Що стоїть на заваді у здійсненні найкращих намірів

Як справедливо зауважив Ekain у своїй статті-акції та коментарях до неї, деякі українські видання вже щезли, деякі – на грані вимирання. Так вже вийшло, що сьогодні я викрила одну з, мабуть, найдрібніших причин цього ганебного явища. Проте мені здалося, що й вона варта уваги. Річ у тому, що у більшості випадків видавництва газет та журналів на шляху до своїх читачів мусять користуватися послугами такої славетної організації, як "Укрпошта", де передплатника стрічає не посмішка ввічливого представника редакції або агента видання (мені б принаймні хотілося думати, що вони такі є), а... Розповідаю.

Сьогодні мала твердий намір передплатити таки "Всесвіт". Наміру, на щастя, не позбулася, проте згаяла час і зіпсувала настрій. Прийшла до поштового відділення за півгодини до обідньої перерви (так вже вийшло). Справ було декілька, мала звертатися до різних вікон. Не буду витрачатися на докладний опис всіх принад обслуговування (конкретно мова йде про 30-те відділення, що на вулиці Б.Хмельницького), а саме невизначеність із розподілом функцій співробітників (навіть поміж собою) і т.ін. Лише про головне. Заплативши врешті решт комунальні платежі та з подивом виявив, що не можу оформити передплату в тому ж самому місці (дні три тому передплата оформлювалася саме там), я стала в потрібну чергу. Вона складалася всього з 2 людей, часу ще лишалося понад 10 хвилин. Я стояла просто перед жінкою-оператором, і вона мене весь час бачила, якихось зауважень з її боку не робилося. Проте коли дійшло до мене, до обіду лишалося 3 хвилини. Так, 3 хвилини, але лишалося. Вона відмовилася навіть мене вислухати – причому... ну не в брутальній, звісно, формі, але на мене повіяло чимось болюче знайомим. А саме – Совком з великої літери! В його найславетнішій формі – сфера обслуговування. Хто там був, не забуде ніколи ці зверхні інтонації, роздратовані презирливі обличчя, повнісіньку переконаність, що самим вже фактом своєї присутності власники тих обличь роблять вам величезну послугу... Ну що, згадали?...

Я розумію дуже різні речі. Навіть те, що тим дівчатам і літнім жінкам погано платять і через те вони не бояться втратити роботу, і що робота в них – з людьми, в усьому їх різномаїтті. Але чи є то підставою для такого ставлення до клієнтів? До речі, знаю багатьох людей (та й сама не є виключенням), які на жаль працюють за не дуже щедре винагородження, і також з легкістю знайшли би такі ж самі умови (а як трохи поталанить – то й кращі) десь іще, але якщо працюють тут і зараз – так ніколи собі не дозволять поводитись таким чином.

Думаю, багатьом вже випадало хоч епізодично бувати за кордоном, і вони знають – навіть в країнах колишнього соцтабору Вас в жодному разі не виставляють із магазину або іншої установи, якщо Ви вже є всередині – Вас обслуговують, і в жодному разі не виявляють при цьому незадоволення. Задля справедливості скажу, що подекуди те ж саме відбувається вже і в нас.

Але не на "Укрпошті".

Єдине, що я зробила там, це сказала голосно, для всіх:

– Бідні газети та журнали! Тепер я розумію, чому їхня доля така сумна.

І пішла геть. Тобто, на оцю годину 11.12.2007 я досі не передплатила "Всесвіт".

Передплатити пару видань для організації доведеться таки в тому ж самому 30-му відділенні. Але "Всесвіт" для мене надто важить (щодо цього – в наступному дописі), щоб я ще раз звернулася по нього до цих мегер, щоб знову відчути ту ажніяк не бажану ностальгію!

Пошукаю місце попривітніше. Або спробую скористатися онлайн-передплатою. Якщо спроба виявиться позитивною – поділюся досвідом.