Про що ви, пане?

Про наших друзів і ворогів. З другом пізнаються в біді, а з ворогом – в битві.

Про що ви пане?

Росія товариш чи ворог? Може і товариш. Але чому цей товариш мене українця хоче по світу пустити з торбою? Не правда, кажуть нам. Він доброго вам хоче. Хоче з вами жити в одному домі. Та це вже було. Жили вони в моєму домі, але мене не хотіли розуміти, навіть тоді коли я їх мови навчився. Все рівно казали: Ми тєбя нє панімаєм. В мене був газ в Дашаві – зпалили його в Москві і Ленінграді (вибачаюся назвали його чи то Петроградом, чи то Петербургом), а мені казали – На дровах кушать готов. Вкуснєє будет. Воно то б і смачніше, але дров ще теба нарубати, а газ ось він повернув краник, запалив сірником і горить собі без кіптяви і диму. А опалення? Угльом тапі – говорили. А де ж цей вуглик? Під землею. А хто мені його дасть? Іді сам і капай. Копали і закопувалися. Ой скільки нашого люду там під землицею залишилося. А вони ж так справно цю землицю орали, засівали, зерно збирали і ним весь світ годували. А тепер де то зерно? В Америці кажуть купуємо. Ось якого товариша ми маємо. Та з таким товаришем і ворог милим здасться.

А що ворог. Воювали з ним з супостатом. Ой як воювали. І ворог нас поважав і тепер поважає.

Ось в турків одяг і сантехніку купуємо. А колись... Ой як ми їх били... Султанові візири казали – Майже всю Європу завоювали, але звідкись ці козаки люті взялися, з Європи нас вигнали. Добре хоч релігія наша в Європі залишилася.

А німці. Ой і били ми їх. І вони нас також били, але завойоване так утримати і не змогли. А тепер ми в них такі автомобілі купуємо і в такій кількості, ті тільки дивуються. Кажуть, а звідки в них такі гроші, адже все ніби забрали, навіть землю родючу у вагонах вивезли.

А поляки? Ой як ми з ними билися... І за землю, і за віру... Здавалося, навіки смертними ворогами будемо. Так ні. Кращих захисників нас перед Європою годі знайти.

А ви пане кажете друзі, вороги...