не було слідів – знайшли лише кілька Петрових. І не виявили недопалків, хоча Петро був заповзятливим курцем. У дипломаті, залишеному поблизу, все було в порядку. Як спочатку повідомили, там виявився лише "набір людини у відрядженні", газета, кілька аркушів паперу та дискета. Пізніше з'ясувалось, що серед чистих аркушів була і записка, як мовиться, зроблена не поспіхом. Слідство її не розголошує. За однією з версій, – лише прощальні слова для дітей та дружини, з якою Петро прожив два десятки років щасливо, як один день. За іншою версією, у записці є слова: "Мене все життя переслідував КДБ". Слідчий у справі Шевченка В. Литовченко у розмові зі мною не зміг спростувати другу версію.

Були судмедекспертизи, які, з одного боку, підтвердили, що Петро пішов з життя добровільно, з іншого, вказували на те, що до моменту своєї появи в котельні Петро добу нічого не пив і не їв, хоча гроші в нього були.

Слідчим не вдалося з'ясувати, де саме був журналіст цю добу. Як запевнив мене слідчий В. Литовченко, якщо б вдалося простежити маршрут руху Шевченка по Києву, справу можна було б вважати розкритою.

Втім, про дещо все ж вдалось дізнатися. І це дещо не дозволяє повірити в історію про самогубство.

Напередодні, перед від'їздом до Києва, Петро Шевченко зустрівся в Луганську, біля готелю "Дружба", з тодішнім луганським мером Даниловим. Той повідомив, що 12 березня вилетить до Києва для зустрічі із заступником голови СБУ Бєляєвим, якому має намір показати документи, що стосуються "порушення Конституції України та законів у місті Луганську". Мер показав Петру Шевченку ці документи, однак, за його словами, не віддав – спочатку їх слід було показати Бєляєву в Києві. Це, власне, пояснює, чому Шевченко опинився в районі аеропорту "Жуляни": 12 березня, зійшовши з свого поїзда, він, швидше за все, вирушив в "Жуляни" зустрічати луганського мера (по дорозі в аеропорт Петра бачили деякі люди). Однак мер так і не прилетів.

Олексій Данилов пояснив свою відсутність так: "11 березня стало відомо, що до нашого міста приїжджає перший віце-прем'єр України, нас всіх зібрали на нараду в облдержадміністрацію, і я не встиг попередити Петра про те, що мій завтрашній виліт неможливий". Дивно: ті, хто були на тій же нараді, стверджують, що розпочалася вона зранку, тривала кілька годин. Петро ж вирушив на вокзал близько першої години дня, до цього, як розповідає його сім'я, був удома, біля телефону. У мера, який постійно тримає в кишені апарат мобільного зв'язку, у будь-якому випадку була можливість попередити журналіста, щоб той не чекав його в Києві...

Змоделювати подальшу ситуацію нескладно: до Петра у "Жулянах" підійшли якісь люди, сказали, що вони від Данилова, повезли з собою. Добу протримали, а потім доставили в котельню, надавши йому час для "самогубства".

Я спілкувався з професіоналами із спецслужб, і вони говорили: змусити, штовхнути Шевченка на самогубство цілком могли. Тим більше, що у випадку з ним це нескладно – він дуже любив своїх дітей та дружину, пропозиція обміняти їхні життя на своє могла стати для нього вирішальним аргументом.

Спецслужби проти мера

Мер Луганська – людина досить незвична для нинішньої української політичної еліти, яка у своїй більшості вийшла з еліти компартійної. По-перше, молодий – 1962 року народження, по-друге, був не функціонером, а бізнесменом.

Багатство і незалежність мера привернули увагу місцевої СБУ, яка вирішила з'ясувати, чи такий "чистий" Данилов, яким хоче здаватися. В свою чергу, мер спробував отримати інформацію, що раніше не цікавила міських начальників, – який прибуток кожного з підприємств Луганська, чому фірми, здатні давати великий прибуток в бюджет, працюють ледве не збитково і чому митниця пропускає продукцію деяких фірм за смішними цінами. Данилов надіслав відповідного листа в податкову адміністрацію, але бажаної інформації так і не отримав. В результаті – гострий конфлікт, до якого був втягнутий і Шевченко, який опублікував кілька заміток про справи луганського мера.

Швидше за все, саме після цього жорна СБУ, між яких потрапив журналіст, закрутилися особливо сильно.

Але ж тоді в Луганську прагнули забути важливу історію про Петра Шевченка та спецслужби: 3 березня журналіст збирався опублікувати в "Киевских ведомостях" відкритого листа до начальника Луганського УСБУ Ю. Землянського з вимогою розкрити імена всіх творчих працівників – агентів СБУ. Як розповідали мені колеги Шевченка, він мав домовленість з кількома українськими письменниками, що цей лист має стати початком великомасштабної акції по виявленню прихованих агентів спецслужб серед газетярів. Про те, що цей лист публікується в газеті, 3 березня оголосило луганське радіо "Скай вей". Шевченко був вкрай незадоволений – напередодні він зняв свого листа з газетної полоси.

Через 4 дні радіо "Скай вей" було піддано дивним гонінням: в офіс з'явилися люди, які назвали себе представниками СБУ, і повели з собою бухгалтера – вибивати інформацію про фірми, які рекламувалися на радіо та спонсорували його програми. Потім уночі додому до ведучої радіоновин увірвалася міліція і зажадала пред'явити документи, а другого ведучого викликали, щоб дав показання у справі вбивства одного луганського лоточника.

Через десять днів знайшли вбитим Петра Шевченка.

Юрій Землянський сказав мені, що про відкритий лист Шевченка на його адресу йому було відомо...

Всі ці події стали початком "манії переслідування", що охопила луганських журналістів. Заговорили про те, що Петра "прибрали" спецслужби, що будуть ще жертви.

В тому, що до смерті Шевченка причетні спецслужби, журналістів переконав і ще один факт. Незадовго до смерті він, практично єдиний із своїх регіональних колег, опублікував інформацію та документ про те, що депутат луганської міськради Ю. Черненко, якого тоді прокуратура звинувачувала в отриманні хабара у 50 тисяч доларів, не хто інший, як громадянин, який перебуває на офіцерському обліку в Службі безпеки України (з документом, який вказує на це, я мав можливість познайомитися). А значить, як пояснив мені слідчий В. Литовченко, "версія Черненка" почала ретельно відпрацьовуватися його відомством у зв'язку із загибеллю журналіста.

Слідчий переконував мене: журналіста вбили не спецслужби. Його підтримав Юрій Землянський, мовляв, претензій у нього до Петра Шевченка немає. Він не сумнівається, що люди, які організували "самогубство", хотіли підставити саме його. Втім, він вважає, що до самогубства "Шевченка хтось підштовхнув, це однозначно".

У свою чергу, висловлювання Олексія Данилова наводять на думку, що смерть Петра могла бути спровокована саме спецслужбами.

Загибель журналіста виявилась... вигідною для обох ворогуючих сторін. Для мера – тому, що всім було відомо: він наблизив до себе Петра, часто з ним зустрічався, а коли Шевченко загинув, люди зробили найпростіший висновок: журналіст загинув за справу Данилова, отже, його справа – справедлива. Для СБУ смерть журналіста вигідна і як можливість ще раз "копнути" під мера – чи не причетний він до смерті Шевченка, і як акт залякування – щоб інші боялися лізти у справи спецслужб.

...Петра Шевченка поховали на кладовищі Гостра Могила – найпрестижнішому в Луганську. Поблизу від нього – могили луганських бізнесменів, розстріляних конкурентами, та партійних діячів, з якими Шевченко, м'яко кажучи, не дружив. І все. Потім з'являться нові вбиті журналісти, "спалах совісті" у можновладців, готових покарати винних. З'явиться Гонгадзе, смерть якого розслідуватимуть вічно. Винирне смерть російського журналіста, який заблукав чомусь аж у Білорусі... Хто наступний, колеги?

Коментарі









© 2007 - 2020, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua